Рішення від 25 лютого 2026 р. у справі №381/7132/25 — Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2/381/142/26

381/7132/25

Заочне Рішення

Іменем України

26 лютого 2026 року Фатівський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Самухи В.О., за участю секретаря судового засідання Папруга А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію, -

Встановив:

09 грудня 2026 року на адресу Фастівського міськрайонного суду Київської області надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію.

Зі змісту заявлених позовних вимог слідує, що позивач виконує функції постачальника універсальних послуг постачальника електричної енергії побутовим та малим не побутовим споживачам на території Київської області.

Відповідачка є споживачем зазначених послуг за адресою її проживання (реєстрації) – АДРЕСА_1 .

За зазначеною адресою для відповідачки, як споживача, був відкритим особовий рахунок № НОМЕР_1 .

Попередньо, між ЗАТ «А.Е.С. Київобленерго» та ОСОБА_1 був укладеним договір на користування електричною енергією від 08 грудня 2010 року № 200545331, що свідчить про те, що відповідачка є користувачем послуг з постачання електричної енергіє за цією адресою.

При цьому, між відповідачкою та позивачем, як постачальником послуг, не було укладено договору на постачання електричної енергії.

Хоча, за зазначеною адресою було здійсненим постачання електричної енергії, а відповідачка частково оплачувала надані послуги.

Зазначена вище, на думку позивача, свідчить про вчинення відповідачкою дій щодо приєднання до публічного договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.

Позивач стверджує, що за період часу з листопада 2021 року до березня 2024 року у відповідачки виникла заборгованість за спожиту електроенергію у сумі 17 945,47 гривень.

Відповідачка зазначену заборгованість в добровільному порядку не сплачує, отже існують підстави для примусового стягнення заборгованості.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2026 року було відкритим спрощене позовне провадження з викликом учасників судового провадження.

В судове засідання, призначене на 19 лютого 2026 року, учасники справи не з`явились, були повідомлені належним чином.

Представник позивача зазначив в позовній заяві про необхідність проведення судового засідання без його участі. Позовні вимоги підтримав.

Відповідачка, будучи повідомленою належним чином про час і дату проведення судового засідання, не з`явилась, подала заяву про визнання позову та проведення судового засіданні без її участі.

В силу приписів статті 223 ЦПК України, неявка зазначених осіб не перешкоджає проведенню судового розгляду.

При цьому, за відсутності заперечень позивача, суд проводить заочний розгляд справи за правилами статті 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, закінчивши з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами, перейшов на стадію ухвалення судового рішення, у відповідності до приписів статті 244 ЦПК України, ухвалення та проголошення судового рішення було відкладеним до 26 лютого 2026 року до 15 години 10 хвилин.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Так, судом встановлено, що позивач виконує функції постачальника універсальних послуг постачальника електричної енергії побутовим та малим не побутовим споживачам на території Київської області.

Відповідачка є споживачем зазначених послуг за адресою її проживання (реєстрації) – АДРЕСА_1 .

За зазначеною адресою для відповідачки, як споживача, був відкритим особовий рахунок № НОМЕР_1 .

Попередньо, між ЗАТ «А.Е.С. Київобленерго» та ОСОБА_1 був укладеним договір на користування електричною енергією від 08 грудня 2010 року № 200545331, що свідчить про те, що відповідачка є користувачем послуг з постачання електричної енергіє за цією адресою.

Між відповідачкою та позивачем, як постачальником послуг, не було укладено договору на постачання електричної енергії.

За зазначеною адресою реєстрації та проживання відповідачки було здійсненим постачання електричної енергії, а відповідачка частково оплачувала надані послуги. Позивачем до справи долучені копії платіжних інструкції про часткову оплату спожитих послуг з постачання електричної енергії.

До матеріалів справи долучена розшифровка рахунків, в якій зазначені обсяги спожитої електричної енергії та наведена інформація щодо періоду нарахування і суми, визначеної до сплати.

Зокрема, період нарахування – з 01 листопада 2021 року до 31 березня 2024 року, нарахована сума – 17 945,47 гривень.

Згідно з листом ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» від 17 вересня 2025 року № 04/530/7245, за адресою об`єкта енергопостачання АДРЕСА_1 за період часу з лютого 2019 року до березня 2024 року загальний обсяг розподіленої електроенергії становить 22 683 кВт*год.

Відповідачка позов визнала. Обставини щодо отримання послуг з постачання електричної енергії та фактичний обсяг розподіленої електричної енергії за ї адресою проживання не заперечувала.

Встановивши зазначені обставини, суд вважає, що спірні правовідносини урегульовані наступними правовими нормами.

Так, згідно приписів частини 1 статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що цивільного законодавства, а також із дій осіб, що непередбачені цими актами,але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно приписів пункту 1 частини 2 цієї статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно приписів частини 1, 2 статті 204 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно приписів частини 1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно приписів частини 1 статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно приписів частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно приписів частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно приписів частини 1 статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів частини 1 статті 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно приписів частини 1 статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та управління побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 5 цього закону, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Згідно пунктів 1, 5 частини 2 статті 7 цього закону, індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно частини 1 статті 9 цього закону, споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно частини 3 статті 9 з цього закону, дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Згідно приписів пункту 3 частини 1 статті 57 Закону України «Про ринок електричної енергії», електропостачальники мають право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.

Згідно приписів пункту 1 частини 3 статті 58 цього закону, споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

З урахуванням встановлених обставин та наведених вище правових норм, суд приходить до висновку, що відповідачка повинна сплачувати за спожиту електричну енергію.

При цьому, відповідачка, як споживач, в силу приписів пункту 1 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зобов`язана укласти договір про постачання електричної енергії, а не укладення такого договору не звільняє її від оплати фактично наданих та спожитих нею послуг.

Суд констатує, що фактичне споживання електричної енергії в силу приписів статті 11 ЦК України породжує для відповідачки, як споживача, обов`язок оплати обсягів спожитої електричної енергії.

В цьому випадку суд враховує релевантну правову позицію, висловлену в Постанові ВС від 25 березня 2024 року по справі № 462/1232/23, згідно якої факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 та постановах Верховного Суду: від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16, від 04 вересня 2022 року у справі № 201/1807/21, від 07 листопада 2023 року у справі № 643/17352/20, від 22 грудня 2023 року у справі № 607/2611/22.

Перевіривши розрахунок заборгованості за спожиту електричну енергію, суд погоджується з його правильністю та обґрунтованим характером.

Суд враховує, що для визначення обсягу спожитої електричної енергії використані відомості, надані оператором системи розподілу ПрАТ «ДТЕК КИЇВСЬКІ РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ».

Відповідачкою не надано доказів для спростування правильності визначення обсягів розподіленої (спожитої) електричної енергії та її вартості, також не надано доказів повного чи часткового погашення заборгованості за спожиту електроенергію.

Враховуючи викладене, у відповідачки існує обов`язок погашення заборгованості за спожиту електроенергію перед позивачем, а стягнення цієї заборгованості відповідатиме передбаченому пунктом 5 частини 2 статті 16 ЦК України способу захисту права - примусовому виконанню обов`язку в натурі.

Далі, згідно приписів статті 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Суд зауважує, що принцип змагальності не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою кожну обставину, про яку стверджує сторона. Відповідну обставину треба доказувати так, щоби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування певного факту з урахуванням досліджених доказів видається вірогіднішим, аніж протилежний. Відповідні правові висновки висловлені в Постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (пункт 81), від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19 (пункт 9.58), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 102), постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункти 41, 43).

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що в повній мірі доведені обставини, якими обґрунтовані заявлені позовні вимоги, зокрема, обставини щодо існування заборгованості за спожиту електричну енергію та обсягу спожитої електричної енергії за адресою проживання відповідачки.

Відповідачка зазначених обставин не спростувала та не надала доказів, які б обґрунтовано спростовували обставини надання послуг позивачем та виникнення заборгованості у зв`язку із несплатою наданих послуг.

Більше того, відповідачка визнала існування заборгованості та правильність розрахунку позивача.

Отже, за вказаних обставин, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Далі, позивачем надані докази щодо сплати судового збору у сумі 3 028 гривень. Зокрема, до позовної заяви долучена платіжна інструкція № 4590 від 20 листопада 2025 року.

Як зазначалося вище, відповідачка позов визнала до початку розгляду справи по суті.

У відповідності до приписів частини 1 статті 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки позовні вимоги були задоволені, а відповідачка до початку розгляду справи по суті визнала позов, суд вважає, що з відповідачки на користь позивача повинно бути стягнено 50 % від сплаченого ним судового збору за подання позовної заяви – 1 514 гривень, а решта сплаченої ним суми – 1 514 гривень повинні бути повернені позивачу з державного бюджету.

Таким чином, враховуючи вище наведене, керуючись приписами ст. 11, 16, 204, 322, 509, 526, 610, 626, 629 ЦК України, статті 5, 7, 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», статті 57, 58 Закону України «Про ринок електричної енергії», статті 4, 12, 81, 141, 142, 263-265, 280-284, 354 ЦПК України, -

Ухвалив:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» 17 945,47 гривень, як заборгованість за спожиту електричну енергію.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» 1 514 гривень, як компенсацію 50 % розміру сплаченого судового збору за подання позовної заяви.

Повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» з державного бюджету 1 514 гривень, як 50 % розміру сплаченого судового збору за подання позовної заяви згідно платіжної інструкції кредитного переказу коштів № 4590 від 20 листопада 2025 року

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія», ЄДРПОУ 42094646, місцезнаходження: Київська область, Бучанський район, м. Вишневе, вул. Київська, 8-В.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Самуха В.О.