Рішення від 15 лютого 2026 р. у справі №285/6632/25 — Звягельський міськрайонний суд Житомирської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 285/6632/25

провадження у справі №2/0285/586/26

16 лютого 2026 року м. Звягель

Звягельський міськрайонний суд Житомирської області у складі судді Сташківа Т.Б., за участі секретаря судового засідання Кородчук О.О. та осіб, які беруть участь у справі:

позивач: представник ОСОБА_1

відповідач: не прибув

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зазначеним позовом, у якому просила визнати відповідача ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що рішенням Новоград-Волинської міської ради від 08.08.2018 № 757 ОСОБА_2 було видано ордер № 9540 на житлове приміщення. На підставі зазначеного ордера позивач разом із членами своєї сім`ї — чоловіком та донькою — набула право користування квартирою АДРЕСА_1 .

У вказаній квартирі, окрім позивача, зареєстровані ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (колишній чоловік) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (донька), що підтверджується витягами з реєстру територіальної громади. Водночас позивачка зазначає, що відповідач фактично не проживає за місцем реєстрації з 2020 року, тривалий час перебуває за кордоном та з 2022 року на територію України не повертався.

11.05.2021 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розірвано у встановленому законом порядку.

З метою досудового врегулювання спору, будучи обізнаною з вимогами пункту 50 постанови КМУ «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад», позивачка зверталася до центру надання адміністративних послуг, однак вирішити питання у позасудовому порядку не вдалося.

Позивачка ОСОБА_2 вважає, що відповідач утратив право користування квартирою, оскільки перестав бути членом її сім`ї, добровільно вибув із житла у 2020 році та не має наміру надалі проживати разом із нею. Крім того, на думку позивачки, припинення права користування житловим приміщенням відповідачем відповідає принципу пропорційності легітимній меті у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки збереження за колишнім членом сім`ї права користування житлом та його реєстрації місця проживання позбавляє позивача можливості отримувати житлові соціальні пільги та зумовлює додаткові витрати на оплату житлово-комунальних послуг, розмір яких залежить від кількості зареєстрованих осіб.

Доводи сторін у справі

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач подав суду заяву, в якій позовні вимоги визнав, просить проводити розгляд справи за його відсутності та не покладати на нього судові витрати.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

З`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету міської ради № 757 від 08.08.2017 позивачці ОСОБА_2 було видано ордер на житлове приміщення № 9540, а саме: квартиру АДРЕСА_2 . (а.с. 9).

З урахуванням змін у назві населеного пункту, вулиці, вищезазначеній адресі відповідає квартира за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно відповіді Центру надання адміністративних послуг відділу ведення реєстру територіальної громади від 18.11.2025 позивачці ОСОБА_2 було роз`яснено підстави для зняття з реєстрації місця проживання та рекомендовано звернутися до суду із позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням (а.с. 10).

Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади в даній квартирі зареєстровані: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 8, 11, 12).

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 13-14).

Як вбачається із перекладених документів, а саме візи до держави Ізраїль № 2715837 від 14.07.2022 відповідачу ОСОБА_3 надано тимчасовий дозвіл на роботу у сфері догляду з 13.08.2022 до 13.08.2023 та візи до держави Ізраїль № 2715837 від 14.07.2023 відповідачу ОСОБА_3 надано тимчасовий дозвіл на роботу у сфері догляду з та з 14.08.2023 до 14.08.2024. (а.с. 23, 24).

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Відповідно до правил ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» орган реєстрації вносить зміни до реєстру територіальної громади, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином, наявність рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є самостійною підставою для зняття такої особи з реєстрації.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 на підставі Закону України № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності. Зазначений принцип передбачає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо нього будь-які правочини відповідно до закону, за своєю волею та незалежно від волі інших осіб.

Крім того, правова позиція Європейського суду з прав людини, сформована на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Зазначене право, зокрема, охоплює можливість займати житло та бути захищеною від безпідставного виселення або позбавлення житла, що підтверджується практикою Суду, викладеною у рішеннях у справах Powell and Rayner v. the United Kingdom від 21.02.1990, Gillow v. the United Kingdom від 24.11.1986 та Larkos v. Cyprus від 18.02.1999.

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Частиною 1 статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Нормами ч. 1 ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник житлового будинку, квартири, згідно зі ст. 383 ЦК України, має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права надає власнику, зокрема житлового приміщення чи житлового будинку, право вимагати усунення будь-яких порушень його прав з боку будь-яких осіб способом, який відповідає закону та є прийнятним для відновлення порушеного права.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушено право та з яких підстав виникли такі перешкоди.

Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Висновки за результатами розгляду позовної заяви

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Беручи до уваги викладене, оскільки відповідач ОСОБА_3 визнав позов, не проживає за адресою: АДРЕСА_1 , більше одного року, інтересу до вказаного житла не проявляє, факт реєстрації місця проживання відповідача у квартирі порушує права власниці, а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задовольняє їх у повному обсязі.

Згідно ст. 142 ЦПК України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Керуючись ст.ст. 12,77, 81, 141, 142, 259, 263-268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Повернути ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з державного бюджету 50 % судового збору у розмірі 605 грн 60 коп., сплаченого згідно квитанції № 5 від 28.11.2025 року, оригінал квитанції знаходиться в матеріалах цивільної справи № 285/6632/25.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 26.02.2026.

Суддя Т.Б. Сташків