Постанова від 25 лютого 2026 р. у справі №611/551/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 611/551/24 Головуючий суддя І інстанції Коптєв Ю. А.

Провадження № 22-ц/818/79/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: споживчого кредиту

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 22 січня 2025 року у справі №611/551/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

У червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами в розмірі 65 534,88 грн, а також сплаченої суми судового збору в розмірі 3 028,00 грн та 17 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Позовна заява мотивована тим, що 24.03.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 уклали Договір про надання фінансових послуг №2108373504438 «Стандартний». Згідно з п.1.1 Договору товариство зобов`язалося надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в заяві-анкеті та становить 1 200,00 грн, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно з умовами цього Договору, його додатків та правил. На виконання умов укладеного Договору позикодавцем перераховано грошові кошти на рахунок позичальника в розмірі 1 200,00 грн, що підтверджується листом ТОВ «ФК «Вей фор пей», згідно з яким на підставі укладеного між товариством і ТОВ «ФК «Вей фор пей» Договору про організацію переказів грошових коштів ТОВ «ФК «Вей фор пей» 24.03.2021 здійснено переказ грошових коштів на карту, яка належить позичальнику, у сумі 1 200,00 грн.

15.03.2021 ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 уклали Договір про надання фінансових послуг №2107430023656 «Стандартний».

Згідно з п.1.1 Договору товариство зобов`язалося надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в заяві-анкеті та становить 2 700,00 грн, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно з умовами цього Договору, його додатків та правил.

На виконання умов укладеного Договору позикодавцем перераховано грошові кошти на рахунок позичальника в розмірі 2 700,00 грн, що підтверджується листом ТОВ «ФК «Вей фор пей».

01.12.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» укладено Договір факторингу №1-12, відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, у тому числі за Договорами про надання фінансових послуг №2108373504438 від 24.03.2021 та №2107430023656 від 15.03.2021, що укладені між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 .

У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до позичальників ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» відповідно до Договору відступлення права вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023, у тому числі за вищевказаними договорами, що укладені між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 .

Як зазначив представник позивача, у порушення умов Договору про надання фінансових послуг №2108373504438 від 24.03.2021 відповідач свої зобов`язання належним чином не виконує, у результаті чого станом на день підготовки позову заборгованість становить 20 588,52 грн, з яких:

заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) – 1 200,00 грн;

заборгованість за процентами на дату відступлення прав вимоги – 19 388,52 грн.

Крім того, у порушення умов Договору про надання фінансових послуг №2107430023656 від 15.03.2021 відповідач має заборгованість у розмірі 44 946,36 грн, з яких:

заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) – 2 700,00 грн;

заборгованість за процентами на дату відступлення прав вимоги – 42 246,36 грн.

Посилаючись на викладене, представник ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитними договорами в розмірі 65 534,88 грн, сплачену суму судового збору, а також 17 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 22 січня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 заборгованість за кредитними договорами в сумі 65 534,88 грн.

Стягнуто із ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 3 028,00 грн.

Стягнуто із ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», а також стягнути з позивача на його користь судовий збір за подання апеляційної скарги. Разом з цим відповідач просив розглянути і задовольнити клопотання про витребування доказів на підставі ст.84 ЦПК України.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, безпідставно визнав доведеними обставини, які не підтверджені належними та допустимими доказами, порушив принцип змагальності сторін та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права. На думку відповідача, рішення не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості, а висновки суду не узгоджуються з фактичними обставинами справи та правовими позиціями Верховного Суду.

Зазначає, що позивач не довів належними доказами факту укладення кредитних договорів у встановленій законом формі. Оригінали договорів у матеріалах справи відсутні, докази їх підписання сторонами, зокрема з використанням електронного підпису, не надані, а надані копії не відповідають вимогам законодавства щодо електронних документів та не підтверджують погодження сторонами істотних умов кредитування.

Також відповідач стверджує, що позивачем не доведено факту надання кредитних коштів саме первісним кредитором. У справі відсутні первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували здійснення господарської операції з видачі кредиту (платіжні доручення, документи з рахунку або каси кредитора з обов`язковими реквізитами). Надані банківські виписки містять лише формулювання «зарахування переказу на картку» без зазначення відправника коштів, його рахунку та правової підстави платежу, а тому не підтверджують, що кошти були перераховані саме первісним кредитором на виконання спірних кредитних договорів. Подані довідки третіх осіб також не містять обов`язкових реквізитів первинного документа, не дозволяють ідентифікувати учасників господарської операції та не доводять виникнення кредитних правовідносин, що суперечить вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та ч.2 ст.78 ЦПК України.

Відповідач зазначає, що за відсутності доказів фактичного надання кредиту у первісного кредитора не виникло права вимоги до нього, яке могло бути відступлене позивачу за договором відступлення права вимоги. Посилається на положення статей 512–514, 517, 1082 ЦК України та правову позицію Верховного Суду щодо того, що до нового кредитора можуть перейти лише ті права, які реально існували у первісного кредитора. Отже, недоведеність видачі кредиту свідчить про відсутність у позивача належного права вимоги.

Крім того, відповідач наголошує, що позивач не надав належного, обґрунтованого та детального розрахунку заборгованості, не підтвердив періоди та підстави нарахування процентів. За відсутності доказів належного виконання первісним кредитором свого обов`язку з видачі кредиту обов`язок відповідача щодо його повернення та сплати процентів не виник, а нарахування процентів є безпідставним.

Окремо зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні поданих ним клопотань про витребування доказів, необхідних для підтвердження або спростування факту видачі кредиту.

Також відповідач заперечує проти покладення на нього витрат на професійну правничу допомогу, заявлених позивачем, вказуючи, що такі витрати не підтверджені належними доказами їх фактичного понесення, а їх розмір не є обґрунтованим та співмірним складності справи. Вважає, що за відсутності підстав для задоволення позову витрати на правничу допомогу покладенню на нього не підлягають.

Зазначає, що ним сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 542,00 грн відповідно до Закону України «Про судовий збір», який у разі задоволення апеляційної скарги підлягає стягненню з позивача.

Крім того, до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, поданий представником ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» Ткаченко М.М., у якому вона просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення як безпідставну.

Вказує, що кредитні договори були укладені між первісним кредитором та відповідачем у належній письмовій (електронній) формі відповідно до статей 207, 1047, 1055 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію». Договори підписані електронним підписом одноразовим ідентифікатором (SMS-кодом), що відповідно до закону прирівнюється до власноручного підпису. Відповідач самостійно заповнив заявку на сайті кредитодавця, пройшов ідентифікацію (зокрема із використанням BankID), підтвердив волевиявлення та зазначив реквізити банківської картки. Посилання в апеляційній скарзі на відсутність кваліфікованого електронного підпису є помилковими, оскільки закон передбачає альтернативний спосіб підписання – одноразовим ідентифікатором.

Наголошує, що презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України) не спростована. Доказів недійсності договорів або використання персональних даних відповідача сторонніми особами матеріали справи не містять.

Щодо доводів про відсутність перерахування коштів зазначає, що факт надання кредиту підтверджується довідками платіжної системи та банківськими виписками щодо зарахування коштів на картковий рахунок відповідача у дні укладення договорів. Належність рахунку відповідачу встановлена судом. Доказів іншого походження коштів або їх непов`язаності з договорами відповідачем не подано.

Стосовно розрахунку заборгованості зазначає, що він містить деталізацію суми боргу, періодів та умов нарахування відповідно до договору. Проценти нараховувалися в межах строку кредитування (1 рік), визначеного договором, у розмірі, погодженому сторонами: 2% на день у межах орієнтовного строку, з подальшим збільшенням ставки у разі прострочення відповідно до умов договору. Посилається на правові висновки Верховного Суду, відповідно до яких сама по собі незгода з розрахунком не є підставою для відмови у позові, а відповідач мав право подати контррозрахунок, чого не зробив.

Зазначає, що проценти за користування кредитом не є штрафними санкціями, а тому положення законодавства щодо обмеження розміру пені та неустойки до спірних правовідносин не застосовуються. Позивач не заявляє до стягнення штраф чи пеню, а лише тіло кредиту та договірні проценти. Розмір та порядок їх нарахування визначені договором і відповідають принципу свободи договору (статті 6, 627 ЦК України).

Щодо витрат на правничу допомогу зазначає, що їх розмір підтверджений належними доказами, а обов`язок доведення неспівмірності покладається на відповідача, проте останній не надав доказів надмірності витрат.

У зв`язку з викладеним представник позивача вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що спрямовані на уникнення виконання грошового зобов`язання, і просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі, меншій ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 укладено два договори про надання фінансових послуг в електронній формі, які відповідач підписав електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми договору та власноручного підпису, а презумпція правомірності правочину відповідачем не спростована.

Суд послався на те, що факт надання та отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується листом ТОВ «ФК «Вей Фор Пей» та банківськими виписками щодо зарахування 2 700,00 грн 15.03.2021 та 1 200,00 грн 24.03.2021 на картковий рахунок, який належить відповідачу, а доказів протилежного або іншого походження цих коштів ним не подано.

Також суд дійшов висновку, що право вимоги за спірними договорами перейшло до позивача на підставі договору факторингу та договору відступлення права вимоги, а заявлена до стягнення заборгованість за тілом кредиту та процентами підтверджена розрахунками позивача і відповідачем не спростована контррозрахунком чи іншими належними доказами; при цьому проценти за користування кредитом є складовою плати за кредит і не є штрафними санкціями, тому підстав для звільнення відповідача від їх сплати або відмови в позові з цих мотивів суд не встановив.

За таких обставин суд задовольнив позов у частині стягнення заборгованості, а в частині судових витрат на правничу допомогу – з огляду на критерії реальності, розумності та співмірності – зменшив заявлену суму та стягнув 3 000,00 грн, також стягнувши з відповідача судовий збір.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду. Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам, та доводами скарги не спростований.

Судом відповідно до наявних у справі доказів встановлено, що 24.03.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 уклали Договір про надання фінансових послуг №2108373504438 «Стандартний» (а.с.13-18 т.1).

Згідно з п.1.1 Договору товариство зобов`язалося надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в заяві-анкеті і становить 1 200,00 грн, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно з умовами цього Договору, його додатків та правил.

Крім того, 15.03.2021 ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 уклали Договір про надання фінансових послуг №2107430023656 «Стандартний» (а.с.7-12 т.1).

Згідно з п.1.1 Договору товариство зобов`язалося надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в заяві-анкеті і становить 2 700,00 грн, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно з умовами цього Договору, його додатків та правил.

Інші умови зазначених Договорів є аналогічними.

Так, за умовами п.1.1 вказаних Договорів товариство зобов`язалося надати позичальнику кредит без конкретної споживчої мети у визначеному та погодженому сторонами в заяві-анкеті розмірі (1 200,00 грн та 2 700,00 грн відповідно) на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно з умовами цього Договору, його додатків та правил.

Кредит №2108373504438 «Стандартний» надається на строк, зазначений у заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до цього Договору та його невід`ємною частиною. Орієнтовний строк повернення кредиту – 7 днів з моменту отримання кредиту (п.1.2, п.1.3 Договору).

Кредит №2107430023656 «Стандартний» надається на строк, зазначений у заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до цього Договору та його невід`ємною частиною. Орієнтовний строк повернення кредиту – 16 днів з моменту отримання кредиту (п.1.2, п.1.3 Договору).

Згідно з п.1.4 Договорів проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожен день користування протягом фактичного строку користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми, у такому розмірі:

а) 2% за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту;

б) починаючи з першого дня, наступного за орієнтовним строком повернення кредиту, процентна ставка збільшується на 1,64% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п.1.4.а);

в) починаючи з 15 дня, наступного за орієнтовним строком повернення кредиту, процентна ставка збільшується на 1,38% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п.1.4.б);

г) починаючи з 30 дня, наступного за орієнтовним строком повернення кредиту, процентна ставка збільшується на 2,65% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п.1.4.в);

д) тип процентної ставки – фіксована.

Згідно з п.1.9 Договорів граничний строк кредитування (строк дії Договору) – 1 рік.

Відповідно до п.4.3 Договорів сторони дійшли згоди, що в усіх відносинах між позичальником та товариством у разі укладення електронного договору як підпис сторін використовується електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має юридичну силу, як і власноручний підпис.

Кредитні договори підписані відповідачем електронним підписом: Договір №2107430023656 – одноразовим ідентифікатором «2107430023656Z» (таким самим одноразовим ідентифікатором підписано відповідачем Додаток №1 до кредитного договору – заяву-анкету); Договір №2108373504438 – одноразовим ідентифікатором «2108373504438Z» (таким самим одноразовим ідентифікатором підписано відповідачем Додаток №1 до кредитного договору – заяву-анкету).

Перерахування коштів підтверджується відповідями ТОВ «ФК «Вей Фор Пей», згідно з якими на підставі укладеного між товариствами Договору про організацію переказів грошових коштів ТОВ «ФК «Вей Фор Пей» на номер картки НОМЕР_1 15 березня 2021 року перерахувало 2 700 грн та 24 березня 2021 року перерахувало 1 200 грн (а.с.19 т.1).

01.12.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено Договір факторингу №1-12, відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, у тому числі за Договорами про надання фінансових послуг №2108373504438 від 24.03.2021 та №2107430023656 від 15.03.2021, укладеними між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 (а.с.28-34 т.1).

У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до позичальників ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» відповідно до Договору відступлення права вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023, у тому числі за вищевказаними договорами, укладеними між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 (а.с.35-47 т.1).

Згідно з розрахунком за Договором про надання фінансових послуг №2108373504438 від 24.03.2021 заборгованість відповідача станом на 23.03.2022 становить 20 588,52 грн, з яких: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) – 1 200,00 грн; заборгованість за процентами – 19 388,52 грн (а.с.22-23, 24 т.1).

Згідно з розрахунком за Договором про надання фінансових послуг №2107430023656 від 15.03.2021 розмір заборгованості відповідача станом на 14.03.2021 становить 44 946,36 грн, з яких: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) – 2 700,00 грн; заборгованість за процентами – 42 246,36 грн (а.с.20-21, 25 т.1).

Загальний розмір заборгованості відповідача перед ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» становить 65 534,88 грн (а.с.26-27 т.1).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовилися укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Матеріали справи свідчать про те, що у даному випадку кредитні договори були укладені в електронній формі.

Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується також Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Зокрема, у ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію». Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Згідно із п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, який надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч.1 ст.3 Закону).

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону).

Згідно із ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч.12 ст.11 Закону).

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, яким чином підписуються угоди у сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вищевказаного законодавства вбачається, що укладення договорів в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи (ч.13 ст.11 Закону).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 , уклавши кредитні договори №2108373504438 від 24.03.2021 та №2107430023656 від 15.03.2021 в електронній формі шляхом підписання за допомогою електронних підписів одноразовими ідентифікаторами, погодився з умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредитів. Відтак укладення кредитних договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, а тому ці правочини відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюються до договорів, укладених у письмовій формі.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, та накладається за допомогою особистого ключа і перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Оскільки кредитні договори укладені шляхом накладення електронних підписів відповідача, які ідентифікують його особу, вони вважаються укладеними.

При цьому доречними є зауваження представника позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, згідно з якими кредитні договори відповідачем у судовому порядку не оскаржувалися, недійсними не визнавалися.

Презумпція правомірності правочину закріплена у статті 204 ЦК України та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону. Правочини є правомірними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом або якщо вони не визнані відповідно до закону судом недійсними.

У разі неспростування презумпції правомірності договорів усі права, набуті сторонами правочинів за ними, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договорів, підлягають виконанню.

Відповідач чи його представник не надали суду доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитних договорів.

Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 639 ЦК України, договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження його згоди з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Без отримання листа на адресу електронної пошти чи SMS-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна та пароля особистого кабінету, або без обміну електронними документами (офертою та акцептом) договір між позичальником та кредитором у електронній формі укласти неможливо. У цьому полягає особливість укладення договору в електронній формі.

Відповідно до принципу змагальності, позивач має довести, що зазначені події (обставини) дійсно мали місце у відповідній послідовності та порядку, як це зазначено ним у позовній заяві. Лише після доведення факту укладення договору у відповідача виникає обов`язок спростування цих обставин.

Так, відповідно до ст.100 ЦПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Таким чином, кредитні договори були укладені на сайті позикодавця та підписані відповідачем електронними підписами: Договір №2107430023656 – одноразовим ідентифікатором «2107430023656Z» (таким самим одноразовим ідентифікатором підписано відповідачем Додаток №1 до кредитного договору – заяву-анкету); Договір №2108373504438 – одноразовим ідентифікатором «2108373504438Z» (таким самим одноразовим ідентифікатором підписано відповідачем Додаток №1 до кредитного договору – заяву-анкету), отриманими у SMS-повідомленнях на номер його мобільного телефону.

Без отримання SMS-повідомлень та без здійснення входу на сайт товариства зазначені кредитні договори між ОСОБА_1 та ТОВ «Служба миттєвого кредитування» не були б укладені.

Номер мобільного телефону, за допомогою якого отримано одноразові ідентифікатори, співпадає з інформацією, що міститься в заявах-анкетах, які містять особисту інформацію відповідача.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19; від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20; від 02 листопада 2021 року у справі №243/6552/20, які відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Отже, відповідно до вимог ч.6, ч.8 ст.11 та ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» суд першої інстанції правильно встановив доведеним факт того, що відповідач ознайомився та погодився з умовами кредитних договорів, а тому сторони досягли усіх істотних умов щодо сум кредитів, строків кредитування, сплати відсотків за користування кредитами, розміру і типу процентних ставок та уклали в належній формі обидва кредитні договори, з чим погоджується і колегія суддів.

Відтак позивач, відповідно до покладеного на нього процесуального обов`язку доказування, надав належні та допустимі докази, які підтверджують, що між сторонами було узгоджено використання позичальником відповідних одноразових ідентифікаторів як його підпису у порядку та формі, передбачених законом.

У зв`язку з цим посилання відповідача на те, що матеріали справи не містять жодних підтверджень того, що кредитні договори були укладені сторонами в порядку, передбаченому законом, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки спростовуються наведеними судом обставинами та дослідженими доказами.

Доводи апеляційної скарги про відсутність оригіналів кредитних договорів та невідповідність наданих копій вимогам законодавства також є безпідставними.

Кредитні договори укладені в електронній формі шляхом підписання одноразовими ідентифікаторами, отриманими відповідачем у SMS-повідомленнях на зазначений ним номер телефону.

Відповідно до положень статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний електронним підписом, у тому числі одноразовим ідентифікатором, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього електронним підписом є оригіналом такого документа.

Отже, з огляду на правову природу електронного договору, відсутність паперового примірника з власноручними підписами сторін не свідчить про його неукладеність чи недійсність, оскільки законом прямо передбачено можливість укладення договорів у письмовій (електронній) формі.

Таким чином, твердження про неналежність поданих електронних копій як доказів укладення кредитних договорів є безпідставними та не впливають на правильність висновків суду першої інстанції про наявність між сторонами зобов`язальних правовідносин та погодження ними усіх істотних умов кредитування.

Крім того, відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що позивачем не доведено факту надання кредитних коштів саме первісним кредитором. Проте такі доводи не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом з огляду на наступне.

На підтвердження надання відповідачу кредитних коштів у відповідних розмірах 1200 та 2700 грн позивачем надано суду листи ТОВ «ФК «Вей фор пей».

Дійсно, зазначені листи не є достатніми доказами на підтвердження здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів ОСОБА_1 , оскільки зазначена в них інформація не відповідає вимогам бухгалтерського обліку, вони не є первинними бухгалтерськими документами, які фіксують здійснення платежів та є необхідними для підтвердження таких юридичних фактів.

Згідно з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі №161/16891-15 (провадження №61-517св18) про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк зобов`язаний довести отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, установлених договором, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до зазначеної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п.62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або надсилання клієнту.

Відтак виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, що може бути доказом і який суд має оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів щодо реального виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі №175/35/16-ц, від 04 вересня 2024 року у справі №426/4264/19.

Разом з цим ухвалою Барвінківського районного суду Харківської області від 13 серпня 2024 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_2 про поновлення строку на витребування доказів та про витребування доказів. Витребувано у Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» докази: інформацію, чи видавалась ОСОБА_1 , РНОКПП – НОМЕР_2 , кредитна картка № НОМЕР_1 ; докази зарахування на картку № НОМЕР_1 кредитних коштів у сумі 2 700,00 грн, які були на неї перераховані 15.03.2021 о 10:22:19, а також кредитних коштів у сумі 1 200,00 грн, які були на неї перераховані 24.03.2021 о 22:25:41, а саме витребувано виписки по рахунку ОСОБА_1 за номером картки № НОМЕР_1 за період із 15.03.2021 по 25.03.2021; ідентифікаційні дані власника картки та повний номер картки № НОМЕР_1 , в тому числі, але не виключно прізвище, ім`я, по-батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта, адресу місця проживання, контактні дані (номер телефону, адреса електронної пошти, тощо), та інші відомості про власника вказаної картки.

На виконання зазначеної ухвали були надано Виписку про рух коштів на рахунку НОМЕР_3 по картці № НОМЕР_4 , емітованій на ім`я ОСОБА_1 , за період з 15.03.2021 по 25.03.2021, у якій відображено операції: 24.03.2021 надходження 1200,00 грн з призначенням «Зарахування переказу на картку» та 15.03.2021 надходження 2700,00 грн з призначенням «Зарахування переказу на картку» (а.с.294-295 т.1).

Крім того, ухвалою Барвінківського районного суду Харківської області від 26 листопада 2024 року клопотання представника відповідача ОСОБА_3 про поновлення строку на витребування доказів та про витребування доказів задоволено частково. Витребувано у Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» докази: засвідчений АТ КБ «ПриватБанк» первинний бухгалтерський документ щодо кожної вказаної операції рахунку НОМЕР_3 по картці №4149609001327214, емітованій на ім`я ОСОБА_1 за період з 15 березня 2021 року по 25 березня 2021 року: 25.03.2021 надходження 200,00 грн з призначенням «Зарахування переказу на картку»; 24.03.2021 надходження 1200,00 грн з призначенням «Зарахування переказу на картку»; 23.03.2021 два надходження по 500,00 грн з призначенням «Зарахування переказу на картку»; 19.03.2021 надходження 500,00 грн з призначенням «Зарахування переказу на картку»; 15.03.2021 надходження 2700,00 грн з призначенням «Зарахування переказу на картку»; інформацію про осіб платників кожного з шести вищевказаних платежів, від яких надійшли кошти: назву, ідентифікаційні дані кожного платника, рахунок платника, з якого надійшли кошти.

13 січня 2025 року від АТ КБ «ПриватБанк» надійшла інформація по карті № НОМЕР_4 IBAN НОМЕР_3 , з якої вбачається, що за період з 15 березня 2021 року по 25 березня 2021 року були такі зарахування:

-15/03/2021 10:22:17 15/03/2021 РЗЗ F СR 2,700.00 UАН 2,700.00 2,730.09 507361 6012 Е2110028 UKR Р 33 Зарахування переказу на картку.

15.03.2021 10:22:17 48805969916 100 133 Кредитна частина Р2Р переказу через РО8 97.38 840 0 0 7І8А Е2110028 1 Схвалено 21 004975500766 0301 07** **** 5383 15.03.2021 00:00:00 15.03.2021 00:00:00 4830097 6012 Financial Institutions - Merchandise and Services 804 804 Ukraine Visa Direct A2C WAY FOR PAY;

- 24/03/2021 22:25:39 24/03/2021 РЗЗ F CR 1,200.00 UАН 1,200.00 1,259.16 393416 6012 Е2110100 UKR Р 33 Зарахування переказу на картку.

24.03.2021 22:25:39 49066427415 100 133 Кредитна частина Р2Р переказу через РОS 43.16 840 0 0 VISA НОМЕР_5 24.03.2021 00:00:00 24.03.2021 00:00:00 4830790 6012 Financial Institutions - Merchandise and Services 804 804 Ukraine Visa Direct A2C WPAY (а.с.53-55 т.2).

Окремо колегія суддів зазначає, що ухвалою Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2026 року було відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів. Відмова пояснюється тим, що відповідачем не було доведено обґрунтування необхідності витребування доказів, оскільки, як було зазначено вище, ухвалами Барвінківського районного суду Харківської області від 13 серпня 2024 року та від 26 листопада 2024 року клопотання представника позивача Ткаченко М.М. та представника відповідача Індутного–Шматька С.М. було задоволено та витребувано у належного розпорядника інформації, а саме АТ КБ «ПриватБанк», первинні бухгалтерські документи та банківські виписки щодо переказу кредитних коштів.

Зазначене спростовує доводи відповідача про те, що в матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували здійснення господарських операцій з видачі кредитних коштів.

Доводи апеляційної скарги, які полягають у тому, що надані банківські виписки та довідки третіх осіб не містять відомостей про відправника, його рахунок та правову підставу платежу, не дозволяють ідентифікувати учасників операції та не підтверджують виникнення кредитних правовідносин, також не можуть бути взяті до уваги колегією суддів.

Це пояснюється тим, що надані банківські виписки містять усі необхідні реквізити та в розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами.

Крім того, АТ КБ «ПриватБанк» надав обґрунтування, що зазначені зарахування здійснено у вигляді P2P-переказів через сторонні платіжні сервіси, у зв`язку з чим інформація про відправників відсутня, що не впливає на достовірність підтвердження факту зарахування коштів на рахунок відповідача (а.с.55 на зв. т.2).

Інших доказів щодо походження цих коштів відповідачем не надано, що свідчить про їх отримання саме у рамках зазначених кредитних договорів.

Отже, із наведеного очевидно випливає, що кредитні кошти були надані та фактично отримані відповідачем.

У своїй апеляційній скарзі відповідач наголосив, що позивач не надав належного, обґрунтованого та детального розрахунку заборгованості, не підтвердив періоди та підстави нарахування процентів, проте зазначені доводи є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів приймає розрахунок заборгованості, наданий позивачем, оскільки вказана ним сума заборгованості встановлена судом першої інстанції на підставі наявних у справі доказів. Відповідачем чи його представником доказів щодо спростування суми заборгованості надано не було.

Дійсно, сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами (погодили їх розмір) та відповідальність за порушення умов договору.

Згідно з п.1.4 Договорів проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожен день користування протягом фактичного строку користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми, у такому розмірі:

а) 2% за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту;

б) починаючи з першого дня, наступного за орієнтовним строком повернення кредиту, процентна ставка збільшується на 1,64% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п.1.4.а);

в) починаючи з 15 дня, наступного за орієнтовним строком повернення кредиту, процентна ставка збільшується на 1,38% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п.1.4.б);

г) починаючи з 30 дня, наступного за орієнтовним строком повернення кредиту, процентна ставка збільшується на 2,65% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п.1.4.в);

д) тип процентної ставки – фіксована.

Згідно з п.1.9 Договорів граничний строк кредитування (строк дії Договору) – 1 рік.

Згідно з розрахунком за Договором про надання фінансових послуг №2108373504438 від 24.03.2021, наданим ТОВ «Служба миттєвого кредитування», нарахування здійснювалися з 24.03.2021 по 30.11.2021 в межах погодженого строку кредитування, і заборгованість станом на 30.11.2021 склала 10 188 грн, з яких: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) – 1 200,00 грн; заборгованість за процентами – 8 988,00 грн.

Згідно з розрахунком за Договором про надання фінансових послуг №2107430023656 від 15.03.2021, наданим ТОВ «Служба миттєвого кредитування», нарахування здійснювалися з 15.03.2021 по 30.11.2021 в межах погодженого строку кредитування, і заборгованість станом на 30.11.2021 склала 23 409,00 грн, з яких: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) – 2 700,00 грн; заборгованість за процентами – 20 709,00 грн.

01.12.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено Договір факторингу №1-12, відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, у тому числі за Договорами про надання фінансових послуг №2108373504438 від 24.03.2021 та №2107430023656 від 15.03.2021, укладеними між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 .

Згідно з п.2.3 зазначеного Договору факторингу, з дати відступлення прав вимоги фактор має право здійснювати нарахування та стягнення процентів (в тому числі за період користування коштами до моменту переходу права за цим Договором, якщо вони не були нараховані клієнтом) за Договорами фінансових послуг за умови дотримання чинного законодавства України.

Відповідно до розрахунку заборгованості за Договором про надання фінансових послуг №2108373504438 від 24.03.2021, ТОВ «Вердикт Капітал» здійснювало нарахування процентів з дати відступлення права вимоги, тобто з 01.12.2021 до моменту закінчення строку дії Договору – 23.03.2022 (113 днів) за обумовленою кредитним договором ставкою (7,67% денних). Станом на 23.03.2022 заборгованість за цим договором становила 20 588,52 грн, з яких: заборгованість за кредитом – 1 200,00 грн; заборгованість за процентами – 19 388,52 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості за Договором про надання фінансових послуг №2107430023656 від 15.03.2021, ТОВ «Вердикт Капітал» здійснювало нарахування процентів з 01.12.2021 до 14.03.2022 (104 дні) за обумовленою кредитним договором ставкою (7,67% денних). Станом на 14.03.2022 заборгованість за цим договором становила 44 946,36 грн, з яких: заборгованість за кредитом – 2 700,00 грн; заборгованість за процентами – 42 246,36 грн.

ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до позичальників ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» відповідно до Договору відступлення права вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023, у тому числі за вищевказаними договорами.

Згідно з розрахунками заборгованості, наданими ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», нарахування процентів після закінчення дії кредитних договорів не здійснювалося.

Загальний розмір заборгованості відповідача перед ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» становить 65 534,88 грн.

За змістом постанови Верховного Суду від 17.02.2023 у справі №910/23042/16, проценти за користування кредитом є складовим елементом плати за наданий кредит і разом із тілом кредиту становлять основну суму заборгованості.

Таким чином, нарахування процентів здійснювалося в межах строків та за ставками, передбаченими кредитними договорами. Суд перевірив надані розрахунки, з яких вбачається, що розмір відсотків за кожним договором визначено відповідно до п.1.4 Договорів, а кількість днів нарахування процентів становить 365 днів.

Позовна вимога щодо стягнення з відповідача процентів за користування кредитами ґрунтується на вимогах закону та узгоджена сторонами кредитного договору.

Отже, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» пред`явило вимоги щодо стягнення тіла кредиту та процентів за користування кредитними коштами, обумовлених кредитними договорами.

Крім того, відповідач стверджує, що за відсутності доказів фактичного надання кредитних коштів первісним кредитором не могло виникнути право вимоги до нього, яке могло бути відступлене позивачу за Договором відступлення права вимоги. Проте суд першої інстанції та колегія суддів у цій постанові встановили факт укладення кредитних договорів та фактичного перерахування коштів за ними. У зв`язку з цим зазначені доводи відповідача не мають правового значення і не впливають на законність відступлення права вимоги. Інших доводів на спростування факту переходу права вимоги відповідачем не надано.

Таким чином, колегія суддів вважає доведеним укладення кредитних договорів та отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені Договорами, а також невиконання ним взятих на себе зобов`язань у передбачені Договорами строки, що призвело до виникнення заборгованості, яка підлягає стягненню з нього.

Відповідач у своїй апеляційній скарзі також заперечує проти покладення на нього витрат на професійну правничу допомогу, заявлених позивачем, вказуючи, що такі витрати не підтверджені належними доказами їх фактичного понесення, а їх розмір не є обґрунтованим та співмірним складності справи.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача не просив про збільшення розміру стягнення витрат на правову допомогу.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

За змістом частини 1 пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 2, 3 та 4 статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншої правничої допомоги, пов`язаної зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» у додатках до позову надано: копію договору про надання правової допомоги №02-01/2023 від 02.01.2023, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», копію прайс-листа АО «Лігал Ассістанс», копію платіжної інструкції від 10.05.2024 про підтвердження оплати за договором про надання правової допомоги №02-01/2023 від 02.01.2023, заявку на надання юридичної допомоги №683 від 26.04.2024, витяг з Акту №3 про надання юридичної допомоги від 03.04.2024 (а.с.46-52 т.1).

Відповідно до заявки на надання юридичної допомоги №683 від 26.04.2024, АО «Лігал Ассістанс» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» погодили надання наступних правових (юридичних послуг): надання усної консультації з вивченням документів – 2 год. (загальна вартість 4 000,00 грн), підготовка пропозиції – 1 год. (загальна вартість 1 000,00 грн), складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду – 4 год. (загальна вартість 12 000,00 грн).

У витязі з Акту №3 про надання юридичної допомоги від 03.04.2024 сторони погодили, що АО «Лігал Ассістанс» надано правничу допомогу загальною вартістю 17 000,00 грн із зазначенням складу, обсягу та видів виконаних робіт (наданих послуг), які відповідають переліку, зазначеному у заявці на надання юридичної допомоги №683 від 26.04.2024.

Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, а також стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 137 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини 3 статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу та мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи й усіх обставин, що мають значення.

При цьому колегія суддів відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України враховує наступні правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які були висловлені у постанові від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23 (провадження №14-50цс24):

«139. У розумінні умов частин четвертої – шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

140. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21.

141. Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку

з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

142. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року, справа №922/1964/21.

143. У постановах від 19 лютого 2022 року №755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

144. Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

145. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення».

Слід зазначити, що під час розгляду справи у суді першої інстанції представником відповідача було заявлено клопотання про зменшення судових витрат.

Зважаючи на те, що витрати на правничу допомогу підтверджені належними та допустимими доказами їх фактичного понесення, водночас матеріали справи не містять значного обсягу документів, на дослідження й збирання яких адвокат мав би витратити істотний час; зазначений спір для кваліфікованого юриста є справою незначної складності; судова практика у спорах такої категорії є сталою, а спірні правовідносини не потребують застосування значної кількості нормативно-правових актів, то суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог у цій частині та зменшив розмір витрат на правничу допомогу, керуючись критеріями співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням конкретних обставин справи, її складності та обсягу фактично виконаної адвокатом роботи, і правомірно стягнув з відповідача 3 000 грн.

Відтак, підстав для задоволення апеляційної скарги в цій частині колегія суддів також не вбачає.

Отже, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростовують, то відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Так як апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судового збору, сплаченого у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 22 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 26 лютого 2026 року.

Головуючий –

В.Б. Яцина

Судді -

О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова.