Вирок від 25 лютого 2026 р. у справі №344/17418/25 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/17418/25

Провадження № 1-кп/344/641/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

з участю:

секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Івано-Франківську кримінальне провадження з обвинувальним актом про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Дем`янів Галицького району Івано-Франківської області, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху, як особа, яка керує транспортним засобом, що заподіяло смерть потерпілому.

Кримінальне правопорушення вчинено за наступних обставин.

Так, 27.11.2021 приблизно о 09 годині водій ОСОБА_4 , керуючи автомобілем марки Volkswagen LT реєстраційний номер НОМЕР_3 , рухався на 7 (сьомому) кілометрі національної дороги №46 – окружної дороги м. Немодлін, зі сторони м. Ополе до м. Ниса в Республіці Польща. В салоні автомобіля водій ОСОБА_4 перевозив пасажирку ОСОБА_5 , яка сиділа на пасажирському сидінні позаду водія.

Під час руху водій ОСОБА_4 в порушення розділу II глави 1 ст. 3.1, розділу ІІ відділення 3 ст. 19.1, розділу 3 відділення 4 ст. 22.1, Правил дорожнього руху Республіки Польща, які відповідають п.п. 1.5, 2.3 (б, д), 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України, проявив неуважність, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху не урахував дорожню обстановку, стан транспортного засобу та дорожнього покриття, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, в результаті чого допустив виїзд керованого ним автомобіля ліворуч за межі проїзної частини дороги по напрямку його руху, де відбувся наїзд на металеве огородження та подальше перекидання транспортного засобу.

Таким чином, у прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали перебуває грубе порушення водієм ОСОБА_4 вимог розділу II глави 1 ст. 3.1, розділу ІІІ відділення 3 ст. 19.1, розділу ІІІ відділення 4 ст. 22. 1 Правил дорожнього руху Республіки Польща:

- розділ II глави 1 ст. 3.1 відповідно до якого, учасник дорожнього руху та будь-яка інша особа на дорозі зобов`язані бути обережними або, якщо це передбачено законом, це вимагає – особливої обережності, уникайте будь-яких дій, які можуть становити загрозу безпеці або порядок дорожнього руху, ускладнювати рух або порушувати спокій чи громадський порядок у зв`язку з дорожнім рухом і наражати будь-кого на шкоду. Дія також включає бездіяльність;

- розділ ІІІ відділення 3 ст. 19.1 згідно якого, водій транспортного засобу зобов`язаний рухатися зі швидкістю, яка забезпечує керування транспортним засобом, з урахуванням умов, в яких відбувається рух, зокрема: рельєфу місцевості, стану та видимості дороги, стану та навантаження автомобіль, погодні умови та інтенсивність руху;

- розділ ІІІ відділення 4 ст. 22.1 відповідно до якого, водій транспортного засобу може змінювати напрямок руху або смугу руху лише з особливою обережністю.

Вищевказані порушення Правил дорожнього руху Республіки Польща відповідають п. п. 1.5, 2.3 (б, д), 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України:

п. 1.5. – в якому вказано, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків;

п. 2.3., в якому зазначено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:

б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;

п. 10.1., який зобов`язує водія перед будь-якою зміною напрямку руху переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;

п. 12.1., у відповідності до якого під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен урахувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;

У результаті порушення ОСОБА_4 вказаних пунктів Правил дорожнього руху України відбулась дорожньо-транспортна пригода, унаслідок якої ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження у вигляді забою верхньої повіки лівого ока, верхньої кінцівки та правої гомілки, садна епідермісу обличчя та обох гомілок, підшкірної гематоми правої сідниці, слід субдуральної гематоми над лівою скроневою часткою, перелому Т12 хребця, тіла, двосторонніх переломів ребр, гематораксу, глибокого розриву печінки, розриву селезінки, великої кількості крові в черевній порожнині, відшарування сечового міхура від стінки таза, перелому лівої плечової кістки, сліду проколу ззаду правої руки. Причиною смерті ОСОБА_5 стали поліорганні ушкодження – переважно грудної клітки та черевної порожнини.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину визнав повністю, щиро розкаявся та підтвердив обставини вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, вказавши на час, місце, обставини вчинення, та показав, що справді 27 листопада 2021 року він керував автомобілем Volkswagen LT реєстраційний номер НОМЕР_3 , рухався на 7 (сьомому) кілометрі національної дороги №46 – окружної дороги м. Немодлін, зі сторони м. Ополе до м. Ниса в Республіці Польща. ОСОБА_5 була його пасажиркою, яка сиділа на пасажирському сидінні позаду нього. Через ожеледицю на дорозі він допустив виїзд керованого ним автомобіля ліворуч за межі проїзної частини дороги по напрямку його руху, де відбувся наїзд на металеве огородження та подальше перекидання транспортного засобу. Пасажирка ОСОБА_5 від отриманих травм померла. Він відшкодував дочці ОСОБА_5 – ОСОБА_6 завдану шкоду та допоміг із організацією поховання. До вчиненого обвинувачений ставиться критично, щиро кається, та просить суд його суворо не карати та не позбавляти його права керування транспортним засобом.

Показання ОСОБА_4 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Положення ч. 3 ст. 349 КПК України роз`яснено судом у судовому засіданні учасникам кримінального провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України дослідження доказів у даному кримінальному провадженню, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , щодо часу, місця, способу, мотиву та мети, форми вини, які ніким не оспорюються, визнано недоцільним у зв`язку із відсутністю сумнівів щодо правильного розуміння їх змісту учасниками судового провадження, добровільності їх позицій. При цьому судом з`ясовано, що учасники судового провадження правильно розуміють, що вони у такому разі будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Відтак, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення знайшла своє підтвердження та кваліфікує його дії за ч.2 ст.286 КК України як порушення правил дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло смерть потерпілому.

Обставиною, яка пом`якшує покарання, згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття ОСОБА_4 , активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданих збитків.

Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст.67 КК України, судом не встановлено.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд відповідно до вимог ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, дані про особу винного, те, що обвинувачений раніше не судимий, неодружений, на даний час проходить військову службу, на диспансерному обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває, добровільне відшкодування шкоди, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, як обставини, що пом`якшують покарання, та відсутність обставин, які обтяжують покарання.

Положеннями ст. 50 Кримінального кодексу України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Виходячи із засади співмірності, призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.

Згідно з ч. 6 ст. 368 Кримінального процесуального кодексу України обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року (справа N 750/5031/18, провадження N 51-2761км21) зазначив, що процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Водночас, визначені у ст. 65 Кримінального кодексу України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 Кримінального кодексу України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадках, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

З огляду на викладене, враховуючи позицію прокурора, що просив призначити обвинуваченій покарання із у вигляді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, позицію обвинуваченого, який просив суворо його не карати, суд вважає, що виправлення ОСОБА_4 можливе без ізоляції його від суспільства, а тому вважає необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, здійснення виховного впливу та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, є призначення йому покарання за ч.2 ст. 286 КК України із застосуванням положень ст. 75 Кримінального кодексу України. Таке покарання є достатнім, справедливим та необхідними для його виправлення та для запобігання вчиненню кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.

Визначене обвинуваченому покарання на переконання суду відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності. Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому злочину. Положеннями ст. 50 Кримінального кодексу України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Процесуальні витрати та речові докази відсутні.

Запобіжний захід не обирався.

Цивільний позов відсутній.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.100, 124, 370, 373, 374, ч.15 ст. 615 КПК України, суд –

У Х В А Л И В :

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання - позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 рік 6 місяців.

Відповідно до п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України та п.2 ч.3 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Іспитовий строк обчислюється відповідно до положень ст.165 КВК України з моменту проголошення вироку.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Вирок може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через Івано-Франківський міський суд.

Суддя ОСОБА_7