Постанова від 25 лютого 2026 р. у справі №520/93/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2026 р. Справа № 520/93/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2025, головуючий суддя І інстанції: Садова М.І., повний текст складено 03.10.25 по справі № 520/93/25

за позовом ОСОБА_1

до Національної академії Національної гвардії України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Національної академії Національної гвардії України, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Національної академії Національної гвардії України, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за нормами, чинними станом на 01.01.2020, станом на 01.01.2021, станом на 01.01.2022, станом на 01.01.2023, та станом на 01.01.2024 у відповідності до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік» відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 01.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 08.10.2024 відповідно; зобов`язати Національну академію Національної гвардії України перерахувати, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за нормами, чинними станом на 01.01.2020, станом на 01.01.2021, станом на 01.01.2022, станом на 01.01.2023, та станом на 01.01.2024 у відповідності до вимог статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 01.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 08.10.2024 відповідно, з урахуванням виплачених сум; визнати протиправною бездіяльність Національної академії Національної гвардії України, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», та Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням; зобов`язати Національну академію Національної гвардії України перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», та Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням виплачених сум; визнати протиправною бездіяльність Національної академії Національної гвардії України, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 суми одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, розрахованого з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, за 26 років календарної служби; зобов`язати Національну академію Національної гвардії України перерахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, розрахованого з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, за 26 років календарної служби, з урахуванням виплачених сум; визнати протиправною бездіяльність Національної академії Національної гвардії України, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 суми грошової компенсації за невикористані 30 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік та за невикористані 45 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08.10.2024, визначеного з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням; зобов`язати Національну академію Національної гвардії України перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 30 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік та за невикористані 45 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08.10.2024, визначеного з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням виплачених сум; визнати протиправною бездіяльність Національної академії Національної гвардії України, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 суми грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в загальній кількості 140 календарних днів із розрахунку 14 календарних днів на рік, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 та 2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08.10.2024, визначеного з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням; зобов`язати Національну академію Національної гвардії України перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в загальній кількості 140 календарних днів із розрахунку 14 календарних днів на рік, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 та 2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08.10.2024, визначеного з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», щодо визначення посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням виплачених сум; вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2025 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Національної академії Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2020 до 19.05.2023 включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, з урахуванням розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України “Про Державний бюджет” на 2020-2023 роки. Зобов`язано Національну академію Національної гвардії України провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2020 до 19.05.2023 включно, із перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 рік, допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із урахуванням раніше виплачених сум. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Національної академії Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 судові витрати понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2025 в частині відмови в задоволенні позову та прийняти постанову, якою задовольнити позовні за період з 20.05.2023 по 08.10.2024; рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2025 змінити в частині розподілу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката в суді першої інстанції та стягнути із Національної академії Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката в суді першої інстанції в сумі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок; при прийнятті судового рішення по справі вирішити питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, а саме стягнути з Національної академії Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги адвоката в суді апеляційної інстанції в сумі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що у 2023 році Кабінет Міністрів України вийшов за межі своїх повноважень та встановив розрахункову величину для визначення посадових окладів відповідно до постанови від 12.05.2023 №481 – 1762 гривні, яка прямо суперечить Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік». Вказує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 по справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704. Стверджує, що оскільки розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року становив 2684 грн, то зміна цього розміру на 1762 грн шляхом прийняття Постанови №481 про внесення змін до п.4 Постанови №704, є значним звуженням змісту та обсягу існуючих прав і свобод позивача, що не було враховано судом першої інстанції. Щодо витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, звертає увагу, що Національна академія Національної гвардії України не надавала до суду жодного клопотання чи заяви стосовно зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Наголошує, що позивачем понесені витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції, які складають 5000,00 грн, що підтверджується: договором про надання правової допомоги від 02.12.2024; актом виконаних робіт від 02.01.2025; платіжною інструкцією від 19.12.2024 №435416889671.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу в Національній академії Національної гвардії України, звільнений зі служби у запас за станом здоров`я згідно наказу командувача Національної гвардії України від 27.09.2024 №260 о/с та виключений зі списків особового складу академії та всіх видів забезпечення з 08.10.2024 згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 08.10.2024 №307.

Позивач вважає, що з 01.01.2020 по 08.10.2024 відповідачем протиправно проводилось нарахування йому грошового забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а тому ініціював даний спір.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності Національної академії Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2020 до 19.05.2023 включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, з урахуванням розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет» на 2020-2023 роки.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання Національної академії Національної гвардії України провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2020 до 19.05.2023 включно, із перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 рік, допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, згідно з Постановою №704, із урахуванням раніше виплачених сум.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача перерахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 20.05.2023 по 08.10.2024, із перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, грошової допомоги на оздоровлення, допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом 01.01.2024 відповідно, згідно з Постановою №704, суд першої інстанції виходив з того, що Постановою №481 визначено, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються, виходячи з розміру 1762 гривні, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Задовольняючи частково клопотання позивача про стягнення судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судових витрат у розмірі 1000,00 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

За приписами ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до ч.4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Кабінетом Міністрів України 30.08.2017 прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018, та якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до пункту 4 Постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до постанови № 704).

Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103, якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.» (пункт 6 Постанови № 103).

Постанова № 103 набула чинності 24.02.2018.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704.

Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін.

Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 по справі №380/13603/21 вказав про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29.01.2020 (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18) положень пункту 4 Постанови №704 у редакції до 24.02.2018, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №103.

Верховний Суд дійшов висновку про те, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок пенсії з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Крім того, Верховний Суд врахував, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 залишена без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022. У контексті наведеного, для правильного вирішення вимог позивача, суди повинні встановити відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 на який позивач має право виплати, розмір прожиткового мінімуму, згідно з пунктом 4 Постанови № 704 за період з 30.01.2020 до 31.12.2020, з 01.01.2021 до 01.02.2021, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зазначена правова позиція була також підтримана у постановах Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №120/965/22-а, від 21.12.2023 у справі №520/8060/19 та від 24.06.2025 у справі №420/5584/24, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягають врахуванню під час апеляційного перегляду справи.

Отже, з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 відповідно до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.

Судом першої інстанції не було враховано, що лише з 29.01.2020 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року та безпідставно зобов`язано Національну академію Національної гвардії України провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, згідно з Постановою №704.

Отже, позовні вимоги за період з 01.01.2020 по 28.01.2020 задоволенню не підлягають, що не враховано судом першої інстанції.

Продовжуючи апеляційний розгляд справи, колегія суддів враховує, що 12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704», пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Пунктом 3 Постанови № 481 установлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.

Таким чином, з дня набрання чинності Постановою №481 (20.05.2023) Кабінет Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запровадив сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1 762,00 грн.

Проте рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови № 481 неправомірними та визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.

Згідно з частинами першою - третьою статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

З огляду на визначені в частинні третій статті 7 КАС України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704 в частині, що суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме закону про Державний бюджет України на відповідний рік не підлягає застосуванню як такий, що є протиправним і таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

При цьому Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19 та від 10.01.2023 у справі № 340/507/22).

Отже, пункт 4 Постанови №704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), оскільки суд не вправі, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт безвідносно до того чи був він чинним чи ні на момент виникнення спірних відносин.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено, що станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає – 2102 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2270,00 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2481,00 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, що станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2684,00 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що станом на 01.01.2024 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 3028,00 грн.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що у період 29.01.2020 по 08.10.2024 грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного року за Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, що стосуються реалізації конституційного права на соціальний захист, і сформулював юридичні позиції, згідно з якими за Конституцією України певні категорії громадян України потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (Рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, Рішення від 17.03.2004 № 7-рп/2004, Рішення від 20.12.2016 № 7-рп/2016).

Так, у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, пов`язані з особливістю виконуваних ними обов`язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захист суверенітету і територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України); потреба в додаткових гарантіях соціального захисту цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.

У первинній редакції пункту 4 Постанови № 704 Кабінет Міністрів України визначив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями прожитковий мінімум, встановлений законом на поточний рік, як державний соціальний стандарт, встановлений законом, який був покликаний забезпечити достатній рівень життя військовослужбовців на фоні росту цін та інфляції в країні та уникнути необхідності одноразових, штучних підвищень грошового забезпечення за рахунок видання окремих нормативно-правових актів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою, зокрема визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України (положення статті 2 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»).

Згідно з приписами статті 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров`я та освіти.

Відповідно до пояснювальної записки до проєкту Постанови № 704 необхідність її прийняття була зумовлена потребою реформування системи грошового забезпечення військовослужбовців, оптимізації структури грошового забезпечення та підвищення рівня грошового забезпечення військовослужбовців, який узгоджено з мінімальною заробітною платою в державі шляхом установлення розмірів посадових окладів, окладів за військовим званням у співвідношенні до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Натомість пункт 4 Постанови № 704 в редакції пункту 2 Постанови № 481 замінює такий державний соціальний стандарт як прожитковий мінімум на сталу величину – 1 762,00 грн, застосування якої при визначенні посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців не лише суттєво зменшує їх розміри окладів, а й зводить нанівець мету прийняття Постанови № 704 як такої.

Така зміна правового регулювання щодо розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців скасовує основну новелу пункту 4 Постанови № 704, яка полягала в тому, що розміри посадових окладів, окладів за військовим званням співвідносилися до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який установлюється законом про Державний бюджет на відповідний календарний рік, а також призводить до збільшення питомої частки додаткових видів грошового забезпечення, що нівелює ідею оптимізації структури грошового забезпечення та гарантії захищеності грошового забезпечення військовослужбовців від негативних економічних факторів.

Приписи пункту 4 Постанови № 704 у первинній редакції відповідали вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який запровадив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів різних категорій публічних службовців саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Відтак, посилання відповідача та суду першої інстанції на те, що у спірний період з 20.05.2023 по 08.10.2024 не було підстав для обрахунку грошового забезпечення, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2023, 01.01.2024 є помилковими.

Колегія суддів зазначає, що грошове забезпечення позивача у період з 29.01.2020 по 08.10.2024 обчислене без урахування зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня відповідного календарного року, що призвело до його виплати в меншому розмірі, ніж встановлений законодавством, чим порушені права позивача на належне грошове забезпечення.

Таким чином, посадовий оклад позивача та його оклад за військовим званням за вказаний період мав визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018 (виходячи з прожиткового мінімуму 1 762,00 грн), що своєю чергою призвело до неправильного обчислення складових грошового забезпечення.

Суд враховує, що виплата грошової допомоги на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, додаткової відпустки як учаснику бойових дій безпосередньо залежать від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням за останньою займаною штатною посадою.

З викладеного слідує, що грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби, грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки, додаткової відпустки як учаснику бойових дій мають обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату позивачу в період з 29.01.2020 по 08.10.2024 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, додаткової відпустки як учаснику бойових дій, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

За цим, доводи апеляційної скарги позивача про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, є частково обґрунтованими.

При цьому, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.2 ст.308 КАС України).

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову. Апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч.1 ст. 132 КАС України).

Згідно з ч.ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 6 ст.139 КАС України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).

Згідно з п.п. 1, 2 ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).

Згідно з п.п. 6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, які входять до предмета доказування у справі, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі “Баришевський проти України” (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі “Двойних проти України” (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі “Меріт проти України” (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Колегія суддів зазначає, що з аналізу статті 134 КАС України випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Колегія суддів звертає увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.

Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 року у справі № 904/8308/17 зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У цій справі представник позивача просить відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу при розгляді справи в суді першої інстанції у розмірі 5000,00 грн.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано копії наступних документів: договору про надання правової допомоги від 02.12.2024; акту виконаних робіт від 02.01.2025; квитанції від 19.12.2024.

Вищевказані документи є належними доказами, які підтверджують понесення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції.

Згідно з договором про надання правової допомоги від 02.12.2024 Клієнт доручає Бюро надати професійну правничу допомогу у справі щодо не виплати Клієнту грошового забезпечення військовослужбовця, обчисленого з урахуванням прожиткового мінімуму на 01 січня календарного року, представляти інтереси Клієнта у всіх судових інстанціях, організаціях, установах, вчиняти усі без винятку дії без будь-яких обмежень для виконання повноважень за цим договором.

Вартість представлення інтересів клієнта (надання правової допомоги) у відповідності до предмету договору справи становить фіксовану суму 16 000 грн, які оплачуються Клієнтом по етапах, зокрема: надання правової допомоги в суді першої інстанції – 5000,00 грн; надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції – 4000,00 грн.

Розмір гонорару успіху визначається за окремою угодою.

Зі змісту акту виконаних робіт від 02.01.2025 встановлено, що Адвокат виконав, а Клієнт прийняв роботи щодо надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції. Відповідно до чинного законодавства в разі фіксованої суми вартості професійної правничої допомоги детальний опис виконаних робіт Бюро (Адвокатом) не наводиться. Загальна вартість виконаних робіт складає 5000,00 грн.

Квитанцією від 19.12.2024 підтверджено факт оплати позивачем робіт (послуг) щодо надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції у розмірі 5000,00 грн.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, суд зазначає, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.01.2023 у справі №345/136/18, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини, розумність гонорару та витрачений адвокатом час. Суд, за відсутності клопотання іншої сторони, самостійно зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу внаслідок їх непропорційності.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 28.12.2020 у справі №640/18402/19, розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на зміст ч.4 ст.134 КАС України, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», у той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Крім того, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару у такому випадку.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Також, судом наголошено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.05.2024 у справі №227/2301/21 щодо розподілу судових витрат дійшла наступних висновків: «12.33. У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі №757/29103/20-ц (провадження №61-11792св21) зазначено, що в разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку з розглядом конкретної справи».

Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, згідно яких суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Оцінюючи співмірність витрат позивача на правничу допомогу із складністю предмету позову та обсягу наданих робіт, колегія суддів зазначає, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи, оскільки дана справа є справою незначної складності та підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.

З урахуванням того, що предмет спору у цій справі не є складним, спірні правовідносини не потребують складних правових досліджень, вивчення обсягу фактичних даних, складність складених процесуальних документів не є значним, тому колегія суддів, виходячи з принципу пропорційності, вважає, що сума, заявлена до стягнення є неспівмірною із складністю справи та обсягом наданих послуг адвокатом.

Отже, враховуючи наведені обставини, а також зміст та обсяг наданих послуг, розмір відшкодування, колегія суддів вважає заявлений позивачем до відшкодування розмір правової допомоги у суді першої інстанції у розмірі 5000,00 грн завищеним та таким, що підлягає зменшенню.

З огляду на вищевикладене, зважаючи на розмір витрат на оплату адвоката та його співмірність зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, колегія суддів доходить висновку, що доведеним та співмірним розміром витрат на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн, понесених під час розгляду справи в суді першої інстанції, що підтверджується належними доказами, а тому, такі витрати на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Національної академії Національної гвардії України.

Щодо заявлених позивачем вимог про відшкодування судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою в сумі 4000,00, понесених в суді апеляційної інстанції, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції позивач надав до суду копії акту виконаних робіт від 09.10.2025 та платіжної інструкції №2.345634395.1.

Зі змісту акту виконаних робіт від 09.10.2025 встановлено, що Адвокат виконав, а Клієнт прийняв роботи щодо надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції. Відповідно до чинного законодавства в разі фіксованої суми вартості професійної правничої допомоги детальний опис виконаних робіт Бюро (Адвокатом) не наводиться. Загальна вартість виконаних робіт складає 4000,00 грн.

Платіжною інструкцією №2.345634395.1 підтверджено факт оплати позивачем робіт (послуг) щодо надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції у розмірі 4000,00 грн.

Колегія суддів зазначає, що вищевказані документи є належними доказами, які підтверджують понесення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, суд зазначає, що участь одного адвоката при розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій свідчить про його обізнаність з обставинами щодо спірних правовідносин, що, поза сумнівом, істотно впливає на обсяг надання ним послуг в межах їх повторного вивчення.

Вказана позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19.11.2020 року у справі №520/7431/19.

Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, яка викладена в додатковій постанові від 11.12.2019 у справі №2040/6747/18, якою встановлено, що надання правової допомоги з приводу вирішення навіть певної (усієї) сукупності процесуальних питань в апеляційному порядку не може бути об`єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом, оскільки первинна - більш складна, об`ємна і потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази.

Дослідивши подані позивачем докази, враховуючи результат розгляду апеляційної скарги позивача на рішення суду першої інстанції, вищенаведені висновки суду щодо складності справи, обсягу та якості виконаних адвокатом робіт, значення цієї справи для особи, яка є іншою стороною у справі, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість та співмірність заявлених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн, понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що підтверджується належними доказами, а тому, такі витрати на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2025 по справі № 520/93/25 скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Національної академії Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 по 08.10.2024 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, додаткової відпустки як учаснику бойових дій, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зобов`язати Національну академію Національної гвардії України провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 по 08.10.2024 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, додаткової відпустки як учаснику бойових дій, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині в позові відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Національної академії Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, понесені у суді першої інстанції, у розмірі 3000,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Національної академії Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції, у розмірі 2000,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко