Постанова від 23 лютого 2026 р. у справі №690/376/25 — Багачевський міський суд Черкаської області

Справа № 690/376/25

Провадження № 3/690/1/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2026 року м. Багачеве

Суддя Багачевського міського суду Черкаської області Линдюк В.С., розглянувши матеріали адміністративної справи відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 17.04.2008 року Ватутінським МВ УМВС України у Черкаській області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , освіта вища, не одружений, офіційно не працевлаштований, інші відомості суду не відомі, за фактом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

До Багачевського міського суду Черкаської області із Звенигородського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області надійшли матеріали за фактом вчинення 15.06.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до змісту протоколу про адміністративне правопорушення від 15.06.2025 року серії ЕПР1 № 362227 – ОСОБА_1 15.06.2025 року о 03 год. 30 хв. в м. Багачеве по просп. Незалежності, 32, керував автомобілем Opel Astra, д.н. НОМЕР_3 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме мав різкий запах з порожнини рота, в порушення вимог 2.5 Дорожнього руху, відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки та медичному закладі, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Судом вжито заходів для належного повідомлення ОСОБА_1 про місце, дату та час розгляду справи про адміністративне правопорушення шляхом надсилання судових повісток за адресою реєстрації його місця проживання, однак їх повернуто до суду без вручення в зв`язку з відсутністю адресата, тож вказане не забезпечило його явку в судові засідання.

Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка згідно змісту ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ судами, як і Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, застосовується як джерело права, зокрема в Рішенні в справі «Калашников проти Росії» від 15.07.2002 року вказано, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.

Також у Рішенні в справі «Пономарьова проти України» від 03.04.2008 року Європейським судом з прав людини зазначено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

За змістом Рішення в справі «Каракуця проти України» від 16.02.2017 року Європейський суд з прав людини вказав, що будь-яке порушення права доступу до суду відсутнє, якщо особа не виявила належної зацікавленості у розгляді його справи, тобто неналежна зацікавленість у розгляді справи може бути підставою для відповідних правових наслідків.

З урахуванням вказаного, вважаю, що ОСОБА_1 , будучи достовірно обізнаним про розгляд Багачевським міським судом Черкаської області справи за фактом вчинення ним 15.06.2025 року адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, умисно судові повістки не отримував, свідомо, за відсутності поважних причин, у судові засідання не з`являвся та не цікавився розглядом судом складеного 15.06.2025 року відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, що відповідно до ст. 268 КУпАП не перешкоджає розгляду справи за його відсутності на підставі наявних матеріалів.

У протоколі про адміністративне правопорушення від 15.06.2025 року серії ЕПР1 № 362227 наявна відмітка про відмову ОСОБА_1 як від надання пояснень, так і від його підписання.

Згідно змісту висновку комунального некомерційного підприємства «Звенигородська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» від 09.06.2023 року станом на 22 год. 20 хв. 09.06.2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовився від огляду.

Всебічно, повно і об`єктивно дослідивши матеріали адміністративної справи, що мають доказове значення, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, керуючись законом та правосвідомістю, вважаю, що провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП підлягає закриттю в зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Положеннями ст. 280 КУпАП України передбачено, що необхідною умовою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є встановлення на підставі належних та допустимих доказів факту вчинення певного діяння такою особою та наявність в діянні цієї особи, що є суб`єктом правопорушення, всіх обов`язкових ознак складу певного адміністративного правопорушення.

Диспозицією ч. 1 ст. 130 КУпАП, крім іншого, передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного сп`яніння.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.

За змістом до п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» під керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

При цьому, жодних доказів керування ОСОБА_1 автомобілем за наявності в нього ознак алкогольного сп`яніння, надані до суду матеріли справи не містять.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 30.08.2023 року в справі № 208/712/19, діючи виключно в межах функції відправлення правосуддя, суд має розглянути справу і прийняти рішення на основі повного, всебічного, об`єктивного й неупередженого дослідження й аналізу матеріалів, направлених правоохоронним органом, доводів та аргументів сторони захисту. Тож суд в силу принципів незалежності та безсторонності суд позбавлений можливості вчиняти процесуальні дії, які б свідчили про реалізацію повноважень сторони обвинувачення, зокрема спрямовані на отримання додаткових доказів, якими в подальшому можна обґрунтовувати свої висновки щодо винуватості осіб.

Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка згідно змісту ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ судами, як і Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, застосовується як джерело права, а саме у Рішенні «Коробов проти України», вказано, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

З огляду на положення ч. 1 ст. 8 Конституції України щодо визначення і дії в Україні верховенства права, вважаю, що гарантії ч. 3 ст. 62 Конституції України про те, що обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, також розповсюджуються на обвинувачення особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

Вказана позиція обумовлена тим, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» від 08.06.1976 року, у справі «Гурепка проти України» від 06.09.2005 року, у справі «Менаріні проти Італії» від 27.09.2011 року, вказав, що термін «кримінальне правопорушення», що міститься у ст. 2 Протоколу № 7 до Конвенції, має автономне значення і охоплює суворі за своїми наслідками види адміністративних стягнень, до яких належать адміністративний арешт та значні адміністративні штрафи.

Відповідно до правової позицій, викладеної у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 року в справі № 536/1703/17, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а не підтвердження здійснення водієм правопорушення відповідними доказами, не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.12.2010 року № 23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

З огляду на положення ч. 1 ст. 8 Конституції України щодо визначення і дії в Україні верховенства права, вважаю, що гарантії ч. 3 ст. 62 Конституції України про те, що обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, також розповсюджуються на обвинувачення особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

Оцінюючи долучені до матеріалів справи докази вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд враховує те, що з наданих до суду матеріалів не вбачається як фіксації факту безпосереднього керування 15.06.2025 року ОСОБА_1 автомобілем, так і наявності в нього під час цього ознак алкогольного сп`яніння.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи те, що вказана обставина не підтверджена жодним належним доказом, що підлягає тлумаченню на його користь, вважаю, що сам по собі факт його перебування в стані алкогольного сп`яніння, а також відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, не може утворювати склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Тож з огляду на недоведеність даного факту наданими працівниками поліції доказами, вважаю, що провадження в даній справі підлягає закриттю, в зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Одночасно вважаю за необхідне звернути увагу посадових осіб Звенигородського РВП ГУНП в Черкаській області на необхідності забезпечення неухильного виконання підпорядкованими їм працівниками вимог КУпАП під час зібрання доказів та належного долучення їх до матеріалів, які надсилаються до суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 9, 16, 130, 245, 247, 251, 279, 280, 283, 284 КУпАП, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за фактом вчинення 15.06.2025 року адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена особами, визначеними ч. 2 ст. 294 КУпАП, до Черкаського апеляційного суду через Багачевський міський суд Черкаської області протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя Линдюк В.С.