Рішення від 22 лютого 2026 р. у справі №209/5871/25 — Дніпровський районний суд міста Кам’янського

Справа № 209/5871/25

Провадження № 2-а/209/3/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2026 року м. Кам`янське

Дніпровський районний суд міста Кам`янського

у складі: головуючого судді Корнєєвої І.В.

при секретарі – Пиндик Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кам`янське адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, поліцейського 2 взводу 4 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції ГУНП в Дніпропетровської області Таранця Олександра Олександровича про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, поліцейського 2 взводу 4 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції ГУНП в Дніпропетровської області Таранця Олександра Олександровича про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності

В обґрунтування позову позивач зазначає, що постановою поліцейського 2 взводу 4 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції ГУНП в Дніпропетровської області Таранця О.О. позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 20 400,00 грн. за ч.4 ст. 126 КУпАП за те, що 28 липня 2025 року о 12.08 годині ОСОБА_1 , рухаючись по проспекту Ювілейний у м.Кам`янське рухався зі швидкістю 76 км/год., при цьому перевищив максимально встановлене обмеження швидкості руху в межах населеного пункту більше ніж як на 20 км/год., вимірювання швидкості здійснювалось лазурним пристроєм TruCam TC № 05082. Під час розгляду справи було встановлено , що ОСОБА_1 був позбавлений права керування транспортними засобами строком 1 рік від 03.03.2025 року рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська , чим порушив п.2.1.а ПДР України.

Позивач вважає, що постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності за вказане порушення є незаконною з наступних підстав.

28 липня 2025 року позивач дійсно керував автомобілем по проспекту Ювілейному у місті Кам`янському , але він не порушував вимоги частини 4 статті 126 КУпАП, а саме п.2.1 ПДР України , так як на час зупинки його поліцейським 2 взводу 4 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції ГУНП в Дніпропетровської області Таранцем О.О., позивач мав при собі водійське посвідчення, але інспектор при огляді Єдиного державного реєстру судових рішень вирішив скласти постанову серії ЕНА № 5334905 стосовно позбавлення ОСОБА_1 по адміністративній справі № 209/8047/24 , яка перебувала на розгляді Дніпровського апеляційного суду та не поверталась для направлення на виконання до Дніпровського районного суду м.Кам`янського, тобто фактично інспектор склав постанову взагалі до початку виконання рішення суду .

Позивач просить скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №5334905 від 28.072025 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч.4 ст. 126 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 20 400,00 грн., визнати противоправною та скасувати, провадження у справі закрити.

В судові засіданні позивач ОСОБА_1 жодного разу не з`явився , про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

В судове засідання 23 лютого 2026 року представник позивача – адвокат Галенко І.Є. не з`явився , надав заяву про розгляд справи без його участі та задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції до судового засідання не з`явився , про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, подав до суду відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позову. Відзив мотивований тим, що позивач не заперечує факту керування транспортним засобом 28 липня 2025 року. Постановою рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 03.03.2025 року у справі № 209/8047/24 позивача позбавлено права керування транспортними засобами строком на один рік. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08.07.2025 року апеляційну скаргу представника позивача залишено без задоволення ,а рішення суду першої інстанції – без змін. Згідно ст. 294 КупАП постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Отже , з 08 липня 2025 року позивач є особою, яка позбавлена права керування транспортними засобами, незалежно від технічного стану виконання рішення суду (зокрема повернення справи до суду першої інстанції ). Таким чином, з 08 липня 2025 року позивач втратив право керування, незалежно від того, чи вилучено у нього посвідчення водія. Позбавлення права керування є правовим фактом ,який виникає з моменту набрання законної сили судовим рішенням.Позивач особисто подава апеляційну скаргу на постановоу рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 03.03.2025 року у справі № 209/8047/24,якою його було позбавлено права керування транспортними засобами. З огляду на те, що апеляційний розгляд відбувався за апеляційною скаргою представника позивача, який зареєстрований у підсистемі Електронний Суд ЄСІТС, а копія постанови надсилається сторонам відповідно до ст.294 КУпАП та ст.272 КАС України, позивач та представник позивача не могли не знати про факт залишення апеляційної скарги без задоволення і про те, що постанова суду першої інстанції набрала законної сили. Незважаючи на це, 28 липня 2025 року , тобто через 20 днів після набрання законної сили постановою апеляційного суду , позивач свідомо продовжував керувати транспортним засобом. Просить розглянути справу за відсутності представника , в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі .

Відповідач поліцейський 2 взводу 4 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції ГУНП в Дніпропетровської області Таранець О.О. до судового засіданні не з`явився , про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, відзиву на позовну заяву не надав , заяви про розгляд справи за його відсутності суду не надав.

Позивач відповідь на відзив не подав.

А як зазначено в ч.1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Розгляд справи здійснюється за відсутності сторін в порядку спрощеного провадження, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно ч.4 ст. 229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, докази у їх сукупності , суд приходить до наступних висновків.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно, розсудливо та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Однією з основних засадам(принципів)адміністративного судочинства є змагальність сторін,диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставину справі, зміст якого полягає у тому, що розгляді вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень збоку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом .Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 9 КАС України)

Статтею 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Разом з цим, визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного ч. 1 цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги (правова позиція ВП ВС, викладена у постанові від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19)

При цьому, докази, які подаються сторонами на обґрунтування їх вимог та заперечень мають відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, які визначені ст.ст. 73-76 КАС України.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відтак, суд розглядає адміністративні справи в межах позовних вимог, досліджує і надає оцінку доводам, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог та заперечень, при цьому надає власну оцінку наданих сторонами доказів на предмет їх належності, допустимості, достовірності і достатності у взаємозв`язку та ухвалює рішення за результатами розгляду справи.

Обов`язок суду в адміністративних справах є з`ясування всіх обставин у справі для чого законодавцем надано суду право витребувати докази не лише за клопотанням сторін, а й з власної ініціативи.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до ст.32 Конвенції про захист прав і основних свобод людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід`ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

Так, ч.1 ст.6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обов`язковими елементами якого є: об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона (вина). Відсутність хоча б одного із перелічених елементів виключає склад правопорушення взагалі, а порушена справа підлягає закриттю.

При цьому, в процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України»(з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282.

Отже, доказування має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.

Судом встановлено, що постановою поліцейського 2 взводу 4 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції ГУНП в Дніпропетровської області Таранця О.О. серії ЕНА №5334905 від 28 липня 2025 року позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 20 400,00 грн. за ч.4 ст. 126 КУпАП.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 28 липня 2025 року о 12.08 годині ОСОБА_1 , керуючи автомобілем транспортним засобом , рухаючись по проспекту Ювілейний у м.Кам`янське рухався зі швидкістю 76 км/год., при цьому перевищив максимально встановлене обмеження швидкості руху в межах населеного пункту більше ніж як на 20 км/год., вимірювання швидкості здійснювалось лазурним пристроєм TruCam TC № 05082. Під час розгляду справи було встановлено , що ОСОБА_1 був позбавлений права керування транспортними засобами строком 1 рік від 03.03.2025 року рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська , чим порушив п.2.1.а ПДР України.

Факт керування транспортним засобом 28 липня 2025 року о 12.08 годині не заперечується позивачем.

Постановою рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 03.03.2025 року у справі № 209/8047/24 позивача позбавлено права керування транспортними засобами строком на один рік.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08.07.2025 року апеляційну скаргу представника позивача залишено без задоволення ,а рішення суду першої інстанції – без змін.

Згідно довідки Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 31.07.2025 р. станом на 31.07.2025 року до Дніпровського районного суду міста Кам`янського справа № 209Ї/8047/24 відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП з Дніпровського апеляційного суду не поверталась.

Згідно ст. 294 КупАП постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Таким чином , з 08 липня 2025 року позивач є особою, яка позбавлена права керування транспортними засобами втратив право керування, незалежно від того, чи вилучено у нього посвідчення водія

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як зазначено у ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.

Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення має бути з`ясовано, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення у справі.

Відповідальність за ч. 4 ст. 126 КУпАП настає у разі керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

Санкція цієї статті передбачає накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно зі ст. 213 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, за ч. 4 ст. 126 КУпАП.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв

Відповідно до п. 2.1 «а» ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Згідно з п.1 розділу IV Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1395 від 07.11.2015 (далі - Інструкція № 1395), розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Пунктами 4-5 Розділу І Інструкції № 1395 передбачено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зокрема, передбачених частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 122, частиною першою, другою та четвертою статті 126, статтею 125 КУпАП.

Відповідно до Закону України «Про дорожній рух», правила дорожнього руху встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (ПДР України). Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.

У постанові від 26.04.2018 по справі № 338/855/17 Верховний Суд зазначив, що постанова у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Для притягнення конкретної особи до відповідальності, необхідно з`ясувати чи вона є (може бути) суб`єктом адміністративного правопорушення, а саме з`ясувати можливість притягнення такої особи до відповідальності (вік, осудність, інші спеціальні ознаки, тощо) та наявність причинного зв`язку між діянням особи та наслідками.

Тобто існування такої складової як суб`єкт правопорушення можливе лише за наявності причинного зв`язку між об`єктивною стороною правопорушення та конкретною особою (вчинення саме конкретною особою дій, що мають ознаки правопорушення).

Такі висновки узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у п. 30 постанови Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 177/525/17.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

У відповідності до ст. 252 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) зобов`язаний оцінити докази, шляхом всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності.

Аналіз наведених положень КУпАП дає підстави для висновку, що під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення уповноважена посадова особа зобов`язана здобути докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. В іншому випадку застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень.

Судом встановлено, що позивач оскаржуваною постановою притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП за те, що ОСОБА_1 , керуючи автомобілем транспортним засобом , рухаючись по проспекту Ювілейний у м.Кам`янське рухався зі швидкістю 76 км/год., при цьому перевищив максимально встановлене обмеження швидкості руху в межах населеного пункту більше ніж як на 20 км/год., вимірювання швидкості здійснювалось лазурним пристроєм TruCam TC № 05082. Під час розгляду справи було встановлено , що ОСОБА_1 був позбавлений права керування транспортними засобами строком 1 рік від 03.03.2025 року рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська , чим порушив п.2.1а ПДР України.

Доказуванню в справах за ч. 4 ст. 126 КУпАП підлягають: факт керування транспортним засобом; факт позбавлення права керування транспортним засобом, яким керувала особа.

Суд зазначає, що факт керування транспортним засобом не оспорюється позивачем та в позові сам позивач стверджує, що 28.07.2025 керував транспортним засобом та був зупинений працівником поліції.

Щодо відсутності права керування транспортними засобами, суд звертає увагу на таке.

Позивачу, при констатації факту вчинення правопорушення за ч. 4 ст. 126 КУпАП відповідачем ОСОБА_2 поставлено в провину порушення вимог п. 2.1 «а» ПДР України.

Таким чином, з огляду на зміст диспозиції ч. 4 ст. 126 КУпАП у взаємозв`язку з вимогами п. 2.1 «а» ПДР України позбавлення водія права керування транспортним засобом рішенням суду, яке набуло законної сили , слід розглядати як відсутність «права» керування транспортними засобами.

Саме наявність чи відсутність «права» на керування транспортним засобом є визначальним критеріям, оскільки сама по собі фізична наявність документу (посвідчення водія) лише відображає на матеріальному носії раніше надане державою згадане право.

Таке право є не абсолютним та може бути скасоване шляхом застосування державою легальних засобів примусу, зокрема рішенням уповноваженого органу у спосіб, передбачений законом (позбавлення права керування судом, тимчасове обмеження в праві керування транспортним засобом рішенням державного виконавця за положеннями Закону України «Про виконавче провадження» тощо) або в силу прямої вказівки законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що станом на час винесення оскаржуваної постанови позивач не мав права керування транспортними засобами.

Таким чином, позивачем не доведено, а представником відповідача спростовано доводи про те, що позивач станом на час винесення оскаржуваної постанови мав право керування транспортними засобами. Незважаючи на відсутність права керування транспортними засобами, позивач керував транспортним засобом, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 126 КУпАП, яке полягало в порушенні п. 2.1 «а» ПДР України.

Суд звертає увагу, що одночасно з визнанням позивача винуватим у вчиненні правопорушення за ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення за цією статтею, останньому інкриміновано перевищення максимально встановлене обмеження швидкості руху в межах населеного пункту більше ніж як на 20 км/год. і відповідач не довів наявність в його діях такого порушення, а позивач таке порушення не заперечував.

Проте, ці обставини не є підставою для скасування оскаржуваної постанови, оскільки позивач не посилався на цю обставину як підставу незаконності оскаржуваної постанови. Тому, скасування оскаржуваної постанови з цих підстав є вихід за межі позовних вимог.

Крім цього, притягнення позивача до відповідальності та накладення стягнення за ст. 126 КУпАП за одне правопорушення з числа вчинених, є обґрунтованим, навіть коли факт невиконання позивачем вимог інших правил дорожнього руху не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

До аналогічного висновку в аналогічній за змістом справі прийшов КАС ВС у своїй постанові від 25.09.2019 у справі №127/19283/17.

Відносно вимог позивача до поліцейського 2 взводу 4 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції ГУНП в Дніпропетровської області Таранця О.О. суд зазначає, що

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України Про Національну поліцію (далі - Закон) національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції (ч. 1 ст. 13 Закону).

Згідно ч. 1 ст. 8 Закону поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

При цьому, у відповідності до ч. 1 ст. 15 Закону, територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання.

В свою чергу, згідно з визначенням, яке міститься у ч. 1 ст. 17 Закону, поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 18 Закону визначено, що поліцейський зобов`язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського.

Згідно із ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені ч.4 ст. 126 цього Кодексу.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

При розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених ст. 126 КУпАП, поліцейські відповідного органу діють не як самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку - Національної поліції.

Частиною 4 ст. 288 КУпАП, якою визначено порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, передбачено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексу адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Отже, відповідний поліцейський не може набувати статусу самостійного відповідача у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема, за положеннями ст. 222 КУпАП покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративні правопорушення щодо порушення правил дорожнього руху, передбачені ч. 4 ст. 126 КУпАП.

Використання у зазначених вище нормах формулювань органів Національної поліції, яка регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 - 244-20 КУпАП вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.12.2019 року № 724/716/16-а, від 17.09.2020р. у справі № 742/2298/17.

При цьому, Верховний Суд зазначив, що у справах про оскарження постанов про адміністративне правопорушення належним відповідачем у таких справах є саме орган, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення, а також зазначив, що зміст ст. 288 КУпАП щодо можливості оскаржити постанову органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення не спростовує вищенаведеного висновку.

В ракурсі зазначеного вище слід також зазначити, що згідно ч.ч. 3 та 4 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.

За таких обставин, оскільки адміністративний позов заявлено до поліцейського 2 взводу 4 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції ГУНП в Дніпропетровської області Таранця О.О. , який є неналежним відповідачам у даній справі, то суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог саме до цього відповідача.

Таким чином, позивач в силу ч. 1 ст. 77 КАС України не довів обставини, на якій він посилався як підставу для скасування оскаржуваної постанови, а представник відповідача в силу ч. 2 ст. 77 КАС України довів правомірність свого рішення та надав докази, які спростували доводи Позивача.

З огляду на встановлені обставини справи та застосовані норми права, суд приходить до висновку, що за результатами розгляду позову в його задоволенні слід відмовити, а рішення суб`єкта владних повноважень залишити без змін в порядку п. 1 ч. 3 ст. 286 КАС України.

Пунктом 5 частини 1 статті 244 КАС України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Частиною першою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

З огляду на те, що у задоволені позову судом відмовлено, питання про розподіл судових втрат не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2, 6-11, 72-79, 132, 238, 241-246, 250, 251, 255, 257-263 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, поліцейського 2 взводу 4 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції ГУНП в Дніпропетровської області па Таранця Олександра Олександровича про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, залишити без задоволення.

Постанову поліцейського 2 взводу 4 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції ГУНП в Дніпропетровської області сержанта поліції Таранця Олександра Олександровича про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5334905, винесену 28 липня 2025 року , залишити без змін.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпровський районний суд міста Кам`янського протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повний текст судового рішення складено 28.02.2026.

Суддя І.В. Корнєєва