Рішення від 25 лютого 2026 р. у справі №515/1881/25 — Татарбунарський районний суд Одеської області

Справа № 515/1881/25

Провадження № 2/515/232/26

Татарбунарський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2026 року м. Татарбунари

Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:

головуючого – судді Олійника К. І.,

за участю: секретаря судового засідання Коренчук О. Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Татарбунари Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності житловим будинком,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 , в особі свого представника адвоката Дімітренка В. Є., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якій просить усунути їй перешкоди у здійсненні права власності її частиною житлового будинку АДРЕСА_1 шляхом позбавлення ОСОБА_1 права користування цим житловим будинком.

На обґрунтування своїх позовних вимог вказувала на те, що 10 листопада 2021 року вона прийняла у спадок після смерті своєї матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , яка тепер належить позивачу на праві приватної власності.

Ця 1/2 частина житлового будинку належала ОСОБА_4 на праві приватної спільної часткової власності. Інша 1/2 частина цього житлового будинку належала ОСОБА_5 , але вона померла ІНФОРМАЦІЯ_2 і ніхто у спадок не прийняв цю 1/2 частину будинку і він зараз просто руйнується.

У її половині будинку зареєстрований її колишній чоловік - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Після розірвання шлюбу між нею та відповідачем, який було розірвано 11 квітня 2019 року рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області, відповідач по справі покинув будинок та виїхав у невідомому їй напрямку.

Де він тепер проживає їй невідомо, спілкування припинено. Зазначає, що Реєстрація відповідача у будинку порушує її право власника, а саме право розпоряджатися будинком на свій розсуд згідно ст. 319 ЦК України (право продати, подарувати, заставити будинок, отримувати субсидію та інше). На даний час через реєстрацію відповідача в її будинку, вона не може продати його, хоча у неї є вже покупець на будинок, але він бажає купити будинок з умовою, щоб в ньому ніхто не був зареєстрований.

При зверненні до відділу «Центру надання адміністративних послуг» Тузлівської сільської ради Білгород-Дністровського р-ну Одеської області із заявою про зняття ОСОБА_1 з зареєстрованого місця проживання, але їй було відмовлено у зв`язку з тим, що потрібна на цю дію згода співвласника житлового будинку, тобто власника другої половини житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме - ОСОБА_5 .

Рух справи

Ухвалою Татарбунарського районного суду від 11 грудня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.

Витребувано від приватного нотаріуса Білгород-Дністровського нотаріального округу Одеської області Монастирліу О. П. засвідчену копію спадкової справи щодо майна ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.Базар`янка Білгород-Дністровського району Одеської області.

Витребувати від Саратського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) копію актового запису про смерть ОСОБА_5 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Татарбунарського районного суду від 13 січня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.

Аргументи, доводи, клопотання учасників справи

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась.

Представник позивача адвокат Дімітренко В. Є. у судовом засіданні підтримав заявлені позовні вимоги.

ОСОБА_1 не скористався правом на подання до суду відзиву на позовну заяву, у судове засідання не з`явився, про місце, день і час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Поштова кореспонденція, яка направлялась на адресу відповідача, повернута до суду із відміткою поштової служби «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Повернення поштової кореспонденції з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», є належним повідомленням учасника справи (постанова Верховного Суду від 13 травня 2024 року у справі № 755/4829/23).

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), постанови Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19 та від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки (постанова Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18).

Суд виконав обов`язок щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце слухання справи та приймаючи до уваги практику Верховного Суду, щодо питання оповіщення учасника справи про розгляд справи, вважає, що відповідач у цій справі є таким, що належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України» № 16652/04).

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав № 31243388 від 08.09.2011 року та свідоцтвами про право власності на нерухоме майно від 08.09.2011 року (а.с.15,16,17), підтверджується, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної власності ОСОБА_5 -1/2 частка та ОСОБА_4 - 1/2 частка.

Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 листопада 2021 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 283912130 від 10.11.2021 року, ОСОБА_1 належить на праві приватної власності частка житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.8,9).

ТОВ «Татарбунарське РБТІ та РОН» у 2021 році на ім?я ОСОБА_1 виготовлено технічний паспорт на будинок АДРЕСА_1 (а.с.10-14).

Заочним рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 11 квітня 2019 р по цивільній справі № 515/160/19 (а.с.18) розірвано шлюб, зареєстрований 15 листопада 1997 року виконавчим комітетом Базар`янської сільської ради Татарбунарського району Одеської області між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис №4 (а.с.18-19).

Відділом «Центру надання адміністративних послуг» Тузлівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області у знятті із зареєстрованого місця проживання відмовлено з причин того, що заявником не в повному обсязі подано документи, а саме: відсутня згода співвласника (а.с.20 зворот).

Згідно копії актового запису про смерть № 72 від 11.02.2021 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Базар`янка Татарбунарського району Одеської області, про що видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.34).

На виконаня ухвали суду, нотаріусом було повідомлено, що згідно перевірці у спадковому реєстрі спадкова справа після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 не заводилась (а.с.31)

Мотивувальна частина

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зав`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

За загальним правилом (частина 1 статті 12 ЦПК України), суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких, відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вивчивши доводи позовної заяви, а також дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до задоволення не підлягають з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила суд усунути їй перешкоди у здійсненні права власності її частиною житлового будинку АДРЕСА_1 шляхом позбавлення ОСОБА_1 права користування цим житловим будинком.

Як на правову підставу задоволення її позовних вимог позивач посилається на положення статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та статтей 317, 319, 321, 386-387, 391 ЦК України.

Позовна заява обов`язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia».

Активна роль суду проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі й застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Фактично у даному випадку спір виник між власником житлового будинку (співвласником), яка є одночасно і його користувачем, та користувачем цього будинку з приводу користування вказаним житлом після припинення шлюбу з власником будинку.

Отже, необхідно вирішити питання про співвідношення і застосування статей 391, 395, 405, 406 ЦК України та статей 64, 150 та 156 ЖК УРСР.

Судове рішення про позбавлення особи права користування житловим приміщенням є підставою для її виселення з такого приміщення.

Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї, як зазначено у частині другій статті 64 ЖК УРСР.

Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

У статті 162 ЖК УРСР вказано, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.

Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.

У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

За положеннями статті 405 Цивільного кодексу України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Слід зауважити, що відсутній член сім`ї своїх прав автоматично не позбавляється.

Разом з цим, суду не надано доказів відсутності відповідача без поважних причин понад один рік на адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 157 ЖК України членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

За статтею 116 ЖК України виселення без надання іншого жилого приміщення здійснюється, якщо особа, що проживає з наймачем жилого приміщення, систематично руйнує та(або) псує жиле приміщення чи використовує його не за призначенням, порушує правила співжиття, робить проживання з ним в одному будинку(квартирі) неможливим для інших, а застосовані раніше заходи запобігання та(або) громадського впливу були безрезультатними.

Для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

При вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК УРСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів.

Разом з цим, суду не надано доказів систематичного порушення відповідачем правил співжиття та вжиття заходів попередження або громадського впливу відносно нього.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

У випадку подружжя, коли один з таких є власником житла, а інший після укладення шлюбу заселяється у таке житло, останній набуває особистий сервітут – право користуватися житлом свого чоловіка/дружини.

Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Статтею 405 ЦК України встановлено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Якщо відповідач спільним побутом із позивачем не пов`язаний, його право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2017 року у справі № 734/387/15-ц, а також Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 243/7004/17-ц (провадження № 61-25371св18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 243/9627/16-ц (провадження № 61-34009св18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 766/12748/16-ц (провадження № 61-31405св18) та від 15 січня 2020 року у справі № 686/11782/17-ц (провадження № 61-38672св18).

Згідно приписів пункту 4 частини першої статті 406 ЦК України сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Частиною другою статті 406 ЦК України визначено, що сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Отже, один з колишнього подружжя може виселити іншого, якщо встановлено, що він є володільцем спірного житла та якщо суд це визнає на підставі обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та, у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності, встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю, а також наявності у відповідача іншого житла.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Зокрема, згідно із рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 89 ЦПК України).

Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.

Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).

Тому, усунення в судовому порядку відповідних перешкод у реалізації права власника відбувається за допомогою негаторного позову.

У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору.

Судом встановлено, що строни перебували у зареєстрованогму шлюбі, який було в подальшому розірвано, і позивач є співвласником спірного житла, а відповідач має там зареєстроване місце проживання.

Представник поивача повідомив суд, що сторони проживали у спіроному будинку останні три роки до розірвання шлюбу (2016-2019 роки), до цього проживали у орендоваму помешканні. З яких підстав і коли відповідач був зареєстрований у спірному приміщенні йому не відомо. Де наразі проживає/перебуває відповідач йому також не відомо. Разом з цим, представник позивача вказав про те, що позивач має намір продати будинок і факт реєстрації відповідча створює у цьому перешкоди.

Разом з цим, доказів наміру продажу спірного житлового будинку суду не надано.

У цій справі питання про визнання припиненим права користування житлом у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна та установлених статтею 50 ЖК УРСР вимог, що ставляться до жилих приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла.

Також суд враховує дотримання балансу між захистом права власності позивачки та захистом права відповідача, як колишнього члена її сім`ї на користування спірним житловим будинком.

Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і, зокрема, є пропорційним до поставленої законної мети (рішення у справі «Кутцнер проти Німеччини», пункт 60).

Ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій (ст.9 ЖК України).

Враховуючи, що під час розгляду справи судом не встановлено факту, що відповідач порушує правила співжиття, та не встановлено факту непроживання відповідача у спірному житловому будинку, так як суду не надано актів складених органом місцевого самоврядування чи іншою комісією й позивач не скористалась правом на виклик свідків, які б могли підтвердити чи спростувати такий факт, а також приймаючи до уваги відсутність інформації наявність/відсутність іншого житла у відповідача, суд прийшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, так як факту порушення прав позивача, з боку відповідача, на вільне володіння, користування та розпорядження своєю власністю позивачем недоведено, а судом не встановлено.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, й кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Сам по собі факт реєстрації відповідача у спірному житловому будинку не може вважатись порушенням прав на вільне володіння, користування та розпорядження власністю.

Разом з цим, суд зауважує, що посилання представника позивача, адвоката Дімітренка В. Є., як на правову підставу заявлених позовних вимог, на положення статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є безпідставними з огляду на те, що вказану статтю виключено на підставі Закону № 1871-IX від 05.11.2021.

Висновки за результатами розгляду справи

Врахувавши вимоги позивача про визнання припиненим права користування спірним будинком на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, а також те, що позивачем не доведено порушення її прав на вільне володіння, користування та розпорядження своєю власністю, суд вважає, що припинення права користування відповідача спірним житлом не відповідає такій пропорційності, а тому позовні вимоги до задволення не підлягають.

Щодо судових витрат

Виходячи із положень статей 133, 141 ЦПК України суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша статті 141 ЦПК України).

Зважаючи на те, що позовні вимоги залишено без задволення, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст.11, 12, 81, 141, 258, 259, 260, 351, 352, 353, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 29, 32, 319, 321, 391, 395, 405, 406 ЦК України, ст.ст. 7, 9, 64, 116, 150, 156, 157, 162 ЖК України, ст. 3 СК України, суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у задволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності житловим будинком.

Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 .

Суддя К. І. Олійник