Постанова від 23 лютого 2026 р. у справі №145/1319/21 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 145/1319/21

Провадження № 22-ц/801/525/2026

Категорія: 61

Головуючий у суді 1-ї інстанції Патраманський І. І.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2026 рокуСправа № 145/1319/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,

суддів Матківської М. В., Міхасішина І. В.,

з участю секретаря судового засідання: Закерничної А. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лінкевич Богдан Петрович, на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 05 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Патраманського І. І. у залі суду в селищі Тиврів Вінницької області, дата складення повного судового рішення 11 грудня 2025 року,

у цивільній справі № 145/1319/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , з участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Тиврівської державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса Вінницького (Тиврівського) районного нотаріального округу Вінницької області Смоляк Людмили Станіславівни та Тиврівської селищної ради про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, визнання недійсним державного акта на право на земельну ділянку, припинення права власності,

встановив:

Короткий зміст вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернувся в суд із вказаним позовом, в якому зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Нове Місто Тиврівського району Вінницької області померла ОСОБА_3 , яка за життя, 29 березня 1998 року склала заповіт, яким усе своє майно заповіла ОСОБА_2 . Про наявність цього заповіту позивач дізнався лише у 2017 році.

Також вказав, що рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області у справі №145/2290/18 від 23 листопада 2020 року, яке набуло законної сили 10 лютого 2021 року, визначено ОСОБА_2 додатковий двомісячний строк з дня набрання рішенням законної сили для подання до Тиврівської державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини. 02 квітня 2021 року у визначений судом строк ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Міляновської Ю. М. із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 .

Однак, перешкодою в оформленні спадкових прав та у видачі свідоцтва на право на спадщину стало те, що 14 грудня 2005 року свідоцтво про право на спадщину за законом на частину спадкового майна, належного ОСОБА_3 , що складається із земельної частки (паю) було видано ОСОБА_4 , яка на підставі нього оформила державний акт на право власності на земельну ділянку. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, а зазначену земельну ділянку успадкував її син ОСОБА_1 , який є відповідачем у цій справі.

Враховуючи наявність заповіту, яким ОСОБА_3 усе своє майно заповіла ОСОБА_2 , та визначений йому судовим рішенням, яке набрало законної сили, додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини, у який він подав нотаріусу відповідну заяву, позивач вважає, що ОСОБА_4 не мала права на спадкування майна після смерті ОСОБА_3 , а тому видане 14 грудня 2005 року на її ім`я свідоцтво про право на спадщину підлягає визнанню недійсним.

За наведених обставин ОСОБА_2 просив суд:

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 14 грудня 2005 року, що зареєстроване в реєстрі за №2504, що було посвідчене державним нотаріусом Тиврівської державної нотаріальної контори Зданевич С. А.;

- визнати недійсним та скасувати розпорядження Тиврівської державної адміністрації Вінницької області від 25.01.2006 року за №29 у частині передачі у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_4 площею 2,7702 га, що розташована на території Новоміської сільської ради Тиврівського району Вінницької області;

- визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 395040 площею 2,7702 гектари на території Новоміської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, кадастровий № 0524584400:02:001:0052, виданий Тиврівською районною державною адміністрацією Вінницької області на ім`я ОСОБА_4 07.08.2008;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 22.07.2016, що зареєстроване в реєстрі за № 1275, посвідчене приватним нотаріусом Смоляк Л. С;

- припинити право власності на земельну ділянку площею 2,7702 гектари на території Тиврівської сільської ради Вінницької області (колишньої Новоміської сільської ради Тиврівського району Вінницької області), кадастровий № 0524584400:02:001:0052 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 05 грудня 2025 року позов задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 14 грудня 2005 року, що зареєстроване в реєстрі за №2504, що було посвідчене державним нотаріусом Тиврівської державної нотаріальної контори Зданевич Світланою Анатоліївною, відповідно до якого ОСОБА_4 успадкувала в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право на земельну частку (пай) площею 2,92 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж в натурі (на місцевості), що розташована на території Новоміської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, в КСП «Новоміське», згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серія ВИ №0368170, виданого Тиврівською районною адміністрацією 05 серпня 1997 року, сертифікат зареєстровано 07 серпня 1997 року у Книзі реєстрації сертифікатів на земельну частку (пай) за №174, що виданий на ім`я ОСОБА_3 .

Визнано недійсним та скасовано розпорядження Тиврівської районної державної адміністрації Вінницької області від 25.01.2006 року за №29 у частині передачі у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 2,7702 га, що розташована на території Новоміської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 395040, площею 2,7702 гектари, на території Новоміської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, кадастровий № 0524584400:02:001:0052, виданий Тиврівською районною державною адміністрацією Вінницької області на ім`я ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 22.07.2016, що зареєстроване в реєстрі за № 1275, посвідчене приватним нотаріусом Смоляк Людмилою Станіславівною, відповідно до якого ОСОБА_1 , успадкував в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_4 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , земельну ділянку площею 2,7702 га, яка розташована за адресою: територія Новоміської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, кадастровий № 0524584400:02:001:0052, яка належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право на земельну ділянку серії ЯД №395040, виданого 07.08.2008 року на підставі розпорядження Тиврівської державної адміністрації Вінницької області від 25.01.2006 року за №29, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010884400388.

Припинено право власності на земельну ділянку площею 2,7702 гектари на території Тиврівської сільської ради Вінницької області (колишньої Новоміської сільської ради Тиврівського району Вінницької області), кадастровий № 0524584400:02:001:0052 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 .

Рішення суду мотивоване тим, що існують законні та достатні підстави для захисту прав позивача в судовому порядку шляхом задоволення позовних вимог. При цьому суд першої інстанції взяв до уваги наявність заповіту, яким ОСОБА_3 усе своє майно заповіла ОСОБА_2 , та визначений позивачу судовим рішенням, яке набрало законної сили, додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини, у який ОСОБА_2 подав нотаріусу відповідну заяву, тому дійшов висновку, що ОСОБА_4 не мала права на спадкування майна після смерті ОСОБА_3 , а отже, видане 14.12.2005 на її ім`я свідоцтво про право на спадщину на підставі ст. 1301 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У січні 2026 року позивач ОСОБА_1 , діючи через свого представника – адвоката Лінкевича Б. П., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 08 січня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий – суддя Войтко Ю. Б., судді: Матківська М. В., Міхасішин І. В.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, витребувано матеріали цивільної справи з місцевого суду.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 27 січня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду 24 лютого 2026 року о 11:40 год. з повідомленням сторін.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевий суд ухвалюючи рішення у цій справі, не прийняв до уваги та не надав належної оцінки тому факту, що ОСОБА_1 оформив спадщину після смерті свої матері, ОСОБА_4 на підставі належним чином оформленого та виданого нотаріусом свідоцтва про право на спадщину. Вказане свідоцтво його мати отримала прийнявши спадщину, яка відкрилася після смерті її матері (баби відповідача) ОСОБА_3 . Відповідач не знав і не міг знати про обставини, які ставлять під сумнів законність набуття спадщини його матір`ю, що узгоджується з принципом статті 3 ЦК України – добросовісність, справедливість та розумність, тому покладення на нього негативних наслідків вважає несправедливим.

Крім того вказує, що місцевий суд не врахував, що свідоцтво про право на спадщину видається нотаріусом після перевірки всіх належних документів і воно є чинним доти, доки не визнано недійсним в судовому порядку (стаття 18 ЦК України). Тобто, на момент смерті матері відповідача, її право було дійсним і апелянт прийняв спадщину після смерті своєї матері, ОСОБА_4 , на підставі, підтвердженого нотаріально, її права на спадкове майно. Отже вважає, що він набув спадщину після смерті матері, добросовісно, на законним підставах, як добросовісний спадкоємець.

Зауважує, що суд повинен перевіряти можливість захисту особи як добросовісного набувача за правилами статті 388 ЦК України. При цьому посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16 січня 20219 року у справі №372/1387/16-ц, від 11 листопада 2020 року у справі №752/12108/16-ц, від 18 квітня 2018 року у справі №523/18209/15-ц та від 05 липня 2020 року у справі №754/1911/16-ц.

На підставі наведеного вважає, що рішення суду першої інстанції у цій справі ухвалене без урахування чинності нотаріальних актів, суперечить вимогам статей 3, 388, 1216, 1218, 1220 ЦК України, порушує принцип стабільності цивільного обороту, про що наголошено Верховним Судом у постанові від 11 листопада 2020 року у справі №752/12108/16-ц.

На виконання вимог статті 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційних скарг та додані до них матеріали, проте відзив на апеляційну скаргу до суду не надійшов.

Згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позиція учасників справи у судовому засіданні

Відповідач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Лінкевич Б. П. в судове засідання не з`явилися, попередньо подали заяву про розгляд справи за їх відсутності, вимоги апеляційної скарги підтримують в повному обсязі, просять її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 – адвокат Лісниченко С. В. заперечив проти доводів апеляційної скарги, оскільки вважає судове рішення першої інстанції законними та обґрунтованими, просив залишити його без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про день та час судового розгляду повідомлені належним чином, причини їх неявки до суду невідомі.

З огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України, згідно з якою неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, та зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає можливим розгляд справи проводити за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 в селі Нове Місто Тиврівського району Вінницької області померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 9 том 1).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої входить земельна частка (пай), посвідчена сертифікатом у землі, яка перебувала у колективній власності КСП «Новоміське» с. Нове Місто Тиврівського району Вінницької області, розміром 2,92 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж частки в натурі (на місцевості), яка належала померлій на підставі сертифікату на земельну частку (пай) серія ВН № 0368170, виданого Тиврівською РДА 05.08.1997 (а.с. 221 том 1).

За життя ОСОБА_3 розпорядилася своїм майном, склавши 29.03.1998 заповіт, яким все своє майно заповіла ОСОБА_2 . Цей заповіт посвідчено секретарем Новоміської сільської ради Лісовенко В. М. Заповіт не змінений і не відмінений (а.с. 10 том 1).

Згідно з випискою начальника відділу земельних ресурсів ОСОБА_5 . ОСОБА_3 належить право на земельну частку (пай) за № 174 в КСП «Новоміське» с. Нове Місто відповідно до державного акту на право колективної власності на землю №013 від 26.12.1995. Розмір земельної частки (пай) становить 2,92 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (а.с.12 том 1).

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області у справі № 2-546/05 від 15.06.2005 встановлено факт, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 в с. Нове Місто, дійсно була матір`ю ОСОБА_4 (а.с.220 зворот том 1).

Спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняла її дочка ОСОБА_4 , яка 14.12.2005 подала заяву про прийняття спадщини до Тиврівської державної нотаріальної контори. Відповідно до цієї заяви ОСОБА_4 повідомила, що інших спадкоємців, передбачених законом, у померлої немає, що підтверджується копією спадкової справи № 616-05 від 12.05.2000 (а.с.217-247 том 1).

14.12.2005 на підставі її заяви державним нотаріусом Зданевич С. А. ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно, а саме земельну частку (пай) посвідчену сертифікатом у землі, яка перебувала у колективній власності КСП «Новоміське» с. Нове Місто Тиврівського району Вінницької області, розміром 2,92 в умовних кадастрових гектарах (а.с. 225 том 1).

Згідно з витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 2709613 від 14.12.2005 свідоцтво про право на спадщину зареєстроване у Спадковому реєстрі №38180399.

07.08.2008 ОСОБА_4 . Тиврівською райдержадміністрацією видано Державний акт на право власності на земельну ділянку Серії ЯД №395040 (а.с. 144 том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_4 в смт. Тиврів Тиврівського району Вінницької області померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_2 від 03.08.2015 (а.с.137 том 1).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, до складу якої входить земельна ділянка, яка розташована на території Новоміської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, площею 2,7702 га, яка належала померлій на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 395040, виданого 07.08.2008 Тиврівською РДА Вінницької області (а.с. 144 том 1).

За життя ОСОБА_4 розпорядилася своїм майном, склавши 28.09.2009 заповіт, яким все своє майно заповіла ОСОБА_1 . Заповіт посвідчено секретарем Новоміської сільської ради (а.с. 137 зворот том 1).

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 (а.с. 140 том 1).

Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22.07.2016 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, площею 2,7702 га, яка розташована за адресою: територія Новоміської сільської ради Тиврівського району Вінницької області (а.с.153 том 1).

Згідно з копією заповіту від 29.03.1998, посвідченого секретарем виконавчого комітету Новоміської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, ОСОБА_3 свій жилий будинок з надвірними будівлями, все її майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом буде мати право, заповіла ОСОБА_2 (а.с.10 том 1).

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області у справі №145/2290/18 від 23 листопада 2020 року було задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 , встановлено факт того, що заповіт від імені ОСОБА_3 , виданий 29.02.1998, належить ОСОБА_3 , та визначено ОСОБА_2 додатковий двомісячний строк з дня набрання рішенням законної сили для подання до Тиврівської державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини. Рішення набуло законної сили 10.02.2021 (а.с.14-17, 237-244 том 1).

02.04.2021 ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Міляновської Ю. М. із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 (а.с. 232 том 1).

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним критеріям рішення суду першої інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18, пункт 57, ), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 2-187гс18, пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 89)).

Дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову, оскільки існують законні та достатні підстави для захисту прав позивача в судовому порядку шляхом задоволення позовних вимог про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, припинення права власності на земельну ділянку.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Згідно з положеннями статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1223, частини першої статті 1225 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до положень частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно із частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Частинами першою, третьою статті 1272 ЦК України визначено, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1280 ЦК України якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до положень статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з п. 4, 5 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до положень статей 524, 525, 526, 529, 548, 549 чинного на момент смерті ОСОБА_3 . ЦК УРСР, спадкоємство здійснювалось за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Часом відкриття спадщини визнавався день смерті спадкодавця. Місцем відкриття спадщини визнавалось останнє постійне місце проживання спадкодавця. При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки усиновителі) померлого. Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнавалась належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнавалось, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, а також якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини, зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно з статтею 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Відповідно до статті 550 ЦК УРСР строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину. У цих випадках, якщо спадкове майно було прийняте іншими спадкоємцями або перейшло до держави, спадкоємцеві, що пропустив зазначений строк, передається лише те з належного йому майна, яке збереглося в натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна.

У постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) вказано, що "якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення".

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 зазначено, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва). За своєю правовою природою вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту прав та/інтересів, передбаченим статтею 1301 ЦК України, на який поширюється позовна давність.

У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11, від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, встановлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Свідоцтво про право на спадщину підлягає визнанню недійсним у випадку доведення існування «вад» на момент його видачі, які свідчать про те, що особа, якій видано свідоцтво, не мала права на спадкування (особа не є спадкоємцем, спадкоємці попередньої черги прийняли спадщину, заповіт є нікчемним тощо). Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Нове Місто Тиврівського району Вінницької області померла ОСОБА_3 , яка за життя, 29.03.1998 склала заповіт, яким усе своє майно заповіла ОСОБА_2 . Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області у справі №145/2290/18 від 23 листопада 2020 року, яке набуло законної сили 10 лютого 2021 року, після його перегляду судом апеляційної інстанції, визначено ОСОБА_2 додатковий двомісячний строк з дня набрання рішенням законної сили для подання до Тиврівської державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини. 02 квітня 2021 року у визначений судом строк ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Міляновської Ю. М. із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 . Однак, перешкодою в оформленні спадкових прав та у видачі свідоцтва на право на спадщину стало те, що 14 грудня 2005 року свідоцтво про право на спадщину за законом на частину спадкового майна, належного ОСОБА_3 , що складається із земельної частки (паю) було видано ОСОБА_4 , яка на його підставі оформила державний акт на право власності на земельну ділянку. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, а зазначену земельну ділянку успадкував її син ОСОБА_1 .

Встановивши дані обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову з тих підстав, що наявний заповіт, яким ОСОБА_3 усе своє майно заповіла ОСОБА_2 , враховуючи визначений ОСОБА_2 судовим рішенням, яке набрало законної сили, додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, у який ОСОБА_2 подав нотаріусу відповідну заяву, а тому ОСОБА_4 не мала права на спадкування майна після смерті ОСОБА_3 , як наслідок, видане 14 грудня 2005 року на її ім`я свідоцтво про право на спадщину на підставі статті 1301 ЦК України підлягає визнанню недійсним. При цьому, підлягають до задоволення і похідні позовні вимоги.

Зважаючи на те, що у позасудовий спосіб ОСОБА_2 не може захистити свої права, свідченням чого є наявні у матеріалах справи докази, звернення останнього до суду є цілком обґрунтованим та логічним, а протилежні доводи відповідача у цьому контексті не заслуговують на увагу.

Наведені в апеляційній скарзі доводи відповідача про те, що він є добросовісним спадкоємцем після смерті матері та набувачем спірної земельної ділянки, які на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його поясненнями на обґрунтування заперечень проти задоволення позовних вимог, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав ґрунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи викладене, відповідно до положень статті 375 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, понесені судові витрати зі сплати судового збору у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції необхідно залишити за відповідачем.

Керуючись ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лінкевич Богдан Петрович, залишити без задоволення.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 05 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 лютого 2026 року.

Головуючий Ю. Б. Войтко

Судді: М. В. Матківська

І. В. Міхасішин