Вирок від 25 лютого 2026 р. у справі №461/9356/25 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/9356/25

Провадження №1-кп/461/281/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.02.2026 м. Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові кримінальне провадження №12024142380000609 від 01.11.2024 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, українця, громадянина України, військовослужбовця, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого, востаннє вироком Галицького районного суду м. Львова від 02.05.2025 за ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 1 (один) місяць, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 190 Кримінального кодексу України -

в с т а н о в и в:

29 жовтня 2024 року о 15 год. 47 хв. ОСОБА_4 , перебуваючи за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 41, маючи умисел на заволодіння чужим майном, діючи з корисливих мотивів та з метою власного безпідставного збагачення, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, шляхом обману та зловживання довірою, під приводом позики грошових коштів у розмірі 500 грн., отримавши від ОСОБА_5 доступ до його банківської картки АТ КБ «Приват Банк» № НОМЕР_1 , здійснив зняття грошових коштів у розмірі 20 000 грн. із вищезазначеної банківської картки та розпоряджався ними на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_5 матеріальної шкоди на суму 20 000 грн.

Умисні дії ОСОБА_4 кваліфіковані як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), тобто кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 190 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, визнав повністю та підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті. Зокрема розповів, що служить з потерпілим ОСОБА_5 в одній військовій частині та дійсно зняв з його картки у банкоматі 20 000 грн. готівкою. Також обвинувачений зазначив, що відшкодував потерпілому всі матеріальні збитки. Обвинувачений пояснив, що у вчиненому щиро розкаюється та просить суворо його не карати, вказавши, що повністю усвідомив протиправність своїх дій.

Потерпілий ОСОБА_5 в судове засідання не з`явився, однак подав заяву, у якій просив суд проводити розгляд справи у його відсутності.

Враховуючи те, що обвинувачений не заперечував фактичні обставини та судом було встановлено, що він правильно розуміє зміст цих обставин, переконавшись у добровільності та істинності його позиції, суд, роз`яснивши всім учасникам судового провадження правові наслідки ч. 3 ст. 349 КПК України та отримавши на це їх згоду, визнав не доцільним дослідження інших доказів у справі.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, яке йому інкриміновано, доведена повністю.

Виходячи з вимог ст. 337 КПК України, зокрема те, що судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд, розглянувши дане кримінальне провадження дійшов висновку, що кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 190 КК України є правильною, оскільки останній вчинив заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство).

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами станом на 6 листопада 2009 року) при призначенні покарання в кожному випадку мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Згідно п. 3 вищевказаної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

У відповідності до ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 190 КК України, скоєне обвинуваченим ОСОБА_4 , є кримінальним проступком.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_4 є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 судом не встановлено.

Відповідно до ст. ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Загальні засади призначення покарання, визначені у ст. 65 КК України, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Своєю чергою, наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини, при яких його вчинено та особу обвинуваченого. Зокрема те, що ОСОБА_4 щиро розкаявся у вчиненому, одружений, має дитину віком 16 років, раніше судимий, на обліках у КНП ЛОР «Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер» та КНП ЛОР «Львівський обласний медичний центр превенції та терапії узалежнень» не перебуває. Відтак, суд дійшов висновку про необхідність призначення йому покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік.

Окрім того, судом встановлено, що вироком Галицького районного суду м. Львова від 02.05.2025 у справі №461/2474/25 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 296 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 1 (один) місяць. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.

Згідно правового висновку Об`єднаної палати ККС ВС від 01 червня 2020 року у справі №766/39/17, пр. № 51-8867кмо18, при визначенні того, які з правил призначення остаточного покарання (за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків) підлягають застосуванню за наявності іншого обвинувального вироку (вироків) щодо цієї ж особи, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили:

а) якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні, було вчинено до постановлення попереднього вироку, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ч. 4 ст. 70 КК (за сукупністю злочинів);

б) якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні було вчинено після постановлення попереднього вироку, але до повного відбуття покарання, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ст. 71 КК (за сукупністю вироків).

Частиною 4 ст. 70 КК України передбачено, що за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

Суд приймає до уваги, що обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 190 КК України, до постановлення вироку Галицького районного суду м. Львова від 02.05.2025, а тому остаточне покарання ОСОБА_4 необхідно призначити відповідно до вимог ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного цим вироком, більш суворим, призначеним вироком Галицького районного суду м. Львова від 02.05.2025 у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 1 (один) місяць. Відтак, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 1 (один) місяць.

Вирішуючи питання про застосування статті 75 КК України, суд виходить з наступного.

Кримінальний кодекс України не містить норми, яка би регулювала питання призначення покарання за сукупністю злочинів у випадку призначення особі покарання за окремими вироками із застосуванням ст. 75 КК України.

Однак у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 199/1496/17, зроблено такий висновок щодо застосування норм права: «Кримінально-правові норми, передбачені статтями 70, 75 КК України не передбачають окремого порядку призначення покарання за сукупністю злочинів в тих випадках, коли особа, щодо якої було застосоване звільнення від покарання з іспитовим строком, вчинила до ухвалення вироку в першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, від відбування якого вона також звільняється з іспитовим строком. Оскільки самостійне виконання таких вироків не засноване на вимогах закону про кримінальну відповідальність, призначаючи остаточне покарання згідно з вимогами ч. 4 ст. 70 КК України, суд має право вмотивовано вирішити питання про звільнення особи від відбування остаточного покарання з випробуванням, та визначити іспитовий строк в порядку та в межах, передбачених ст. 75 КК України».

Отже, застосування частини 4 ст. 70 КК України, у разі призначення особі покарання за вчинення кримінального правопорушення до попереднього вироку суду, яким особу було звільнено від відбування покарання з випробуванням, залежить від того, чи призначається особі покарання, яке слід відбувати реально, або ж до особи застосовуються положення ч. 4 ст. 70 КК України та ст. 75 КК України.

Відтак, об`єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в своїй постанові від 23 вересня 2019 року (справа № 199/1496/17, провадження № 51-2631кмо19) запропонувала суду у подібній ситуації визначити остаточне покарання за правилами ч. 4 ст. 70 КК, після чого вмотивовано вирішити питання про звільнення особи від відбування остаточного покарання з випробуванням, та визначити іспитовий строк в порядку та в межах, передбачених ст. 75 КК.

Враховуючи наведене, а також те, що ОСОБА_4 є військовослужбовцем, вчинив дане кримінальне правопорушення, на момент вчинення якого не мав жодної судимості, щиро розкаявся у вчиненому, суд дійшов висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства із застосуванням ст. 75 КК України.

Таке покарання, на переконання суду, є справедливим і достатнім для виправлення ОСОБА_4 , попередження вчинення ним кримінальних правопорушень та відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.

Запобіжний захід у даному кримінальному провадженні не обирався.

Процесуальні витрати по справі відсутні.

Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлявся.

Питання щодо речових доказів необхідно вирішити в порядку ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 12, 50, 65, 70, 75, 76, 190 КК України, 349, 368-371, 373, 374, 376, 377 КПК України, суд -

у х в а л и в :

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 190 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного цим вироком, більш суворим покаранням, призначеним вироком Галицького районного суду м. Львова від 02.05.2025 у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 1 (один) місяць, призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 1 (один) місяць.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від призначеного покарання у виді позбавлення волі, якщо він протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК України, а саме:

-періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Після набрання вироком законної сили речові докази у справі, а саме:

DVD-R, марки «ALERUS», білого кольору, об`ємом пам`яті 4,7 Gb, 120 min зі швидкістю читання - 16х, у паперовому конверті білого кольору, із інформацією по банківській карті АТ КБ «Приват банк» № НОМЕР_1 - залишити у матеріалах кримінального провадження №12024142380000609.

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не заперечувалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України. З інших підстав вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1