Рішення від 25 лютого 2026 р. у справі №380/11144/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2026 рокусправа № 380/11144/25

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Лунь З.І. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не включенні до складу грошового забезпечення, з якого позивачу обчислена грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошової компенсації за 27 діб невикористаної щорічної основної відпустки (за 2023 рік -1 доба, 2024 рік -15 діб, 2025 рік -11 діб); грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2023 по 2025роки, обчисливши їх суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», та провести її виплату з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Позовну заяву мотивовано тим, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.04.2025 №104, позивачу нараховано грошову компенсацію за: щорічну невикористану основну відпустку у розмірі 27 діб за 2023-2025роки; щорічну невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2023-2025роки. Проте, додаткова грошова винагорода не враховувалась при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Позивач вважає, що бездіяльність відповідача щодо не врахування додаткової грошової винагороди при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки є протиправною у зв`язку із чим звернувся з даним позовом до суду і просить задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою від 06.06.2025 суддя Кисильова О.Й. відкрила провадження у цій справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Згідно із ч.9 ст.31 Кодексу адміністративного судочинства України невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя (якщо справа розглядається одноособово) або суддя-доповідач із складу колегії суддів (якщо справа розглядається колегіально) у визначених законом випадках не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.

Відповідно до Розпорядження керівника апарату Львівського окружного адміністративного суду від №7/р від 26.01.2026 «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ» та відповідно до рішення Вищої ради правосуддя №100/0/15-26 від 22.01.2026 та Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого Рішенням Ради суддів України 11.11.2024 №39 (із змінами).

Після автоматизованого розподілу для розгляду цієї справи визначено суддю Лунь З.І.

Ухвалою від 27.01.2026 суддею прийнято адміністративну справу №380/22285/25 до свого провадження.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву за змістом якого у задоволенні позову просить відмовити.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Суд установив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 17.06.2014 по 01.04.2020 та з 16.11.2023 по 12.04.2025.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.04.2020 №74 позивача виключено зі списків особового складу та знято зі всіх видів забезпечення.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16.11.2023 №306 відповідно до указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» призваний на військову службу та призначений на посаду штурман 1 відділу напрямків на авіацію військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.04.2025 №104 позивача виключено зі списків особового складу та знято зі всіх видів забезпечення.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.04.2025 №104 відповідно до абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зобов`язано виплатити позивачу грошову компенсацію за 27 діб невикористаної щорічної основної відпустки (за 2023 рік -1 доба, 2024 рік- 15 діб, 2025 рік -11 діб). Також, зобов`язано виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2023 по 2025 роки.

Під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 позивач щомісяця отримував грошове забезпечення, до складу якого входила додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, що підтверджується картками особового рахунку за 2023 рік; за 2024 рік; за 2025 рік (копії карток особового рахунку додаються).

25.04.2025 позивач звернувся із запитом до командування військової частини НОМЕР_1 щодо надання інформації про те, чи нарахування та виплата йому грошової компенсації за 27 діб невикористаної щорічної основної відпустки (за 2023 рік -1 доба, 2024 рік -15 діб, 2025 рік -11 діб); грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2023 по 2025 роки при звільненні з військової служби здійснювалася з урахуванням щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та відповідно, якщо їх нарахування та виплата здійснена без врахування вище зазначеної винагороди передбаченої Постановою КМУ №168 здійснити відповідний перерахунок та виплату грошової компенсації за 27 діб невикористаної щорічної основної відпустки (за 2023 рік - 1 доба, 2024 рік - 15 діб, 2025 рік- 11 діб); грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2023 по 2025 роки з її врахуванням (копія запиту додається).

Листом від 12.05.2025 №1145/188/14/157/пс відповідач повідомив позивача проте, що нарахування та виплату йому грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпусток без врахування щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168 та відсутність підстав для перерахунку їх розміру.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій та за невикористану щорічну основну відпустку протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Предметом спору у цій справ є обчислення розміру грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпусток, без урахування суми щомісячної грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168.

Вирішуючи спір, суд застосовує такі норми права.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Статтею 17 Конституції України, встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Статтею 65 Конституції України, визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону, яким є Закон України «Про військовий обов`язок та військову службу`від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Закон №2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Статтею 40 Закону №2232-XII визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

За приписами статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин)) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 Про введення воєнного стану в Україні та №69 Про загальну мобілізацію, статті 9-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та абзаців другого - восьмого пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 28.06.2023 № 3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану Кабінетом Міністрів України» прийнято постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Постанова №168).

Відповідно до пункту 1 Постанови №168 установлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 5 Постанови №168 визначено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Відповідно до абзаців першого-четвертого п.2 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі Порядок №260), грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років (абзаци п`ятий-восьмий п.2 розділу І Порядку №260).

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія (абзаци дев`ятий-чотирнадцятий п.2 розділу І Порядку №260).

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги (абзаци п`ятнадцятий-сімнадцятий п.2 розділу І Порядку №260).

При цьому, відповідно до п. п. 5, 6 розділу ХХХІ Порядку № 260, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.

Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Тобто, з огляду на зміст Порядку №260, при обрахунку сум компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток військовослужбовцю враховуються лиш щомісячні додаткові види грошового забезпечення.

За своєю правовою природою, щомісячна додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану.

Підпункт 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої компенсації. Навпаки, за приписами вказаної норми до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Верховний Суд у справі №240/32125/23 (постанова від 23.09.2024) констатував, що на відміну від правил обчислення розміру допомоги на оздоровлення, підпункт 6 розділу ХХХІ Порядку №260 не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої компенсації.

Отже, проаналізувавши вищенаведене, суд зазначає, що додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168 є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, оскільки відповідно до наявних в матеріалах справи довідок, у період з 2023-2025рік позивачу виплачувалась додаткова винагорода, відповідно вона входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні щорічної основної та додаткової відпусток.

При цьому Верховний Суд у постановах від 07.11.2024 у справі №240/23909/23, від 06.12.2024 у справі №240/12225/23, від 19.12.2024 у справі №580/3483/24, від 10.04.2025 у справі №240/2078/24, від 10.04.2025 у справі №420/35446/23 та від 10.04.2025 у справі №380/10576/23 та інших не знайшов підстав для відступу від цього правового висновку.

Також такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 30.10.2025 у справі № 240/3749/24.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення в цій частині позовних вимог.

Щодо вимоги позивача про одночасне нарахування компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, то суд зазначає таке.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі -грошова компенсація), визначені Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44(далі - Порядок № 44).

За правилами пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця,, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктами 4, 5 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Водночас, аналіз наведених положень Порядку №44 дає підстави для висновку, що виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, здійснюється за умови виплати грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.

Наведене означає, що Порядком № 44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.

Ураховуючи те, що судом визначено лише порядок нарахування позивачу недоотриманого грошового забезпечення, загальний розмір якого відповідач повинен обчислити самостійно, суд приходить до висновку про передчасність заявлених позовних вимог та про відсутність підстав для нарахування такої компенсації за обставин, установлених судом у цій справі, так як виплати спірних сум грошового забезпечення позивачу ще не здійснено.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 28.11.2023 у справі №420/18163/21.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно з пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Положеннями ст.13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов`язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту частини 1 статті 77 та частини 2 статті 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений статтею 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Враховуючи положення частин 1, 2 статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд вважає, що, заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, відповідно є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, такий ним не сплачувався, а отже, не підлягає розподілу.

Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не включення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 в загальній кількості 27діб за невикористану щорічну основну відпустку та за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2023 до 2025, обчисливши їх суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні позову в частині інших позовних вимог відмовити.

Судові витрати не розподіляти.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 26.02.2026.

Суддя Лунь З.І.