Рішення від 25 лютого 2026 р. у справі №183/6372/23 — Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/6372/23

Провадження № 2/185/3704/26

З А О Ч Н Е

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2026 року м. Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Бондаренко В.М.,

за участю секретаря: Данильченко Ю.О.,

розглянувши у відкритому заочному судовому засіданні у м. Павлограді Дніпропетровської області у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Сєвєродонецької окружної прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Луганській області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне підприємство «АГРО ДАР 2010», про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації, -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2023 року заступник керівника Сєвєродонецької окружної прокуратури Луганської області Путненко Г. звернувся до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне підприємство «АГРО ДАР 2010» до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації, в якому просив припинити право власності ОСОБА_1 , громадянки Російської Федерації, на земельну ділянку, площею 4.6989 га, кадастровий номер: 4421681600:15:004:0097, яка розташована на території Єпіфанівської сільської ради Кремінського району Луганської області, з цільовим призначенням – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, шляхом її конфіскації у власність держави, визначеному ч. 4 ст. 145 Земельного кодексу України.

Позиція позивача

В обґрунтування позову прокурор зазначив, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, реєстровий № 1631 від 27 листопада 2003 року, серії ВВА № 346963, ОСОБА_1 , яка є громадянкою Російської Федерації, місце реєстрації: АДРЕСА_1 , Кремінською районною державною адміністрацією 12 березня 2004 року був виданий державний акт, серії ЛГ№ 064023, про право власності на земельну ділянку площею 4.7000 га, яка розташована на території Єпіфанівської сільської ради Кремінського району Луганської області, з цільовим призначенням – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, акт зареєстрований в книзі за № 643 Е. Відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав (номер відомостей про речове право: 46301162 від 18.01.2022), ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , громадянка Російської Федерації, є власником земельної ділянки (реєстраційний номер об`єкту нерухомості: 2563531644120), площею 4.6989 га, кадастровий номер: 4421681600:15:004:0097, яка розташована на території Єпіфанівської сільської ради Кремінського району Луганської області, з цільовим призначенням – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Крім того, відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав (номер відомостей про речове право: 46301234 від 18.01.2022) зазначена земельна ділянка знаходиться в оренді строком 10 років, до 17.12.2031, з правом пролонгації, у Приватного підприємства «АГРО ДАР 2010», відповідно до договору оренди земельної ділянки від 17.12.2021, укладеному між ПП «АГРО ДАР 2010» та ОСОБА_1 . Таким чином, ОСОБА_1 , яка є іноземною громадянкою, 12 березня 2004 року, відповідно до державного акту на земельну ділянку, набула право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення та упродовж року добровільно її не відчужила відповідно до ч. 1 ст. 145 ЗК України (кінцевий строк сплив 12 березня 2005). Тому, в порядку визначеного законом, з метою захисту прав та інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Луганській області звернувся прокурор.

Заяви, клопотання сторін; інші процесуальні дії у справі

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2023 року відкрито провадження у цивільній справі № 183/6372/23 в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2024 року цивільна справа № 183/6372/23 за підсудністю передана до Межівського районного суду Дніпропетровської області, так як предметом спору є земельна ділянка, яка розташована на території Сєвєродонецької територіальної громади Луганської області (раніше на території Єпіфанівської сільської ради Кремінського району Луганської області), що підсудно було Кремінському районному суду Луганської області, підсудність якого змінено на Межівський районний суд Дніпропетровської області.

Ухвалою Межівського районного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2024 року відкрито провадження у цивільній справі № 183/6372/23 в порядку загального позовного провадження, з призначення підготовчого провадження.

Ухвалою Межівського районного суду Дніпропетровської області від 25 грудня 2024 року закрито підготовче провадження у цивільній справі № 183/6372/23 та призначено справу до судового розгляду.

Згідно рішення Вищої ради правосуддя від 29 липня 2025 року за №1589/0/15-25 «Про зміну територіальної підсудності судових справ Межівського районного суду Дніпропетровської області», з 4 серпня 2025 року змінено територіальну підсудність судових справ Межівського районного суду Дніпропетровської області шляхом її передачі до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, згідно ст. 14 ЦПК України, для розгляду вищевказаної справи визначено головуючого суддю Бондаренко В.М.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2025 року прийнято цивільну справу 183/6372/23 та відкрито провадження у порядку загального позовного провадження, з призначення розгляду справи по суті.

У порядку ст. 178 ЦПК України, відповідач не скористалася своїм правом щодо подачі відзиву на позовну заяву.

Прокурор просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі на доводах та підставах, зазначених у позові.

У судове засідання представник Головного управління Держгеокадастру у Луганській області Філіпенко А.В. не з`явилась, надавши суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд їх задовольнити, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Представник третьої особи ПП «АГРО ДАР 2010» у судове засіданні не з`явився, був належним чином повідомлений про розгляд справи, причини не явки суду не повідомив.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду справи була повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила. Відомостей про неможливість з`явитися у судове засідання відповідач суду не надала.

Суд, на підставі ст. 281 ЦПК України, ухвалив розглядати справу заочно.

Фактичні обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, реєстровий № 1631 від 27 листопада 2003 року, серії ВВА № 346963, ОСОБА_1 , яка є громадянкою Російської Федерації, місце реєстрації: АДРЕСА_1 , Кремінською районною державною адміністрацією 12 березня 2004 року був виданий державний акт, серії ЛГ№ 064023, про право власності на земельну ділянку площею 4.7000 га, яка розташована на території Єпіфанівської сільської ради Кремінського району Луганської області, з цільовим призначенням – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, акт зареєстрований у книзі за № 643 Е.

Відповідно до відомостей з державного реєстру речових прав (номер відомостей про речове право: 46301162 від 18.01.2022), ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , громадянка Російської Федерації, є власником земельної ділянки (реєстраційний номер: 2563531644120), площею 4.6989 га, кадастровий номер: 4421681600:15:004:0097, яка розташована на території Єпіфанівської сільської ради Кремінського району Луганської області, з цільовим призначенням – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, тобто відповідачка у подальшому, відповідно до діючого законодавства, належним чином зареєструвала своє право приватної власності на зазначену земельну ділянку.

Крім того, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав (номер відомостей про речове право: 46301234 від 18.01.2022) зазначена земельна ділянка знаходиться в оренді строком 10 років, до 17.12.2031, з правом пролонгації, у Приватного підприємства «АГРО ДАР 2010», відповідно до договору оренди земельної ділянки від 17.12.2021, укладеному між ПП «АГРО ДАР 2010» та ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка Російської Федерації, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , та документом, що посвідчує цю особу є посвідка на постійне проживання в Україні, серії НОМЕР_2 , виданого 05.02.2011 ВГІРФО УМВС України в Луганській області.

Як вбачається з інформації УДМС України в Луганській області № 4401.5.2-494/44.1-23 від 11.03.2023 відомості щодо документування паспортом громадянина України ОСОБА_1 відсутні.

Таким чином, ОСОБА_1 , яка є іноземною громадянкою, 12 березня 2004 року, відповідно до державного акту на земельну ділянку, набула право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення та упродовж року добровільно її не відчужила відповідно до ч. 1 ст. 145 ЗК України (кінцевий строк сплив 12 березня 2005).

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини (чч.1,3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України, зокрема у частині четвертій статті 56 цього Кодексу визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно ст. ст. 13, 14 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 321 ЦК України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Особливості правових підстав набуття та припинення права власності на об`єкти нерухомого майна іноземцями (особами без громадянства) визначені нормами Закону України «Про міжнародне приватне право», положеннями Цивільного та Земельного кодексів України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 38 Закону України «Про міжнародне приватне право», право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.

Згідно ч. 1 ст. 39 Закону України «Про міжнародне приватне право», виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

У ч. 1 ст. 1 ЗК України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 373 ЦК України, право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Приписами ч.ч. 1, 2, 4 ст. 374 ЦК України передбачено, що суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Іноземці, особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону.

Права та обов`язки суб`єктів права власності на землю (земельну ділянку) встановлюються законом.

Згідно ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 81 ЗК України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Норма ч. 4 ст. 81 ЗК України є імперативною, що зобов`язує іноземця здійснити відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення, а встановлений річний строк є преклюзивним строком.

При цьому, згідно ч. 5 ст. 22 ЗК України (в редакції станом на дату набуття права власності 12 березня 2004 року) землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст. 130 ЗК України набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть: громадяни України; юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава, та/або територіальні громади; територіальні громади; держава.

Порушення вимог частин першої і другої цієї статті є підставою для визнання правочину, за яким набувається право власності на земельну ділянку, недійсним, а також для конфіскації земельної ділянки.

У ст. 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

У п.п. д), е) ч. 1 ст. 140 ЗК України передбачено, що підставами припинення права власності на земельну ділянку є, зокрема, конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 145 ЗК України, якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.

У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.

Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель.

Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах.

Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

Частиною 5 ст. 41 Конституції України визначено, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 148 ЗК України земельна ділянка може бути конфіскована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

У відповідності до ч. 4 ст. 145 ЗК України, конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

Таким чином, ОСОБА_1 , яка є іноземною громадянкою, 12 березня 2004 року, відповідно до державного акту на земельну ділянку, набула право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення та упродовж року добровільно її не відчужила відповідно до ч. 1 ст. 145 ЗК України (кінцевий строк сплив 12 березня 2005).

На момент набуття відповідачкою права власності на земельну ділянку та виникнення у неї обов`язку відчужити земельну ділянку протягом року, національне законодавство не містило механізму реалізації зазначеного обов`язку, окрім безоплатної відмови від права власності, що не відповідає ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, з 18 січня 2001 року Закон України «Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)» встановив, що до врегулювання порядку реалізації прав громадян і юридичних осіб на земельну частку (пай) Земельним кодексом України власники земельних часток (паїв) тимчасово не можуть укладати угоди щодо купівлі-продажу, дарування земельної частки (паю) або іншим способом відчужувати ці частки (паї), окрім передачі їх у спадщину та при викупі земельних ділянок для державних і громадських потреб.

Ухвалений 25 жовтня 2001 року Земельний кодекс України не лише визначив термін такої заборони відчуження до 1 січня 2005 року, але й поширив її як на земельні частки (паї), так і на земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва незалежно від форми власності. Це й стало називатися «мораторієм на купівлю та продаж земель сільськогосподарського призначення».

Зазначений мораторій на продаж сільськогосподарських земель продовжувався та був скасований лише 31 березня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення» № 552-IX, яким було знято мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, крім земель державної власності, та встановлено порядок реалізації положень ст.145 ЗК України.

Однак, після скасування мораторію на продаж сільськогосподарських земель, відповідачка не прийняла заходів по відчуженню земельної ділянки.

Відповідно до ст. 348 ЦК України якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом.

Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна.

Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

При цьому ЄСПЛ неодноразово в своїх рішеннях звертає увагу на те, що якщо мова йде про експропріацію, це зазвичай тягне за собою зобов`язання держави присудити компенсацію потерпілому власнику тому що заволодіння майном , згідно з другим реченням першого абзацу статті 1 Протоколу № 1 без сплати суми, розумно пов`язаної з його вартістю, зазвичай становитиме непропорційне втручання.

У правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 18 вересня 2013 року (справа № 6-92цс13) зазначено, що основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», від 11 березня 2003 року «Новоселецький проти України», від 1 червня 2006 року «Федоренко проти України»), Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Керуючись вищевказаними нормами закону, а також встановивши, що відповідачка як громадянка Російської Федерації, набула на праві власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення, не відчужила її протягом строку, встановленого статтею 81 ЗК України, приходжу до висновку про наявність правових підстав для конфіскації земельної ділянки у ОСОБА_1 за рішенням суду на підставі статті 145 ЗК України.

Розподіл судових витрат

Як передбачено ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позову, Луганською обласною прокуратурою, як розпорядником державних коштів, був сплачений судовий збір у розмірі 2 684,00 грн, відповідно до платіжної інструкції № 203 від 27.04.2023, який підлягає стягненню з відповідачки на користь платника судового збору.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263-265, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Сєвєродонецької окружної прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Луганській області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне підприємство «АГРО ДАР 2010», про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації – задовольнити повністю.

Припинити право власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , громадянки Російської Федерації, на земельну ділянку, площею 4.6989 га, кадастровий номер: 4421681600:15:004:0097, яка розташована на території Єпіфанівської сільської ради Кремінського району Луганської області, з цільовим призначенням – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, шляхом її конфіскації у власність держави у порядку, визначеному ч. 4 ст. 145 Земельного кодексу України.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , громадянки Російської Федерації, на користь Луганської обласної прокуратурою, ЄДРПОУ 02909921, судовий збір у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач – Сєвєродонецька окружна прокуратура Луганської області, місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. 8 Березня, 2, ЄДРПОУ: 02909921.

Позивач – Головне управління Держгеокадастру у Луганській області, місцезнаходження: м. Івано-Франківськ, вул. Академіка Сахарова, буд. 34-а, ЄДРПОУ: 39771244.

Відповідач – ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Третя особа - Приватне підприємство «АГРО ДАР 2010», місцезнаходження: Луганська область, Сіверськодонецький район, с. Михайлівка, вул. Центральна, буд. 62, ЄДРПОУ: 37021560.

Суддя В.М. Бондаренко