Рішення від 25 лютого 2026 р. у справі №344/13642/25 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/13642/25

Провадження № 2/344/917/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:

головуючої судді Домбровської Г.В.,

при секретарі з/з: Катрич М.-Т.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом Органу опіки та піклування м. Івано-Франківська до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

Орган опіки та піклування м. Івано-Франківська (надалі – «Позивач») звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_1 (надалі – «Відповідач») про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, у якому просить позбавити батьківських прав матір ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стосовно малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; стягувати з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти на утримання сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів її заробітку (доходу), або, за умови, якщо відповідач не працює і не має інших доходів, виходячи із середньої заробітної плати працівника відповідної кваліфікації або некваліфікованого працівника в м. Івано-Франківську, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі цієї позовної заяви, до досягнення дитиною повноліття.

Позовні вимоги мотивує тим, що малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на первинному обліку дітей, позбавлених батьківського піклування, в органі опіки та піклування м. Івано-Франківська, у зв`язку з тим, що матір, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок тривалої хвороби не може виконувати свої батьківські обов`язки щодо дитини, що підтверджується висновком ЛКК; відомості про батька дитини записані відповідно до ч. 1 ст. 135 СКУ.

Матір ОСОБА_1 свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання та утримання малолітньої дитини; не вживала будь-яких заходів щодо повернення собі дитини на виховання після влаштування хлопчика в Надвірнянський будинок дитини та в прийомну сім`ю, а саме не зверталася до Служби у справах дітей з відповідною заявою.

З метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дитини вважає за необхідне вирішити питання про позбавлення батьківських прав Відповідача, у зв`язку з чим звернулися до суду з цим позовом. Крім того, просять стягувати з матері аліменти на утримання дитини.

Представники Позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримували та просили їх задовольнити. В подальшому на адресу суду направили заяву про розгляд справи без їх участі.

Відповідач ОСОБА_1 правом на подання відзиву на позов не скористалася. На адресу суду подала заяву, у якій заперечила проти задоволення позову, зазначивши про те, що в даний час вона влаштувалася на роботу, відновила навчання і відвідує сина. Просила здійснювати розгляд справи без її участі.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України в разі неявки на судове засідання всіх учасників справи чи у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Проаналізувавши пояснення сторін, висновок органу опіки та піклування, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.

Відповідно до Свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 05.07.2022 року, батьками малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с.3). відомості про батька дитини записано відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України.

Малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на первинному обліку дітей, позбавлених батьківського піклування, в органі опіки та піклування м. Івано-Франківська.

Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 15.09.2022 року № 893 малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було тимчасово влаштовано в КНП «Івано-Франківський обласний спеціалізований будинок дитини Івано-Франківської обласної ради» за заявою неповнолітньої матері ОСОБА_1 .

Відповідно до рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 19.01.2023 року № 43 малолітньому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування.

Як зазначено в позовній заяві, матір за час перебування хлопчика в Надвірнянському будинку дитини дуже рідко провідувала сина в закладі (листи-відповіді будинку дитини від 13.12.2023 року № 218, від 18.09.2024 року № 152), а також із заявою про повернення собі на виховання сина не зверталась.

Згідно інформації з управління реєстраційних процедур Івано-Франківської міської ради малолітній ОСОБА_2 та його матір ОСОБА_1 не мають постійного місця реєстрації та проживання.

Працівники Служби у справах дітей неодноразово скеровували запити до КНП «ПОКЦПЗ ІФ ОР» для проходження медичного огляду ОСОБА_1 , однак матір дитини запрошення ігнорувала, на комісію ЛКК не з`являлась. Також направлялись листи-запрошення в ЦПТО № 1 м. Івано-Франківськ, де ОСОБА_1 навчалась на повному державному забезпеченні, про необхідність забезпечення супроводу та присутності підопічної ОСОБА_1 на комісії ЛКК у медичному закладі.

Зі змісту позовної заяви випливає, що ОСОБА_1 на телефонні дзвінки працівників Служби не відповідала, ігнорувала надіслані повідомлення у службу обміну повідомленнями «Фейсбук» та не з`являлась у медичний заклад для проходження нею повторного висновку ЛКК.

Відповідно до інформації Івано-Франківського МЦСССДМ від 01.07.2024 року № 47.5-08/272 відомо, що особу з числа дітей, позбавлених батьківського піклування, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з досягненням нею повноліття не вдалося взяти під соціальний супровід, оскільки місце проживання та перебування її невідомо. З телефонної бесіди з адміністрацією ЦПТО № 1 м. Івано-Франківськ, працівникам Центру стало відомо, про те що ОСОБА_1 відраховано 21.03.2024 року з навчального закладу, у зв`язку із пропусками занять та порушенням дисципліни.

Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 21.11.2024 року №1371 «Про створення прийомної сім`ї і влаштування на виховання та спільне проживання дитини» влаштовано дитину, позбавлену батьківського піклування, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в прийомну сім`ю подружжя ОСОБА_4 , які проживають на власній житловій площі – приватний будинок. Прийомна дитина ОСОБА_5 відвідує приватний заклад дошкільної освіти (ясла-садок) «УГКЦ при парафії Матері Божої Неустанної Помочі.

Згідно характеристики приватного закладу дошкільної освіти (ясла-садок) УГКЦ при парафії Матері Божої Неустанної Помочі на вихованця ОСОБА_2 відомо, що з 02.12.2024 року хлопчик відвідує садочок, є вихованцем групи « ОСОБА_6 ». Садочок відвідує з бажанням. Завжди веселий та усміхнений, з дітьми хлопчик не конфліктує. В садочок його завжди приводять прийомні батьки та інколи бабуся. У Ромчика розвинуті конструктиві здібності, особливості ігрової діяльності, мовленнєвий розвиток і мова не виразна, є труднощі з вимовою звуків. Соціально-побутові навички розвинуті відповідно до віку.

Згідно письмових пояснень прийомних батьків від 21.03.2025 року відомо: «що з ІНФОРМАЦІЯ_3 в їх сім`ю влаштований ОСОБА_2 , 2022 року народження. На час влаштування в сім`ю хлопчик був погано розвинутим, не ходив самостійно на горщик і мав постійно почуття голоду, тому багато їв. На даний час в Ромчика відбулися суттєві зміни, він почав розмовляти простими реченнями, ходити самостійно на горщик, тощо».

В жовтні-листопаді 2024 року Службою у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради направлені клопотання до поліції щодо встановлення місця знаходження матері ОСОБА_1 , 2006 року народження, та притягнення її до відповідальності за ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо дитини. За результатом розгляду було встановлено, що матір малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом зі співмешканцем за адресою: АДРЕСА_1 .

09.12.2024 року у присутності працівників ювенальної превенції з матір`ю було проведено профілактичну бесіду, ознайомлено з чинним законодавством України та відібрані письмові пояснення та складено протокол бесіди. Відповідно до письмових пояснень матері ОСОБА_1 від 09.12.2024 року відомо, що «вона проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не працює». Матір попереджено про встановлену законодавством України відповідальність батьків за неналежне утримання та виховання дитини, про що складено протокол бесіди від 09.12.2024 року.

Відповідно до листів ГУНП Івано-Франківської області Івано-Франківського районного управління поліції від 10.12.2024 року № 40278-2024, № 40422-2024 на матір ОСОБА_1 складено два протоколи про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 184 КУпАП (невиконання батьками або особами, що їх замінюють обов`язків щодо виховання дітей).

14.02.2025 року працівниками Служби у справах дітей відвідано сім`ю ОСОБА_1 за адресою проживання: АДРЕСА_1 . На момент відвідування матір була вдома. Житлово-побутові умови проживання частково задовільні. В помешканні брудно, на підлозі сміття, на кухні брудний посуд та розкидані речі. У ванній кімнаті багато брудних речей. Повторно працівниками Служби матір попереджено про встановлену законодавством України відповідальність батьків за неналежне утримання та виховання дитини та рекомендовано матері пройти висновок ЛКК найближчим часом.

Згідно письмових пояснень ОСОБА_1 від 14.02.2025 року працівниками Служби у справах дітей вона повідомлена про необхідність проходження ЛКК, з метою надання медиками відповідного висновку у службу у справах дітей. ОСОБА_1 попереджено про встановлену законодавством України відповідальність батьків за неналежне утримання та виховання дитини, про що, складено з нею протокол бесіди від 14.12.2025 року.

Згідно інформації КНП «ПОКЦПЗ ІФ ОР» від 06.03.2025 року № 3981 щодо ОСОБА_1 заключення ЛКК: «відсутні показання для видачі висновку про наявність у матері тривалої хвороби, що перешкоджає виконанню батьківських обов`язків»

Повторно працівниками Служби у справах дітей 28.03.2025 року відвідано ОСОБА_1 за місцем проживання: АДРЕСА_1 . Під час відвідування встановлено, що однокімнатна квартира потребує прибирання, в помешканні брудно. Зі слів ОСОБА_1 вона не працює, має підробітки. Працівниками Служби матір ОСОБА_1 попереджено про встановлену законодавством України відповідальність батьків за неналежне утримання та виховання дитини, складено протокол бесіди від 28.03.2025 року та повідомлено про те, що згідно нового висновку ЛКК, вона може виконувати батьківські обов`язки щодо дитини, а також має право звернутися в Службу у справах дітей із заявою про повернення сина ОСОБА_2 собі на виховання з додаванням підтверджуючих документів, які свідчать про її можливість щодо виховання, забезпечення, утримання та повноцінного розвитку малолітнього сина.

З письмового пояснення ОСОБА_1 від 28.03.2025 року відомо, «що вона зобов`язується бути присутньою на комісії з питань захисту прав дитини, яка відбудеться 09.04.2025 року в приміщенні міської ради, 3 поверх, каб.311, де буде розглядатися питання щодо доцільності/недоцільності позбавлення її батьківських прав стосовно дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

Працівниками Служби у справах дітей листом з повідомленням про вручення запрошено матір ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на комісію з питань захисту прав дитини, яка відбудеться 09.04.2025 року.

Питання про доцільність (недоцільність) позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стосовно малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , розглядалося 09.04.2025 року на комісії з питань захисту прав дитини в присутності: прийомних батьків, прийомної дитини та матері ОСОБА_1 .

За підсумками розгляду комісією рекомендовано виконавчому комітету Івано-Франківської міської ради надати Івано-Франківському міському суду Івано-Франківської області висновок про доцільність позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стосовно малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до інформації ГУНП в Івано-Франківській області від 15.04.2025 року №60361-2025 працівниками поліції на матір ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 184 КУпАП (Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей).

Враховуючи вищевикладене, посилаючись на те, що Відповідач не бере участі у вихованні дитини, Позивач звернувся до суду з даним цивільним позовом про позбавлення її батьківських прав.

Згідно із частиною 4 статті 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина 5 статті 19 Сімейного кодексу України).

Відповідно до наявного у матеріалах справи Витягу з рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 29.05.2025 року №600 «Про затвердження висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав» Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради надав Висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стосовно малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За змістом статей 3,9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, яка набрала чинності для України 27.09.1991 року, у всіх діях щодо дітей, у тому числі коли дитина розлучається з одним з батьків, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкоджати цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції (пункт 49 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» та пункт 47 рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини – дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі – Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою–четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява №31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

У постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св2) зазначено, що Верховний Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Так, як зазначено в позовній заяві Позивачем, Відповідач – матір дитини, – нехтує та ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо її виховання, тобто самоусунулася від виховання та утримання свого сина.

У будь-якому випадку, Суд наголошує, що відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

При цьому, Суд зауважує, що відповідно до правових висновків, викладених у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17 (провадження № 61-12023св18), від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17 (провадження № 61-11607св19), від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17 (провадження № 61-18550св19), від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18 (провадження № 61-22060св19), від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17 (провадження №61-4149св19), від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18 (провадження № 61-20399св19), від 13 жовтня 2021 року у справі № 359/8130/19 (провадження № 61-9758св21), позбавлення батьківських прав за пунктом 2 частини першої статті 164 СК України має такі особливості:

- ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками;

- позбавлення батьківських прав є виключною мірою, що тягне за собою правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини, передбачені статтею 166 СК України;

- розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення матері спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який суди йдуть лише у виняткових випадках, і головне – за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (постанова Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, провадження № 61-9650св24).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

В оцінці доводів касаційних скарг у справах про позбавлення батьківських прав Верховний Суд послідовно застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та враховує, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У даній цивільній справі орган опіки та піклування, звертаючись до суду з цим позовом, посилався на те, що ОСОБА_1 не бере участі у вихованні дитини ОСОБА_2 , не цікавиться сином, тобто взагалі не виконує батьківські обов`язки, що, на їх думку, є достатньою підставою для позбавлення її батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини.

При цьому, Суд зауважує, що у матеріалах справи відсутні беззаперечні та достатні докази, які б підтверджували винну та свідому поведінку ОСОБА_1 щодо ухилення від участі у вихованні сина ОСОБА_2 , умисне і свідоме нехтування нею обов`язками матері, які б, у свою чергу, свідчили про наявність правових підстав для позбавлення її батьківських прав стосовно її неповнолітньої дитини.

Докази саме умисного невиконання матір`ю своїх батьківських обов`язків щодо дитини, умисної поведінки матері відносно невиконання обов`язків щодо дитини – в матеріалах справи відсутні.

Суд враховує ту обставину, яку повідомили представники Позивача, що протягом перебування даної справи у провадженні суду, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 25.05.2025 року проходила курс соціально-психологічної реабілітації.

Згідно довідки Ліцею №17 Івано-Франківської міської ради від 20.01.2026 року ОСОБА_1 дійсно буде навчатися на екстернат ній формі навчання у 2025-2026 н.р. в Ліцеї №17 Івано-Франківської міської ради.

У поданій на адресу суду заяві Відповідач ОСОБА_1 повідомила Суду, що вона офіційно влаштувалася на роботу та провідує сина за місцем його перебування.

Представники органу опіки та піклування таких обставин не заперечили.

Крім того, в позовній заяві не обґрунтовано належним чином тієї обставини, що позбавлення батьківських прав є доцільним в інтересах саме дитини, та в чому конкретно полягає така доцільність.

Судом в ході розгляду справи не встановлено обставин, які свідчили б про те, що ухилення матері від виховання дитини є умисним, або що нехтування нею своїми обов`язками по відношенню до дитини є свідомим.

Також Судом не встановлено достатніх підстав для застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав з огляду на недоведеність Позивачем факту умисного ухилення Відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

У рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Іlya Lyapin vs russia» (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18, провадження № 61-1682св22; від 19 лютого 2024 року в справі № 159/2012/23, провадження № 61-15840св23; від 21 лютого 2024 року в справі № 404/9387/21, провадження № 61-13425св23.

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, провадження № 61-9216св24).

Враховуючи наведене, проаналізувавши матеріали даної справи, оцінивши надані докази та пояснення представників сторін, Суд дійшов висновку про те, що доказів, які б підтверджували винну та умисну поведінку матері ОСОБА_1 по відношенню до її обов`язків щодо малолітнього сина ОСОБА_2 , а також доказів неможливості зміни поведінки матері в кращу сторону, Судом не здобуто, оскільки стороною Позивача таких обставин в ході розгляду справи не доведено.

Суд зауважує, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (див. постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та ін.).

Натомість, Позивачем не надано належних та допустимих доказів, в розумінні статей 12, 81 ЦПК України, на підтвердження того, що Відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню сина.

За таких обставин, враховуючи, що визначальною обставиною, яка має значення для вирішення цього спору, є інтереси дитини, а інтересам дитини найкраще відповідатиме збереження її зв`язків з сім`єю, зокрема, з матір`ю, крім того, позбавлення батьківських прав є виключною мірою сімейно-правової відповідальності, яка застосовується у разі, коли захистити права та інтереси дитини іншим шляхом неможливо, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову про позбавлення Відповідача батьківських прав, оскільки судом не встановлено винної поведінки Відповідача.

З огляду на все викладене Суд дійшов висновку, що позовні вимоги про позбавлення батьківських прав Відповідача щодо малолітнього сина є необґрунтованими, такими, що не відповідають інтересам дитини, та не підлягають задоволенню.

Підстав для розірвання зв`язку дитини ОСОБА_2 з матір`ю ОСОБА_1 Суд не вбачає.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

З огляду на зазначене суд вважає доцільним попередити Відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з покладенням контролю за виконанням Відповідачкою своїх батьківських обов`язків на орган опіки та піклування.

Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів.

Відповідно до частини 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року) держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитину таку захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права та обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають усіх відповідних законодавчих та адміністративних заходів.

Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання та здорове розвиток дитини (частина 2 статті 6 Конвенції про права дитини).

Частиною 1 та 2 статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей та фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною 2 статті 150 Сімейного кодексу України (надалі – «СК України») визначено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичне, духовне та моральне розвиток.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (частина 1 статті 180 СК України).

Таким чином, Суд звертає увагу на те, що відповідно до норм СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо своїх неповнолітніх дітей, зобов`язані утримувати неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття та забезпечувати їм достатній рівень фізичного та духовного розвитку.

Частинами 2, 3 статті 166 СК України визначено, що особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Відповідно до частини 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частині доходу її матері, батька або в твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частиною 1 статті 182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальний стан платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, доньки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, в тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, в тому числі на придбання нерухомого або подвижного майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерела походження коштів; 4) інші обставини, що мають важливе значення.

Частина 2 статті 182 СК України визначає, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до пунктів 17, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» «за відсутністю домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину ту з них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним іском. Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК аліменти на дитину присуджуються у частині від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або у твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) та виплачуються щомісячно».

У зв`язку з висновком суду про відмову в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав Суд вважає передчасною вимогу про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини, оскільки наразі залишається не вирішеним питання про забрання Відповідачкою ОСОБА_1 дитини собі на виховання.

У разі, якщо дитина повернеться на проживання разом з матір`ю, відсутні підстави для стягнення з неї аліментів.

На підставі вищенаведеного відповідно до ст. ст. 19, 164, 165, 166, 180-182, 184, 191 Сімейного кодексу України, п.п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення та позбавлення та поновлення батьківських прав» суд –

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову Органу опіки та піклування м. Івано-Франківська до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів — відмовити.

Попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Покласти на Службу у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради контроль за виконанням батьківських обов`язків відповідачем ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 26.02.2026 року.

Суддя Домбровська Г.В.