Рішення від 25 лютого 2026 р. у справі №750/17836/25 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/17836/25

Провадження № 2/750/1153/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова в складі:

судді – Маринченко О.А.,

секретар судового засідання – Шилова Ж.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» з використанням засобів поштового зв`язку звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики № 6918527 від 11 лютого 2024 року в сумі 47502 грн. 85 коп.

Обґрунтовано позов, зокрема, тим, що 11 лютого 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Маніфою» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 6918527, відповідно до умов якого відповідачу надано грошові кошти шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок. Відповідач зобов`язався повернути таку ж суму грошових коштів та сплатити позикодавцю проценти від суми позики. Однак, відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. На даний час право вимоги до відповідача за договором позики № 6918527 від 11 лютого 2024 року перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», а тому позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 січня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження; визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи. Задоволено клопотання позивача частково та витребувано в Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» інформацію про те, чи випускалася на ім`я ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1 ) банківська картка (маска картки) № НОМЕР_2 , якщо так, то інформацію про зарахування коштів на банківську картку (маска картки) № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 в період з 11.02.2024 до 14.02.2024 у сумі 16200 грн.; виписку по рахунку, що належить ОСОБА_1 , відкритого до платіжної картки (маска картки) № НОМЕР_2 , за період з 11.02.2024 до 14.02.2024; інформацію про номери телефонів, які знаходяться в анкетних даних ОСОБА_1 .

В установлений судом строк відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу в його задоволенні. Зокрема, у відзиві відповідач зазначив, що у справах, що грунтуються на посиланні на електронні правочини допустимими доказами можуть бути лише такі електронні дані, які дозволяють перевірити справжність електронного підпису, встановити особу підписанта, підтвердити цілісність електронного документа. Подання копій, скріншотів або роздруківок без можливості такої перевірки не відповідає вимогам допустимості доказів та виключає можливість покладення їх в основу судового рішення. Саме на позивача покладається обов?язок довести факт укладення кредитного договору, у тому числі шляхом надання оригіналів електронного договору, доказів електронної ідентифікації та накладення електронного підпису, а також оригіналів договорів відступлення права вимоги. Копії, скріншоти або роздруківки електронних документів без можливості перевірки їх цілісності та автентичності не є належними та допустимими доказами; відсутність первинних доказів укладення договору виключає можливість встановлення самого факту виникнення зобов`язання. Електронний правочин вважається підписаним, якщо для його підписання використано кваліфікований електронний підпис, удосконалений електронний підпис або інший аналог власноручного підпису, якщо сторони домовилися про його використання. Водночас, позивач не надав жодного належного доказу, який би підтверджував використання відповідачем кваліфікованого або удосконаленого електронного підпису, укладення між сторонами домовленості щодо використання аналога власноручного підпису. Надані копії та роздруківки не містять технічних даних, які б дозволяли перевірити: тип електронного підпису; цілісність електронного документа; момент та спосіб його підписання. За таких умов такі матеріали не можуть підтверджувати факт укладення електронного договору.За відсутності доказів належного електронного підпису, дотримання вимог електронної ідентифікації, укладення договору у формі, визначеній законом, кредитний договір вважається неукладеним, а цивільне зобов?язання таким, що не виникло, що виключає наявність предмету доказування у цій справі та є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Повторно звертаючись до суду з позовом, позивач не усунув обставин, які стали підставою для залишення попереднього позову без розгляду, а саме: не надав оригіналу електронного кредитного договору; не надав доказів накладення електронного підпису відповідача; не надав доказів виникнення цивільного зобов?язання; не надав жодних належних і допустимих доказів, які б усували встановлені судом недоліки. Фактично поданий позов є ідентичним за предметом, підставами, обсягом доказів раніше поданому та не містить жодних нових обставин, які б змінювали правову оцінку спору.Згідно з частиною п?ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максималний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1%. Таким чином, нарахування процентів у заявленому позивачем розмірі є незаконним. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», а також змін Закону України «Про споживче кредитування», на період дії воєнного стану забороняється нарахування штрафів, пені та інших санкцій за прострочення виконання зобов`язань за споживчими кредитами. Вимога про стягнення 8100 грн. пені суперечить імперативним нормам законодавства. Нарахування процентів, що перевищують тіло кредиту, порушують граничні показники, встановлені законом, є зловживанням правом у розумінні законодавства. Також, відсутній сам об`єкт, який міг бути предметом відступлення права вимоги.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій, зокрема, зазначив, що договір було підписано позичальником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який направлено позичальнику на номер мобільного телефону, вказаний ним під час заповнення заявки на отримання кредиту по зазначеному договору - НОМЕР_3 . Одноразовий персональний ідентифікатор було введено позичальником у відповідне поле в інформаційно-телекомунакаційній системі товариства, після чого позичальник натиснув кнопку «ТАК», що є підписанням договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Відразу після вчинених дій товариством було перераховано грошові кошти на банківську карту № НОМЕР_4 , зазначену позичальником.Згідно з положеннями Законів України «Про електронні довірчі послуги» та «Про електронну торгівлю» різниця між електронним підписом одноразовим ідентифікатором та електронним цифровим підписом полягає лише в способі ідентифікації підписувача та ступеня захисту такого підпису, але юридично вони мають однакову силу. Відповідно до вимог процесуальних кодексів до суду можуть бути подані оригінали електронних доказів, електронна копія електронного доказу, засвідчена електронним підписом, а також паперова копія електронного доказу, засвідчена в установленому законом порядку засвідчувальним написом «Згідно з оригіналом», найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів (ініціалу імені) та прізвища, що скріплюється печаткою. Водночас, необхідно відрізняти примірник електронного документа, який є оригіналом, від електронної копії. У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або у разі його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожен електронний примірник вважається оригіналом електронного документа. Тому, якщо створюється електронний документ на комп?ютері чи ноутбуці, а потім зберігається на інший носій (флеш-накопичувач, картка, диск), то відповідно до Закону «Про електронні довірчі послуги» не є порушенням норм процесуального права не дослідження оригіналу електронного доказу за наявності в матеріалах справи паперових копій цих доказів та за відсутності обґрунтованих сумнівів у їх відповідності оригіналу. Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання письмової форми правочину, воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.Заборгованість за договором була нарахована первісним кредитором, проценти за договором є правомірно нарахованими відповідно до істотних умов укладеного договору. Позовні вимоги позивача є законними та обґрунтованими, а відповідач намагається уникнути виконання взятих на себе зобов?язань. Також, до відповіді на відзив, позивач в системі «Електронний суд» прикрівив оригінали спірного договору, додаткової угоди до нього, паспорта позики у форматі PDF-файлу.

Відповідач подав заперечення, в яких, зокрема, зазначив, що позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував: факт укладення договору позики; факт підписання такого договору відповідачем у будь-якій формі, передбаченій законом; факт перерахування відповідачу грошових коштів; наявність у позивача права вимоги за заявленим зобов?язанням. Натомість позивач намагається підмінити обов?язок доказування власними поясненнями, описами внутрішніх процесів та загальними твердженнями, що є неприпустимим у цивільному судочинстві. Опис технологічних або організаційних процедур не підтверджує факту вчинення правочину, твердження, не підтверджені належними доказами, не можуть бути покладені в основу судового рішення. Таким чином, позивач не виконав покладений на нього законом обов?язок доказування, що саме по собі є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.Документ, на який посилається позивач як на «договір», поданий у вигляді текстового PDF-файлу, який не містить власноручного підпису відповідача; не містить підпису кредитодавця; не містить кваліфікованого електронного підпису (КЕП); не містить удосконаленого чи простого електронного підпису; не містить одноразового ідентифікатора (ОТР), на який наполягає сам позивач; не містить будь-яких буквено-цифрових позначень, які дозволяли б ідентифікувати факт акцепту. Опис позивачем процесів реєстрації, ідентифікації надсилання SMS-кодів чи натискання кнопок не замінює обов?язкову вимогу закону щодо підписання правочину та не є доказом волевиявлення на укладення договору.Аналогічний спір, у межах якого судом уже надавалася оцінка тим самим документам та тим самим фактичним обставинам, на які посилається позивач у даній справі, був предметом судового розгляду Деснянським районним судом міста Чернігова. Зокрема, у справі № 750/3946/25 судом було ухвалено рішення (ухвалу) від 17 вересня 2025 року, яким надавалася оцінка тим самим документам, на які позивач посилається і в даній справі. У межах зазначеної справи судом було встановлено, що документ, поданий позивачем у вигляді PDF-файлу як «договір», не містить ознак належного підписання, не відповідає вимогам, встановленим для електронних правочинів та не може вважатися належним доказом укладення договору.Позивач не надав договору, підписаного відповідачем або первісним кредитором; не надав жодного електронного підпису, який би дозволяв ідентифікувати відповідача як сторону правочину; не надав первинних документів, що підтверджують перерахування грошових коштів;не надав доказів набуття права вимоги, зокрема договору факторингу або іншого правочину; не знає та не зазначає точного часу зарахування коштів; звертається до суду з клопотаннями про витребування доказів, які мали б перебувати у нього з моменту нібито надання кредиту. Така поведінка не є реалізацією права на судовий захист, а свідчить про системне та свідоме зловживання процесуальними правами.

У судове засідання представник позивача не з`явився, у позовній заяві просив справу розглянути за його відсутності.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи по суті сповіщений завчасно і належним чином.

На підставі частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

11 лютого 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Маніфою» (позикодавець/товариство) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено договір позики № 6918527, відповідно до умов якого позикодавець передав позичальнику у власність грошові кошти (позику) в сумі 16200 грн. строком до 26 квітня 2024 року (75 днів), а позичальник прийняв на себе обов`язок повернути таку ж суму грошових коштів (суму позики) та сплатити позикодавцю проценти від суми позики та всі інші платежі, пов`язані з виконанням цього договору (а.с. 6-10).

Згідно з пунктом 2.5. договору позика надається позичальнику в день підписання сторонами договору позики шляхом безготівкового переказу на банківський рахунок позичальника за номером електронного платіжного засобу з використанням карти № НОМЕР_4 , зареєстрованого позичальником для цієї цілі в особистому кабінеті.

Відповідно до пункту 2.4. договору процентні ставки, що застосовуються в межах строку позики: Акційна процентна ставка, фіксована: 0,62500% на день – застосовується протягом першого розрахункового періоду у разі наявності акційних пропозицій та діє лише за умови дотримання позичальником умов оплати заборгованості за цією ставкою відповідно до пункту 3.1.1. цього договору. Базова процентна ставка, фіксована: 2,50000% на день – застосовується протягом першого розрахункового періоду відповідно до пункту 3.1.2. цього договору, а також у разі продовження строку позики протягом першого розрахункового періоду згідно з умовами відповідної додаткової угоди, укладеної стронами цього договору. Основна процентна ставка, фіксована: 2,50000% на день - застосовується протягом усього строку позики, окрім першого розрахункового періоду. Особливості нарахування процентів за основною процентною ставкою визначено розділом 3 цього договору.

Згідно із пунктом 3.4. договору повернення позики та сплата нарахованих процентів за користування позикою здійснюється позичальником у визначений цим договором чи додатковою угодою щодо продовження строку позики строк позики/достроково шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позикодавця.

07 березня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Маніфою» (позикодавець/товариство) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено додаткову угоду № 1 до вказаного договору, за умовами якого строк користування позикою було продовжено до 26 травня 2024 року. Денна процента ставка становить 1,09375% (а.с. 18).

11 січня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Маніфою» (клієнт) укладено договір факторингу № 11-01/2024, за яким фактор зобов?язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов?язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов?язання (кредиту), плату за кредитом (плату за управління кредитом, плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов?язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі боржників, який формується згідно Додатку № 1 та є невід?ємною частиною договору (а.с. 24-27).

Відповідно до пункту 1.2. договору перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі відповідного реєстру боржників згідно з додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід?ємною частиною цього договору.

21 серпня 2024 року до вказаного договору факторингу укладено додаткову угоду № 7 до договору факторингу № 11-01/2024 від 11 січня 2024 року (а.с. 28).

Згідно з копією акту прийому-передачі Реєстру Боржників № 6 за Договором факторингу № 11-01/2024 від 11 січня 2024 року клієнт передав, а фактор прийняв: Реєстр Боржників № 6 від 21 серпня 2024 року кількістю 1758, після чого з урахуванням пункту 1.2. договору факторингу № 11-01/2024 від 11 січня 2024 року від клієнта до фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей (а.с. 29).

З копії Реєстру боржників № 6 від 21 серпня 2024 року до Договору факторингу № 11-01/2024 від 11 січня 2024 року слідує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги, зокрема, до відповідача за договором позики № 6918527 від 11 лютого 2024 року в сумі 47502 грн. 85 коп. (а.с. 30).

За пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини першої статті 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Стаття 512 Цивільного кодексу України передбачає, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частин першої, другої статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторонни домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні визначені Законом України «Про електронну комерцію», який встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Суб`єкт електронної комерції - суб`єкт господарювання будь-якої організаційно-правової форми, що реалізує товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, або особа, яка придбаває, замовляє, використовує зазначені товари, роботи, послуги шляхом вчинення електронного правочину.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Цивільного кодексу України).

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі № 243/6552/20, від 09 вересня 2020 року в справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року в справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року в справі №127/33824/19 та інших.

Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Маніфою» 11 лютого 2024 року надало відповідачу кредит у сумі 16200 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача, маска якої НОМЕР_4 , що підтверджується інформацією Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» від 05 листопада 2024 року (а.с. 22).

Крім того, факт отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 16200 грн. підтверджується випискою по рахунку відповідача, відкритому в Акціонерному товаристві Комерційний банк «Приват Банк».

За розрахунком, наданим позивачем, у відповідача утворилася заборгованість у сумі 47502 грн. 85 коп., до якої входить: 14405 грн. - заборгованість за сумою позики, 24997 грн. 85 коп. – заборгованість за процентами та 8100 грн. – заборгованість за процентами на прострочену позику (а.с. 23).

Із вказаного розрахунку також слідує, що за період з 11 лютого 2024 року до 06 березня 2024 року за користування кредитом нараховані проценти за ставкою 0,625% у день у сумі 2531 грн. 25 коп., які були сплачені відповідачем 07 березня 2024 року. Також, 07 березня 2024 року відповідачем було сплачено на погашення тіла кредиту грошові кошти у сумі 1795 грн.

Доказів, які б спростовували розмір заборгованості та сплату коштів на виконання договору, відповідачем надано не було.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частинами першою, другою статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно із частиною другою статті 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Як вже зазначалося вище, до відповіді на відзив, позивач в системі «Електронний суд» прикрівив оригінали спірного договору, додаткової угоди до нього, паспорта позики.

Доводи відповідача про те, що позивач не довів укладення спірного договору не заслуговують на увагу та спростовуються сукупністю доказів, наявних у матеріалах справи, в тому числі фактом отримання відповідачем грошових коштів та частковою сплатою заборгованості на виконання договору.

Твердження відповідача про те, що позивач звернувся повторно до суду з тим же позовом, що є порушенням принципу правової визначеності та суперечить завданню цивільного законодавства, суд не може взяти до уваги, враховуючи, що в справі № 750/3946/25 ухвалою суду позов було залишено без розгляду, що не позбавляє позивача повторного звернення до суду.

При цьому, суд враховує, що відповідно до підпунктів 2.4.2., 2.4.3 пункту 2.4. договору базова процентна ставка, фіксована: 2,50000% на день – застосовується протягом першого розрахункового періоду відповідно до пункту 3.1.2. цього договору. Основна процентна ставка, фіксована: 2,50000% на день - застосовується протягом усього строку позики, окрім першого розрахункового періоду.

Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою:

ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t ? 100%, де

ДПС - денна процентна ставка;

ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом;

ЗРК - загальний розмір кредиту;

t - строк кредитування у днях.

Згідно з частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Зміни до вказаної вище статті Закону України «Про споживче кредитування» набрали чинності з 24 грудня 2023 року відповідно до Закону України № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Враховуючи, що самим Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набирає чинності 24 грудня 2023 року, а договір було укладено 11 лютого 2024 року, тобто після набрання чинності цим Законом, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п`ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Таким чином, враховуючи, що договір позики № 6918527 укладено 11 лютого 2024 року, додаткову угоду до нього – 07 березня 2024 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому умови договору щодо встановлення базової та основої процентної ставки на рівні 2,5000% від суми кредиту за кожний день користування ним та денної ставки в розімірі 1,09375% є нікчемними в силу положень частини п`ятої статті 8 та частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

За вказаних обставин, суд знаходить підстави для стягнення з відповідача заборгованості за договором, до якої входить заборгованість за тілом кредиту в сумі 14405 грн., процентами, нарахованими в розмірі 1% від суми кредиту за кожний день користування ним за період з 07 березня 2024 року до 26 травня 2024 року (81 день) (14405 грн. х 1% х 81 = 11668 грн. 05 коп.), за вирахуванням грошових коштів у сумі 405 грн., які були сплачені відповідачем на погашення процентів за користування кредитом 07 березня 2024 року, що становить 25668 грн. 05 коп.

Щодо стягнення з відповідача процентів за понадстрокове користування позикою, суд зазначає таке.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Умовами договору визначено, що за неправомірне користування позикою/її частиною позикодавець має право нарахувати, а позичальник зобов`язаний на вимогу позикодавця сплатити проценти на прострочену позику: в розмірі 12,00% від суми позики на 4-й день неправомірного користування; та в розмірі 3,00% від суми позики починаючи з 5-го дня за кожен день неправомірного користування. Розмір процентів на прострочену позику є фіксованим та не може бути змінено позикодавцем в односторонньому порядку. При нарахуванні процентів за цим пунктом договору позикодавець дотримується обмежень щодо нарахувань, що встановлені Законом України «Про споживче кредитування».

Разом з тим, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні був введений воєнний стан строком на 30 діб. Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

У подальшому Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», які були затверджені Законами України «Про затвердження Указу Президента України» «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні продовжувався і він діє і на даний час.

Таким чином, враховуючи, що відповідачу нараховано проценти за понадстрокове користування позикою у порядку статті 625 Цивільного кодексу України в розмірі, визначеному умовами договору, в сумі 8100 грн. у період дії воєнного стану, що суперечить положенням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, а тому відсутні підстави для їх стягнення з відповідача, у зв`язку з чим вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог.

Клопотання відповідача про звільнення від сплати судового збору, оскільки він є учасником бойових дій, задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Згідно із положеннями пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Частиною другою статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що ветерани війни та члени сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, члени сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України отримують безоплатну правничу допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом таких питань.

Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону.

Вирішуючи питання про сплату судового збору особою, яка має статус учасника бойових дій, для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову, перевірити чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Зазначена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року в справі № 9901/311/19, від 12 лютого 2020 року в справі № 545/1149/17.

Предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за договором позики, тобто зазначений спір не пов`язаний із захистом прав відповідача як учасника бойових дій, не стосується його соціального і правового статусу, який врегульований спеціальним законом.

За таких обставин, правові підстави, передбачені пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» для звільнення відповідача від сплати судового збору відсутні.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 10-13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (місцезнаходження юридичної особи: вул. Лісова, 2, м. Бровари, Броварський р-н, Київська обл.; ідентифікаційний код юридичної особи - 35625014) до ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором позики № 6918527 від 11 лютого 2024 року в сумі 25668 грн. 05 коп. (двадцять п`ять тисяч шістсот шістдесят вісім грн. 05 коп.).

У задоволенні решти вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 1636 грн. 03 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя