Постанова від 25 лютого 2026 р. у справі №320/46508/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/46508/23 Головуючий у 1 інстанції: Діска А.Б.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року у справі за заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, що виявилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному положеннями статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII;

- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області починаючи з 01.07.2023 (в межах строку звернення до адміністративного суду) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 передбаченого статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (у редакції, чинній до 01.01.2015) підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, виходячи із розміру заробітної плати, встановленої законами України про Державний бюджет України на відповідний рік).

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ, з 01.07.2023. В решті позовних вимог - відмовлено.

07 квітня 2024 року до Київського окружного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в якій просила встановити судовий контроль шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області додати звіт про виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 р. у справі № 320/46508/23, встановити відповідний строк для цього ( 7 робочих днів).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 320/46508/23 - відмовлено.

Не погодившись з ухвалою суду, позивач - ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити та встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Згідно ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач після набрання рішенням законної сили вчиняв дії щодо його виконання, а з 01.01.2025 ст. 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", приписи якої є обов`язковими для виконання і відповідачем, були врегульовані розміри, підстави та порядок виплати вищевказаного підвищення (доплати).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявник фактично намагається вирішити спір з приводу правовідносин, які виникли між ним і відповідачем після ухвалення судом рішення у справі і не були предметом дослідження під час розгляду цієї справи.

Разом з тим, апелянт вказує, що станом на даний момент зміст статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 р. № 796-ХІІ (у редакції, чинній до 01.01.2015р., яка була відновлена Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018, про що суд першої інстанції зазначав у мотивувальній частині свого рішення по суті справи) не змінювався, статус позивача, яка є непрацюючим пенсіонером, громадянкою, яка постраждала від Чорнобильської катастрофи та проживає на території радіоактивного забруднення, також не змінювався.

Також, апелянт зазначає, що доплата непрацюючим пенсіонерам, яка встановлюється статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», є окремим видом надбавки до пенсії, умови для встановлення цієї доплати є відмінними від умов для встановлення підвищення до пенсії, яка встановлюється статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ.

Крім того, апелянт стверджує, що зміст заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення не стосується оскарження бездіяльності відповідача щодо ненарахування та не виплати позивачу доплати до пенсії згідно ст. 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (правовідносин щодо цього між сторонами), а стосується лише невиконання відповідачем рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 р.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Процесуальне законодавство визначає види судового контролю за виконанням судового рішення, а саме, зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст.382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст.383 КАС України).

Наведені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення і підставами для їх застосування є невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України (ст.382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення; не передбачає такої можливості і положення ст.383 КАС України.

Таким чином, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України.

За приписами частини 1 статті 381-1 КАС України, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Згідно частини 2 статті 382-1 КАС України, за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Матеріали справи свідчать, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року у даній справі, зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ, з 01.07.2023.

Зі змісту заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду слідує, що з 01.01.2025 відповідач на виконання рішення суду не здійснює їй нарахування та виплату підвищення (доплати) до пенсії у відповідному розмірі.

Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 27 березня 2025 року №1000-0202-8/41294, наданого на адвокатський запит від 20.03.2025 № 13, відповідач повідомив представника позивача про те, що до 01.01.2025 розмір пенсії ОСОБА_1 визначався з урахуванням доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 по справі № 320/46508/23.

З 01.01.2025 статтею 45 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361,00 гривень.

Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повідомило, що даними Державної міграційної служби не підтверджено факт реєстрації заявниці на території гарантованого добровільного відселення, згідно матеріалів пенсійної справи, зокрема паспортних даних, дата реєстрації в зоні - 27.10.1997, відповідно, доплата за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення з 01.01.2025 не встановлена. Розмір пенсії з 01.01.2025 становив 2725,00 грн, станом на березень 2025 року складає 3038,00 гривень.

Отже, з вищевказаного листа Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 27 березня 2025 року №1000-0202-8/41294 слідує, що до 01.01.2025 розмір пенсії ОСОБА_1 визначався з урахуванням доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 по справі № 320/46508/23, а після 01.01.2025 застосував до пенсії позивача положення статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».

Колегія суддів зазначає, що зміст поданої ОСОБА_1 заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду фактично зводиться до незгоди заявника з діями Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо припинення виплати їй підвищення до пенсії, як непрацюючій особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення, з 01.01.2025 у визначеному судовим рішенням розмірі, що обумовлено застосуванням відповідачем приписів ст.45 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік».

Водночас, слід зауважити, що з 01.01.2025 змінилися обставини, з якими пов`язана виплата вищевказаного підвищення (доплати) до пенсії та її розмір відповідно до ст.45 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-IX (далі - Закон №4059-IX), в якій зазначено:

«Установити, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26.04.1986 чи у період з 26.04.1986 до 01.01.1993, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.

Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26.04.1986) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.

Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.

Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею».

Тобто, з набранням чинності Законом №4059-IX змінено правове регулювання правовідносин, які були внормовані статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ.

Отже, вказані норми законодавства і те, що дії (бездіяльність) відповідача щодо виплати позивачу такого підвищення (доплати) до пенсії з 01.01.2025 не були предметом спору в даній справі, свідчать лише про виникнення нових спірних правовідносин між сторонами, які мають вирішуватися судом по суті у новому спорі.

Колегія суддів наголошує, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» був прийнятий в часі пізніше, ніж було постановлене судове рішення у даній адміністративній справі, а відтак, судом першої інстанції при винесенні рішення від 30.04.2024 не надавалася правова оцінка щодо застосування норм такого Закону при ухваленні судового рішення.

Враховуючи вищезазначене, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 320/46508/23.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Суд апеляційної інстанції, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм процесуального права, а тому, підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 383 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Ключкович В.Ю.