Постанова від 25 лютого 2026 р. у справі №440/11367/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2026 р. Справа № 440/11367/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2025, головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко, повний текст складено 23.10.25 по справі № 440/11367/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просить суд: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не проведення індексації пенсії ОСОБА_1 в повному обсязі із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та які враховуються для обчислення пенсії з 01.03.2023 на виконання постанови КМУ від 24.02.2023 №168 з урахуванням коефіцієнта 1,197 та з 01.03.2024 на виконання постанови КМУ від 23.02.2024 №185 з урахуванням коефіцієнта 1,0796; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити індексацію та перерахунок пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та які враховуються для обчислення пенсії з 1 березня 2023 року на виконання постанови КМУ від 24.02.2023 № 168 з урахуванням коефіцієнта 1,197, з 1 березня 2024 року на виконання постанови КМУ від 23.02.2024 року № 185 з урахуванням коефіцієнта 1,0796 та з 20.03.2024 здійснити виплату пенсії у розмірі 103712,06 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог за період з 01.03.2023 по 13.02.2025 повернуто позивачу.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2025 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не проведення індексації пенсії ОСОБА_1 відповідно до постанови КМУ від 24.02.2023 №168 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році" та постанови №185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 14.02.2025 індексацію, перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні з якої сплачено страхові внески, та які враховуються для обчислення пенсії: з 01.03.2023 на виконання постанови КМУ від 24.02.2023 № 168 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році", з урахуванням коефіцієнта збільшення, установленого пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 10 цієї постанови, з 01.03.2024 на виконання постанови КМУ від 23.02.2024 №185 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році" з урахуванням коефіцієнта збільшення, установленого пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 3 цієї постанови, з урахуванням раніше виплачених сум. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2025 та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що у зв`язку з помилковою позицією відповідача про те, що розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого Постановами №168 та №185, не може перевищувати 1500 грн, відповідач не доплатив позивачу 20 457,08 грн (14310,30 грн + 6146,78 грн) та суттєво обмежив розмір пенсії. Вказує, що перерахунок пенсії позивача та її індексація проводиться відповідно до ст.ст. 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі відшкодування фактичних збитків (пенсії по інвалідності: та у зв`язку з втратою годувальника), розміри пенсії передбачені частиною третьою цієї статті, починаючи з 2022 року. Щороку з 1 березня індексуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з урахуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Стверджує, що у рішенні №7-р(І)/23 від 13.09.2023 Конституційний Суд України вказав, що Закон України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», прийнятий на виконання ст.16 Конституції України, є спеціальним, і у ньому визначено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, у тому числі порядок пенсійного забезпечення таких осіб, тому соціальні гарантії для цієї категорії осіб, зокрема, розмір пенсійного забезпечення, має встановлювати законодавець виключно в Законі №796. Зміни, щодо обмеження пенсії в закон не внесені. Звертає увагу, що 20.03.2024 рішенням Конституційного Суду України №2р-(II)/2024 припис ст.2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на статтю 67 Закону №796-ХІІ, визнано неконституційним, а за рішенням суду у справі №524/9786/24, яке набрало законної сили 17.09.2024, відповідач не має правових підстав обмежувати пенсію позивача максимальним розміром, установленим для осіб, які втратили працездатність.

Також, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2025 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що індексація пенсії позивача у 2019-2025 роках вже проводилась відповідно до Постанов №№ 124, 251, 127, 118, 168, 185, 209, Порядку №124 та з урахуванням приписів частини другої статті 42 Закону №1058-IV шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії з послідовним застосуванням коефіцієнтів збільшення: 1,17, 1,11, 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796 та 1,115. Вказує, що позивачу пенсія по інвалідності 2 групи у відповідності до ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 11.03.2008 обчислена з урахуванням показника середньої заробітної плати за 2014-2016 роки у розмірі 3764,40 грн. Стверджує, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зобов`язав позивача здійснити індексацію пенсії позивача, проте, суд не може вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції Пенсійного фонду України (дискреційні повноваження).

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційних скарг, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області та отримує пенсію по інвалідності, як особа з інвалідністю 2 групи, захворювання пов`язане з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, в розмірі фактичних збитків згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.05.2024 по справі №524/9786/23 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті пенсії без обмеження максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 з 20.03.2024 перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду №524/9786/23 від 03.05.2024, позивачу проведено перерахунок пенсії без обмеження її максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум.

Розмір пенсійної виплати з 20.03.2024 склав 84628,98 грн: % втрати працездатності 80,00; основний розмір пенсії від середнього заробітку 103712,06 грн; підвищення інвалідам армії, прирівняних до інвалідів війни 2 групи (40% від 2361 грн) 944,40 грн; цільова допомога інвалідам війни ІІ-Ї групи 50,00 грн; додаткова пенсія інвалідам 2 групи з числа ліквідаторів ЧАЕС Пост.№112 п.5 379,60 грн; місяць підвищення розміру пенсії 01.03.2024; обмеження в індексації з 01.03.2023 – 14310,30 грн; обмеження в індексації з 01.03.2024 – 6146,78 грн; розмір пенсії з надбавками 84628,98 грн; максимальний розмір пенсії 84628,98 грн.

З 01.03.2025 позивачу проведено перерахунок пенсії - індексація заробітку (масовий), розмір пенсії склав 86128,98 грн: % втрати працездатності 80,00 грн; основний розмір пенсії від середнього заробітку 115638,90 грн; підвищення інвалідам армії, прирівняних до інвалідів війни 2 групи (40% від 2361 грн) 944,40 грн; цільова допомога інвалідам війни ІІ-Ї групи 50,00 грн; додаткова пенсія інвалідам 2 групи з числа ліквідаторів ЧАЕС 379,60 грн; місяць підвищення розміру пенсії 01.03.2025; обмеження в індексації з 01.03.2023 – 14310,30 грн; обмеження в індексації з 01.03.2024 – 6146,78 грн; обмеження індексації з 01.03.2025 року – 10426,84 грн; розмір пенсії з надбавками 86128,98 грн.

Вважаючи протиправними дій відповідача щодо не проведення індексації пенсії позивачу в повному обсязі із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та які враховуються для обчислення пенсії з 01.03.2023 на виконання Постанови №168 з урахуванням коефіцієнта 1,197 та з 01.03.2024 на виконання Постанови №185 з урахуванням коефіцієнта 1,0796, позивач ініціював даний спір.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправних дій відповідача щодо не проведення індексації пенсії позивачу відповідно до Постанови №168 та Постанови №185.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача здійснити з 14.02.2025 індексацію, перерахунок та виплату пенсії позивачу із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні з якої сплачено страхові внески, та які враховуються для обчислення пенсії: з 01.03.2023 на виконання Постанови №168, з урахуванням коефіцієнта збільшення, установленого пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 10 цієї постанови, з 01.03.2024 на виконання Постанови №185 з урахуванням коефіцієнта збільшення, установленого пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 3 цієї постанови, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити індексацію та перерахунок пенсії позивачу у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що пунктом 10 Постанови №168 та пунктом 3 Постанови №185 передбачено, що розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктами 1-7 цієї постанови №168 та пунктом 1 і підпунктами 1-7 пункту 2 Постанови №185, не може перевищувати 1500 гривень.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити виплату пенсії у розмірі 103712,06 грн, суд першої інстанції виходив з того, що виплата пенсії буде здійснена після її перерахунку з урахуванням пункту 10 Постанови №168 та пункту 3 Постанови №185.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 (далі по тексту - Закон №796-ХІІ).

Відповідно до ст.49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно зі ст.54 Закону №796-XII пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. Дружинам (чоловікам), які втратили годувальника із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від причинного зв`язку смерті з Чорнобильською катастрофою.

Відповідно до ч.5 ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація пенсій проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно з п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» (далі по тексту - Постанова №168) установлено, що з 1 березня 2023 року: перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. №124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році» (Офіційний вісник України, 2019 р., №19, ст. 663), проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,197.

Пунктом 3 Постанови №168 установлено, що з 1 березня 2023 р. розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачені частиною третьою статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням розміру підвищення пенсій відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 р. № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» (Офіційний вісник України, 2022 р., № 18, ст. 968) підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 10 цієї постанови.

Пунктом 10 Постанови №168 передбачено, що розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктами 1-7 цієї постанови, не може перевищувати 1500 гривень.

23.02.2024 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» (далі по тексту – Постанова №185).

Згідно з підпунктом 3 пункту 2 Постанови №185 установлено, що з 1 березня 2024 р.: розміри пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачені частиною третьою статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням розміру підвищення пенсій відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» (Офіційний вісник України, 2022 р., № 18, ст. 968), пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 р. №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» (Офіційний вісник України, 2023 р., № 26, ст. 1475) підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 3 цієї постанови.

Водночас, пунктом 3 Постанови №185 установлено, що:

у разі, коли розмір підвищення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 та підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не досягає 100 гривень, встановлюється щомісячна доплата до пенсії в сумі, що не вистачає до зазначеного розміру, яка враховується під час подальших перерахунків пенсії;

розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 та підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не може перевищувати 1500 гривень.

Із матеріалів справи встановлено, що на виконання постанов Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» та від 23.02.2024 №185 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» позивачу з 01.03.2023 нарахована індексація у сумі 14310,30 грн, з 01.03.2024 нарахована індексація у сумі 5146,78 грн, але до виплати вказані суми не включено.

Обґрунтувань зазначених вище дій щодо не включення суми індексацій до розміру пенсії позивача пенсійним органом не наведено.

Доводи апеляційної скарги відповідача стосовно того, що за наслідками застосування коефіцієнтів індексації, передбачених Постановами №168 та №185, розмір збільшення пенсії не може перевищувати 1500,00 грн, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки із протоколу перерахунку пенсії позивача не встановлено, що при нарахуванні пенсії ОСОБА_1 відповідачем здійснювалось нарахування індексації пенсії позивача із обмеженням 1500,00 грн.

З матеріалів справи не вбачається того, що орган пенсійного фонду застосував коефіцієнти індексації навіть із обмеженням розміру збільшення до 1500,00 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відповідач протиправно не провів позивачу індексацію пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» та постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році».

Стосовно доводів апеляційної скарги позивача про те, що 20.03.2024 рішенням Конституційного Суду України №2р-(II)/2024 припис ст.2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на статтю 67 Закону №796-ХІІ, визнано неконституційним, а за рішенням суду у справі №524/9786/24, яке набрало законної сили 17.09.2024, відповідач не має правових підстав обмежувати пенсію позивача максимальним розміром, установленим для осіб, які втратили працездатність, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Постанов №168 та №185 Кабінет Міністрів України запровадив тимчасове (на 2023-2024 роки) обмеження на максимальний розмір індексації пенсій, а саме: розмір підвищення пенсії за результатами індексації обмежено 1500 грн.

Встановлене абз.3 п.10 Постанови №168 та пунктом 3 Постанови №185 обмеження максимальної суми індексації пенсії у розмірі 1500 грн у період спірних правовідносин, які виникли у 2023 та 2024 роках, відповідає приписам чинного правового регулювання, зокрема, з урахуванням норм п.8 розд. "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" та норм п.6 розд. "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".

Судова колегія звертає увагу, що відповідно до позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введений воєнний стан.

Відповідно до статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Отже, воєнний стан як особливий правовий режим вимагає вчинення уповноваженими суб`єктами стратегічних та оперативних заходів, спрямованих на захист держави, здійснення яких водночас пов`язане з небезпекою для життя і здоров`я.

Відповідно до пункту 4 Указу № 64/2022 Кабінет Міністрів України зобов`язано невідкладно, зокрема, забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Згідно з пунктом 6 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінету Міністрів України доручено забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

Такі положення Указу № 69/2022 в повній мірі кореспондуються з абзацами другим та третім підпункту 2 пункту 22 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, якими установлено, що в умовах воєнного стану або для здійснення згідно із законом заходів загальної мобілізації Кабінет Міністрів України може приймати рішення, зокрема щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування.

Вказані положення неконституційними не визнавалися, є чинними і узгоджуються, зокрема з Рішенням від 25 січня 2012 року №3-рп/2012, в якому Конституційний Суд України зазначив про наявність у КМУ права встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Як зазначено вище, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.

У статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція) зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи («Sporrong and Lonnroth v. Sweden», № 7151/75, № 7152/75, п. 73). Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності («Pressos Compania Naviera S.A. and others v. Belgium»), №17849/91, п.33).

Вирішуючи, чи була дотримана ця вимога, Суд визнає, що держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів із огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який ідеться. Проте суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на «мирне володіння [його] майном» в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу («Zvolsky аnd Zvolska v. the Czech Republic», № 46129/99, п. 63).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) ЄСПЛ, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і у справі Стре проти Сполучного Королівства («Stretch v. the United Kingdom», № 44277/98, п. 37).

Також у цій справі Суд вважає за необхідне врахувати висновки ЄСПЛ у справі «Grudiс v. Serbia» (заява №31925/08, пункт 72) про те, що у сфері соціального законодавства, у тому числі в сфері пенсійних виплат, держави користуються широкою свободою розсуду, що в інтересах соціальної справедливості та економічного добробуту може законно змусити їх коригувати, обмежувати або навіть зменшувати розмір пенсійних виплат, які, як правило, виплачуються кваліфікованому населенню.

За аналогічних обставин у справах «Valkov and оthers v. Bulgaria» (заява № 2033/04), «Khoniakina v. Georgia» (заява № 17767/08) ЄСПЛ не констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та визнає можливість, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, у кожній конкретній справі Суд зобов`язаний ураховувати всі відповідні обставини справи та з`ясувати, чи було законним таке втручання, чи мало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується.

Вказане вище у сукупності свідчить про те, що реалізація Кабінетом Міністрів України покладених на нього повноважень в частині обмеження верхньої межі індексації спрямовано на утримання зростання нерівності між розмірами пенсійних виплат різних категорій пенсіонерів з метою збалансування наявного фінансового ресурсу держави та досягнення справедливого балансу між захистом інтересів якомога більшої кількості громадян, особливо тих, чиї пенсії є дуже низькими. Вказана стратегія Уряду передусім сприяє забезпеченню соціальної справедливості та економічної стабільності в умовах воєнного стану, коли держава в першу чергу зобов`язана мобілізувати всі доступні їй ресурси, у тому числі фінансові, саме для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії рф.

Вищенаведені висновки суду щодо повноважень Кабінету Міністрів України визначати верхню межу індексації пенсійних виплат узгоджуються з висновками Верховного Суду, що викладені у постанові від 07.06.2024 року у справі №420/25804/23, від 20.06.2024 року у справі №420/23990/23, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковими для врахування при розгляді даної справи.

Таким чином, позивач фактично пов`язує обмеження розміру індексації у 2023-2024 роках з обмеженням максимального розміру пенсії, однак, такий підхід є помилковим, оскільки максимальний рівень індексації 1500 грн закріплено Постановами №168 та №185, виключень щодо неврахування вказаних положень під час такого перерахунку пенсії законодавство не містить. Пункт 10 постанови Кабінету Міністрів України №168 та пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України №185 є чинними, не суперечать вимогам закону та містять імперативну вимогу щодо граничної межі розміру збільшення, з огляду на що підлягають застосуванню відповідачем.

Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача та відповідних доводів апеляційних скарг, колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Враховуючи встановлені у справі фактичні обставини, з метою повного та належного захисту прав позивача, суд першої інстанції, відповідно до вимог ч.2 ст.9 КАС України, правомірно вийшов за межі позовних вимог, та обрав спосіб захисту порушеного права позивача, що в повній мірі сприяє досягненню ефективного захисту інтересів позивача та встановлює спосіб відновлення його права від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо не проведення індексації пенсії позивачу відповідно до Постанови №168, Постанови №185 та зобов`язання відповідача здійснити з 14.02.2025 індексацію, перерахунок та виплату пенсії позивачу із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні з якої сплачено страхові внески, та які враховуються для обчислення пенсії: з 01.03.2023 на виконання Постанови №168, з урахуванням коефіцієнта збільшення, установленого пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 10 цієї постанови, з 01.03.2024 на виконання Постанови №185 з урахуванням коефіцієнта збільшення, установленого пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 3 цієї постанови, з урахуванням раніше виплачених сум.

При цьому, позовні вимоги про зобов`язання відповідача здійснити виплату пенсії позивачу у розмірі 103712,06 грн, не підлягають задоволенню, з огляду на її передчасність.

Колегія суддів зазначає, що передчасне задоволення даних вимог фактично суперечить основним засадам адміністративного судочинства, оскільки судове рішення не може ставитись в залежність від настання або ненастання обставин, що можуть виникнути в майбутньому.

Також, у разі незгоди позивача з подальшими діями відповідача, останній не позбавлений права звернутися за захистом порушених прав з відповідним позовом до суду.

Оскільки суд не вправі вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому, колегія суддів вважає, що вищевказана позовна вимога не підлягає захисту судом і у її задоволенні слід відмовити у зв`язку з передчасністю її заявлення.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційних скарг позивача та відповідача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційні скарги залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2025 по справі № 440/11367/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко