Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №336/4525/25 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/4525/25

Провадження №: 2/336/234/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2026 року Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді Галущенко Ю.А.,при секретарі судового засідання Прохоровій А.О.,розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю,-

встановив:

У травні 2025 р. ОСОБА_1 ,в інтересах якого діє представник –адвокат Жила К.С.,звернувся до суду з позовом, в якому зазначає,що 13.12.1989 року у зв`язку із прийняттям позивача на роботу на посаду слюсаря-інструментальника в цех № 18 ЗПО “Моторостроитель”, між ОСОБА_1 та ЗПО “Моторостроитель” було укладено договір про надання житлового приміщення для сім`ї в складі 2-х осіб.

17.07.1992 року ОСОБА_1 було видано ордер на житлову площу в будинку для малосімейних на право зайняття ОСОБА_1 разом із сім`єю з 2 осіб, а саме - з дружиною ОСОБА_2 , 1-кімнатної квартири в будинку для малосімейних по АДРЕСА_1 було перейменовано на вул. Академіка В.Я.Климова на підставі Рішення Запорізької міськради 2-гої сесії 24-го скликання від 5 червня 2002 №132), буд. АДРЕСА_2 .

18.09.2006 року Шевченківською районною адміністрацією Запорізької міської ради було видано Свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 , яким посвідчено, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві спільної сумісної власності громадянам: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , квартира приватизована згідно Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”.

Свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 від 18.09.2006 року було видано згідно з розпорядженням Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради № 2114 від 18.09.2006 року, в якому зазначено, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 була передана ОСОБА_1 як наймачу квартири, та членам його сім`ї – дружині ОСОБА_2 та сину ОСОБА_3 в порядку Закону України “Про приватизацію житлового фонду” .

17.05.2022 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя по справі №336/1728/22.

Після розірвання шлюбу відносини між колишнім подружжям погіршились, ОСОБА_2 , вважаючи себе співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_2 на праві спільної сумісною власності, , без узгодженням з позивачем та в той час ,коли позивач знаходиться на роботі, систематично виносить з квартири майно та грошові кошти,за цим фактом позивач звернувся до правоохоронних органів з відповідною заявою про вчинення злочину від 29.12.2022 року.

Наголошує на тому,що квартира за адресою: АДРЕСА_2 не є об`єктом спільної сумісної власності позивача та відповідача ОСОБА_2 як подружжя, а є особистою приватною власністю ОСОБА_1 , так як дане житло було надане позивачеві, як працівнику ЗПО “Моторостроитель” (нині – Акціонерне товариство “Мотор-Січ”), та в подальшому передане позивачу у власність внаслідок приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду”.

Посилаючись на пункт 4 частини першої статті 57 СК України, згідно з яким житло, набуте дружиною,чоловіком за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»,є особистою приватною власністю дружини, чоловіка,просить суд визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру за адресою : АДРЕСА_3 , зазначає про наявність судових витрат по оплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу,які у відповіді на відзив просить покласти на відповідачів.

Ухвалою суду від 26.05.2025 р.відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження.

01.09.2025 р.в системі «Електронний суд» адвокатом Логіновою В.В.,яка діє в інтересах відповідачки ОСОБА_2 ,сформовано документ «Заперечення проти позову»,в якому відповідач не погоджуючись з позовом,вважає його надуманим та не ґрунтованим на дійсних обставинах справи.

Зазначає,що квартира за адресою АДРЕСА_2 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та відповідачу ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 , виданого 18.09.2006 року Шевченківської районною адміністрацією Запорізької міської ради. Квартира приватизована згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 видане згідно з розпорядженням від 18.09.2006 року № 2114 р. і зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 04.10.2006 року.Згідно Витягу № 12044631, виданого Орендним підприємством Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації 04.10.2006 року, право власності на квартиру зареєстровано на власників- ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності на трьох осіб. Відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована в зазначеній квартирі з 18.08.1992 року і постійно проживає до теперішнього часу, іншого житла не має. Станом на момент приватизації житла в 2006 році, вона проживала в зазначеній квартирі і була в ній зареєстрована разом із позивачем, який на той момент був її чоловіком, та відповідачем ОСОБА_3 , який є їх сином. Відповідачка є власником квартири на праві спільної сумісної власності в результаті реалізації свого права на безоплатну приватизацію державного житлового фонду. 17.05.2022 року рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя шлюб між позивачем та відповідачкою розірвано, після чого 20 травня 2022 року ОСОБА_1 змінив замок на вхідних дверях квартири, чинив перешкоди відповідачці у користуванні житлом,які були усунуті рішенням від 13.10.2023 року Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у справі № 336/6490/22 ,яке залишено без змін постановою від 10.01.2024 року Запорізького апеляційного суду ,цими рішеннями перевірено та підтверджено ту обставину, що відповідачка на законних підставах є співвласником спірної квартири.На підставі викладених обставин відповідачка вважає,що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню в повному обсязі,просить відмовити в позові та стягнути з відповідача судові витрати на правову допомогу.

08.09.2025 р. в системі «Електронний суд» адвокатом Жилою К.С.,яка діє в інтересах позивача ОСОБА_2 ,сформовано документ «Відповідь на відзив»,в якому наголошено на тому,що спірна квартира була надана ОСОБА_1 як працівнику ЗПО «Моторостроитель», ордер на житлову площу видано саме ОСОБА_1 та в подальшому квартира передана у власність позивачу внаслідок приватизаці,як наймачу,на підставі заяви,поданої ОСОБА_1 як наймачем.За відповідачами право спільної сумісної власності на спірну квартиру було зареєстровано як за членами сім`ї ОСОБА_1 ,який використав своє право на приватизацію.Також вважає,що під час розгляду справи про усунення перешкод ОСОБА_2 у користуванні спірною квартирою,суди не перевіряли та не досліджували докази,які вказують на те,що спірна квартира була надана саме ОСОБА_1 у власність останнього, як наймачу, в рамках безоплатної приватизації.

Також 08.09.2025 р. в системі «Електронний суд» адвокатом Жилою К.С.,яка діє в інтересах позивача ОСОБА_2 ,сформовано документ «Клопотання про залишення заяви без розгляду»,в якій зазначено,що 01.09.2025 р.представником відповідача адвокатом Логіновою В.М.подано заперечення проти позову,які по суті є відзивом.Проте,відповідачу ОСОБА_2 ухвала про відкриття провадження у справі була вручена у червні 2025 р.,тому відзив подано з пропуском процесуального строку,встановленого судом на його подання,відповідачем не надано до суду клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку,що є підставою для залишення відзиву на позов без розгляду.

Відповідачем ОСОБА_3 відзиву на позов не подано.

Ухвалою суду від 17.09.2025 р.закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Інших процесуальних дій у справі судом не вчинено за відсутності відповідних клопотань, зустрічної позовної заяви у справі не подано.

Як вбачається матеріалів справи,відповідачу ОСОБА_2 ухвала про відкриття провадження у справі вручена 07.06.2025 р.(а.с.88),судом встановлено строк для подання відзиву на позов-п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.Документ «Заперечення проти позову»,який по суті є відзивом ,оскільки у ньому викладені заперечення проти позову,надійшов до суду в системі «Електронний суд» 01.09.2025 р.Клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку подання відзиву від відповідача ОСОБА_2 не надходило.

За приписами ч.8 ст.178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В судовому засіданні у вступному слові представник позивача адвокат Жила К.С.(в режимі відеоконференції)позов підтримала з наведених у ньому підстав.Зазначила,що спірна квартира надавалась у користування позивачу ОСОБА_1 за місцем роботи,надалі ним як наймачем була приватизована,відповідачі ОСОБА_2 як дружина позивача та син сторін ОСОБА_3 отримали право спільної сумісної власності на це житло,реалізуючи право на приватизацію,як члени сім`ї наймача.Після розлучення сторін у 2022 р.відповідачка ОСОБА_2 не являється членом сім`ї позивача , ОСОБА_1 на підставі ст.57 СК України просить визнати за ним право особистої приватної власності на спірну квартиру в порядку поділу майна подружжя,з дотриманням 3-річного строку позовної давності.

Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні у вступному слові просила суд відмовити у позові,наголосивши на тому,що у спірну квартиру вони разом з позивачем ,як подружжя та працівники одного підприємства, вселилися у 1992 р.,з того часу відповідачка зареєстрована та мешкає у цій квартирі,іншого житла не має.В 2006 р.квартира була приватизована на всіх членів сім`ї,в тому числі сина ОСОБА_3 ,який наразі мешкає окремо.Після розлучення з відповідачем у 2022 р.він чинив їй перешкоди у користуванні квартирою, спір вирішувався судами,зараз вони з позивачем мешкають у цій квартирі ,відносини між ними недоброзичливі.

Представник відповідача адвокат Логінова В.М.у вступному слові зазначила,що спірна квартира була отримана подружжям ОСОБА_4 у 1992 р.на склад сім`ї з 2-х осіб.У подружжя народився син,у 2006 р.квартира була приватизована на всіх осіб,зареєстрований у ній,в рівних частках,право власності оформлено на підставі свідоцтва,виданого Шевченківською райадміністрацією,зареєстровано в Реєстрі речових прав як спільна часткова власність сторін,в порядку реалізації права на безоплатну приватизацію житла,тобто набуто у передбачений законом спосіб.На момент приватизації відповідачі були зареєстровані та мешкали у спірній квартирі,позивачем не оспорюється свідоцтво про право власності в частині ,яка стосується права власності відповідачів,як підстава набуття цього права.При розгляді в період 2022-2023 р.спору між сторонами про усунення перешкод,створених позивачем для відповідачки у користуванні спірним житлом,судами було перевірено та підтверджено права ОСОБА_2 як співвласника цього житла,позбавити її цього права у спосіб,запропонований позивачем у позовній заяві,неможливо.

Відповідач ОСОБА_3 викликався в судове засідання шляхом направлення судової повістки на адресу реєстрації проживання,а також шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті суду,не з`явився з невідомих причин,заяв процесуального місту до суду не подавав.Враховуючи,що судом вичерпані процесуальні засоби повідомлення відповідача ОСОБА_3 про дату,час та місце рогляду справи,за згодою інших учасників справа розглянута без його участі.

Суд, дослідив матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 з 18.08.1992 року, що підтверджується відміткою у паспорті громадянина України(а.с.16-18).

Разом з ним зареєстровані ОСОБА_2 - з 18.08.1992 року, та ОСОБА_3 -з 14.06.2011 р., що підтверджується витягом з Єдиного державного демографічного реєстру № 1405592,№ 1405627(а.с.76-77).

13.12.1989 року у зв`язку із прийняттям позивача на роботу на посаду слюсаря-інструментальника в цех № 18 ЗПО “Моторостроитель”, між ОСОБА_1 та ЗПО “Моторостроитель” було укладено договір про надання житлового приміщення для сім`ї в складі 2-х осіб(а.с.19-20).

17.07.1992 року ОСОБА_1 було видано ордер на житлову площу в будинку для малосімейних на право зайняття ОСОБА_1 разом із сім`єю з 2-х осіб, а саме - з дружиною ОСОБА_2 , 1-кімнатної квартири в будинку для малосімейних по АДРЕСА_1 було перейменовано на вул. Академіка В.Я.Климова на підставі Рішення Запорізької міськради 2-гої сесії 24-го скликання від 5 червня 2002 №132), буд. АДРЕСА_2 (а.с.21).

Як слідує з матеріалів справи, для реалізації свого права на приватизацію, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до органу приватизації житла районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району із заявою про приватизацію спірної квартири відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»(а.с.23-24).

ОСОБА_1 ,звертаючись з відповідною заявою до органу приватизації,діяв як наймач квартири за вказаною вище адресою,яку він використовує разом з членами сім`ї на умовах найму.

18.09.2006 року було видано Свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 ,яким Шевченківська районна адміністрація Запорізької міської ради посвідчує, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві спільної сумісної власності громадянам: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , квартира приватизована згідно Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”(а.с.12).

Свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 від 18.09.2006 року було видано згідно з розпорядженням голови Шевченківської районної адміністрації Запорізької міської ради № 2114р від 18.09.2006 року «Про приватизацію житла за адресою: АДРЕСА_2 ».

Із змісту цього розпорядження встановлено,що від наймача (гр. ОСОБА_1 )надійшла заява на приватизацію квартири,що знаходится за адресою: АДРЕСА_2 ,яку він використовує разом з членами сім`ї на умовах найму.Сім`я наймача згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» має право на безоплатну передачу у власність квартири(а.с.22).

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК), статей 4, 5 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі статтями 12, 13, 81 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до положень частини 1-4 статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

У частині третій статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України від 19 червня 1992 року N 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду».

Згідно із частиною одинадцятою статті 8 цього Закону спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Особливості приватизації житлових приміщень у гуртожитках визначаються законом.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, які використовуються громадянами на умовах найму.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Відповідно до пункту 5 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз.

Відповідно до частини 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкту комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до положень частини 1 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Відповідно до пункту третього статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Згідно із ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Виходячи з аналізу змісту Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у поєднанні з нормами статей 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право й у разі тимчасової відсутності, а отже і право на приватизацію разом з іншими членами сім`ї.

Аналогічну норму місить пункт 4 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року N 396.

Умовою для проведення приватизації житла є обов`язкове постійне проживання осіб у житлі, яке підлягає приватизації.

Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки.

Статтею 65 ЖК України передбачено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

За приписами статті 61 Житлового кодексу України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

При цьому пунктами 18, 19 цього Положення визначено порядок підтвердження факту постійного проживання особи в жилому приміщенні - у довідці про склад сім`ї, що подається особою в числі інших документів до органу приватизації, зазначаються члени сім`ї наймача, які водночас і прописані, і мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 15 Житлового кодексу України до компетенції виконавчих комітетів районних, міських, районних у містах рад народних депутатів віднесено видача ордерів на жилі приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

За змістом статті 58 ЖК України ордер є єдиною підставою для вселення у жиле приміщення.

Відповідно до пункту 10 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), кімнат (гуртожитків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону.

Відповідно до пункту 17 Положення № 396 громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Відтак, набуття сторонами справи спірної квартири у спільну сумісну власність відбулося в порядку, визначеному вказаними вище нормами права,позивач ОСОБА_1 діяв як наймач в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,які мали рівні з ним права як на користування квартирою як члени сім`ї наймача ,так і на її безоплатну приватизацію.

Той факт,що спірна квартира була виділена позивачу як молодому працівнику від АТ «Мотор Січ»,не створює йому будь-якої переваги у пізніше набутому праві власності всіма членами сім`ї в порядку приватизації.

Також заслуговує на увагу той факт,що при розгляді цивільної справи № 336/6490/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення у спірну квартиру, відповідачка ОСОБА_2 в обґрунтування заявлених вимог посилалася на порушення ОСОБА_1 її прав співвласника житла.Відповідач,який був представлений адвокатом,не оспорював право власності відповідачки на квартиру(а.с.136),що встановлено рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 13.10.2023 р.,яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 10.01.2024 р.

За змістом цього позову ОСОБА_1 оспорює право власності відповідачки на частину квартири,яке вона набула у встановленому законом порядку внаслідок приватизації,з посиланням на поділ майна подружжя після розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_2 ,помилково обравши спосіб захисту,передбачений п.4 ч.1 ст.57 СК України,який до спірних правовідносин у цій справі не може бути застосований,оскільки предмет спору-приватизована квартира-не є об`єктом спільного майна подружжя в розумінні ст.60 СК України.

Водночас,позивач не вказав будь-яких підстав,з яких він оспорює право власності ОСОБА_3 як співвласника спірного житла.

Фактично ОСОБА_1 оспорює виникнення права спільної часткової власності на житло та бажає трансформувати її у особисту власність, водночас,не спростовує спільність набуття.

З урахуванням викладеного суд не встановив порушень прав позивача,які потребують судового захисту у обраний ним спосіб,тому відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до ст.141 ЦПК України,при відмові у задоволенні позову у повному обсязі судові витрати позивачу не компенсуються.

Відповідач у запереченнях на позов просила стягнути відповідача на її користь судові витрати на правничу допомогу у розмірі 8000 гр.,проте доказів на підтвердження цих витрат не надала,що є порушенням вимог ч.8 с.141 ЦПК України та підставою для залишення без розгляду відповідної заяви відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 9 ЖК України, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово комунального господарства України від 16.12.2009 № 396, зареєстрованим у МЮ України 29.01.2010 року за № 109/17404, ст. 2, 4, 7, 11, 12, 13, 76-81, 89, 133, 258-259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю-відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 ,РНОКПП НОМЕР_2 зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3

Відповідач: ОСОБА_2 ,РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3

Відповідач: ОСОБА_3 ,РНОКПП невідомий, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Дата складання повного судового рішення 27.02.2026 року.

Суддя Ю.А.Галущенко