Постанова від 23 лютого 2026 р. у справі №380/10278/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2026 рокуЛьвівСправа № 380/10278/25 пров. № А/857/52516/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Матковської З.М.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року (судді Клименко О.М, ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі № 380/10278/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в якому просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком, встановленої на відповідний календарний бюджетний рік, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» починаючи з 03 квітня 2025 року із урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Позивач не подала відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як одержувачка пенсії за віком, що не заперечується сторонами.

Згідно із свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 позивачка (прізвище до шлюбу – ОСОБА_2 ) 07 березня 1970 року уклала шлюб із ОСОБА_3 , прізвище позивачки після укладення шлюбу – ОСОБА_4 .

Відповідно до довідки Інформаційного центру Управління внутрішніх справ Львівської області МВС України від 20 жовтня 1992 року № 4/5-Р-8ІІ-м ОСОБА_5 , 1947 р.н., 05 грудня 1948 року із села Зашків Жовківського району Львівської області за рішенням особливої наради при МДБ СРСР виселена на спецпоселення в Хабаровський край, з якого звільнена 03 квітня 1957 року на підставі ухвали судової колегії в кримінальних справах Верховного суду УРСР від 18 лютого 1957 року. На підставі статті 3 Закону Української РСР від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» - реабілітована.

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 від 24 січня 2023 року позивачка має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років.

Позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою від 03 квітня 2025 року, в якій просила провести перерахунок її пенсії та встановити надбавку до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», тобто 50% від мінімальної пенсії за віком на відповідний календарний бюджетний рік. До заяви долучила: копію посвідчення реабілітованого; копію довідки реабілітованого; копію свідоцтва про народження; копію паспорта громадянина України; копію РНОКПП; копію свідоцтва про шлюб.

Листом від 17 квітня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило позивачку у відповідь на її заяву, зокрема про те, що згідно з довідкою від 20 жовтня 1992 року № 4/5-Р-8ІІ-м, виданою Управління внутрішніх справ Львівської області, вона була виселена на спецпоселення як член сім`ї репресованого та згодом на підставі статті 3 Закону України від 17 квітня 1991 року № 962-XII реабілітованого. До пенсії позивачки встановлено підвищення примусово переселеним членам сім`ї реабілітованих в розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654 (далі – також Постанова № 654), що становить 43,52 грн. Пенсійне забезпечення позивачки здійснюється згідно з чинним законодавством.

Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України від 17 квітня 1991 року № 962-XII «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (далі - Закон № 962-XII), дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.

Статтею 1 Закону № 962-XII (в редакції, чинній на час реабілітації позивачки) встановлено, що реабілітованими є, зокрема особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі двійками, трійками, особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Статтями 3, 4 Закону № 962-XII у редакції до 05 травня 2018 року постановлено реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями. Поновити реабілітованих в усіх громадських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Згідно із частиною 1 статті 6 Закону № 962-XII у вищевказаній редакції реабілітованим громадянам відповідно до статті 1 цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Законом України від 13.03.2018 № 2325-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» внесено низку суттєвих змін до Закону № 962-ХІІ, а також викладено в новій редакції, зокрема назву закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ. Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовані пільги, передбачені Законом № 962-ХІІ.

Із порівняльного аналізу редакцій статті 6 вищевказаного Закону слідує, що частина перша статті 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» із змінами, внесеними Законом України від 13 березня 2018 року № 2325-VIII, передбачає надання пільг всім реабілітованим відповідно до цього Закону громадянам, без диференціації залежно від підстави, за якою особу було реабілітовано, як це було передбачено в редакції Закону, яка діяла до 05 травня 2018 року.

За змістом статті 6 Закону № 962-XII реабілітованим, які мають право на передбачені цим Законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Видача цього посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими комітетами відповідних місцевих Рад народних депутатів.

Згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» з наступними змінами та доповненнями (далі – Закон № 1788-XII) призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Суд встановив, що відповідно до довідки Інформаційного центру Управління внутрішніх справ Львівської області МВС України від 20 жовтня 1992 року № 4/5-Р-8ІІ-м позивачка, 1947 р.н., 05 грудня 1948 року із села Зашків Жовківського району Львівської області за рішенням особливої наради при МДБ СРСР виселена на спецпоселення в Хабаровський край, з якого звільнена 03 квітня 1957 року на підставі ухвали судової колегії в кримінальних справах Верховного суду УРСР від 18 лютого 1957 року. На підставі статті 3 Закону Української РСР від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» - реабілітована.

Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачка є репресованою особою, яку згодом було реабілітовано, що надає їй право на підвищення призначеної пенсії відповідно до вимог пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII на 50%, а не визнано членом сім`ї репресованої та згодом реабілітованої особи, на чому акцентує увагу відповідач у своєму листі від 17.04.2025, адже у довідці Інформаційного центру Управління внутрішніх справ Львівської області МВС України від 20 жовтня 1992 року № 4/5-Р-8ІІ-м чітко вказано, що всі перелічені в ній особи, серед яких і позивачка, - реабілітовані.

Водночас суд уважає, що висновки Верховного Суду, які висловлені у постанові від 13 травня 2024 року у справі № 500/5507/23 та у постанові від 31 травня 2024 року у справі № 500/3332/23, про належність позивачів у цих справах до членів (дітей) сімей, яких було примусово переселено, а не до репресованих осіб, яких було реабілітовано, не є релевантними до розглядуваної справи за позовом ОСОБА_1 , оскільки у згаданих вище справах № 500/5507/23 та № 500/3332/23 позивачі не були примусово переселеними і народились уже на засланні, тобто під час перебування їхніх батьків на спецпоселенні.

У розглядуваній же справі позивачка народилася в Україні (село Зашків Жовківського району Львівської області) і звідти разом з іншими членами сім`ї була виселена 05 грудня 1948 року на спецпоселення в Хабаровський край. Звільнена 03 квітня 1957 року і на підставі статті 3 Закону Української РСР від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» реабілітована.

За вказаних обставин суд доходить висновку про наявність у позивачки права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII, із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком як репресованої особи, яку згодом було реабілітовано.

Як видно зі змісту листа Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 17 квітня 2025 року позивачці виплачується «підвищення примусово переселеним членам сім`ї реабілітованих» у розмірі 43,52 грн.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Постанови № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн.

За змістом пункту 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, з наступними змінами та доповненнями (далі – Закон № 1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654 (з наступними змінами та доповненнями) установлено, що з 01 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Стаття 28 Закону № 1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум», з наступними змінами та доповненнями, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Згідно із частиною четвертою статті 28 Закону № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами 1 - 3 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Із урахуванням загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами під час визначення розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону № 1788-XII, який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.

Щодо доводів апелянта із посиланням на рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 21 березня 2025 року № 913300180303 про відмову в перерахунку пенсії позивачці у зв`язку з відсутністю законних підстав, то суд зазначає, що вказане рішення не є предметом оскарження у розглядуваній справі. У рамках цієї справи позивачка оскаржує дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-ХІІ, із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком, вчинені за результатами розгляду її заяви та доданих до неї документів, поданих 03 квітня 2025 року, і такі дії можуть бути самостійним предметом оскарження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України. Отже, такі покликання відповідача суд відхиляє.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а, від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а, від 19.09.2019 у справі №446/1514/16-а, від 31.10.2019 у справі №442/6456/17, від 04.03.2020 у справі №446/1566/16-а, від 13.05.2024 у справі №500/5507/23, від 31.05.2024 у справі № 500/3332/23, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

Щодо доводів апелянта, що позивачка під час звернення від 14 березня 2025 року надала свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , в якому зазначено ім`я ОСОБА_6 , за іншими документами та за даними паспорта – ім`я ОСОБА_7 , отже, виявлено розбіжності в документах такі є необґрунтованими та спростовуються свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 позивачка (прізвище до шлюбу – ОСОБА_2 ) 07 березня 1970 року уклала шлюб із ОСОБА_3 , прізвище позивачки після укладення шлюбу – ОСОБА_4 .

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що слід визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у здійсненні нарахування та виплати позивачці підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII, із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком та з метою належного захисту порушеного права позивачки зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачці підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII, із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком, з урахуванням проведених виплат, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України” (пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області – залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року у справі №380/10278/25 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

З.М. Матковська

Повне судове рішення складено 24.02.26