Постанова від 17 лютого 2026 р. у справі №336/9620/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 18.02.2026 Справа № 336/9620/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №336/9620/24 Головуючий у 1 інстанції Худіна О.О. Провадження № 22-ц/807/533/26 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Подліянової Г.С.,

Трофимової Д.А.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Запорізької міської ради на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2025 року у справі за позовом заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави Запорізької міської ради до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності, знесення самочинно збудованого нерухомого майна,-

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2024 року заступник керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області Хіврич Р.М. звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позову вказав, що 10.10.2019 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) подано державному реєстратору Терсянської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області Пелиху Віталію Віталійовичу заяву про державну реєстрацію права приватної власності на будівлю контрольно - пропускного пункту ОСОБА_3 , розташованого по АДРЕСА_1 . При цьому ОСОБА_2 в заяві в графі «Вид реєстрації» було зазначено, що реєстрація пов`язана з виникненням права, а в графі «Кадастровий номер земельної ділянки» останньою було зазначено про його відсутність. До заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ОСОБА_2 було долучено технічний паспорт, виданий 19.09.2019 ТОВ «Регіональне бюро технічної інвентаризації», складений за замовленням ОСОБА_2 , а також акт технічного обстеження, виданий 19.09.2019 ТОВ «Регіональне бюро технічної інвентаризації». Згідно вказаного технічного паспорту, по АДРЕСА_1 розташовано контрольно-пропускний пункт Літ. А, побудований у 1991 році, який складається з коридору, приміщення, комори та туалету, загальною площею 12 кв.м. Також, згідно акту технічного обстеження в районі автостоянки по АДРЕСА_1 встановлено наявність нерухомого майна – контрольно-пропускного пункту Літ. А та вбиральні Літ. Б. Державним реєстратором Терсянської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області Пелихом В.В. 15.10.2019 прийнято рішення № 49156670 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме реєстрацію за ОСОБА_2 права приватної власності на об`єкт нерухомого майна контрольно-пропускного пункту літ. А. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1936480423101), опис об`єкта: контрольно-пропускний пункт літ. А, ганок до літ. А, вбиральня літ. Б, паркан № 1.

В свою, чергу, Запорізькою обласною прокуратурою направлено лист на Міністерство юстиції України від 22.09.2022 щодо проведення камеральної перевірки державного реєстратора Пелиха В.В.

Відповідно до акту від 03.11.2022 за результатами проведення камеральної перевірки встановлено, державним реєстратором прав на нерухоме майно Терсянської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області Пелихом В.В. за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 проведено державну реєстрацію права власності без документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об`єкта та документа, що підтверджує присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна, чим порушено вимоги пунктів 1, 2 частини 1 статті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закону). Отже, наказом Міністерства юстиції України № 4920/5 від 03.11.2022 державному реєстратору Пелих В.В. анульовано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В подальшому ОСОБА_2 звернулась до Запорізького міського голови 23.10.2019 з заявою про надання дозволу на передачу в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 0,45 га за адресою: АДРЕСА_1 для розташування платної охороняємої автостоянки. Таким чином, ОСОБА_2 , подаючи вказану заяву, самостійно підтвердила факт відсутності станом на 23.10.2019 речових прав на ще несформовану та незареєстровану в Державному земельному кадастрі земельну ділянку.

ОСОБА_2 29.10.2019 було подано до Департаменту Державної архітектурно - будівельної інспекції у Запорізькій області декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1), зареєстровану 01.11.2019 за №ЗП141193050751. Слід зазначити, що вказана декларація відсутня у відповідному Реєстрі будівельної діяльності за інформацією ДІАМ від 22.12.2021, що долучена до матеріалів позову. Вказаною декларацією ОСОБА_2 задекларувала реконструкцію контрольно -пропускного пункту (Літ. А) та вбиральні (Літ. Б) по АДРЕСА_1 , проведену в період з 23.10.2019 по 27.10.2019.

В подальшому, 06.11.2019 державним реєстратором Терсянської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області Пелихом В.В. прийнято рішення № 49552612 про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності за номером 33663115 розділу реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1936480423101. При цьому, до заяви про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.11.2019 ОСОБА_2 було долучено технічний паспорт складений 05.11.2019 ФОП ОСОБА_4 згідно якого контрольно - пропускний пункт літ. А, побудований в період з 1991 по 2019 роки, вбиральня літ. Б – 1991 року будівництва. Також в технічному паспорті ФОП ОСОБА_4 самовільно присвоєно адресу контрольно-пропускному пункту літ. А, а саме: АДРЕСА_1 . Однак, на запит Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя 31.05.2024 надійшов лист ФОП ОСОБА_4 в якому зазначено, що інвентарна справа за адресою: АДРЕСА_1 не виготовлялась, у зв`язку з чим і не проводилась інвентаризація взагалі, із ОСОБА_2 договору про проведення технічної інвентаризації не укладалось.

У подальшому, рішенням Запорізької міської ради від 23.04.2021 №98/115 «Про надання дозволу гр. ОСОБА_2 та розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 для розташування платної охороняємої стоянки» ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 для розташування платної охороняємої автостоянки. Відділом у Каховському районі міськрайонного управління у Каховському районі та м. Новій Каховці ГУ Держгеокадастру у Херсонській області проведено державну реєстрацію 09.07.2021 земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:07:032:0108, що розташована по АДРЕСА_1 . Запорізькою міською радою прийнято рішення від 10.09.2021 №69/64 «Про передачу в оренду ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 для розташування платної охороняємої автостоянки».

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією актового запису про смерть № 3192 від 01.11.2021 складеного Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Отже, договір оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 не укладався.

У подальшому, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом 08.02.2022, виданого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Нарохою О.В. успадкував речові права на контрольно-пропускний пункт ОСОБА_3 , розташований за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 12 кв.м., опис об`єкта: контрольно-пропускний пункт літ. А, ганок до літ. А, вбиральня літ. Б, паркан №1.

Відповідач звертався до Запорізької міської ради про укладання договору оренди на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , однак йому було відмовлено.

З посиланням на ст. 124 ЗК України прокурор зазначає. що, ОСОБА_2 намагалась отримати позаконкурсною процедурою право на укладання договору оренду землі шляхом розміщення самочинно збудованого на ній нерухомого майна, тобто рішення Запорізькою міською радою прийнято рішення від 10.09.2021 № 69/64 «Про відведення та передачу в оренду ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 для розташування платної охороняємої автостоянки» не було реалізовано у зв`язку зі смертю останньої, а її спадкоємець ОСОБА_1 у подальшому звертався до Позивача про укладення з ним договору оренди землі. Однак не надав необхідний пакет документів, який зазначено Управлінням з питань земельних відносин Запорізької міської ради у відповіді на звернення Відповідача 08.02.2023.

Також, згідно інформації ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» (лист №1180 від 05.09.2023) технічна інвентаризація об`єктів нерухомості, розташованих по АДРЕСА_1 фахівцями ТОВ «ЗМБТІ» не проводилась, інвентаризаційні справи не заводились.

Згідно інформації виконавчого комітету Запорізької міської ради від 18.10.2023 та від 05.04.2024, за інформацією Департаменту архітектури та містобудування Запорізької міської ради та архівними даними, переданими виконавчими органами Запорізької міської ради, які здійснювали присвоєння та зміну поштових адрес об`єктами нерухомого майна в місті Запоріжжя, відсутня інформація щодо розпорядчих документів про присвоєння поштової адреси об`єктами нерухомості, розташованими на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:07:032:0108 по АДРЕСА_1 .

Також це підтверджується інформацією виконкому Запорізької міської ради від 05.04.2024.

Крім того, листами від 18.10.2023 та від 05.04.2024 виконавчий комітет Запорізької міської ради повідомив про те, що договір оренди на земельну ділянку не укладений.

Матеріалами геодезичної зйомки, проведеної сертифікованим інженером – землевпорядником ОСОБА_5 встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:07:032:0108 по АДРЕСА_1 розташований одноповерховий об`єкт нерухомого майна.

Отже, вищевикладені фактичні обставини свідчать про те, що ОСОБА_2 самочинно здійснила будівництво контрольно-пропускного пункту літ. А, розташованого по АДРЕСА_1 на земельній ділянці, яка в установленому земельним законодавством порядку останній не була надана в користування та зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості з метою отримання речового права на земельну ділянку комунальної власності без проведення земельних торгів.

Щодо обґрунтування вимоги щодо скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав – права власності на контрольно-пропускний пункт загальною площею 12 кв.м. літ. А, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1936480423101, номер запису про право власності 33663115), прокурор зазначає наступне:

Державним реєстратором прав на нерухоме майно Терсянської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області Пелихом В.В. за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 15.10.2019 прийнято рішення № 49156670 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме реєстрації права приватної власності на будівлю контрольно-пропускного пункту ОСОБА_3 , розташованого по АДРЕСА_1 за Заявником (номер запису 33663115) з відкриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна.

Зі змісту положень ч.4 ст.14 Закону слідує, що новий розділ у Державному реєстрі прав відкривається у випадку реєстрації речових прав на новостворений об`єкт.

Запорізька обласна прокуратура звернулась з листом до Міністерства юстиції України від 22.09.2022 щодо проведення камеральної перевірки державного реєстратора Пелиха В.В. Відповідно до акту від 03.11.2022 за результатами проведення камеральної перевірки встановлено, державним реєстратором прав на нерухоме майно Терсянської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області Пелихом В.В. за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 прийнято рішення №49156670 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме реєстрації права приватної власності на будівлю контрольно-пропускного пункту літ. А, розташованого по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (номер запису 33663115) на підставі: технічного паспорта виданого, 19.09.2019 ТОВ «Регіональне бюро технічної інвентаризації», складеного за замовленням ОСОБА_2 та акту технічного обстеження, виданого 19.09.2019 ТОВ «Регіональне бюро технічної інвентаризації». Разом з цим, відповідно до п. 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі – Порядок), для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна, подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності). Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів. У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у режимі реального часу отримує відомості з Єдиного реєстру документів про документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, та перевіряє, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі. Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки, за яким державним реєстратором отримуються відомості Державного земельного кадастру з метою встановлення місця розташування земельної ділянки, на якій споруджено відповідний об`єкт, для подальшого відображення таких відомостей як адреси об`єкта нерухомого майна. Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, також не вимагається у разі, коли адреса отримана під час реалізації експериментального проекту з присвоєння адрес об`єктам будівництва та об`єктам нерухомого майна та зазначена в документі, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. У такому разі державний реєстратор відповідно до зазначених заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що згідно з вимогами законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє відсутність суперечностей між заявленою адресою та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі. При цьому спрощена процедура державної реєстрації, передбачена положенням пункту 42 Порядку стосовно об`єктів нерухомого майна, які закінчені будівництвом до 05.08.1992, а саме на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них не застосовується, оскільки об`єкт нерухомого майна, зазначений у Заяві (контрольно - пропускний пункт літ. А) не відноситься до категорії таких об`єктів. Також, в акті камеральної перевірки від 03.11.2022 зазначено, що ОСОБА_2 не було подано, а держаним реєстратором Пелихом В.В. не витребувано документ, який відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об`єкта та документ щодо присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна.

Отже, державним реєстратором виконавчого комітету Терсянської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області Пелихом В.В. проведено державну реєстрацію права власності без документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об`єкта та документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна, чим порушено вимоги пунктів 1,2 частини 1 статті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закону). І враховуючи вищевикладене, наказом Міністерства юстиції України № 4920/5 від 03.11.2022 державному реєстратору Пелих В.В. анульовано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тобто, державним реєстратором виконавчого комітету Терсянської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області Пелихом В.В. державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на контрольно-пропускний пункт Літ. А, за адресою: АДРЕСА_1 проведено з порушенням пунктів 12, 41 Порядку № 1127 та ст. 10, 23 Закону. Вказані факти свідчать про незаконність цієї державної реєстрації прав.

Скасування державної реєстрації права власності на будівлю контрольно-пропускного пункту Літ. А, розташованого по АДРЕСА_1 усуне перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:07:032:0108 її власником – Запорізькою міською територіальною громадою в особі Запорізької міської ради.

Право власності на вказаний об`єкт нерухомості 08.12.2022 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про спадщину. Таким чином, у разі скасування лише державної реєстрації права власності ОСОБА_1 , виходячи з положень ч. 3 ст. 26 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» відповідне право повернеться у стан, що існував до такого скасування, тобто власником майна вважатиметься ОСОБА_2 , що не призведе до ефективного захисту прав та інтересів Запорізької міської територіальної громади.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Враховуючи викладене, для забезпечення повного поновлення інтересів держави необхідно заявити позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на контрольно-пропускний пункт загальною площею 12 кв.м. літ. А, ганок до літ. А, вбиральня літ. Б, паркан №1 за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1936480423101).

Щодо обґрунтування вимоги про зобов`язання знести самочинно збудований об`єкт нерухомого майна – контрольно-пропускний пункт літ. А загальною площею 12 кв.м., (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1936480423101) який знаходиться на АДРЕСА_1 , прокурор зазначає, що нормами ст. 90, 95, 102-1 Земельного кодексу України визначено, що право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок, землекористувачі та особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки або з інших передбачених законом підстав.

Таким чином, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов`язана у встановленому порядку набути право власності або користування на неї.

Разом з цим, при зверненні 10.10.2019 ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до державного реєстратора Терсянської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області Пелиха Віталія Віталійовича з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме реєстрації права приватної власності на об`єкт контрольно-пропускний пункт літ. А, розташований по АДРЕСА_1 в графі «Вид реєстрації» було зазначено, що реєстрація пов`язана з виникненням права, а в графі «Кадастровий номер земельної ділянки» останньою було зазначено про його відсутність. Отже, вказана заява не містить відомостей про речові права на земельну ділянку, на якій знаходився об`єкт житлової нерухомості контрольно-пропускний пункт літ. А. Відповідно до листа виконавчого комітету Запорізької міської ради від 05.04.2024 №05264/03.3-20/03 встановлено, що договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:07:032:0108 площею 0,4242 га по АДРЕСА_1 відсутній. Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:07:032:0108, за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстровано, що також підтверджується листом виконавчого комітету Запорізької міської ради від 05.04.2024. Містобудівний кадастр не містить інформації щодо реєстрації паспорту прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності за адресою: АДРЕСА_1 на замовників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Отже, ОСОБА_2 жодних прав на забудову земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:07:032:0108 не набула, але побудувала на ній контрольно - пропускний пункт літ. А., загальною площею 12 кв.м.

Зважаючи на відсутність у ОСОБА_2 відповідних правовстановлюючих документів на земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:07:032:0108, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , та відсутність відповідного дозволу на будівництво контрольно-пропускного пункту літ. А загальною площею 12 кв.м, останній є об`єктом самочинного будівництва.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Отже, ОСОБА_2 , а в подальшому ОСОБА_1 в результаті успадкування, не набули права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомого майна контрольно-пропускний пункт літ. А. загальною площею 12 кв.м. по АДРЕСА_1 . Слід зазначити, що ОСОБА_2 , здійснюючи будівництво вказаного об`єкта нерухомого майна контрольно-пропускного пункту літ. А без правовстановлюючих документів на земельну ділянку та без отримання документів, що дають право на виконання підготовчих і будівельних робіт, усвідомлювала незаконність своїх дій щодо забудови земельної ділянки комунальної форми власності та наслідки. Таким чином, ОСОБА_2 діяла недобросовісно, порушуючи право власності територіальної громади міста на земельну ділянку. При цьому ОСОБА_2 , вчиняючи дії, спрямовані на здійснення державної реєстрації контрольно-пропускного пункту літ. А, не могла не усвідомлювати їх протиправність з огляду на відсутність правовстановлюючих документів не земельну ділянку, на якій розташоване майно.

Просили:

скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на контрольно-пропускний пункт літ. А, ганок до літ. А, вбиральня літ. Б, паркан №1, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 12 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1936480423101, номер відомостей про речове право 33663115).

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на контрольно-пропускний пункт літ. А, ганок до літ. А, вбиральня літ. Б, паркан №1, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 12 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1936480423101, номер відомостей про речове право 48641990).

Зобов`язати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 ) знести самочинно збудований об`єкт нерухомого майна – контроль-пропускний пункт загальною площею 12 кв.м. літ. А, (ганок до літ. А, вбиральню літ. Б, паркан №1), який знаходиться на АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області кошти, витрачені в 2024 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави в розмірі 7 267,20 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2025 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Запорізька обласна прокуратура подала апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просили рішення суду скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, викладені судом у рішенні висновки не відповідають обставинам справи. Також судове рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права: ст. ст. 2, 3, 23, 24, 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. ст. 331, 376, 391, 1218 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України, та з порушенням норм процесуального права: ст. ст. 10, 89, 263-265 ЦПК України, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового про задоволення позову.

30 січня 2026 року від представника Запорізької міської ради надійшли відзив на апеляційну скаргу та пояснення на апеляційну скаргу, в яких просили задовольнити апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури в повному обсязі.

Від ОСОБА_1 відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення – скасуванню, з огляду на наступне.

За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей.

Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на те, що до теперішнього часу питання з оформлення оренди земельної ділянки між міською радою та відповідачем не вирішено, належними вимогами, які може заявити власник земельної ділянки у даному випадку, на думку суду є: стягнення з відповідача, як фактичного користувача земельної ділянки, коштів на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Колегія суддів не погоджується з таким рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 49156670 від 15 жовтня 2019 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Пелих В.В., Виконавчого комітету Терсянської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області було проведено державну реєстрацію права власності на контрольно – пропускний пункт літ. А, що розташований АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (т.1 а.с.32).

Проте, відповідно до акту від 03.11.2022 за результатами проведення камеральної перевірки встановлено, державним реєстратором прав на нерухоме майно Терсянської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області Пелихом В.В. за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 проведено державну реєстрацію права власності без документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об`єкта та документа, що підтверджує присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна, чим порушено вимоги пунктів 1, 2 частини 1 статті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закону). Отже, наказом Міністерства юстиції України № 4920/5 від 03.11.2022 державному реєстратору Пелих В.В. анульовано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

До матеріалів справи додані Витяги з ЄРДР від 23.12.2022 за ч. 1 ст. 365-2, ч. 3 ст. 362 КК України, а також постанова про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування від 11.03.2024, постанова про залучення спеціаліста у кримінальному провадженні від 24.03.2023 (т.1 а.с.146-150.

19 вересня 2019 року Регіональним бюро технічної інвентаризації, на замовлення ОСОБА_2 було виготовлено Технічний паспорт на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.73-78).

05 листопада 2019 року на замовлення ОСОБА_2 було виготовлено ФОП ОСОБА_4 . Технічний паспорт на громадську будівлю з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 (т.1 а.с.79-83).

Згідно інформації від 31.05.2024, наданої ФОП ОСОБА_4 остання заявляє, що «технічна інвентаризація за адресою АДРЕСА_1 нею не проводилась, із ОСОБА_6 договору про проведення технічної інвентаризації нею укладено не було. У зв`язку з чим інвентарну справу не може бути надано». (т. 1 а.с.84).

Департаментом Державної архітектурно – будівельної інспекції у Запорізькій області 01.11.2019 було зареєстровано Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, за реєстраційним номером ЗП141193050751 (т.1 а.с.91- 97).

23.10.2019 ОСОБА_2 звернулася із заявою про надання дозволу на передачу в оренду земельної ділянки, за адресою АДРЕСА_1 , для розташування платної охороняємої автостоянки (т.1 а.с.100).

Рішенням Запорізької міської ради № 69/64 від 10.09.2021 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_2 . Встановлено та затверджено межі і розмір земельної ділянки по АДРЕСА_1 для розташування платної охороняємої автостоянки, згідно з планом, за рахунок земель Запорізької міської ради. Передано ОСОБА_2 в оренду строком на 10 років земельну ділянку по АДРЕСА_1 для розташування платної охороняємої автостоянки (т.1 а.с.99). Вказане рішення оскаржене, скасовано не було.

Факт звернення гр. ОСОБА_2 із заявою про надання спірної земельної ділянки в оренду, та позитивного рішення з приводу цього звернення, не заперечується як учасниками провадження, так і матеріалами справи.

Реалізація права оренди земельної ділянки не відбулася у зв`язку із смертю заявниці ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . При цьому право власності нерухомим майном, розташованим за адресою АДРЕСА_1 , ані при розгляді заяви про надання в оренду земельної ділянки з комунальної власності, ані прийняття позитивного рішення та надання дозволу на таку оренду, ніким не оспорювалося.

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом (зареєстровано в реєстрі за № 687 від 08.12.2022) ОСОБА_1 отримав спадщину, що залишилася після смерті його матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 (актовий запис про смерть № 3192 від 01.11.2021 (т.1 а.с.113-115). Спадщина на яку видано свідоцтво складається з контрольно – пропускного пункту літ. А, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (т.1. а.с.106).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.

З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії").

ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.

Суд першої інстанції виснував, що з огляду на те, що до теперішнього часу питання з оформлення оренди земельної ділянки між міською радою та відповідачем не вирішено, належними вимогами, які може заявити власник земельної ділянки у даному випадку, на думку суду є: стягнення з відповідача, як фактичного користувача земельної ділянки, коштів на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Проте, колегія суддів вважає, що вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, а Шевченківськоюокружною прокуратурою міста Запоріжжя Запорізької області обрано неналежний спосіб захисту прав з огляду на таке.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (Такий правив ой висновок викладено, зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

У певних випадках спосіб захисту імперативно «прив`язаний» до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін «встановлений законом» означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України (аналогічне - у частині першій статті 5 ЦПК України) вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Частинами третьою - п`ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено таке:

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. Також потрібно враховувати положення частини третьої та п`ятої статті 376 ЦК України.

Щодо повноважень заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області звернення в інтересах держави в особі Запорізької міської ради з позовом до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності, знесення самочинно збудованого нерухомого майна колегія суддів зазначає наступне.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятих 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів (далі Рекомендації), якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

У пункті 7 Рекомендацій передбачено, що ілюстрацією повноважень публічних обвинувачів у системі загального права є визнання або анулювання шлюбів, захист дітей або недієздатних осіб і реєстрацію або припинення діяльності асоціацій та фондів. Іншою групою повноважень публічних обвинувачів є правовий контроль публічної адміністрації та інших юридичних осіб під кутом зору відповідності їх діяльності закону. В цілому, ці повноваження покладені на публічного обвинувача з міркувань публічного інтересу та захисту прав людини і, як правило, здійснюється в суді.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Таким чином, з огляду на зазначені законодавчі положення, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (статті 3, 8).

Крім того, з урахуванням статей1, 2, 6, 10 «Про місцеве самоврядування в Україні», орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України (статті 140 Конституції України).

Відповідно до статті 2 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.

Згідно із частиною 1 статті 10 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 142 Конституції України, статті 60 «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.

Положення статті 60 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно.

До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі ст.ст. 12, 83, 122 ЗК України, ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Враховуючи викладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Запорізька міська рада як розпорядник земельних ділянок комунальної власності на території м. Запоріжжя, суб`єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території міста Запоріжжя, та зобов`язана здійснювати захист комунальних майнових прав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом «суд знає закони» під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Стаття 120 ЗК України не гарантує прав на земельну ділянку у разі самочинного будівництва об`єкта нерухомості на ній та його відповідної реєстрації.

Порядок набуття права власності на новозбудовану річ (нерухоме майно) регулюється законодавством про містобудівну діяльність та відповідними державними будівельними нормами.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (частина 1 статті 182 ЦК України).

При цьому згідно з висновками Верховного Суду державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти.

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (постанова Верховного Суду у справі № 910/19726/17 від 20 вересня 2018 року, постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/2791/13 від 07 квітня 2020 року та у справі № 680/214/16-ц від 23 червня 2020 року.

Встановлено, що зазначена земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності, не наданих у користування іншим особам, рішення уповноваженого на розпорядження земельною ділянкою органу про передачу її в оренду ОСОБА_1 не приймалося, відповідно, державна реєстрація речових прав на земельну ділянку не проводилася.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі ст.ст. 116, 118, 123, 124 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За приписами ст.ст. 187, 188 3К України, контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

За змістом ст. 1 ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Підпунктом 6 пункту 2 частини 1 статті 4 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Документи на підтвердження реєстрації права власності чи оренди за ОСОБА_6 чи ОСОБА_1 на земельну ділянку на якій розташовано об`єкт самочинного будівництва відсутні.

Також відсутні будь-які документи на підтвердження надання Запорізькою міською радою дозволу щодо використання земельної ділянки на якій здійснено самочинне будівництво контрольно – пропускного пункту літ. А, що розташований АДРЕСА_1 , будь-які угоди щодо такого використання не укладалися.

Таким чином, законні правові підстави побудови самочинної споруди на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, ОСОБА_6 чи ОСОБА_1 відсутні.

Згідно зі статтею 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (стаття 212 ЗК України).

Також необхідно зазначити, що відповідно до положень статті 377 ЦК України, статті 120 ЗК України діє принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована. У разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35)).

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові.

Згідно із положеннями ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З огляду на викладене, вбачається, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 2 статті 152 ЗК України встановлено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (п. б ч. 3 ст. 152 ЗК України).

Аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень ст. 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що його здійснила, у силу наведених вище положень законодавства та приписів ч. 2 ст. 376 ЦК України не змінює правовий режим самочинного будівництва, оскільки воно побудоване на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети.

Суд першої інстанції помилково ототожнив земельну ділянку на якій розташовано об`єкт самочинного будівництва – контрольно - пропускний пункт літ. А. та земельну ділянку, що за рішенням Запорізької міської ради № 69/64 від 10.09.2021 була відведена ОСОБА_2 для розташування платної охороняємої автостоянки, згідно з планом, за рахунок земель Запорізької міської ради, що вбачається зі схеми розташування контрольно - пропускного пункту літ. А. та земельної ділянки виділеної для розташування платної охороняємої автостоянки (а.с. 55-58).

Власник має право вимагати від ОСОБА_1 усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою, шляхом знесення самочинно збудованого майна, оскільки, набувши у власність будівлю, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідач набув усі права та обов`язки щодо майна, тому він є належним відповідачем за заявленими у цій справі вимогами, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 755/3782/17 (провадження № 61-10992св18).

Таким чином, підлягають задоволенню позовні вимоги заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави Запорізької міської ради про усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого нерухомого майна та зобов`язання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 ) знести самочинно збудований об`єкт нерухомого майна – контроль-пропускний пункт загальною площею 12 кв.м. літ. А, (ганок до літ. А, вбиральню літ. Б, паркан №1), який знаходиться на АДРЕСА_1 .

Колегія суддів також зазначає, що в свою чергу наявність зареєстрованого права власності, перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності, його передачі відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади міста, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання майна, земельної ділянки.

Пунктом 1 частини 1 статті 2 ЗУ «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції станом на момент внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ст. 22 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Статтею 24 Закону визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяження.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Колегія суддів бере до уваги, що відповідно до акту від 03.11.2022 за результатами проведення камеральної перевірки встановлено, державним реєстратором прав на нерухоме майно Терсянської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області Пелихом В.В. за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 проведено державну реєстрацію права власності без документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об`єкта та документа, що підтверджує присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна, чим порушено вимоги пунктів 1, 2 частини 1 статті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Наказом Міністерства юстиції України № 4920/5 від 03.11.2022 державному реєстратору Пелих В.В. анульовано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Окрім цього, до матеріалів справи додані Витяги з ЄРДР від 23.12.2022 за ч. 1 ст. 365-2, ч. 3 ст. 362 КК України, а також постанова про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування від 11.03.2024, постанова про залучення спеціаліста у кримінальному провадженні від 24.03.2023 (т.1 а.с.146-150), з яких вбачається проведення досудового розслідування, щодо проведення державним реєстратором прав на нерухоме майно Терсянської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області Пелихом В.В. за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 державної реєстрації права власності без документів.

З огляду на викладене, державна реєстрація права власності на контрольно-пропускний пункт літ. А, ганок до літ. А, вбиральня літ. Б, паркан №1, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 12 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1936480423101, номер відомостей про речове право 48641990), порушує встановлений чинним законодавством порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна та підлягає скасуванню.

Відповідно до п.п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п.п. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому п.п. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Статтею 1213 ЦК України визначено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

З урахуванням викладеного, з метою усунення перешкод територіальній громаді в особі Запорізької міської ради у вільному використанні або розпорядженні своїм майном у вигляді земельної ділянки комунальної власності, наявні підстави для скасування державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю контрольно-пропускний пункт літ. А, ганок до літ. А, вбиральня літ. Б, паркан №1, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 12 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1936480423101, номер відомостей про речове право 48641990), за ОСОБА_1 з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 1936480423101).

Окрім цього, колегія суддів бере до уваги, що право власності на вказаний об`єкт нерухомості 08.12.2022 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про спадщину. Таким чином, у разі скасування лише державної реєстрації права власності ОСОБА_1 , виходячи з положень ч. 3 ст. 26 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» відповідне право повернеться у стан, що існував до такого скасування, тобто власником майна вважатиметься ОСОБА_2 , що не призведе до ефективного захисту прав та інтересів Запорізької міської територіальної громади.

З урахуванням викладеного, з метою усунення перешкод територіальній громаді в особі Запорізької міської ради у вільному використанні або розпорядженні своїм майном у вигляді земельної ділянки комунальної власності, наявні підстави для скасування державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю контрольно-пропускний пункт літ. А, ганок до літ. А, вбиральня літ. Б, паркан №1, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 12 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1936480423101, номер відомостей про речове право 48641990), за ОСОБА_2 з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 1936480423101).

Таким чином, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи колегією суддів.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п.п. б), в) ч. 4 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Позивачем при подачі Шевченківською окружною прокуратурою міста Запоріжжя Запорізької області позовної заяви та Запорізькою обласною прокуратурою при подачі апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 18 168 гривень 00 копійок, який підлягає стягненню з відповідача на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області.

Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384, 444 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Запорізької міської ради задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2025 року скасувати, ухвалити постанову наступного змісту.

Позов заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави Запорізької міської ради до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності, знесення самочинно збудованого нерухомого майна – задовольнити.

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на контрольно-пропускний пункт літ. А, ганок до літ. А, вбиральня літ. Б, паркан №1, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 12 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1936480423101, номер відомостей про речове право 33663115).

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на контрольно-пропускний пункт літ. А, ганок до літ. А, вбиральня літ. Б, паркан №1, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 12 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1936480423101, номер відомостей про речове право 48641990).

Зобов`язати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 ) знести самочинно збудований об`єкт нерухомого майна – контроль-пропускний пункт загальною площею 12 кв.м. літ. А, (ганок до літ. А, вбиральню літ. Б, паркан №1), який знаходиться на АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 18 168 гривень 00 копійок (вісімнадцять тисяч сто шістдесят вісім гривень 00 копійок).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 26 лютого 2026 року.

Головуючий

Судді: