Постанова від 24 лютого 2026 р. у справі №757/16384/25-ц — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2026 року м. Київ

Справа 757/16384/25-ц

Провадження№22-ц/824/1609/2026

Резолютивна частина постанови оголошена 25 лютого 2026 року

Повний текст постанови складено 26 лютого 2026 року

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

суддя-доповідач Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Ольшевського П.М.

сторони: позивач ОСОБА_1

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «БК Атлант-

Плюс»

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Камінським Андрієм Віталійовичем, на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 20 червня 2025 року , постановлену у складі судді Диби О.В., -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 до ТОВ «БК Атлант-Плюс» про стягнення коштів.

Одночасно із позовною заявою до суду надійшла заява представника позивача - адвоката Камінського А.В. про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що знаходиться у володінні ТОВ «БК Атлант-Плюс» в межах суми позовних вимог та накладенням арешту на всі банківські рахунки ТОВ «БК Атлант-Плюс» в межах суми позовних вимог.

Свої вимоги мотивує тим, що 29.06.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «БК Атлант-Плюс» було укладено Попередній договір купівлі-продажу майнових прав №KBD_PUSHA_8(к) на житлове приміщення №6 у житловому будинку АДРЕСА_1 . Ціна продажу згідно договору складала 20220 доларів США, які позивач сплатив відповідачу, однак, як стверджує позивач, відповідачем умови договору не виконані. Грошові кошти сплачені позивачем згідно договору не повернуті, сторони не домовились про перехід на альтернативний об`єкт тобто заміну предмету договору, а відповідач відмовляється повернути отриману від позивача суму платежу за договором в розмірі 20220 доларів США.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 20 червня 2025 року заяву представника позивача - адвоката Камінського Андрія Віталійовича про забезпечення позову у цивільні справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «БК Атлант-Плюс» про стягнення коштів залишено без задоволення.

Постановляючи ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що заява позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та банківські рахунки відповідача не підлягає задоволенню у зв`язку із тим, що заявником не обґрунтовано жодного ризику ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у випадку невжиття таких заходів.

Додатково суд звернув увагу на те, що матеріали заяви не містять жодного доказу того, що відповідач ТОВ «БК Атлант-Плюс» вчиняє або має намір вчинити дії направлені на відчуження майна, яке належить йому на праві власності.

Не погоджуючись з ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Камінський А.В. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.

Зокрема зазначає, що суд не вказав у своїй ухвалі жодних обґрунтованих мотивів, чому заявлені заходи забезпечення позову є неспівмірними або надмірними.

Відмова відповідача у поверненні коштів є вагомою підставою для забезпечення позову, якщо це створює реальний ризик невиконання майбутнього рішення.

Враховуючи стійку відсутність у відповідача бажання врегулювати даний спір свідчить вірогідний намір вчинити дії, які в подальшому унеможливлять відшкодування завданих збитків, наявні підстави для забезпечення позову.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Капалкіна І.О. підтримала доводи апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи і перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно з частиною першою статті 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

При розгляді заяви про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконанню чи утрудненню виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Крім того, при вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову з урахуванням адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Враховуючи вищенаведене, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає у рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».

У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20 (провадження № 61-17180св20) Верховний Суд дійшов висновку, що «при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони їх відчуження, суди не звернули уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належить відповідачеві. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі. Предметом позову у цій справі є позовні вимоги немайнового характеру про визнання недійсними договорів. В разі задоволення позову рішення суду не підлягатимуть примусовому виконанню, а тому суди помилково вважали, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду. Отже, такий захід забезпечення позову не відповідає змісту порушеного, на думку позивача, права, та не є співмірним із заявленими вимогами в цій справі».

Обгрунтовуючи заяву про забезпечення позову, заявник посилається на те, що на його думку, існує висока ймовірність вчинення відповідачем умисних протиправних дій щодо відчуження об`єктів, які перебувають в його власності третім особам чи його пошкодження або приховання, отже невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити та унеможливити виконання рішення суду..

Однак заявник в обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову з цих підстав, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідач вчиняє дії, спрямовані на відчуження майна, твердження заявника про намір відповідача відчужити майно, є його припущенням, а саме лише посилання в заяві на наявність у відповідача зазначеного наміру, без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для накладення арешту та становитиме, на думку колегії суддів, надмірне втручання у право власності відповідача, оскільки останній в результаті застосування зазначених заходів забезпечення позову буде позбавлений правомочностей власника.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що при поданні заяви про забезпечення позову не достатньо послатись на диспозицію відповідної норми процесуального права. Заява повинна бути належним чином мотивована, а її доводи - підтверджені. Не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не надав докази, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, передбачених ЦПК України.

Позивачем заявлено позовні вимоги до ТОВ «БК Атлант-Плюс» про стягнення коштів, однак у заяві про забезпечення позову позивач просить накласти арешт на майно, що знаходиться у володінні ТОВ «БК Атлант-Плюс» в межах суми позовних вимог та накладенням арешту на всі банківські рахунки ТОВ «БК Атлант-Плюс» в межах суми позовних вимог, однак доказів того, що відповідач ТОВ «БК Атлант-Плюс» вчиняє або має намір вчинити дії, направлені на відчуження майна, яке належить йому на праві власності, не надає.

Отже, звертаючись із заявою про забезпечення позову представник ОСОБА_1 - адвокат Камінський А.В. не надав доказів на підтвердження намірів вчинення відповідачем дій щодо майна, які могли б свідчити про ймовірну можливість відчуження належного йому майна, що відповідно матиме наслідком ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, у зв`язку з можливим його відчуженням.

Доводи апеляційної скарги про те, що між сторонами існує спір, не є беззаперечною підставою для застосування заходів забезпечення позову, про які просить заявник, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову накладення арешту на майно, що знаходиться у володінні ТОВ «БК Атлант-Плюс» в межах суми позовних вимог та накладенням арешту на всі банківські рахунки ТОВ «БК Атлант-Плюс» в межах суми позовних вимог.

Враховуючи зміст позовних вимог та заходи забезпечення позову, які просить вжити заявник, необхідність дотримання балансу між інтересами позивача та відповідача, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає відсутніми підстави вважати, що незастосування цього заходу забезпечення позову призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, а відтак підставними є висновки суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суд першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржувана ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволенню.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Камінським Андрієм Віталійовичем, на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 20 червня 2025 року - залишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 20 червня 2025 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус

Судді: Л.Д. Поливач

О.І. Шкоріна