Рішення від 25 лютого 2026 р. у справі №688/1569/22 — Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа 688/1569/22

№ 2/688/83/26

Рішення

Іменем України

26 лютого 2026 року м. Шепетівка

Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області у складі:

головуючої – судді Березюк Н.П.

за участю: секретаря судового засідання Кулеші Л.М.,

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідачки ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань у м. Шепетівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна,

встановив:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

27.06.2022 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просить визнати незавершений будівництвом садовий будинок в садівничому товаристві «Вчитель», загальною площею 62,4 кв.м., вартістю 121280 грн та земельну ділянку з кадастровим номером 6810700000:01:021:0113, площею 0,0641 га, призначену для колективного садівництва, вартістю 28647 грн, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також автомобіль Chevrolet Epica, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 181230 грн, спільною сумісною власністю подружжя, здійснити поділ незавершеного будівництвом садового будинку та земельної ділянки, стягнути з ОСОБА_3 на його користь грошову компенсацію вартості автомобіля в сумі 90615 грн, а також судові витрати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вказане майно придбане сторонами за час перебування в зареєстрованому шлюбі за спільні кошти. Проте право власності зареєстроване за ОСОБА_3 , спірний автомобіль відчужений відповідачкою для її сестри без згоди позивача.

Представник відповідача ОСОБА_4 подав відзив на позовну заяву, у якому заперечення позову обґрунтовує тим, що позивач за час шлюбу нехтував сімейними обов`язками по утриманню сім`ї та вихованню дітей, не працював, матеріально сім`ю не забезпечував. Відповідачка, не маючи матеріальної підтримки від позивача, самостійно облаштовувала сімейний побут за кошти, які вона заробляла самостійно та кошти, які їй надавали близькі родичі на поворотній та безповоротній основі. Відповідачка за власні кошти, з матеріальною допомогою родичів придбала незавершений будівництвом садовий будинок та земельну ділянку. Також за власні кошти відповідачка придбала автомобіль без жодної підтримки позивача. В подальшому змушена була продати автомобіль з метою матеріального забезпечення родини. Вказане майно є особистою власністю відповідачки та розподілу не підлягає.

Позиції сторін

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав.

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні 19.02.2026 підтримав клопотання про закриття провадження за позовними вимогами про визнання спільною сумісною власністю подружжя земельної ділянки, незавершеного будівництвом садового будинку, їх поділ, у зв`язку з відмовою позивача від позову у цій частині. Позовні вимоги про поділ автомобіля підтримав, з підстав, викладених у позовній заяві, просив стягнути на користь позивача грошову компенсацію за частку у вартості автомобіля.

Відповідачка ОСОБА_3 позов не визнала.

В судовому засіданні 19.02.2026 представник відповідачки ОСОБА_4 не заперечив проти закриття провадження за позовними вимогами про визнання спільною сумісною власністю подружжя земельної ділянки, незавершеного будівництвом садового будинку, їх поділ, у зв`язку з відмовою позивача від позову у цій частині. Позовні вимоги про поділ автомобіля та стягнення на користь позивача грошової компенсації за його частку у вартості автомобіля не визнав, посилаючись на те, що автомобіль є особистою власністю відповідачки, просив відмовити у задоволенні позову.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

27.06.2022 позивач звернувся до суду з цим позовом. Суд відкрив провадження за правилами виключної підсудності та призначив справу у підготовче засідання на 25.07.2022.

28.07.2022 представник відповідача подав відзив на позов, зустрічну позовну заяву про визнання майна особистою приватною власністю відповідачки, та клопотання про відстрочення сплати судового збору, заявив клопотання про залишення первісної позовної заяви без руху, з підстав невірного обрахування сплаченого судового збору. Суд постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без руху, підготовче засідання відклав на 01.08.2022.

01.08.2022 суд відмовив у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, зустрічну позовну заяву про визнання майна особистою власністю відповідачки залишив без руху, надав строк для усунення недоліків. Також постановив ухвалу про призначення судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, провадження у справі зупинив на час проведення експертизи.

07.11.2023 суд поновив провадження у справі та призначив підготовче засідання на 04.12.2023, яке відкладалося за клопотанням представників сторін.

17.01.2024 суд призначив автотоварознавчу експертизу, провадження у справі зупинив на час проведення експертизи.

18.09.2024 суд поновив провадження у справі та призначив підготовче засідання на 07.10.2024.

24.10.2024 суд повернув зустрічний позов, у зв`язку з несплатою судового збору, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду на 28.11.2024.

Розгляд справи відкладався за клопотанням сторін для врегулювання спору та у зв`язку з відсутністю електроенергії в приміщенні суду (за графіком).

19.02.2026 суд прийняв відмову позивача ОСОБА_1 від позовної вимоги про визнання спільною сумісною власністю подружжя земельної ділянки, незавершеного будівництвом садового будинку, їх поділ, та закрив провадження у справі. Продовжив розгляд справи за позовною вимогою про визнання автомобіля спільною сумісною власністю подружжя та стягнення грошової компенсації частини вартості автомобіля.

19.02.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 16 год 26.02.2026.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Суд встановив, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 16.06.2007. Від шлюбу сторони мають двоє дітей: доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Під час шлюбу за договором купівлі-продажу від 18.12.2017 сторони у спільну сумісну власність набули незавершений будівництвом садовий будинок у садівничому товаристві «Вчитель», загальною площею 62,4 кв.м, земельну ділянку з кадастровим номером 6810700000:01:021:0113, площею 0,0641 га, з цільовим призначенням для колективного садівництва по АДРЕСА_1 , право власності на які зареєстроване за відповідачкою ОСОБА_3 .

Згідно висновку експерта №28/22 від 17.10.2023 дійсна ринкова вартість незавершеного будівництвом садового будинку та земельної ділянки становить 142846 грн, без ПДВ.

Також 21.01.2020 сторони придбали автомобіль марки «CHEVROLET EPICA», 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який 21.01.2020 відповідно до свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 зареєстрований на праві приватної власності за відповідачкою ОСОБА_3 .

07.04.2021 ОСОБА_3 реалізувала цей автомобіль на підставі договору купівлі- продажу 6845/2021/2520283 транспортного засобу від 07.04.2021, свої рідній сестрі ОСОБА_7 за 20 000 гривень, без письмової згоди позивача.

Відповідно до висновку судової транспортно-товарознавчої експертизи від 16.08.2024 №20/24 середня ринкова вартість автомобіля марки «CHEVROLET EPICA 2.5і/115 kW (KLAL) 5АТ», номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , 2007 року випуску, при його нормальному середньостатистичному технічному, експлуатаційному і укомплектованому стані, з комплектністю близько до базової, без оновлення, пошкоджень і суттєвих дефектів, станом на 01.04.2021 складала 161930 грн. Середня ринкова вартість автомобіля марки «CHEVROLET EPICA 2.5і/115 kW (KLAL) 5АТ», номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , 2007 року випуску, при його нормальному середньостатистичному технічному, експлуатаційному і укомплектованому стані, з комплектністю близько до базової, без оновлення, пошкоджень і суттєвих дефектів, станом на 01.06.2024 складала 229230 грн.

18.11.2021 позивач звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, свої вимоги мотивував тим, що протягом семи місяців з відповідачкою не проживають, спільного господарства не ведуть, подружніх стосунків не підтримують.

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16.12.2021 шлюб між ними розірваний.

Встановлені судом обставини підтверджуються: копією рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16.12.2021; витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №296154447 від 25.01.2022, інформацією територіального сервісного центру МВС №31/22/5-Я-4за від 22.02.2022, договором купівлі продажу 6845/2020/1887847 транспортного засобу від 21.01.2020, договором купівлі продажу 6845/2021/2520283 транспортного засобу від 07.04.2021, свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , висновком експерта №28/22 від 17.10.2023, висновком експерта №20/24 від 16.08.2024.

Норми права, які застосував суд

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке положення містить і стаття 368 ЦК України.

Згідно з ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Отже, для укладення одним із подружжя договору щодо цінного майна має бути письмова згода іншого з подружжя (ч. 3 ст. 65 СК України).

Відповідно до ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Частиною 1 ст. 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 Цивільного кодексу України.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

В п. 30 вказаної постанови роз`яснено, що рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Вказаною постановою роз`яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Мотиви та висновки суду

Заслухавши пояснення представників сторін, показання сторін та третьої особи, допитаних як свідки, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Щодо визнання майна спільною сумісною власністю подружжя

Позивач заявив вимогу про визнання автомобіля спільним сумісним майном подружжя. Суд вважає обраний спосіб захисту неефективним.

Так, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі№ 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).

При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Метою заявленого позивачем позову є поділ спільного сумісного майна, а саме автомобіля, набутого за час спільного проживання позивача однією сім`єю з колишньою дружиною як чоловіка та дружини під час перебування у шлюбі з 16.06.2007 по 16.12.2021.

Оскільки колишня дружина позивача не спростувала презумпції спільної сумісної власності на автомобіль, на нього поширюється режим спільної сумісної власності, а тому не має необхідності зазначати у резолютивній частині рішення про визнання автомобіля спільним сумісним майном. Атому вимога про визнання автомобіля спільною сумісною власністю сторін задоволенню не підлягає.

Щодо правового режиму автомобіля

Спірний автомобіль придбаний під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та є спільною сумісною власністю подружжя, не зважаючи на те, що правовстановлюючий документ (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу) був оформлений на відповідачку ОСОБА_3 .

Відповідачка, спростовуючи належність автомобіля до спільного майна подружжя, не довела, що спірний автомобіль придбаний за її особисті кошти, не надала доказів того, що сторони (подружжя) домовилися чи уклали шлюбний договір, про те, що автомобіль придбаний у шлюбі, є особистою власністю дружини.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Твердження сторони відповідача у відзиві на позов та у судовому засіданні про те, що позивач не працював, не дбав про побут сім`ї, натомість відповідачка мала постійний та значний дохід, не спростовує правового режиму майна (автомобіля), як такого, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності.

Так, у судовому засіданні встановлено, що сторони на час придбання автомобіля та оформлення права власності на нього, тобто 21.01.2020 перебували у шлюбі, позивач стверджував, що працював на будові без офіційного працевлаштування, тому в силу презумпції спільності майна, придбаного подружжям під час шлюбу, автомобіль належить сторонам на праві спільної сумісної власності.

Презумпція спільності майна, придбаного подружжям під час шлюбу може бути спростована. Один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного мана на певний об`єкт, при цьому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Саме по собі посилання відповідачки на те, що спірний автомобіль був придбаний хоча і за час шлюбу, однак за належні їй особисті кошти, зароблені нею та отримані від родичів, не є достатнім доказом сплати особистих коштів за придбане у шлюбі майно, адже належних та допустимих доказів придбання спірного майна саме за ці кошти вона не надала.

Також відповідачка не довела, що позивач на час придбання автомобіля не мав самостійного заробітку (доходу) без поважної причини. Копія трудової книжки ОСОБА_1 , відповідно до якої він звільнився з роботи 01.07.2008 не є доказом відсутності у нього доходу, а також не спростовує пояснень позивача про те, що він працював на будівництві без оформлення трудових відносин та мав значні доходи.

Надані відповідачкою копія постанови суду від 01.04.2021 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КУпАП за фактом вчинення домашнього насильства 06.03.2021; копія судового наказу від 31.08.2021 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей, копія акту обстеження умов проживання та психологічної атмосфери від 05.04.2021, копії звернень ОСОБА_3 до Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області щодо неправомірних дій ОСОБА_1 відносно неї у вересні 2021 року, також не є доказами того, що позивач не приймав участі у забезпеченні побуту сім`ї під та у придбанні автомобіля 21.01.2020 під час спільного проживання з відповідачкою.

Натомість зазначені докази узгоджуються з поясненнями позивача про те, що подружні відносини з відповідачкою припинилися за сім місяців до його звернення 18.11.2021 в суд з позовом про розірвання шлюбу та підтверджуються відповідним рішенням суду про розірвання шлюбу.

Отже автомобіль придбаний під час перебування сторін у шлюбі, відповідачка не спростувала презумпції спільної сумісної власності на автомобіль, тобто не надала належних та допустимих доказів на підтвердження придбання автомобіля нею в особисту власність за її особисті кошти. За таких обставин автомобіль є спільною сумісною власністю сторін, як колишнього подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними.

Щодо продажу спірного автомобіля без згоди позивача

Суд зазначає, що здійснений відповідачкою продаж спірного автомобіля, який був придбаний за час шлюбу, виходить за межі дрібного правочину (договору).

Так спірний автомобіль є цінним майном, згідно висновку експерта його вартість станом на час продажу 07.04.2021 становила 161930 грн, станом на 01.06.2024 (час розгляду справи) становила 229230 грн. Отже для укладення відповідачкою ОСОБА_3 договору купівлі-продажу автомобіля, відповідно до положень ст.65 СК України необхідна була письмова згода позивача ОСОБА_1 .

Відповідачка не довела, що автомобіль є її особистим майном, а тому, укладаючи 07.04.2021 договір купівлі-продажу транспортного засобу з ОСОБА_7 , мала отримати письмову згоду ОСОБА_1 на укладання такого правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими.

Отже суд дійшов висновку, що відповідачка здійснила відчуження автомобіля, що є спільним майном подружжя, проти волі позивача, без письмової згоди, а тому вартість проданого автомобіля враховується при поділі майна подружжя.

Щодо отримання грошової компенсації за частку в автомобілі

Позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення грошової компенсації за його частку у спільному майні подружжя, не просив виділити йому спірний автомобіль, припинивши право відповідачки на частку в праві спільної сумісної власності з компенсацією їй за цю частку, навпаки, дав згоду на те, щоб отримати грошову компенсацію за його частку в праві спільної сумісної власності на автомобіль від відповідача.

Згода відповідачки на виплату грошової компенсації позивачу, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом ч. 4 ст. 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом ч. 2 ст. 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки в неподільній речі.

Суд також зазначає, що вимога про стягнення компенсації не породжує обов`язку відповідачки попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду. Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає. Факт відсутності у відповідачки коштів для одномоментної виплати компенсації позивачеві сам собою не може бути ознакою надмірності тягаря з такої виплати.

Тому обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права є ефективним та приведе до відновлення порушеного права.

Враховуючи, що жодних домовленостей про частки позивача та відповідача щодо спільної сумісної власності на автомобіль між сторонами не було, позивач має право на отримання відповідної компенсації вартості відчуженого не майна.

Щодо вартості автомобіля

Висновком експерта встановлена дійсна (ринкова) вартість спірного автомобіля станом на дату вчинення договору-купівлі-продажу, що складає 161930 грн, та станом на час розгляду справи, що складає 229230 грн, а тому позивач має право на компенсацію йому частки вартості відчуженого майна у розмірі станом на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на частку у спільному майні.

За таких обставин, оскільки спірний автомобіль проданий відповідачкою без письмової згоди позивача, за відсутності доказів, що такі кошти були використані в інтересах сім`ї, позивач має право на грошову компенсацію 1/2 вартості автомобіля, що складає 229230 грн.

Звертаючись до суду, позивач просив поділити спільне майно подружжя та стягнути на його користь грошову компенсацію за його частку у вартості автомобіля в розмірі 90615 грн. Після надходження висновку експерта та визначення вартості автомобіля станом на дату розгляду справи, позивач не змінив предмет позову (позовну вимогу в частині розміру грошової компенсації).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій). Аналогічний припис містить частина перша статті 13 ЦПК Україну у редакції, чинній на час розгляду справи.

Отже позовні вимоги позивача про стягнення грошової компенсації за частку у вартості автомобіля підлягають задоволенню, в межах заявлених позовних вимог, тобто в сумі 90615 грн.

Розподіл судових витрат

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК), витрати, пов`язані із залученням експертів (п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивач, звертаючись до суду заявив три позовні вимоги: про визнання набутого за час шлюбу майна спільним майном подружжя, поділ спільного майна подружжя; стягнення грошової компенсації вартості частини автомобіля, про що зазначив у попередньому розрахунку судових витрат.

Позивач, згідно орієнтовного розрахунку судових витрат сплатив судовий збір у розмірі 3796,80 грн, з них: за вимогу про визнання права спільної сумісної власності в розмірі 1812 грн, за поділ спільної сумісної власності (садовий будинок та земельна ділягка) - 992,40 грн, за стягнення вартості автомобіля - 992,40 грн).

Оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу є підставою відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу, витрати на сплату судового збору за вимогу про визнання права спільної сумісної власності відшкодуванню не підлягають.

Також, на стадії судового розгляду суд прийняв відмову позивача від позовної вимоги про визнання спільною сумісною власністю подружжя земельної ділянки, незавершеного будівництвом садового будинку, їх поділ, та закрив провадження у справі.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» повернення судового збору можливе лише у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом).

Отже судовий збір за поділ спільної сумісної власності (незакінченого будівництвом садового будинку та земельної ділянки) в розмірі 992,40 грн також не підлягає відшкодуванню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягає сплачений ним судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто за вимогу про стягнення грошової компенсації за 1/2 вартості автомобіля в розмірі 992,40 грн.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою, підлягають розподілу разом з іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу визначається згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Доказами в цивільному у судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Звертаючись до суду, представник позивача згідно вимог ст. 134 ЦПК України, в позовній заяві зазначив про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, що складається з витрат на правову допомогу та становить 20000 грн.

На підтвердження надання правової допомоги представник позивача надав договір про надання правничої (правової) допомоги від 25.11.2021, у якому сторони договору не визначили розміру витрат на правову допомогу. Також суду не надано акту приймання правничої допомоги, переліку наданих послуг, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат часу по кожному з видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Суд зауважує, що неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, такого розрахунку позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

Подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, розмір яких підлягає доказуванню.

Розгляд справи проведений за участю представника позивача, який приймав безпосередню участь у підготовчому засіданні та під час судового розгляду.

Проте відсутність відомостей про домовленність позивача та його представника про вартість правничої допомоги, відсутність доказів їх розміру, не заявлення стороною позивача до закінчення судових дебатів про подання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, витрати позивача на правову допомогу не підлягають відшкодуванню.

Розмір витрат позивача на оплату робіт експерта за проведення експертизи №28/22 від 17.10.2023 (визначення вартості незавершеного будівництвом садового будинку, земельної ділянки та варіанти їх поділу) становить 12081,28 грн, що підтверджується квитанцією №ПН5224 від 21.11.2022 про їх сплату.

У зв`язку із відмовою позивача від позовної вимоги про визнання спільною сумісною власністю подружжя земельної ділянки, незавершеного будівництвом садового будинку, їх поділ, та закриття провадження у справі на стадії судового розгляду, витрати на проведення експертизи №28/22 від 17.10.2023 відшкодуванню не підлягають.

Позивач не надав суду доказів на підтвердження вартості понесених витрат на проведення експертизи № 20/24 від 16.08.2024 (визначення ринкової вартості спірного автомобіля), до вказаного висновку експерта також не долучена відповідна квитанція про сплату таких витрат, тому суд позбавлений можливості вирішити питання про відшкодування позивачу таких витрат за відсутності відомостей про їх розмір.

Керуючись ст.ст. 200, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 60, 61, 63, 65, 69, 70, 71 СК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 90615 (дев`яносто тисяч шістсот п`ятнадцять) гривень грошової компенсації вартості майна подружжя.

У задоволенні вимоги про визнання автомобіля спільною сумісною власністю подружжя – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 грн судових витрат, що складаються з судового збору в розмірі 992,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 року народження, адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , НОМЕР_4 .

відповідач – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 адреса проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5

Повний текст рішення виготовлений 26.02.2026.

Суддя Неоніла БЕРЕЗЮК