Постанова від 22 лютого 2026 р. у справі №467/525/25 — Миколаївський апеляційний суд

23.02.26

22-ц/812/100/26

Єдиний унікальний номер судової справи 467/525/25

Номер провадження 22-ц/812/100/26

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

23 лютого 2026 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Ямкової О.О.,

з секретарем судового засідання Богуславською О.М.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником – адвокатом Шелудько Оксаною Олександрівною, рішення, яке ухвалено Арбузинським районним судом Миколаївської області 23 вересня 2025 року, під головуванням судді Догарєвої І.О., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИЛА:

У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальність «ТаліонПлюс» (далі – ТОВ «Таліон Плюс») пред`явило позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 01 вересня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі – ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога») та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії №770391559 у формі електронного документа, відповідно до якого відповідач отримав від товариства кредитні кошти (з урахуванням всіх траншів) у розмірі 23 100 грн.

Відповідно до умов розділу 2 договору товариство зобов`язалося надати відповідачу кредитні кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за їх користування відповідно до умов, зазначених у договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», що є невід`ємною частиною договору, текст яких розміщений на офіційному сайті товариства.

05 листопада 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №МВ-ТП/7, відповідно до умов якого останнє набуло право вимоги до боржників, зазначених у відповідних Реєстрах прав вимоги, зокрема, до ОСОБА_1 за договором кредитної лінії №770391559.

Зобов`язання зі сторони кредитора за договором виконані в повному обсязі, в свою чергу відповідач свої зобов`язання по поверненню кредиту належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача перед позивачем становить 68 749 грн.

Проте позивач, діючи в межах своїх прав, самостійно визначає обсяг та склад позовних вимог, що підлягають до стягнення, у зв`язку з цим, позивач просить суд стягнути частину заборгованості у загальному розмірі 57 199 грн., з яких: 23 100 грн. заборгованість по кредиту, 34 099 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом.

Посилаючись на викладені обставини, ТОВ «Таліон Плюс» просило стягнути на свою користь з ОСОБА_1 заборгованість за договором кредитної лінії №770391559 від 01 вересня 2024 року в сумі 57 199 грн., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422 грн. 40 коп. та 5 000 грн. витрат на професійну правову допомогу.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 23 вересня 2025 року позов ТОВ «Таліон Плюс» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 57 199 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» судові витрати на оплату судового збору в розмірі 2 422 грн. 40 коп. та на правову допомогу в розмірі 5 000 грн.

Рішення мотивовано тим, що відповідачем доводів на спростування розрахунку заборгованості, відомостей про повернення кредитних коштів не надано. За такого, суд вважав доведеним, що внаслідок невиконання відповідачем взятих за договором зобов`язань утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, який є новим кредитором на підставі відповідного договору факторингу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через представника – адвоката Шелудько О.О., посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення районного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що додані до позову документи подані лише у вигляді сканованої копії та не містять електронних підписів кредитодавця та позичальника або будь-яких даних, які б свідчили про волевиявлення прийняття (акцепту) пропозиції (оферти) щодо укладення кредитних договорів відповідачем.

Позивач не надав жодних належних доказів ідентифікації відповідача у інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитора при вході в особистий кабінет, отримання одноразових ідентифікаторів та їх використання для підписання оспорюваного кредитного правочину.

Правила надання коштів у позику, долучені позивачем до позову, не можна вважати належним та допустим доказом та частиною кредитного договору №770391559 від 01 вересня 2024 року, оскільки не містять підпису позичальника та до яких договорів вони стосуються.

До позову кредитодавцем не долучено жодних первинних бухгалтерських документів на підтвердження здійснення нарахувань по кредитному договору. У зв`язку із відсутністю вказаних документів відсутня можливість перевірити як факт наявності заборгованості у відповідача, так і встановити її розмір.

Крім того, матеріали справи не містять належних доказів видачі кредитних коштів позичальнику.

Також, позивачем нараховані відсотки за користування кредитом поза межами дії кредитного договору. Доказів пролонгації договору позивач не надав.

Більше того, нарахування відсотків позивачем, які є явно завищеними, не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам конституційного принципу верховенства права.

Окрім того, позивачем не надано належних доказів отримання права вимоги від первісного кредитора за спірним кредитним договором.

В судове засідання до суду апеляційної інстанції представник позивача, відповідач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Шелудько О.О. не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належними чином.

23 лютого 2026 року представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Шелудько О.О. надіслала на адресу апеляційної інстанції заяву про розгляд справи за її та відповідача відсутності.

Згідно з ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В силу приписів ч.2 ст.372 ЦПК України справу розглянуто за відсутності сторін.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ч.ч.1,2,3,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення таким вимогам відповідає.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 01 вересня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №770391559, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит на суму 23 100 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання коштів та банківських металів ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Кредит надається шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку кредитодавця на рахунок позичальника використовуючи реквізити платіжної картки 4731-21 хххххх-2960 (п.5.1 Договору).

Відповідно до п.п.3.1,3.2,3.3 договору сторони договору обумовили тривалість дисконтного періоду кредитування, який складає 30 днів від дати отримання позичальником першого траншу. Строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного періоду та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів та інших нарахувань строк оплати яких настав, за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті активовано функцію продовження строку дисконтного періоду, кількість продовжень дисконтного періоду необмежена, строк, на який продовжується дисконтний період розраховується за формулою Z=30-(X-Y), де: Х - поточна дата закінчення дисконтного періоду, Y - дата ініціації продовження дисконтного періоду), у випадку, якщо Y > X, то кількість днів, на який продовжується дисконтний період, дорівнює 30 днів. Для здійснення першої пролонгації дисконтного періоду позичальникові необхідно сплатити всі нараховані за перші 30 днів дисконтного періоду проценти в розмірі 1 920 грн.

Згідно з п.7.3 договору кінцева дата повернення (виплати) кредиту – 01 жовтня 2029 року.

Відповідно до п.8.3 договору базова процентна ставка складає 1% в день від суми залишку кредиту, яка знаходиться у позичальника за кожний день користування ним, що становить 365% річних.

У відповідності до п.9.1.1.1 договору товариство має право вимагати від відповідача повернення суми кредиту, процентів за користування кредитом та виконання усіх інших зобов`язань, передбачених цим договором.

Пунктом 9.1.1.5 договору сторони визначили, що товариство має право в будь-який час, в тому числі після закінчення дисконтного періоду, без згоди позичальника відступити права грошової вимоги за договором будь-якій фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу, шляхом укладення будь-якого не забороненого законом правочину, зокрема договору факторингу.

Відповідно до п.9.1.1.7 договору у разі затримання відповідачем сплати процентів за користування кредитом щонайменше на один місяць кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, шляхом повідомлення відповідача про дострокове припинення договору.

За п.11 договору договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 5 років або до його дострокового розірвання/припинення його дії, а в частині розрахунків до повного і належного їх виконання.

Пунктом 14.2 договору передбачено, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем з приводу укладення цього договору в якості підписів сторін використовується електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

Як убачається із договору, він підписаний сторонами шляхом вчинення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором EKGF.

Отже, вказаний договір було вчинено в електронній формі, яка відповідно до ст.207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми.

Додатковою угодою від 01 вересня 2024 року до Договору №770391559 від 01 вересня 2024 року сторонами погоджено надання кредитодавцем позивальнику траншу в сумі 1 100 грн.

Додатковою угодою від 01 вересня 2024 року до Договору №770391559 від 01 вересня 2024 року сторонами погоджено надання кредитодавцем позивальнику траншу в сумі 500 грн.

Додатковою угодою від 01 вересня 2024 року до Договору №770391559 від 01 вересня 2024 року сторонами погоджено надання кредитодавцем позивальнику траншу в сумі 2 000 грн.

Додатковою угодою від 03 вересня 2024 року до Договору №770391559 від 01 вересня 2024 року сторонами погоджено надання кредитодавцем позивальнику траншу в сумі 500 грн.

Додатковою угодою від 03 вересня 2024 року до Договору №770391559 від 01 вересня 2024 року сторонами погоджено надання кредитодавцем позивальнику траншу в сумі 1 000 грн.

Додатковою угодою від 03 вересня 2024 року до Договору №770391559 від 01 вересня 2024 року сторонами погоджено надання кредитодавцем позивальнику траншу в сумі 1 000 грн.

Додатковою угодою від 04 вересня 2024 року до Договору №770391559 від 01 вересня 2024 року сторонами погоджено надання кредитодавцем позивальнику траншу в сумі 1 000 грн.

Додатковою угодою від 04 вересня 2024 року до Договору №770391559 від 01 вересня 2024 року сторонами погоджено надання кредитодавцем позивальнику траншу в сумі 8 000 грн.

При цьому, відповідачем не спростовано отримання коштів за кредитним договором.

Також відповідачем не надано доказів повернення отриманих у кредит коштів кредиторам.

05 листопада 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №МВ-ТП/7, відповідно до умов якого останнє набуло право вимоги до боржників, зазначених у відповідних Реєстрах прав вимоги.

Відповідно п.4.1 договору факторингу наявне право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання реєстру прав вимоги. Майбутнє право вимоги вважається переданим з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення не потребує.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги від 05 листопада 2024 року до договору факторингу № МВ-ТП/7, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №770391559 від 01 вересня 2024 року на загальну суму 49 345 грн, яка складається з: 23 100 грн - заборгованість по основному боргу, 14 695 грн - заборгованість по процентах, 11 550 грн. - заборгованість по інших нарахуваннях.

Відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому згідно ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч.1 ст.205 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч.1 ст.207 ЦК України).

В силу ч.ч.1,2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з вимогами ч.1 ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що договір кредитної лінії №770391559 від 01 вересня 2024 року був вчинений в електронній формі, а тому на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Згідно з п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 11 цього ж Закону України передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції, яка діяла на час укладення договору кредитної лінії).

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.п.6,12 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України).

Відповідно до положень ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

З урахуванням наведеного, а саме, що договір кредитної ліній від 01 вересня 2024 року укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а також наявності достатніх доказів, що грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), який належить відповідачу, колегія суддів вважає про доведеність факту його укладання.

Таке ґрунтується на правових висновках, викладених Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20 (провадження №61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі №757/40396/20 (провадження №61-850св22).

До того ж, відповідно до довідки Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» від 08 липня 2025 року, підтверджено належність картки, на яку переховані кошти, саме відповідачу.

Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Крім того, ст.516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним договором або законом.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст.1077 ЦК України).

Визначення факторингу міститься у ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Враховуючи наведені положення закону та зміст долученого позивачем договору факторингу, реєстру боржників, колегія суддів приходить до переконання, що позивач належними та допустимими доказами довів, що набув право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором кредитної лінії №770391559 від 01 вересня 2024 року.

Отже, ТОВ «Таліон Плюс», як новий кредитор у зобов`язанні, має право на задоволення вимог до боржника ОСОБА_1 .

За змістом ст.ст.525,526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позичальник ОСОБА_1 зобов`язання щодо сплати кредитних коштів належним чином не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

З урахуванням встановленого, колегія суддів вважає, що позивачем належними та допустимими доказами підтверджені факт укладання 01 вересня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 договору кредитної ліній №770391559 у передбаченій законом формі, виконання кредитором умов договору щодо надання позичальнику кредитних коштів та невиконання останнім в повному обсязі зобов`язань з повернення цих коштів разом із нарахованими відповідно до умов договору процентами за користування кредитними коштами, а також перехід прав вимоги за цим договором до ТОВ «Таліон Плюс».

При цьому, відповідач заперечуючи проти наявності між ним та банком зобов`язань, не спростував використання ним коштів у кредит та належності йому зазначеного карткового рахунку.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості узгоджується з іншими письмовими доказами у справі, зокрема із витягами із Реєстру прав вимоги від 05 листопада 2024 року.

Відповідачем не було надано власного розрахунку заборгованості за договором, а також доказів, які підтверджують повернення позичальником кредиту у розмірі та строки, передбачені кредитним договором, та спростовують правильність наданого позивачем розрахунку заборгованості.

З огляду на викладене, районний суд обґрунтовано стягнув вказану суму з відповідача на користь позивача.

Доводи апеляційної скарги про неправомірність нарахування процентів поза межами дії строку кредиту не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до п.11.1 договору, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 5 років або до його дострокового розірвання, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання. У будь-якому разі зобов`язання, що виникли під час дії договору, діють до повного їх виконання.

Кінцева дата повернення (виплати) кредиту 01 жовтня 2029 року (п.7.3 договору).

Як встановлено, відповідач після закінчення строку дисконтного періоду до 01 жовтня 2024 року свої зобов`язання щодо сплати кредитних коштів не виконав, строк кредитування продовжувався, а тому нарахування відсотків відбувалося в межах строк користування кредитом до 29 січня 2025 року – дата направлення повідомлення про дострокове припинення договору відповідно до п.9.1.1.7 договору.

За такого, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди відповідача з оцінкою доказів судом першої інстанції, з якою погоджується апеляційний суд.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року №63566/00, §23).

Тому, враховуючи те, що інші доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням сторони відповідача, як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким районний суд дав належну правову оцінку, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були належним чином оцінені надані докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції також не надано. Докази ж та обставини, на які посилається відповідач у апеляційні скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником – адвокатом Шелудько О.О., залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником – адвокатом Шелудько Оксаною Олександрівною, – залишити без задоволення.

Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 23 вересня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

О.О Ямкова

Повний текст судового рішення

складено 26 лютого 2026 року