Постанова від 25 лютого 2026 р. у справі №240/27642/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/27642/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Леміщак Дмитро Михайлович

Суддя-доповідач - Капустинський М.М.

26 лютого 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Капустинського М.М.

суддів: Шидловського В.Б. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом в якому просив стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області компенсацію втрати частини доходу за час затримки виплати заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями Житомирського окружного адміністративного суду в розмірі 267115,97 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання рішень Житомирського окружного адміністративного суду відповідачем проведено перерахунок пенсії та нараховано заборгованість, однак виплата здійснена лише частково, а компенсацію втрати частини доходів, передбачену Законом України №2050-ІІІ, одночасно з погашенням заборгованості не нараховано та не виплачено, чим порушено права позивача. Підкреслює, що Закон № 2050-ІІІ не передбачає підстав для відмови у виплаті компенсації.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за час затримки виплати заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями Житомирського окружного адміністративного суду від 27.02.2023 у справі № 240/4006/22 та від 29.09.2023 у справі № 240/21856/23.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями Житомирського окружного адміністративного суду від 27.02.2023 у справі № 240/4006/22 та від 29.09.2023 у справі № 240/21856/23 за період з 01.04.2019 по день фактичної виплати.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Зазначає, що виплата заборгованості проведена частково в жовтні та листопаді 2025 року після надходження бюджетного фінансування. Відповідач стверджує, що не порушив строки виплати, оскільки діяв у межах законодавства та порядку черговості, а затримка зумовлена обмеженнями бюджетного фінансування. Відповідач вказує, що рішення суду від 27.02.2023 не містило вимоги про нарахування компенсації, а вини органу в затримці виплати не встановлено. Кошти на виплату пенсій надходять від Пенсійного фонду України, а Головне управління лише формує списки одержувачів. Також зазначено, що за рішенням від 29.09.2023 у справі № 240/21856/23 нарахована доплата в розмірі 14000 грн.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27.02.2023 у справі № 240/4006/22 позов ОСОБА_1 задоволено, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату пенсії з урахуванням проведених виплат пенсії ОСОБА_1 відповідно до наданої довідки Департаменту з питань виконання покарань Міністерства юстиції України про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії від 18.08.2021 № 9/1-527.

На виконання рішення суду Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провело перерахунок пенсії, нарахувало доплату за період з 01.04.2019 по 01.05.2023 у сумі 289024 грн та внесло інформацію про суму нарахованої, але не виплаченої пенсії до підсистеми "Реєстр судових рішень" Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України.

Виплата заборгованості у повному обсязі в розмірі 289024 грн. ОСОБА_1 не здійснена. У жовтні та листопаді 2025 року виплачено 374,70 грн., залишок заборгованості становить 288649,30 грн.

Окрім того, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29.09.2023 у справі № 240/21856/23 зобов`язано провести перерахунок та виплату пенсії із включенням щомісячної доплати у розмірі 2 000,00 грн. починаючи з 01.05.2023. На виконання цього рішення проведено перерахунок та нараховано доплату в розмірі 14 000 грн.

Вважаючи дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо невиплати компенсації втрати частини доходів протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі Порядок № 159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Отже, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що грошове забезпечення є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум грошового забезпечення громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.

Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії).

При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з п. 2 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Аналіз наведених нормативних актів дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії).

При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.

За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений цей платіж і коли, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 у справі № 21-518а14, від 11.07.2017 у справі № 21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 522/5664/17, від 21.06.2018 у справі № 523/1124/17, від 03.07.2018 у справі № 521/940/17, від 05.10.2018 у справі № 127/829/17, від 12.02.2019 у справі № 814/1428/18, від 08.08.2019 у справі № 638/19990/16-а.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Оскільки факт нарахування сум пенсії відбувся несвоєчасно саме у зв`язку з протиправними діями органу Пенсійного фонду, що встановлено вищевказаними рішеннями суду, тобто з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Так, ч. 1 статті 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

З урахуванням обставин цієї справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач, не здійснивши нарахування та виплату позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії відповідно до рішень Житомирського окружного адміністративного суду від 27.02.2023 у справі № 240/4006/22 та від 29.09.2023 у справі № 240/21856/23, діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, визначені чинним законодавством.

Колегія суддів також вказує на те, що розрахунок компенсації належить до компетенції відповідного органу, такого як Пенсійний фонд України. Суд не є органом, уповноваженим здійснювати такі розрахунки, оскільки це виходить за межі його юрисдикції, яка обмежується розглядом спорів щодо виконання чи невиконання обов`язків суб`єктом владних повноважень.

Тобто суд не бере на себе функцію первинного розрахунку, а лише перевіряє законність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо виконання ним покладених на нього обов`язків.

Отже, у частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача компенсації у конкретній сумі слід відмовити, адже її нарахування наразі не виконано.

При цьому, суд виходить з того, що судовому захисту підлягають лише порушені, не визнані або оспорювані права; відповідне порушення має мати місце на момент розгляду справи судом, адже судовими актами не можуть регулюватись відносини на майбутнє.

Оскільки на момент розгляду справи судом, відповідач не приймав рішення щодо визначення недоплаченої позивачу суми, такий спосіб захисту як стягнення фіксованої суми є передчасним.

Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що слід зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за час затримки виплати заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями Житомирського окружного адміністративного суду від 27.02.2023 у справі № 240/4006/22 та від 29.09.2023 у справі №240/21856/23 за період з 01.04.2019 по день фактичної виплати.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 січня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Капустинський М.М.

Судді Шидловський В.Б. Сапальова Т.В.