Постанова від 25 лютого 2026 р. у справі №346/3527/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 346/3527/25

Провадження № 22-ц/4808/275/26

Головуючий у 1 інстанції Яремин М. П.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О. В.,

суддів: Девляшевського В. А., Томин О. О.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мушинський Віктор Тадеушович, на рішення Коломийського міськрайонного суду від 01 грудня 2025 року, у складі судді Яремин М.П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

в с т а н о в и в:

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 08.02.2000 між відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики на суму 5800 грн (еквівалент 1055 дол. США) строком до 08.02.2001, який забезпечений договором застави житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 03.03.2015 затверджено мирову угоду, за якою за позивачем ОСОБА_1 визнано право власності на зазначений будинок у рахунок погашення боргу ОСОБА_2 . Під час оформлення права власності встановлено, що будинок перебуває в заставі за договором позики від 08.02.2000. У зв`язку з відмовою заставодержателя зняти обтяження без погашення боргу, позивач 15.12.2016 сплатив заборгованість відповідачки ОСОБА_2 , що підтверджується заявою від 15.12.2016, посвідченою приватним нотаріусом Коломийського нотаріального округу.

Надалі право власності на вказане майно зареєстровано за позивачем, проте постановою апеляційного суду від 09.04.2024 вказану ухвалу суду від 03.03.2015 скасовано та справу направлено на новий розгляд.

Вважає, що після погашення боргу позивач набув прав кредитора та має право зворотної вимоги до відповідачки. 30.05.2025 він звернувся з вимогою про повернення коштів, але відповіді не отримав.

Позивач просив стягнути з відповідачки 1055 дол. США в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день сплати, а також судові витрати.

Рішенням в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу в сумі 1055 доларів США в національній валюті України за офіційним курсом на день сплати боргу - відмовлено.

Повний текст рішення суду складено 01 грудня 2025 року.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Мушинський В. Т. подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального та матеріального права та неповно з`ясовано обставини справи.

Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не доведено наявність підстав для застосування частини 3 статті 528 ЦК України, зокрема — відсутність небезпеки втрати майна.

Зазначає, що ч. 3 ст. 528 ЦК України не вимагає доказу фактичного звернення стягнення на предмет застави. Дана норма передбачає можливість задоволення вимоги кредитора третьою особою у разі небезпеки втратити право на майно, а не після фактичного звернення стягнення.

Суд безпідставно відкинув нотаріально посвідчену заяву від 15 грудня 2016 року, не надавши їй належної оцінки в сукупності з іншими доказами. Нотаріальне посвідчення підпису підтверджує волевиявлення особи щодо вчинення дії - отримання грошових коштів згідно договору позики грошей від 08 лютого 2000 року. У сукупності з іншими доказами така заява є допустимим письмовим доказом.

Вважає, що долучена до матеріалів справа нотаріально завірена заява від 15 грудня 2016 року є достатнім доказом того, що позивачем проведенні розрахунки по договору позики грошей від 08 лютого 2000 року. Закон не вимагає виключно банківських або касових документів для підтвердження виконання зобов`язання.

Суд першої інстанції не врахував, що відповідно до ст. 19 Закону України «Про заставу» заставодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета застави, а відповідно до ст. 20 цього Закону право звернення стягнення виникає у разі невиконання зобов`язання. Сам факт наявності у заставодержателя такого права вже створює реальну загрозу втрати майна та є достатньою підставою для застосування ч. 3 ст. 528 ЦК України.

Зазначає, що заставодавець ОСОБА_3 відмовився знімати заставу до того часу, поки не буде погашений борг ОСОБА_2 перед ним. В зв`язку з цим позивач вимушений був погасити вказаний борг по договору безпроцентної позики від 08 лютого 2000 року, що підтверджується нотаріально завіреною заявою від 15 грудня 2016 року. В іншому випадку існувала загроза, що заставодержатель переоформить заставне майно на себе.

Вважає, що після погашення позивачем боргу за ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 по договору безпроцентної позики від 08 лютого 2000 року, позивач набув усіх прав кредитора щодо цього боргу, включно з правом повернути кошти від боржника, тобто вимагати відшкодування.

Просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

ОСОБА_2 правом на подачу відзиву не скористалася.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (п.1 ч. 4 ст. 19 ЦПК України).

Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Частиною першою статті 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи категорію справи та ціну позову в даній справі, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судове рішення, ухвалене судом першої інстанції, вищезазначеним вимогам відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог, зокрема на підтвердження передання ОСОБА_3 позивачу своїх прав вимоги за правочином до відповідачки.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідно до копії договору позики грошей від 08.02.2000, посвідченого приватним нотаріусом Коломийського нотаріального округу Досин Н. Ф. та зареєстрованого в реєстрі за №Д-58, ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_3 5 800 грн, що в еквіваленті становить 1 055 доларів США по курсу 5,5 грн за 1 долар США, терміном на один рік до 08.02.2001.

В забезпечення своєчасності сплати зазначених грошей за вищевказаним договором позики від 08.02.2000 між ОСОБА_3 (заставодержатель) та ОСОБА_2 (заставодавець) укладено договір застави майна від 08.02.2000. Відповідно до умов договору заставодавець заставляє майно, що складається з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що в АДРЕСА_1 , яке належить заставодавцю на підставі договору дарування, посвідченого Другою Коломийською районною державною нотаріальною конторою по реєстру №Д-439 та зареєстрованого в Коломийському бюро технічної інвентаризації будинків 10.01.1997 року під №803 в реєстрову книгу №143.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03.03.2015 у цивільній справі №346/6661/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики затверджено мирову угоду, згідно з якою визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що в АДРЕСА_1 , вартістю 53 308 грн, в рахунок погашення боргу за договором позики, що був укладений 06.12.2011 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; припинено право власності ОСОБА_2 на вказане нерухоме майно; ОСОБА_1 відмовився від позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_2 60 140 грн суми боргу та судових витрат; провадження у справі закрито.

Згідно з копією заяви, справжність підпису на якій 15.12.2016 засвідчено приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Досни Н. Ф. та зареєстрованого в реєстрі за № 842, ОСОБА_3 підтвердив, що одержав від ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 згідно довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Коломийського МНО Логвін О. В. 05.01.2015 по реєстру №8, гроші в сумі 5 800 грн згідно з договором безпроцентної позики грошей, посвідченим 08.02.2000 приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Досин Н.Ф. по реєстру №Д-58.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №357368430 від 07.12.2023, за ОСОБА_1 21.12.2016 на підставі ухвали Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03.03.2015 №346/6661/14-ц зареєстровано право власності на житловий будинок, що в АДРЕСА_1 .

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03.03.2015 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Судом також встановлено, що 30.05.2025 ОСОБА_1 направив на адресу ОСОБА_2 письмову заяву, в якій просив останню повернути йому борг в сумі 1 055 доларів США у гривнях за курсом НБУ на момент погашення боргу.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Згідно зі статтею 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Наявність оригінала розписки у позивача (позикодавця), згідно зі статтею 545 ЦК України, свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. У зобов`язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (стаття 510 ЦК України).

Згідно зі статтею 511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (стаття 520 ЦК України).

За положеннями статті 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою статті 528 ЦК України виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам.

У частині третій статті 528 ЦК України зазначено, що інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов`язанні і застосовуються положення статей 512-519 цього Кодексу.

За змістом зазначених норм матеріального права зобов`язання боржника за його волею може бути ним покладено на іншу особу та у випадку виконання зобов`язання іншою (третьою) особою до цієї особи переходять права та обов`язки кредитора у зобов`язанні.

При цьому підставою для виконання третьою особою зобов`язань за боржника є покладення на цю особу такого зобов`язання боржником як за власною ініціативою, так і за попередньою домовленістю цієї особи з боржником. Таке покладання виконання зобов`язань відповідно до частини першої статті 528 ЦК України є обов`язковим для прийняття кредитором як належного виконання зобов`язань.

Крім покладення виконання обов`язку на іншу особу (частина перша статті 528 ЦК України) як виду правовідносин з участю третіх осіб, виконання третіми особами обов`язку боржника з основного (головного) цивільного правовідношення може мати місце й за умов, про які йдеться в частині третій статті 528 ЦК України, яка надає третій особі право саме з її власної ініціативи й у власному інтересі виконати зобов`язання замість боржника без його згоди.

Умовою такого виконання є небезпека втрати права на майно боржника (право оренди, право застави тощо). Тобто, якщо третя особа розуміє, що невиконання боржником зобов`язання може потягнути за собою втрату його прав на майно, яке знаходиться у володінні та / або користуванні такої третьої особи, остання без отримання згоди боржника і навіть без його повідомлення вправі виконати зобов`язання боржника перед кредитором. У такому разі до виконавця переходять всі права кредитора в зобов`язанні, тобто зобов`язання зберігається, але відбувається заміна кредитора.

За загальним правилом кредитор може звернути стягнення на майно боржника тільки в разі невиконання чи неналежного виконання ним обов`язку, що, як наслідок, може призвести до настання для третьої особи правових наслідків негативного характеру, що є можливим виключно за наявності відповідного правового зв`язку третьої особи з боржником основного зобов`язання.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25 грудня 2025 року у справі № 725/4010/25.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не довів існування між сторонами відносин позики.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження передання ОСОБА_3 . ОСОБА_1 своїх прав вимоги за договором позики від 08.02.2000 до відповідачки.

Згідно з копією заяви, справжність підпису на якій 15.12.2016 засвідчено приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Досни Н. Ф., ОСОБА_3 підтвердив, що одержав від ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 згідно довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Коломийського МНО Логвін О.В. 05.01.2015 по реєстру №8, гроші в сумі 5 800 грн згідно з договором безпроцентної позики грошей, посвідченим 08.02.2000 приватним нотаріусом Коломийського районного нотаріального округу Досин Н.Ф.

Згідно зі статтею 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

У даному випадку ОСОБА_1 вчиняв дії щодо повернення позики не від свого імені і ці дії не призвели до створення, зміни або припинення його цивільних права і обов`язків, так як стосувалися виключно прав і обов`язків ОСОБА_2 .

Матеріали справи не містять доказів, що вказані дії вчинені саме за рахунок повіреного ОСОБА_1 .

Обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що позивач не довів наявності умов для застосування положень частини третьої статті 528 ЦК України, а саме існування вимоги кредитора ОСОБА_3 як кредитора до позивача ОСОБА_1 , наявності небезпеки втрати позивачем права на майно боржника та факту перебування спірного майна у заставі у кредитора.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимог позивача та постановив рішення з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права.

З огляду на зазначене, підстави для скасування рішення суду з наведених апелянтом підстав відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мушинський Віктор Тадеушович, залишити без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду від 01 грудня 2025 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуюча О. В. Пнівчук

Судді: В. А. Девляшевський

О. О. Томин