Постанова від 25 лютого 2026 р. у справі №520/25230/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2026 р. Справа № 520/25230/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2025, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/25230/25

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі відповідач), в якому позивач просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 02 травня 2025 року № 44/в, в частині відмови ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, відповідно до постанови КМУ №975 від 25.12.2013;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із частковою втратою 25% працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини.

В обґрунтування позову зазначив, що 03.06.2022 він був призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_3 та проходив службу у військовій частині № НОМЕР_2 на посаді стрільця-помічника гранатометника 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 6 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону та є учасником бойових дій згідно з посвідченням серії НОМЕР_4 , виданим ІНФОРМАЦІЯ_4 20.03.2024.

Відповідно до акту службового розслідування №657 від 20.02.2023 по факту отримання травми (поранення) позивач, 17.10.2022 приблизно о 16 год. 00 хв, під час бойових дій поблизу населеного пункту Андріївка Донецької області під час виконання військового обов`язку по захисту Батьківщини та територіальної цілісності, відсічі і стримуванні збройної агресії з боку збройних сил Російської Федерації внаслідок ворожого артилерійського обстрілу отримав мінно-вибухову травму, вогнепальне осколкове сліпе поранення лівої лопаткової ділянки з вогнепальним дірчатим переломом лівої лопатки. Отримане бойове травмування пов`язане з виконанням службових обов`язків під час несення військової служби по захисту Батьківщини, територіальної цілісності України, не порушення державного суверенітету на території Донецької та Луганської області, зафіксовано в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №1352 від 26.02.2023, №10502 від 23.10.1922.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 19.03.2023 за №352-РС позивач був звільнений з військової служби у відставку за підпунктом «6» (за станом здоров`я) та наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30.03.2023 року №89 виключений із списків особового складу військової частини, що підтверджується копією витягу із наказу №89. Позивач направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Згідно з довідкою МСЕК серії 12 ААА №117407 від 17.12.2024 про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках позивачу було встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 25%.

На підставі чого в січні 2025 року позивач звернувся до Міністерства оборони України з заявою стосовно призначення та виплати одноразової грошової допомоги згідно Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок №975 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

На підставі поданої позивачем заяви та доданих до неї документів співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_6 , був складений та поданий до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України для розгляду Комісією Міноборони Висновок щодо питання наявності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги.

Згідно з протоколом №44/в від 02.05.2025 комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, прийнято рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.

Підставою для відмови у призначенні такої допомоги стало те, що позивача звільнено з військової служби 30.03.2023, а 17.12.2024 встановлено ступінь втрати працездатності внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби.

Із рішенням відповідача, що викладено в пункті 5 протоколу засідання №44/в від 02.05.2025 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, встановленої пунктом 7 частини 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) позивач не згоден, вважає, що відповідач дійшов помилкового висновку про те, що ступінь втрати працездатності позивача внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, встановлено у понад тримісячний термін після звільнення з військової служби. Зазначає, що відповідачем не було прийнято до уваги, що позивач був вимушений очікувати встановлення причинно-наслідкового зв`язку травми.

Позивач зауважив, що у розумінні частини другої статті 16-3 Закону №2011-XII він є особою, яка має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом. Відповідно до пункту 3 Порядку №975 дата довідки медико-соціальної експертної комісії є днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги. Довідка медико-соціальної експертної комісії датована 17.12.2024, а в січні 2025 року позивачем були сформовані та направлені документи щодо отримання одноразової грошової допомоги. Тож, позивач вчинив всі можливі дії з метою отримання відповідної довідки МСЕК у строки, визначені законодавством, однак об`єктивно не мав можливості отримати відповідну довідку МСЕК у тримісячний строк після звільнення, оскільки не мав змоги вплинути на строк направлення його на ВЛК, проведення декількох ВЛК через неврахування комісією поранення, яке вплинуло на ступінь втрати працездатності, а також проведення МСЕК. В зв`язку з тим, що довідка МСЕК була отримана після спливу значного проміжку часу не з вини позивача, він не повинен зазнавати негативних наслідків від того, що огляд не відбувся у межах тримісячного строку.

З урахуванням викладеного, позивач вважає протиправним рішення комісії Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 02.05.2025 № 44/в, в частині відмови ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, відповідно до Порядку №975, як таке, що прийняте без врахування усіх обставин справи.

Міністерство оборони України надало відзив на адміністративний позов, в якому зазначило, що 17.10.2022 під час проходження служби позивач отримав мінно-вибухову травму; вогнепальне осколкове сліпе поранення лівої лопаткової ділянки з вогнепальним дірчатим переломом лівої лопатки. 26.02.2023 позивач отримав Довідку військової частини НОМЕР_2 №1352 від 26.02.2023 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), яка свідчила про отримання ним 17.10.2022 поранення за обставин безпосередньої участі ним у бойових діях під час захисту Батьківщини. Разом з цим, 23.10.2023 позивач повторно отримав Довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) за №10502 від 23.10.2023, за змістом ідентичну раніше отриманій Довідці військової частини НОМЕР_2 №1352 від 26.02.2023.

Відповідач наголосив, що саме вказана Довідка військової частини НОМЕР_2 №1352 від 26.02.2023 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), яка свідчила про отримання позивачем 17.10.2022 поранення за обставин безпосередньої участі ним у бойових діях під час захисту Батьківщини, та медичні документи з приводу отриманого позивачем 17.10.2022 поранення, які датовані 2022-м роком, стали підставою для висновку 18 Регіональної військово-лікарської комісії, визначеного у Протоколі засідання комісії №333 від 29.01.2024, про пов`язаність поранення позивача із захистом Батьківщини, про що свідчить безпосередньо сам зміст Витягу з Протоколу засідання 18 Регіональної ВЛК №333 від 29.01.2024.

Також наголосив на тому, що саме висновок 18 Регіональної ВЛК, визначений у Протоколі засідання комісії №333 від 29.01.2024 про пов`язаність поранення позивача із захистом Батьківщини та медичні документи з приводу отриманого позивачем 17.10.2022 поранення, які датовані 2022-м роком, стали підставою для встановлення позивачу 17.12.2024 Медико-соціальною експертною комісією ступеня втрати професійної працездатності внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, відповідно до Довідки МСЕК серії 12ААА №117407 від 17.12.2024.

Відповідач вважає, що дуже важливим для правильного вирішення даної справи є те, що поранення, у зв`язку з яким позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності, було отримано позивачем 17.10.2022. Видані позивачу у зв`язку з зазначеним пораненням Довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №1352 від 26.02.2023 та всі документи медичного характеру, пов`язані з цим пораненням, датовані 2022-м та лютим 2023-го року. Втім, позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 із заявою про направлення його та його документів до 18 Регіональної військово-лікарської комісії для встановлення причинного зв`язку його поранення тільки лише після звільнення з військової служби та виключення 30.03.2023 із списків особового складу військової частини.

З огляду на викладене є очевидним, що вже починаючи з дати (26.02.2023) отримання позивачем у зв`язку з пораненням Довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №1352 від 26.02.2023, саме на підставі якої 18-ю Регіональною військово-лікарською комісією 29.01.2024 і був встановлений причинний зв`язок поранення позивача із захистом Батьківщини, позивач мав об`єктивну можливість вчиняти всі необхідні дії, направлені на проходження і отримання висновку військово-лікарської комісії та на проходження МСЕК для встановлення йому ступеню втрати працездатності, як у період до звільнення з військової служби 30.03.2023 (протягом 1-го місяця і 4-х днів з 26.02.2023 - дати отримання позивачем Довідки №1352), так і протягом встановлених Законом 3-х місяців після звільнення з військової служби, а загалом – протягом 4-х місяців і 4-х днів.

З фактичних обставин по даній справі та наявних матеріалів справи відповідач вбачає очевидним те, що позивач об`єктивно мав можливість протягом всього часу до звільнення з військової служби (починаючи з 26.02.2023 - дати отримання позивачем Довідки №1352) і після звільнення (протягом 3-х місяців), загалом протягом 4-х місяців і 4-х днів, своєчасно вчинити всі необхідні дії для встановлення у кінцевому результаті йому ступеню втрати працездатності до 30.06.2023 у зв`язку із пораненням, отриманим 17.10.2022.

В той же час, матеріали справи не містять жодних належних, достатніх і допустимих доказів того, що позивач саме своєчасно вчиняв всі необхідні дії, направлені на проходження ВЛК та МСЕК для встановлення йому ступеню втрати працездатності, адже одна справа - вчиняти необхідні дії, а інша справа - вчиняти такі дії своєчасно, без необґрунтованих зволікань.

Отже, враховуючи те, що позивач був звільнений з військової служби з 30.03.2023, а ступінь втрати професійної працездатності позивачу було встановлено 17.12.2024, тобто вже після збігу трьох місяців після звільнення з такої служби, а саме аж після збігу 1-го року і майже 9 місяців, відповідач вважає, що права на отримання одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 не має.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2025 залучено до участі у справі №520/25230/25 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що за фактом отриманого поранення 25.10.2022 був проведений медичний огляд госпітальною військово-лікарською комісією військової частини НОМЕР_5 , якою було встановлено, що поранення позивача, ТАК, пов`язане з проходженням військової служби.

03.03.2023 госпітальна військово-лікарська комісія в/ч НОМЕР_6 провела медичний огляд позивача з метою визначення ступеня його придатності до військової служби та зробила висновок, що захворювання позивача не пов`язане з проходженням військової служби так як вогнепальне поранення лівої лопатки з дирчастим переломом від 17.10.2022 не було досліджено з причин, які були не відомі позивачу.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 19.03.2023 позивач був звільнений з військової служби у відставку за підпунктом «6» (за станом здоров`я) та наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 30.03.2023 року №89 виключений із списків особового складу військової частини.

Тільки 28.01.2024 відбулося засідання штатної військово-лікарської комісії 18 Регіональної військово-лікарської комісії, якою визначено причинний зв`язок поранень позивача, де були досліджені всі наявні поранення і підтверджено, що поранення, отримане позивачем, пов`язане з захистом Батьківщини.

В подальшому медико-експертна справа позивача була направлена для заочного розгляду до ДУ «Український Державний науково-дослідний інститут медико соціальних проблем інвалідності МОЗ України» на підставі того, що вперше позивач оглянутий 01.11.2023 міжрайонною спеціалізованою травмологічною МСЕК визнаний особою з інвалідністю ІІІ групи, із захворюванням, яке не пов`язане з проходженням військової служби, строком до 01.11.2024.

В подальшому позивач надав до міжрайонної спеціалізованої травмологічної МСЕК витяг з протоколу засідання штатної ВЛК 18 регіональної ВЛК від 29.01.2023 №333, в якій зазначено, що вогнепальне поранення лівої лопатки з дирчастим переломом від 17.10.2022 (не було вказано в свідоцтві про хворобу №831 від 03.03.2023), пов`язане із захистом Батьківщини і лише 17.12.2024 медико-соціальною експертною комісією позивачу було встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 25%.

На підставі чого в січні 2025 року позивач звернувся до відповідача з заявою стосовно призначення та виплати одноразової грошової допомоги згідно Порядку №975.

Зауважив, що судом першої інстанції не було враховано, що звернення позивача для отримання допомоги у поза визначений термін не залежало від його волі, так як було пов`язане із тяганиною по встановленню ступеню втрати працездатності, отриманої в результаті поранення, оскільки вогнепальне поранення лівої лопатки з дирчастим переломом від 17.10.2022 не було вказано в свідоцтві про хворобу №831 від 03.03.2023 (з причин, які невідомі позивачу) і, відповідно, не було враховано при складенні висновку ВЛК від 03.03.2023. В результаті чого позивач був змушений повторно проходити військово-лікарську комісію.

З огляду на викладене, на думку позивача, рішення суду від 05.12.2025 у справі №520/25230/25 підлягає скасуванню в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Учасниками справи отримано копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду від 07.01.2026 про відкриття апеляційного провадження та про призначення справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. позивачем отримано копію апеляційної скарги відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період.

17.10.2022 під час проходження служби позивач отримав мінно-вибухову травму; вогнепальне осколкове сліпе поранення лівої лопаткової ділянки з вогнепальним дірчатим переломом лівої лопатки.

Те, що позивач з 11.07.2022 по 17.10.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в районі с. Андріївка Донецької області підтверджено Довідкою в/ч НОМЕР_2 №10615 від 30.10.2023 /а.с. 23/.

За фактом отриманого поранення 25.10.2022 госпітальною військово-лікарською комісією в/ч НОМЕР_5 було проведено медичний огляд старшого солдата ОСОБА_1 , за результатом якого була сформована Довідка №411, в якій зазначено: "Поранення, ТАК, пов`язане з проходженням військової служби" /а.с. 24/.

26.02.2023 позивач отримав Довідку військової частини НОМЕР_2 №1352 від 26.02.2023 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), яка свідчила про отримання ним 17.10.2022 бойове поранення за обставин безпосередньої участі ним у бойових діях під час захисту Батьківщини /а.с. 21/.

03.03.2023 госпітальною військово-лікарською комісією в/ч НОМЕР_6 , за розпорядженням командира в/ч НОМЕР_2 від 22.02.2023 №922 було проведено медичний огляд ОСОБА_1 з метою визначення ступеня придатності до військової служби та зроблено висновок: "Захворювання, НІ, не пов`язане з проходженням військової служби". При цьому, зі змісту Свідоцтва про хворобу №831 вбачається, що вогнепальне поранення лівої лопатки з дирчатим переломом не було досліджено /а.с. 25/.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 19.03.2023 №52-РС позивач був звільнений з військової служби у відставку та наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30.03.2023 №89 виключений із списків особового складу військової частини з 30.03.2023. ОСОБА_1 направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_5 /а.с. 26/.

23.10.2023 позивач повторно отримав Довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) за №10502 від 23.10.2023, за змістом ідентичну раніше отриманій Довідці військової частини НОМЕР_2 №1352 від 26.02.2023 /а.с. 22/.

Тільки 29.01.2024 відбулось засідання штатної військово-лікарської комісії 18 Регіональної військово-лікарської комісії, якою визначено причинний зв`язок поранень позивача, досліджені всі наявні поранення і підтверджено, що поранення, отримане позивачем, пов`язане з захистом Батьківщини. Згідно Витягу з протоколу засідання №333 від 29.01.2024 "Поранення старшого солдата ОСОБА_1 , 1970 р.н.: "Стан після ПХО вогнепальної рани лівої лопатки від 20.10.2022 з дирчастим переломом лівої лопатки від 17.10.2022 з тимчасовим порушенням функцій лівої верхньої кінцівки, що підтверджується медичними та військово-обліковими документами, - ПОРАНЕННЯ, ТАК, ПОВ`ЯЗАНЕ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ" /а.с. 27/.

В подальшому медико-експертна справа позивача була направлена для заочного розгляду до ДУ «Український Державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» на підставі того, що вперше позивач оглянутий 01.11.2023 міжрайонною спеціалізованою травматологічною МСЕК визнаний особою з інвалідністю ІІІ групи, із захворюванням, яке не пов`язане з проходженням військової служби, строком до 01.11.2024. В подальшому позивач надав до міжрайонної спеціалізованої травматологічної МСЕК витяг з протоколу засідання штатної ВЛК 18 регіональної ВЛК від 29.01.2023 №333, в якій зазначено, що вогнепальне поранення лівої лопатки з дирчастим переломом від 17.10.2022 (яке не було вказано в свідоцтві про хворобу №831 від 03.03.2023), пов`язане із захистом Батьківщини /а.с. 28, 73, 74, 77/.

Лише 17.12.2024 Медико-соціальною експертною комісією позивачу було встановлено ступінь втрати працездатності у розмірі 25% внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, відповідно до Довідки МСЕК серії 12ААА №117407 від 17.12.2024 /а.с. 29/.

Отримавши Довідку МСЕК ОСОБА_1 20.12.2024 звернувся через ІНФОРМАЦІЯ_7 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, втратою працездатності на 25% /а.с. 64/.

На підставі поданої позивачем заяви та доданих до неї документів ІНФОРМАЦІЯ_1 був складений та поданий до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України для розгляду Комісією Міноборони Висновок №147/975/ОГД від 16.02.2025 щодо питання наявності у ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги /а.с. 63/.

Розглянувши подані документи комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, прийняла рішення, яке оформлено пунктом 5 протоколу №44/в від 02.05.2025, про відмову старшому солдату у відставці ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги на підставі норми підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону №2011-XII. Рішення мотивовано тим, що заявника звільнено з військової служби 30.03.2023, а 17.12.2024 встановлено ступінь втрати працездатності внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби.

Непогодившись із рішенням комісії Міністерства оборони України, оформленим протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 02.05.2025 №44/в, в частині відмови ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 у призначенні одноразової грошової допомоги, відповідно до Порядку №975, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, залишаючи адміністративний позов без задоволення, виходив з того, що рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яке оформлене Протоколом засідання комісії від 02 травня 2025 року №44/в (пункт 5), є законним і правомірним, а позов ОСОБА_2 – безпідставним.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила таке.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом №2011-XII.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 3 Закону №2011-ХІІ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Статтею 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-XII) передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до пункту 1 статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (одноразова грошова допомога), гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з підпунктом 7 пункту 2 статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.

Положеннями статті 16-1 Закону №2011-ХІІ визначений перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, визначеної цим Законом у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону.

Згідно з пунктом 2 статті 16-2 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому, у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Відповідно до пункту 2 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам.

Пунктом 3 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ передбачено, що встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров`я відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 6 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві резервістами.

Відповідно до пункту 9 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (пункт 10 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ).

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст) визначено Порядком № 975.

Відповідно до пункту 3 Порядку №975 у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Пунктом 7 Порядку №975 визначено, що у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальною експертною комісією, у розмірі, що визначається у відсотках від: 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби; 50-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю строкової військової служби, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій із строкової військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, пов`язаних з проходженням військової служби, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її із строкової військової служби; 50-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності в період проходження зборів чи служби у військовому резерві або не пізніше ніж через три місяці після закінчення таких зборів чи виконання резервістом обов`язків служби у військовому резерві.

Відповідно до пункту 11 Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Згідно з пунктом 12 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (розпорядник бюджетних коштів).

Пунктом 13 Порядку №975 встановлено, що розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.

Згідно з пунктом 15 Порядку №975 рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.

Практика Верховного Суду стосовно застосування Порядку №975 сформована, зокрема, у постановах від 27.05.2021 у справі №520/9807/2020, від 24.06.2021 у справі №120/1985/20-а, від 18.05.2022 у справі №500/423/19, від 18.05.2022 у справі №500/423/19, від 25.07.2022 у справі №380/6447/20 та від 18.03.2024 у справі №120/13997/21-а.

Верховний Суд у постанові від 08.11.2023 у справі №320/4821/19, аналізуючи положення пункту 7 частини другої статті 16 Закону України № 2011-XII, дійшов висновку, що у разі встановлення особі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, то права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у такої особи не виникає.

Суд також вказав, що остання є спеціальною правовою нормою, яка містить критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, зокрема:

суб`єкти отримання допомоги - військовослужбовці та особи звільнені з військової служби;

визначений час настання страхового випадку (встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності) - військовослужбовці та особи, звільнені з військової служби, які частково втратили працездатність внаслідок отримання поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби;

відсутність умови про встановлення втрати працездатності без встановлення інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення зі служби.

Аналіз вищевказаних положень Закону №2011-ХІІ та Порядку №975 дозволяє дійти висновку про те, що право звільненої з військової служби особи на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із частковою втратою працездатності обмежено:

тримісячним строком для встановлення такій особі часткової втрати працездатності, що рахується з дня звільнення такої особи з військової служби;

причинами отримання такою особою поранення (контузії, травми або каліцтва) або захворювання, оскільки останні повинні бути набуті особою саме під час виконання нею обов`язків військової служби.

Колегія суддів зауважує, що встановлення законодавцем обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги. У випадку пропуску такого строку виключними підставами для визнання судом поважними причин такого пропуску може бути лише наявність об`єктивно непереборних обставин, які пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Разом з тим, це не означає, що зі збігом цього строку особа безумовно втрачає соціальні гарантії, які надані їй Законом, зокрема можливість реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у виключних випадках із застосуванням судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову).

Вищезазначене підтверджується позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 23.10.2018 у справі №161/69/17 та від 12.03.2019 у справі №760/18315/16-а, у яких колегія суддів Верховного Суду дійшла обґрунтованого висновку, що строк може вважатись присічним за умови, якщо особа протягом цього строку має можливість в будь-який час звернутися за захистом своїх соціальних прав, а саме, права на отримання грошової виплати; не вважається завершеним строк за умови об`єктивної відсутності можливості особи безперешкодного звернення за захистом відповідного соціального права; таке обмеження буде порушенням права особи на соціальне забезпечення та проявом дискримінації.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 08.04.2024, повертаючи справу №540/3059/20 на новий розгляд, вказав, що при розгляді подібних спорів суди повинні встановити, чи були вчинені особою всі залежні від неї дії щодо отримання довідки МСЕК у строки, які надають право на отримання одноразової грошової допомоги.

З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку, що встановлений законодавством тримісячний строк для встановлення особі часткової втрати працездатності рахується з дня звільнення такої особи з військової служби, є преклюзивним і підлягає поновленню лише у виключних випадках у зв`язку із наявністю об`єктивно непереборних обставин, які пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, що підтверджені доказами, належність яких повинна бути перевірена уповноваженим органом або судом.

З матеріалів справи судом встановлено, що тривала процедура визначення ступеня втрати працездатності була безпосередньо пов`язана з необхідністю належного документального підтвердження характеру та наслідків поранення, отриманого 17.10.2022, а саме - вогнепального поранення лівої лопатки з дирчастим переломом, оскільки зазначене поранення не було вказано в свідоцтві про хворобу №831 від 03.03.2023 (з причин, які невідомі позивачу) і, відповідно, не було враховано при складанні висновку ВЛК від 03.03.2023. В результаті чого позивач був змушений повторно проходити військово-лікарську комісію.

За таких обставин суд приходить до переконання, що пропуск строку звернення за отриманням допомоги є поважним, оскільки він об`єктивно зумовлений недоліками у медичній документації та процедурними особливостями встановлення ступеня втрати працездатності які не перебували під контролем позивача та не залежали від його волі.

При цьому, отримавши довідку про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12ААА №117407 від 17.12.2024, позивач одразу ж звернувся із заявою від 18.12.2024 (вх. № 19535 від 20.12.2024) про виплату одноразової грошової допомоги до ІНФОРМАЦІЯ_8 /а.с. 64/.

Відтак, ступінь втрати працездатності позивачу первинно встановлено з 17.12.2024, при цьому присічний строк, визначений ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивачем не порушено.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення комісії Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 02.05.2025 № 44/в, в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, є протиправним, а отже вимоги про визнання його протиправним та скасування є такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 відразу ж після отримання Довідки в/ч НОМЕР_2 від 26.02.2023 №1352 про пов`язаність поранення позивача із захистом Батьківщини, а захворювання - з проходженням військової служби, мав об`єктивну можливість звернутись із заявою про направлення його документів до Медико-соціальної експертної комісії для встановлення йому ступеня втрати професійної працездатності, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на те, що звернення позивача з заявою про встановлення ступеня втрати професійної працездатності, є його суб`єктивним правом, а не юридичним обов`зком. Позивач не мав обов`язку звертатись із заявою про встановлення ступеня втрати професійної працездатності одразу після отримання Довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва).

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із частковою втратою 25% працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, колегія суддів зазначає таке.

Відповідач, приймаючи рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги старшому солдату у відставці ОСОБА_1 виходив лише з того, що останнім пропущено тримісячний термін після звільнення з військової служби. Тобто, по суті заява ОСОБА_1 розглянута не була, відповідач не надавав оцінки по суті поданих документів.

Колегія суддів зазначає, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15.11.1996 у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява № 22414/93) зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України»).

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на те, що відмова відповідача у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку із частковою втратою працездатності, зумовлена пропуском тримісячного строку з моменту звільнення з військової служби, і відповідачем не встановлювались інші обставини щодо наявності підстав для призначення одноразової грошової допомоги згідно заяви від 18.12.2024 (вх. № 19535 від 20.12.2024) та пакету документів, колегія суддів, з метою повного та належного захисту прав позивача, вважає належним способом захисту прав позивача зобов`язання Міністерства оборони України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку із частковою втратою 25% працездатності, без встановлення інвалідності, внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини на підставі поданої заяви від 18.12.2024 (вх. № 19535 від 20.12.2024) та пакету документів, з урахуванням висновків суду.

Отже, позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, пункт 29).

Згідно з частинами 1, 2 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2025 по справі № 520/25230/25 прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, а отже підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2025 по справі № 520/25230/25 - скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 02 травня 2025 року № 44/в, в частині відмови ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013.

Зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку із частковою втратою 25% працездатності без встановлення інвалідності, внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини на підставі поданої заяви від 18.12.2024 (вх. № 19535 від 20.12.2024) та пакету документів, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий