Рішення від 25 лютого 2026 р. у справі №541/12/26 — Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

вул. Гоголя, 133, м. Миргород, Миргородський район, Полтавська область, Україна, 37600

Справа № 541/12/26

Провадження № 2-а/541/10/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2026 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

Головуючого судді – Городівського О.А.,

за участю секретаря судового засідання – Ніколаєнко М.В.,

позивача – ОСОБА_1 , та її представника – адвоката Сидоренка Ю.В.,

відповідача – інспектора Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області старшого лейтенанта поліції Павлика Т.А.,

представника відповідача Головного управління Національної поліції в Полтавській області – Школяр Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, інспектора Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області Павлика Тараса Анатолійовича про скасування постанови про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,

ВСТАНОВИВ:

05 січня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Сидоренко Ю.В., звернулась до Миргородського міськрайонного суду з вищевказаним позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА № 6404612 від 24 грудня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн. і закрити справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 та ч. 2 ст. 122 КупАП, а також стягнути з відповідачів на користь позивача понесені нею судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в постанові про накладення адміністративного стягнення, яка оскаржується, не вказано, яку саме з дій, передбачених пунктом 9.2.б Правил дорожнього рух, виконав позивач без подання сигналу світловими покажчиками повороту, також не зазначене конкретне місце вчинення адміністративного правопорушення (незрозуміло вулиця Білика, 9 чи вулиця Старосвітська). Отже, викладений в постанові зміст правопорушення є неконкретним і таким, що порушує право позивача на захист від конкретного обвинувачення. Між тим, позивач повідомляє, що вона здійснювала рух на транспортному засобі з дотриманням Правил дорожнього руху і звинувачення її в порушенні вказаних Правил є безпідставними. Так само безпідставним та незаконним є притягнення позивача до відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП, яка передбачає відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом. Але, при зазначенні суті правопорушення в постанові, що оскаржується, відповідач – інспектор Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області старший лейтенант поліції Павлик Тарас Анатолійович написав, що водій керуючи ТЗ не мав при собі посвідчення водія на право керування ТЗ відповідної категорії, що є правопорушенням, передбаченим ч. 1 ст. 126 КУпАП. Проте і це не відповідає дійсності, оскільки позивач мала при собі і пред`явила поліцейському – відповідачу інспектору Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області старшому лейтенанту поліції ОСОБА_2 посвідчення водія категорії «В» ВХК 475893, який саме за цим посвідченням встановив її особу та написав його серію і номер у п. 4 постанови, що оскаржується. При цьому він повідомив позивачу про те, що оскільки строк дії вказаного посвідчення водія закінчився 23 грудня 2024 року то воно є недійсним і вона не має права керувати транспортними засобами, проігнорувавши таким чином Постанову Кабінету Міністрів України від 03 березня 2022 р. № 184 «Деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами» пунктом 1 якої встановлено, що у період дії воєнного стану та протягом року з дня припинення або скасування дії воєнного стану особа допускається до керування транспортними засобами за наявності у неї національного посвідчення водія України, виданого їй вперше на право керування транспортними засобами відповідної категорії, строк дії якого закінчився. Посвідчення водія НОМЕР_1 видане позивачу вперше, інформація про що є у відповідній інформаційній системі, доступ до якої має відповідач, а та обставина, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» в нашій державі введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався і діє до цього часу, є загальновідомою. Таким чином, позивач має право керування транспортним засобом, на якому вона рухалась до зупинки її працівниками поліції, а отже, в її діях відсутні подія та склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Ухвалою від 05 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, інспектора Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області Павлика Тараса Анатолійовича про скасування постанови про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі прийнято до розгляду, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження та призначено перше судове засідання.

21 січня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від Головного управління Національної поліції в Полтавській області, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з огляду на наступне. 24.12.2025 приблизно о 12:53 год в м. Миргород, по вул. Білика, 9 було зупинено транспортний засіб водій Volkswagen Tiguan НОМЕР_2 так як водій під час керування даним транспортним засобом в м. Миргород, по вулиці Старосвітська при зміні напрямку руху не ввімкнув світловий покажчик повороту відповідного напрямку та здійснив подальший рух, чим порушив п. 9.2.Б ПДР України за ч. 2 ст. 122 КУпАП. На відео записі, доданому до відзиву, чітко зафіксовано факт адміністративного правопорушення п. 9.2.Б ПДР України за ч.2 ст. 122 КУпАП за участю громадянки ОСОБА_1 . Після зупинки транспортного засобу поліцейським Павликом Тарасом Анатолійовичем було встановлено, що за кермом вищезазначеного ТЗ перебуває громадянка ОСОБА_1 , яка керувала транспортним засобом не маючи при собі посвідчення водія на право керування ТЗ відповідної категорії чим порушила п. 2.1.а ПДР України за ч. 2 ст. 126 КУпАП. Поліцейським Павликом Т.А. на відео записі, доданому до відзиву, було роз`яснено позивачу причину зупинки ТЗ. В подальшому на вимогу інспектора поліції позивачка не пред`явила оригінал посвідчення водія на право керування ТЗ відповідної категорії. ОСОБА_1 надала цифровий формат свого посвідчення водія інспектору, після перевірки даних позивачки через підсистему «Інформаційний портал Національної поліції України» інспектором встановлено, що посвідчення водія у позивачки вилучено. Сама позивачка на відео записі, доданому до відзиву, зазначила, що в неї посвідчення водія не дійсне. Оскільки позивачем було вчинено 2 адміністративних правопорушення, відповідно до статті 36 КУпАП вони були об`єднані та накладено стягнення за більш серйозне правопорушення з числа вчинених, а саме за ч. 2 ст. 126 КУпАП. Враховуючи викладене, інспектором Павликом Т.А. всі докази було оцінено та винесено постанову серії ЕНА № 6404612 якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за правопорушення передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП. Відповідно до змісту постанови серії ЕНА № 6404612 конкретно зазначено, що адреса м. Миргород, вул. Білика, 9 це адреса розгляду справи, а м. Миргород, вул. Старосвітська це адреса місця вчинення правопорушення. Отже доводи позивача, що зміст постанови є неконкретним вважаємо безпідставними.

Щодо орієнтовного розміру судових витрат на правову допомогу зазначив, що дана справа є справою незначної складності, провадження здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження. Відомості єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua містить численні рішення судів з аналогічного предмету спору, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову. Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Адвокат не ознайомлювався з матеріалами справи, не подавав клопотань та інших процесуальних документів. Подання відповіді на відзив у цій категорії адміністративних справ не передбачено. Беручи до уваги час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні та регіоні, тривалість розгляду справи судом можна зробити висновок про надмірність заявленого розміру судових витрат на правову допомогу в розмірі 3000 грн. так як дана сума не відповідає складності розглядуваної справи та є надмірно завищеною (а.с. 24-33).

У судовому засіданні представник позивача – адвокат Сидоренко Ю.В. повністю підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, зазначених у позові. Позивач ОСОБА_1 , за клопотанням відповідача, надала оригінал посвідчення водія серії НОМЕР_1 для ознайомлення.

Відповідач – інспектор Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області старший лейтенант поліції Павлик Т.А., під час розгляду справи судом заперечував проти заявлених позовних вимог, винесену постанову вважав законною та обґрунтованою.

Представника відповідача Головного управління Національної поліції в Полтавській області – Школяр Д.В., у судовому засіданні наполягала на відмові у задоволенні позовних вимог з огляду на доводи, викладені у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши докази, оцінивши їх у сукупності та взаємозв`язку, приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 24 грудня 2025 року о 12 год. 57 хв. інспектором Миргородського районного відділу поліції ГУНП в Полтавській області старшим лейтенантом поліції Павликом Тарасом Анатолійовичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА № 6404612 (а.с. 6).

Відповідно до зазначеної постанови, 24 грудня 2025 року о 13 год. 30 хв. в м. Миргород по вул. Старосвітській водій, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи транспортним засобом не мав при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, при цьому при зміні напрямку руху водій керуючи транспортним засобом не ввімкнув світловий покажчик повороту відповідного напрямку та здійснив подальший рух чим порушив п.9.2.Б ПДР України за ч. 2 ст. 122 КУпАП., чим порушив п.2.1.а ПДР – керування ТЗ особою, яка не має права керування таким ТЗ. Порушення об`єднано згідно ст. 36 КУпАП. Застосовано до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн.

Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпція, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Елементами верховенства права є принцип рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці. Принцип правової визначеності означає, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями.

КУпАП закріплено низку гарантій забезпечення прав суб`єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. У сукупності з конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту особи.

У наведених положеннях КУпАП визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою забезпечення права на захист та запобіганню безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху, серед іншого, зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі – ПДР України), відповідно до Закону України Про дорожній рух».

За змістом п.1.3. ПДР України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Відповідно до ч.ч. 1, 9 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», кожний громадянин, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії. Право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 2 ст. 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, – тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Чинне законодавство України не визначає поняття «особа, яка не має права керування відповідним транспортним засобом», однак, відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, водій – це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Виходячи з вищезазначеного, особою, яка не має права керування певним транспортним засобом слід вважати особу у якої відсутнє посвідчення водія/посвідчення тракториста-машиніста/тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом/тимчасовий талон на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Відповідно до п. 2.1а ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Порядок формування та перевірки електронного посвідчення водія, електронного свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, їх електронних копій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1453 визначає механізм формування електронного посвідчення водія, електронного свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, їх електронних копій та процедуру їх перевірки органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами - підприємцями.

Відповідно до п.п. 2, 3, 6-8 Порядку формування та перевірки електронного посвідчення водія, електронного свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1453, електронним посвідченням водія є національне посвідчення водія у формі електронного відображення інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі МВС (далі – Реєстр МВС), разом з унікальним електронним ідентифікатором (QR-кодом, штрих-кодом, цифровим кодом) (далі – унікальний електронний ідентифікатор).

Електронне посвідчення водія, електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу формуються засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг (далі – Портал Дія) за бажанням особи, яка в установленому законодавством порядку отримала національне посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, виготовлені на бланку або в електронній формі, за наявності в Реєстрі МВС, Єдиному державному реєстрі транспортних засобів (далі – Реєстр транспортних засобів), які є функціональними підсистемами єдиної інформаційної системи МВС, усіх відомостей, зазначених у національному посвідченні водія, свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу, зокрема відцифрованого образу обличчя особи.

Електронне посвідчення водія, електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу формуються та відображаються автоматично засобами Порталу Дія за наявності підключення електронного пристрою до Інтернету, працездатності встановленого мобільного додатка Порталу Дія (Дія) та наявної електронної інформаційної взаємодії Порталу Дія та Реєстру МВС шляхом використання наявної в Реєстрі МВС, Реєстрі транспортних засобів інформації, зазначеної у пунктах 9 і 10 цього Порядку.

Електронне посвідчення водія, електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу формуються за наявності відповідних відомостей у Реєстрі МВС.

Сформоване електронне посвідчення водія, електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу разом з унікальним електронним ідентифікатором відображаються через мобільний додаток Порталу Дія (Дія).

Унікальний електронний ідентифікатор автоматично формується засобами Порталу Дія за наявності підключення електронного пристрою до Інтернету та працездатності мобільного додатка Порталу Дія (Дія). Сформований унікальний електронний ідентифікатор дійсний протягом трьох хвилин з моменту формування.

Електронне посвідчення водія, електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу є дійсними лише за наявності унікального електронного ідентифікатора та не можуть використовуватися без нього.

Електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу пред`являються особою замість та без додаткового пред`явлення національного посвідчення водія, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, виготовлених на бланку.

Крім того, пп. 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 березня 2022 року № 184 передбачено, що у період дії воєнного стану та протягом року з дня припинення або скасування дії воєнного стану особа допускається до керування транспортними засобами за наявності у неї національного посвідчення водія України, виданого їй вперше на право керування транспортними засобами відповідної категорії, строк дії якого закінчився.

Згідно з положеннями пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 року № 340 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 511), посвідчення водія, видане особі вперше, дійсне протягом двох років з дня його видачі з обмеженим правом керування транспортним засобом.

Посвідченням водія, виданим вперше, є документ, що підтверджує право його власника на керування транспортним засобом, оформлений та виданий засобами Єдиного державного реєстру єдиної інформаційної системи МВС і виготовлений на бланку та/або в електронній формі, після проходження особою, яка раніше не мала посвідчення водія, медичного огляду в порядку, встановленому МОЗ, а також підготовки відповідно до планів і програм та після складення теоретичного і практичного іспитів в уповноважених підрозділах територіальних органів з надання сервісних послуг МВС – територіальних сервісних центрах МВС.

Обмеженим правом керування транспортним засобом є заборона перевищувати швидкість 70 кілометрів на годину.

Положеннями статті 222 КУпАП передбачено, що органи Національної поліції розглядають справи про порушення правил дорожнього руху.

Статтею 248 КУпАП визначено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).

Відповідно до ч. 1 ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Зі змісту частини 1 статті 73 КАС України слідує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

За нормою ч. 2 ст. 73 КАС України, яка визначає поняття належності доказів, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Так, з матеріалів адміністративної справи вбачається та сторонами не заперечується, що посвідчення водія серії НОМЕР_1 видано позивачеві вперше, оскільки строк його дії становить два роки (а.с. 6 на звороті).

На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який триває дотепер.

Таким чином на ОСОБА_1 поширюється дія положень постанови Кабінету Міністрів України від 03 березня 2022 року № 184 і вона допускається до керування транспортними засобами, що належать до категорії В, а саме: автомобілів, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, – восьми, составу транспортних засобів з тягачем категорії В та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів.

Доводи відповідача щодо ненадання ОСОБА_1 на вимогу інспектора поліції оригіналу посвідчення водія, а лише його цифрового формату, не відповідають положенням Порядку формування та перевірки електронного посвідчення водія, електронного свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, якими передбачено, що електронне посвідчення водія пред`являється особою замість та без додаткового пред`явлення національного посвідчення водія, виготовлених на бланку, а тому не заслуговують на увагу суду.

Посилання відповідачів на наявність відмітки про вилучення вищенаведеного посвідчення водія є необґрунтованим, оскільки стороною не надано жодних належних та допустимих доказів того, що позивач була позбавлена права керування транспортним засобом рішенням суду, що набрало законної сили. Крім того, ОСОБА_1 в судовому засіданні, за клопотанням відповідача, надала оригінал посвідчення водія серії НОМЕР_1 для ознайомлення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА № 6404612 від 24 грудня 2025 року у частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП суд зазначає наступне.

Пунктами 9.1-9.4 ПДР України визначено, що попереджувальними сигналами, зокрема, є сигнали, що подаються світловими покажчиками повороту або рукою.

Водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед початком руху і зупинкою , а також перед перестроюванням, поворотом або розворотом.

У разі відсутності або несправності світлових покажчиків повороту сигнали слід подавати рукою.

Подавати сигнал покажчиками повороту або рукою належить завчасно до початку маневру (з урахуванням швидкості руху), але не менш як за 50-100 м у населених пунктах, і припиняти негайно після його закінчення (подавання сигналу рукою слід закінчити безпосередньо перед початком виконання маневру).

Частиною другою статті 122 КУпАП встановлено відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди .

Згідно з положеннями статті 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

А статтею 276 КУпАП передбачено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80, 81, 121 - 126, 127-1 - 129 і статтею 139 (коли правопорушення вчинено водієм) цього Кодексу, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників.

У рішенні від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015 Конституційний Суд України дійшов висновку, що словосполучення «за місцем його вчинення», яке міститься в положенні частини першої статті 276 Кодексу, визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення (пункт 2.4 мотивувальної частини рішення).

Отже, не слід ототожнювати поняття «місце вчинення адміністративного правопорушення» та «місце розгляду справи про адміністративне правопорушення».

З оскаржуваної постанови та відеозаписів, доданих до відзиву на позовну заяву, об`єктивно встановлено, що позивач як водій керуючи транспортним засобом при зміні напрямку руху – виконанні повороту праворуч з вулиці Старосвітської на вулицю Кашинського у місті Миргород, не ввімкнула світловий покажчик повороту відповідного напрямку та здійснила подальший рух, а зупинка транспортного засобу працівниками поліції та розгляд справи про адміністративне правопорушення відбулися за адресою: вулиця Білика, 9, м. Миргород, Миргородський р-н, Полтавська область.

Таким чином, доводи позивача про неконкретність змісту постанови: не зазначення дій, які вона виконала без подання сигналу світловими покажчиками повороту, конкретного місця вчинення адміністративного правопорушення, та порушення її права на захист від конкретного обвинувачення не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи.

Положеннями статті 36 КУпАП передбачено, що при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

У ч. 3 ст. 286 КАС України визначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у частині частини другої статті 2 КАС України не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за наявними критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень – єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства.

З огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Ураховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА № 6404612 від 24 грудня 2025 року необхідно скасувати лише у частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн., а справу передати на новий розгляд до компетентного органу – Миргородського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області.

Крім іншого, позивач при зверненні до суду просила стягнути з відповідача понесені по справі судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 532 гривні 48 копійок (а.с. 14).

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що з відповідача Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь позивача слід стягнути 266 гривень 24 копійки судових витрат зі сплати судового збору.

Згідно зі статтею 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

До матеріалів справи позивачем долучено договір про надання правничої допомоги від 29 грудня 2025 року, ордер на надання правничої допомоги серії ВІ № 1358197 від 02 січня 2026 року, акт наданих послуг від 24 лютого 2026 року, згідно з якими загальна вартість наданих адвокатом Сидоренком Ю.В. послуг склала 3500,00 гривень.

Отже, зважаючи на те, що матеріали справи не потребували і не містять великої кількості документів для підготовки позовної заяви, дана справа є нескладною, враховуючи конкретні обставини справи, суть наданих послуг та часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу до 1750,00 гривень.

Керуючись ст. 9, 77, 90, 139, 243-246, 255, 286 КАС України,

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА № 6404612 від 24 грудня 2025 року у частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн.

Справу надіслати на новий розгляд до Миргородського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області (вул. Якова Усика, 34, м. Миргород, Миргородський р-н, Полтавська обл., індекс 37600).

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань юридичної особи Головного управління Національної поліції в Полтавській області понесені нею судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 266 (двісті шістдесят шість) гривень 24 копійки та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1750 (одна тисяча сімсот п`ятдесят) гривень 00 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На виконання п. 4 ч. 5 ст. 246 КАС України, судом зазначається повне найменування сторін:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач – Головне управління Національної поліції в Полтавській області, код ЄДРПОУ: 40108630, юридична адреса: вул. Матвійчука Юліана, буд. 83, м. Полтава, Полтавська обл.;

Відповідач – Павлик Тарас Анатолійович – інспектор Миргородського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, адреса: вул. Якова Усика, буд. 34, м. Миргород, Миргородський р-н, Полтавська обл.

Суддя О. А. Городівський