Постанова від 25 лютого 2026 р. у справі №500/1088/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 500/1088/25 пров. № А/857/23395/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.,

суддів: Заверухи О.Б., Матковської З.М.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року (головуючий суддя: Юзьків М.І., місце ухвалення - м. Тернопіль) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_1 , 26.02.2025 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2019 по 14.02.2025;

- стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 31.12.2018) за період із 28.02.2019 по 14.02.2025 у розмірі 136 050,92 грн (сто тридцять шість тисяч п`ятдесят грн 92 коп);

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати на суму виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 за весь час затримки виплати починаючи з 28.02.2019 по 14.02.2025;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати на суму виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 за весь час затримки виплати починаючи з 28.02.2019 по 14.02.2025, як це визначено Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільнені з урахуванням індексації грошового забезпечення;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні шляхом включення до складу грошового забезпечення для її обчислення суми індексації грошового забезпечення та виплатити перераховану суму з урахуванням раніше проведених виплат, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області та наказом № 58 від 27.02.2019 звільнений зі служби цивільного захисту за пунктом 176 підпунктом 2 (за віком), знятий з усіх видів грошового забезпечення. Позивач зазначає, що під час звільнення зі служби йому не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення, з огляду на що він звертався до суду з позовом про виплату такої індексації. На виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2025 у справі № 500/2994/24 відповідач 14.02.2025 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 64446,15 грн за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, що на переконання позивача, свідчить про несвоєчасність виплати грошового забезпечення, оскільки такі суми виплачені не у день виключення з особового складу частини, а відтак наявні підстави для стягнення середнього заробітку, а також компенсації втрати частини доходів.

Крім цього, позивач зазначає, що у зв`язку з невиплатою індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 31.12.2018, яку було виплачено лише 14.02.2025, протиправно не враховано таку при виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні, а тому він просить суд зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу вказаної одноразової грошової допомоги при звільненні шляхом включення до складу грошового забезпечення для її обчислення суми індексації грошового забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2019 по 14.02.2025.

Стягнуто з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 31.12.2018) за період із 28.02.2019 по 14.02.2025 у розмірі 136 043,80 грн.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати на суму виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 за весь час затримки виплати починаючи з 28.02.2019 по 14.02.2025.

Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати на суму виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 за весь час затримки виплати починаючи з 28.02.2019 по 14.02.2025, як це визначено Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільнені з урахуванням індексації грошового забезпечення.

Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні шляхом включення до складу грошового забезпечення для її обчислення суми індексації грошового забезпечення та виплатити перераховану суму з урахуванням раніше проведених виплат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що причиною затримки належних позивачу виплат був спірний характер суми індексації та відповідні суми були виплачені після набрання судовим рішенням законної сили. Правовідносини між позивачем та відповідачем не регулюються положеннями Кодексу законів про працю України. Також вказує, що оскільки індексація грошового забезпечення не є складовою встановленої величини, з якої обраховується одноразова грошова допомога при звільненні, то підстави для її врахування при обчисленні такої виплати відсутні.

Позивач, 28.08.2025 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу відхилити.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , проходив службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області.

Відповідно до витягу з наказу Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Тернопільській області № 58 від 27.02.2019 «Про кадрові питання» слідує, що старшого прапорщика служби цивільного захисту ОСОБА_1 , старшого водія 2 державної-рятувальної частини Управління ДСНС України у Тернопільській області, відповідно до Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу з 28.02.2019 звільнено зі служби цивільного захисту за пунктом 176 підпунктом 2 (за віком) і за першим абзацом пункту 173 цього ж Положення в запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік). Також, відповідно до вказаного наказу, позивача 28.02.2019 виключено з кадрів ДСНС України, зі списків особового складу Управління ДСНС України у Тернопільській області та знято зі всіх видів забезпечення (а.с. 25).

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі № 500/2994/24 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті позивачу за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 індексації грошового забезпечення в повному розмірі відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січня 2008 року та березня 2018 року та зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базовий місяць) - січня 2008 року та березня 2018 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення. Рішення суду набрало законної сили згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду 13.01.2025.

На виконання вищевказаного рішення суду, відповідач 14.02.2025 виплатив позивачу кошти в сумі 64446,15 грн (індексація грошового забезпечення), за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, що підтверджується випискою з карткового рахунку (а. с. 30).

На звернення позивача від 17.02.2025 Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області листом від 20.02.2025 № 64001-930/6414 повідомило, що виплата індексації в кошторисні призначення з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року не передбачалась і не була здійснена. Однак, згідно судового рішення від 13.01.2025 по справі № 500/2994/24 індексація грошового забезпечення була нарахована і виплачена 14.02.2025. Нарахування та виплата компенсації втрат частини доходу в зв`язку з затримкою виплати індексації грошового забезпечення проводиться згідно судового рішення. Одноразова грошова допомога при звільненні нарахована і виплачена згідно наказу МВС України від 20.07.2018 № 623 про затвердження «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту». Нарахування індексації непередбачена даною Інструкцією і не включається в розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні і перерахунку не підлягає. Одноразова грошова допомога при звільненні виплачена вчасно і перерахунку не підлягає. Нарахування та виплата середнього грошового забезпечення за час затримки при звільненні проводиться згідно судового рішення (арк. справи 27 - 28).

Позивач, вважає, що відповідач допустив щодо нього протиправну бездіяльність в частині не невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, невиплати йому компенсації втрат частини доходу у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, а також в частині виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні без включення до складу грошового забезпечення для її обчислення суми індексації грошового забезпечення, з огляду на що звернувся із цим позовом до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у спірному випадку становить 136043,80 грн (64430,41 грн + 71613,39 грн).

Крім цього, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до вимог Закону № 2050-III та Порядку № 159 (заява від 17.02.2025), то вимоги, пов`язані з необхідністю нарахування та виплати сум компенсації, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, суд апеляційної інстанції вважав, що не врахування відповідачем розміру індексації грошового забезпечення при обрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, що призвело до виплати зменшеного грошового забезпечення та є протиправним.

Відмовляючи в частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави зобов`язувати відповідача здійснити на користь позивача заявлену компенсацію, оскільки відповідний обов`язок виникає одночасно з виплатою нарахованої відповідачем сум грошового забезпечення, які не були належним чином виплачені під час проходження військової служби, тобто у майбутньому, а отже відповідні позовні вимоги є передчасними, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки, позивачем не оскаржується в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції, а тому, предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 308 КАС України, є законність і обґрунтованість судового рішення суду у частині задоволення позову.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом 1 частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у якому визначені основні трудові права працівників.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, до спірних правовідносин необхідно застосовувати приписи КЗпП України.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ) текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу відповідача та всіх видів забезпечення 28.02.2019, а 14.02.2025 відповідач здійснив виплату позивачу належного грошового забезпечення (індексації грошового забезпечення).

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні статті 117 КЗпП України, у редакції до 19 липня 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Проте, суд апеляційної інстанції зауважує, що указаний підхід Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке належить застосовувати до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Тому стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України 19.07.2022 і після цього.

Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно- правового регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 травня 2024 року у справі № 520/18807/23.

Враховуючи вищенаведене у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Щодо періоду до 19 липня 2022 року, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

При визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, виходячи з наступного.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).

Середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата (п. 7 Наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам»).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до інформації щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення позивачу за останні два місяці перед звільненням (грудень 2019 року та січень 2020 року) становить 24 262,80 грн (13035,30 грн + 11227,50 грн).

Кількість календарних днів за грудень 2019 року та січень 2020 року становить 62 день.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становить 391,33 грн (24262,80 грн/62 календарних дні).

Період за час затримки розрахунку при звільненні (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), який регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, становить 1237 календарних днів.

Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 484075,21 грн (391,33 грн х 1237 календарних днів).

З матеріалів справи вбачається, що остаточний розрахунок з позивачем мав бути проведений 27.02.2019, натомість належні до виплати за рішеннями суду суми в розмірі 64 446,15 грн були виплачені 14.02.2025.

Тобто, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 64 446,15 грн (сума перерахованого грошового забезпечення) / 484075,21 грн (середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку до 18.07.2022)*100 = 13,31.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки заборгованості (13,31 %) становить: 391,33 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 13,31 х 1237 (кількість днів затримки розрахунку при звільненні по 18 липня 2022 року) = 64430,41 грн.

Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що саме така правова позиція щодо обрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні викладена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Враховуючи вищенаведене, за період до 19 липня 2022 року сума за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивачу становить 64430,41 грн.

Щодо періоду з 19 липня 2022 року по 14 лютого 2025року, який регулюється чинною редакцією статті 117 КЗпП України на момент подання позову, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями, то суд апеляційної інстанції зазначає, що сума за несвоєчасний розрахунок при звільненні за цей період становить 71613,39 грн ((391,33 (середня заробітна плата за один день) * 183 дні (дні затримки розрахунку) = 71613,39 грн).

Отже, при додаванні сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок у цій справі до і після набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України, становить 136043,80 грн (64430,41 грн + 71613,39 грн).

Крім цього, суд апеляційної інстанції враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі № 2340/3023/18, згідно якої суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що необхідно визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2019 по 14.02.2025 та стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 31.12.2018) за період із 28.02.2019 по 14.02.2025 у розмірі 136 043,80 грн (сто тридцять шість тисяч сорок три гривні 80 копійок).

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині не нарахування та не виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати на суму виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 за весь час затримки виплати починаючи з 01.01.2016 по 14.02.2025 та зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату такої компенсації, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).

Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно із статтею 2 Закону № 2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до норм статей 3, 4 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок № 159, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Як визначено в пункті 3 Порядку № 159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в т.ч. заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

З системного аналізу правових норм слід зробити висновок, що основними умовами для виплати компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (в тому числі одноразової грошової допомоги) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статті 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29 березня 2023 року у справі № 120/9475/21-а, від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі № 500/2994/24 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті позивачу за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 індексації грошового забезпечення в повному розмірі відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січня 2008 року та березня 2018 року та зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базовий місяць) - січня 2008 року та березня 2018 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення.

Рішення суду набрало законної сили згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду 13.01.2025.

На виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі № 500/2994/24 відповідач 14.02.2025 виплатив позивачу кошти в сумі 64446,15 грн (індексація грошового забезпечення), за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, що підтверджується випискою з карткового рахунку (а. с. 30).

Отже, враховуючи наявність факту невиплати сум частини грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати на суму виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 за весь час затримки виплати починаючи з 28.02.2019 по 14.02.2025 є протиправною та необхідно зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати на суму виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 за весь час затримки виплати починаючи з 28.02.2019 по 14.02.2025, як це визначено Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

Щодо позовних вимог здійснити перерахунок та виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні шляхом включення до складу грошового забезпечення для її обчислення суми індексації грошового забезпечення та виплатити перераховану суму з урахуванням раніше проведених виплат, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з статтею 101 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України) служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Відповідно до статті 115 КЦЗ України держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Згідно з статтею 125 КЦЗ України держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків. Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На момент, звільнення позивача зі служби діяла Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 623 від 16.08.2018 (далі - Інструкція № 623), відповідно до якої грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 7 розділу XХVІІ Інструкції № 623 визначено, що Особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Отже, обрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту, здійснюється виходячи з місячного грошового забезпечення.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту для розрахунку грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту.

Виходячи із зазначеного не врахування відповідачем розміру індексації грошового забезпечення при обрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, що призвело до виплати зменшеного грошового забезпечення та є протиправним, а тому такі виплати підлягають перерахунку.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21 грудня 2021 року у справі № 820/3423/18, постанові від 29 квітня 2020 року по справі № 240/10130/19, постанові від 19 березня 2020 року по справі № 820/5286/17, постанові від 26 лютого 2021 року у справі № 620/3346/19, предметом розгляду яких було, включення індексації до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обрахунок та визначення розміру грошової допомоги на оздоровлення та одноразової грошової допомоги при звільненні.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільнені з урахуванням індексації грошового забезпечення є протиправною та необхідно зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні шляхом включення до складу грошового забезпечення для її обчислення суми індексації грошового забезпечення та виплатити перераховану суму з урахуванням раніше проведених виплат.

Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд –

постановив:

апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі № 500/1088/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. М. Гінда

судді О. Б. Заверуха

З. М. Матковська