Рішення від 24 лютого 2026 р. у справі №521/16550/25 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа № 521/16550/25

Номер провадження № 2/521/984/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2026 року

Хаджибейський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Бобуйка І.А.

секретаря судового засідання – Шелкопляс В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Одеси в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ), третя особа: Служба у справах дітей Одеської міської ради (адреса місцезнаходження: м. Одеса, вул. Косовська, буд. 2Д), Орган опіки та піклування в особі Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради (адреса місцезнаходження: м. Одеса, вул. Євгенія Танцюри, буд. 22) про визначення місця проживання дитини,-

В С Т А Н О В И В :

19.09.2025 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, в якому просить визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із батьком - ОСОБА_1 за місцем його проживання..

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 22.09.2025 відкрито провадження у даній цивільній справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 23.10.2025 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

19.11.2025 року представник відповідачки подав до суду пояснення, у яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

18.02.2026 року представник органу опіки та піклування в особі Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради надав до суду лист, у якому вказав, що у зв`язку із тим, що відповідач справі — ОСОБА_2 разом зі своєю малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виїхали на постійне місце проживання до Норвегії, тому Служба у справах дітей Одеської міської ради не має правових підстав для підготовки проєкту висновку з питання визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що в свою чергу, унеможливлює надання органом опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради відповідного висновку до суду.

ОСОБА_1 та його представник у судове засідання не з`явились, представник позивача подав до суду заяву, у якій просив суд розглядати справу без його особистої участі, просив позовні вимоги задовольнити.

ОСОБА_2 та її представник у судове засідання не з`явились, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином та своєчасно, причини неявки суду не повідомили.

Представники Служби у справах дітей Одеської міської ради та органу опіки та піклування в особі Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради у судове засідання не з`явилися, подали до суду заяву, в якій просили розглядати справу без їх особистої участі за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 20.10.2020 року між сторонами було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис №2604.

За період шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін народилась донька – ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , що видане Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №2251.

Рішенням суду від 18.12.2024 року у справі №521/19296/24 шлюб між сторонами розірвано.

Також, між відповідачкою та позивачем була досягнута домовленість, що малолітня донька буде проживати разом з матір`ю, оскільки позивач погодився, що буде сплачувати аліменти на користь ОСОБА_2 на отримання доньки у розмірі 5000,00 грн. на місяць, що підтверджується ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси про затвердження мирової угоди у справі 521/10423/24, аліменти стягуються на користь того з батьків з ким проживає дитина.

Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією РФ проти України на всій території України введено воєнний стан.

Судом встановлено, що внаслідок загрози життю та здоров`ю дитини через масові ракетні обстріли відповідачка разом із донькою виїхала до Норвегії, де отримали тимчасовий захист та перебувають на час розгляду справи.

Згідно ст. 29 ч. 4 ЦК України, ст. 160 ч.1 СК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Статтею 15 Закону України «Про охорону дитинства» № 2402-III 26 квітня 2001 року визначено, що у разі, коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.

Статтею 161 СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Статтями 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Положеннями ст. 141 СК України визначено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Так, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Підсумовуючи вищевикладене оцінивши та дослідивши всі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 , як мати малолітньої дитини, в повній мірі піклується про здоров`я доньки, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а інтереси дитини є предметом її основного піклування.

Також, суд зазначає, що якщо орган опіки та піклування не може надати висновок про місце проживання дитини (через перебування дитини за кордоном, на окупованій території, приховування її одним з батьків або через недостатність доказів), спір вирішується виключно в судовому порядку. Відсутність висновку не зупиняє розгляд справи, а суд приймає рішення на підставі зібраних доказів.

Отже, суд, у даному випадку, приймає рішення без висновку органу опіки та піклування, опираючись на інші докази, що наявні в матеріалах справи (характеристики, довідки, акти).

Оцінюючи твердження позивача про те, що відповідачка чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною, суд керується наступним.

Статтею 15 Закону України «Про охорону дитинства» № 2402-III від 26 квітня 2001 року визначено, що у разі, коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.

Відповідно до ст. 158 СК України, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.

Даних про те, що позивач звертався до органів опіки з приводу перешкод у спілкуванні з донькою матеріалами справи не доведено, а судом не встановлено.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і для дотримання такої рівноваги особливу увагу необхідно приділити найважливішим інтересам дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).

Результат аналізу наведених вище норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, насамперед повинні бути враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини Держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного і соціального розвитку дитини. Батьки, або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей, умов життя, необхідних для розвитку дитини.

При цьому, суд бере до уваги позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 09.02.2023 року по справі № 753/572/20, відповідно до якої сімейні спори, які стосуються інтересів дітей та їхніх батьків, необхідно розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини, які закріплені у Конвенції про права дитини, зокрема, при ухваленні всіх рішень, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси мають першорядне значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися, держава має позитивні зобов`язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров`ю та розвитку (забезпечує у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини) (статті 3, 6).

З огляду на введення воєнного стану в Україні, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя.

Тож, з урахуванням введення на всій території України військового стану, військової агресії Російської Федерації проти України, суд вважає, що намагання відповідача убезпечити свою малолітню доньку від наслідків ракетних обстрілів та їх виїзд на територію іншої держави, яка надає прихисток громадянам України, відповідає інтересам дитини в частині забезпечення її безпеки та права на життя.

Таким чином, зважаючи на те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, насамперед повинні бути враховані інтереси дитини, суд дійшов висновку, що визначення місця проживання дитини разом з матір`ю відповідає законним інтересам дитини, її розлучення з матір`ю може порушити тісний емоційно-психологічний зв`язок дитини малолітнього віку з матір`ю, з якою вона проживає з народження, що в свою чергу може мати негативні наслідки для самої дитини у майбутньому, на сьогоднішній день дитині безпечніше буде проживати закордоном, де надається прихисток громадянам України з матір`ю, яка створювала та створює необхідні умови для її життя та розвитку. Тож з урахуванням насамперед інтересів дитини, суд дійшов висновку, що вимоги про визначення місця проживання доньки з батьком є необґрунтованими та такими, що підлягають не задоволенню у повному обсязі.

При цьому суд зазначає, що визначення місця проживання дитини із матір`ю не впливатиме на взаємовідносини доньки з батьком , оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє її від виконання своїх батьківських обов`язків.

Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку доньки, має безперешкодне право та обов`язок піклуватися про здоров`я доньки, стан її розвитку, незалежно від того з ким донька буде проживати.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача у разі відмови у задоволенні позову.

Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі. У рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Керуючись ст. 15, 59, 77-80, 133, 137 ч.2, 141, 212-215, 218 ЦПК України, ст. 29 ч.4 ЦК України, ст.141, 158, 161 СК України,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ), третя особа: Служба у справах дітей Одеської міської ради (адреса місцезнаходження: м. Одеса, вул. Косовська, буд. 2Д), Орган опіки та піклування в особі Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради (адреса місцезнаходження: м. Одеса, вул. Євгенія Танцюри, буд. 22) про визначення місця проживання дитини - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Бобуйок І.А.