Постанова від 24 лютого 2026 р. у справі №473/4130/25 — Миколаївський апеляційний суд

25.02.26

22-ц/812/357/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2026 року м. Миколаїв

справа №473/4130/25

провадження №22-ц/812/357/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Локтіонової О. В.,

суддів: Крамаренко Т. В., Ямкової О. О.,

із секретарем судового засідання – Шурмою Є. М.,

за участі представника позивача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка подана її представником ОСОБА_3 , на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Ротар М. М. у приміщенні суду у м. Вознесенську Миколаївської області, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

В серпні 2025 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зазначеним вище позовом, який обґрунтовував наступним.

Позивач зазначав, що з 18 червня 2022 року по 18 вересня 2023 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою.

Сторони є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідачка участі у вихованні сина не приймає, ухиляється від покладеного обов`язку утримувати його, долею дитини не цікавиться.

Позивач вказував, що звертався до відповідачки в телефонному режимі з проханням надавати допомогу на утримання сина, проте, остання на це уваги не звертає.

Посилаюсь на викладене, позивач просив стягнути з відповідачки на його користь аліменти на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову та до досягнення дитиною повноліття.

Позиція відповідачки у суді першої інстанції

ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечувала, вказуючи, що вона є бойовим медиком та несе службу в лавах ЗСУ на передових позиціях фронту. Позивач також є військовослужбовцем та з дитиною не проживає. Дитина з початку її військової служби проживає з бабусею, матір`ю позивача.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 листопада 2025 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання дитини – сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11 серпня 2025 року і до повноліття дитини.

Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави в розмірі 1211, 20 грн.

Рішення в частині стягнення аліментів у межах платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Ухвалюючи таке рішення, суд виходив із того, що обставини справи, досліджені докази та норми сімейного законодавства, свідчать про наявність у відповідачки обов`язку та спроможності сплачувати позивачу аліменти на утримання сина у вказаному судом розмірі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідачка вказувала, що суд першої інстанції на звернув уваги на те, що вона є бойовим медиком і несе військову службу в лавах ЗСУ. Вона майже постійно знаходиться на передових позиціях фронту («на нулі»), рятує життя наших захисників на сході країни. З початку її військової служби син ОСОБА_6 проживає в будинку своєї бабусі, матері позивача. Позивач також є військовослужбовцем і несе військову службу, а тому син ОСОБА_6 ніяк не може проживати з батьком.

Відповідачка звертала увагу суду на те, що фактично СК України передбачає стягнення аліментів на користь того, з ким дитина проживає. Оскільки син сторін з батьком не проживає, а проживає з бабусею, то ОСОБА_4 не є належним позивачем у справі.

Також відповідачка зазначала, що судом не було враховано, що на її повному утриманні перебуває син ОСОБА_7 , 2014 р.н., оскільки його батько ухиляється від утримання сина і місце його знаходження не відоме.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Сторони є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_4 та ОСОБА_2 з 18 червня 2022 року до 19 жовтня 2023 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 вересня 2023 року, яке набрало законної сили 19 жовтня 2023 року.

Відповідно до Витягу з реєстру Дорошівської територіальної громади від 22.09.2023 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , значиться зареєстрованим з 22 вересня 2023 року за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказана адреса з 29 січня 1992 року також є зареєстрованим місцем проживання позивача ОСОБА_4 .

Зареєстрованим місцем проживання відповідачки є будинок АДРЕСА_2 , про що свідчить інформація з Єдиного державного демографічного реєстру від 14.08.2025.

З нотаріально засвідченої заяви відповідачки від 18.09.2023 вбачається, що ОСОБА_2 надала згоду на реєстрацію місця проживання сина ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 .

01 вересня 2023 року ОСОБА_2 склала заяву про те, що дозволяє сину ОСОБА_6 проживати за місцем реєстрації батька з бабусею ОСОБА_8 . Претензій щодо проживання дитини не має.

Згідно з довідкою старости Щербанівсько-трудівського старостинського округу Вознесенського району Миколаївської області від 10.11.2025 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_4 , 1991 р.н., ОСОБА_5 , 2021 р.н., ОСОБА_8 , 1971 р.н., ОСОБА_9 , 1977 р.н. На момент видачі довідки у будинку проживали: ОСОБА_8 , 1971 р.н., ОСОБА_9 , 1977 р.н. та ОСОБА_5 , 2021 р.н.

Відповідно до довідки Шевченківського закладу дошкільної освіти «Струмочок» Дорошівської сільської ради №16 від 10.11.2025 бабуся ОСОБА_8 на момент видачі довідки виховує онука ОСОБА_5 .

Згідно з довідкою КП «КНП Вознесенський міський центр первинної медико-соціальної допомоги» від 10.11.2025 під час хвороби ОСОБА_4 , 2021 р.н., на прийом до лікарні його приводив батько ОСОБА_4 .

Відповідно до довідки Прибужанської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області від 06 листопада 2025 року №441 ОСОБА_4 проживав без реєстрації в АДРЕСА_3 разом із сином ОСОБА_5 з листопада 2023 року по 25 червня 2025 року.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 квітня 2024 року у задоволені позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено.

З свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 12.10.2019 випливає, що відповідачка також є матір`ю сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з вимогами статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Стаття 182 СК України передбачає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом (ч.1 ст.183 СК України).

Згідно з ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

За своєю суттю аліменти – це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Отже, статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.

Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Задовольняючи у повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що обставини справи, досліджені докази та норми сімейного законодавства, свідчать про наявність у відповідачки обов`язку та спроможності сплачувати позивачу аліменти на утримання сина у вказаному судом розмірі.

Колегія суддів не може у повній мірі погодитися з таким висновком суду, оскільки він тільки частково відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Колегія суддів вважає, що висновок суду про те, що відповідачка має обов`язок утримувати сина ОСОБА_6 , а тому повинна сплачувати аліменти на його утримання на користь позивача є правильним.

Син сторін ОСОБА_6 не проживає з відповідачкою, а тому вона має надавати позивачу аліменти на утримання сина ОСОБА_6 , зареєстрованим місцем проживання якого за згодою відповідачки є зареєстроване місце проживання позивача.

Посилання відповідачки на те, що позов є безпідставним, оскільки син ОСОБА_6 проживає не з батьком, а з бабусею – матір`ю позивача, бо батько наразі перебуває у лавах Збройних Сил України, а тому не проживає за місцем своєї реєстрації, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Перебування позивача у лавах Збройних Сил України під час воєнного стану є тимчасовим явищем. Це не змінює його зареєстроване місце проживання та зареєстроване місце проживання дитини, яке обома батьками визначено за місцем проживання батька.

Відповідно до викладених вище норм сімейного законодавства аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Отже, перебування позивача на військовій службі під час воєнного стану, не впливає на те, що відповідачка має обов`язок сплачувати аліменти на утримання сина на користь позивача, а той розпоряджатися ними в інтересах дитини.

Проживання дитини у бабусі на час перебування сторін на військовій службі під час дії воєнного стану на вказане не впливає. Досліджені докази свідчать, що обидва батьки погодилися, що під час їх перебування у лавах ЗСУ під час дії воєнного стану син ОСОБА_6 буде проживати з матір`ю позивача.

Якщо у відповідачки виникнуть сумніви щодо цільового витрачання аліментів, то вказане врегульоване нормами ст.186 СК України, які передбачають контроль органу опіки та піклування за цільовим витрачанням аліментів.

Проте, колегія суддів не може погодитися з висновком суду щодо розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідачки, оскільки судом не було враховано, що її утримання крім сина ОСОБА_6 , потребує малолітній син ОСОБА_11 , 2014 р.н., якого відповідачка також зобов`язана утримувати за нормами сімейного законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що розмір стягнутих з відповідачки на користь позивача аліментів на утримання сина ОСОБА_6 є дещо завищеним.

На думку колегії суддів, з урахуванням принципів розумності та справедливості наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги відповідачки в частині визначення розміру аліментів стягнутих на утримання сина сторін у бік його зменшення до 1/6 частини щомісячних доходів, бо відповідачка має на утриманні двох синів, а не одного.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції – зміні в частині зменшення розміру аліментів до 1/6 частини щомісячних доходів відповідачки.

Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 листопада 2025 року змінити в частині визначення розміру аліментів, зменшивши його до 1/6 частини щомісячних доходів ОСОБА_2 .

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. В. Локтіонова

Судді Т. В. Крамаренко

О. О. Ямкова

Повне судове рішення складено 26 лютого 2026 року.