Рішення від 24 лютого 2026 р. у справі №380/22495/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2026 рокусправа № 380/22495/25

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправними дій до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за період з 2013 по 2017 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за 25 календарних років військової служби відповідно, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» нарахованої та виплаченої на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.01.2025 у справі №380/314/24;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за період з 2013 по 2017 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за 25 календарних років військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій нарахованої та виплаченої на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.01.2025 у справі №380/314/24, ураховуючи раніше виплачені суми.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що у період з січня 2016 року по грудень 2017 року він проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні у НОМЕР_2 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_3 ), правонаступником якого на даний час є ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ).

Позивач вказує, що 13 серпня 2025 року, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.01.2025 у справі № 380/314/24, відповідач здійснив нарахування та виплату йому щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, за період з січня 2016 року по грудень 2017 року включно.

Звертаючись до суду, позивач наголошує, що вказана щомісячна додаткова грошова винагорода носить постійний характер та є невід`ємною і невіддільною складовою щомісячного грошового забезпечення військовослужбовця. Оскільки розрахунковою величиною (базою) для виплати грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку та одноразової грошової допомоги при звільненні є саме місячне грошове забезпечення, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний здійснити перерахунок та доплату вказаних одноразових та компенсаційних виплат. На переконання позивача, обчислення цих виплат без врахування донарахованої за рішенням суду винагороди є протиправним та грубо порушує його гарантовані законом майнові права на отримання належного рівня соціального захисту.

Ухвалою від 14 листопада 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Зважаючи на характер спірних правовідносин, предмет доказування, категорію спору та його незначну складність, судом вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.

Вказаною ухвалою сторонам встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи (відзиву, відповіді на відзив та заперечень) задля повного забезпечення принципів змагальності та диспозитивності адміністративного процесу.

09 грудня 2025 року відповідач, скориставшись своїм процесуальним правом, через підсистему «Електронний суд» надіслав до суду відзив на позовну заяву разом із належними доказами направлення його копії стороні позивача.

Свою позицію військова частина обґрунтовує, по-перше, пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду. Відповідач зазначає, що позивача було звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу ще у грудні 2017 року. На момент звільнення з ним було проведено усі належні фінансові розрахунки, жодних спорів не існувало. Звернення до суду з даним позовом про перерахунок виплат відбулося лише у листопаді 2025 року, тобто зі значним пропуском встановленого процесуальним законом строку, що, на думку відповідача, є самостійною підставою для залишення позову без розгляду.

Щодо суті заявлених вимог в частині перерахунку компенсації за невикористану додаткову відпустку, відповідач вказує на їх безпідставність з огляду на дію в Україні особливого періоду. Представник загону наголошує, що в особливий період надання додаткових відпусток призупиняється імперативними нормами законодавства, а відтак право на таку відпустку (і, відповідно, право на грошову компенсацію за неї) у позивача взагалі не виникло. Відповідач переконаний, що під час нарахування та виплати грошового забезпечення військова частина діяла виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Інших заяв по суті справи, зокрема відповіді на відзив, від учасників судового процесу у встановлені судом строки не надходило.

Відтак, на підставі приписів частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд здійснює розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 у період з січня 2016 року по грудень 2017 року проходив військову службу та перебував на відповідному грошовому забезпеченні у НОМЕР_2 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_3 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно з витягом із наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 24 листопада 2017 року № 232-ос, позивача звільнено з військової служби у запас. У подальшому, наказом від 29 грудня 2017 року № 257-ос ОСОБА_1 виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Судом встановлено, що на підставі наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України № 52 від 01.06.2020 року, НОМЕР_2 прикордонний загін (військову частину НОМЕР_3 ) було реорганізовано шляхом приєднання до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, військова частина НОМЕР_1 (нині — ІНФОРМАЦІЯ_2 ) є правонаступником припиненої військової частини НОМЕР_3 .

Як встановлено з матеріалів справи та архівних відомостей особистих карток грошового забезпечення позивача, під час проходження ним військової служби (у травні 2016 року та у лютому 2017 року) відповідачем нараховувалася та виплачувалася позивачу грошова допомога на оздоровлення. Крім того, при звільненні у грудні 2017 року йому виплачено одноразову грошову допомогу.

У квітні 2021 року, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року у справі № 380/6216/20, відповідач додатково нарахував та виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку (як учаснику бойових дій) за період 2013-2017 років.

Під час нарахування та виплати вищезазначених сум (грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористану відпустку) відповідач використовував як розрахункову величину розмір місячного грошового забезпечення позивача, до складу якого не була включена щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.

В подальшому, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у справі № 380/314/24, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2024 та набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність військової частини та зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду (згідно з постановою КМУ № 889) за період з січня 2016 року по грудень 2017 року.

На виконання вказаного судового рішення у справі № 380/314/24, відповідач 13 серпня 2025 року здійснив фактичну виплату позивачу заборгованості з вказаної щомісячної додаткової грошової винагороди (з урахуванням індексації) у загальній сумі 39 677,70 грн, що підтверджується випискою з банківського рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та відповідним розрахунком доплати.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач стверджує, що оскільки базове щомісячне грошове забезпечення за 2016-2017 роки було фактично збільшено (за рахунок донарахування та виплати щомісячної додаткової грошової винагороди за постановою КМУ № 889), відповідач зобов`язаний здійснити відповідний перерахунок та доплату й усіх похідних соціальних виплат, обчислення яких за законом здійснюється саме з розміру місячного грошового забезпечення.

Надаючи правову оцінку встановленим фактичним обставинам справи та доводам учасників процесу (зокрема, щодо пропуску строку звернення до суду та дії особливого періоду), суд керується положеннями Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з наступного.

Відповідач у своєму відзиві наполягає на тому, що позивач пропустив встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України) строк звернення до суду, оскільки його було звільнено з військової служби ще у грудні 2017 року, а з позовом він звернувся лише у листопаді 2025 року.

Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 цієї статті визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд наголошує, що підставою для звернення ОСОБА_1 з позовом стала не сама по собі незгода з розрахунком при звільненні у 2017 році, а факт фактичної виплати відповідачем 13 серпня 2025 року (на виконання судового рішення у справі № 380/314/24) щомісячної додаткової грошової винагороди за період 2016-2017 років. Саме ця подія змінила розмір базового щомісячного грошового забезпечення позивача за минулі періоди.

До моменту фактичного здійснення цієї доплати (серпень 2025 року) у позивача були відсутні об`єктивні підстави вимагати перерахунку похідних виплат (допомоги на оздоровлення, компенсації за відпустку та одноразової грошової допомоги при звільненні), оскільки розрахункова база ще не була змінена і фактично не була йому виплачена.

Оскільки позов подано у листопаді 2025 року (тобто в межах розумного та законодавчо встановленого строку з моменту отримання коштів за рішенням суду і виникнення права на перерахунок похідних виплат), суд констатує, що право позивача на звернення до суду за захистом своїх майнових прав у цій ситуації не втрачено, а строк не є пропущеним.

Заперечуючи проти позову в частині перерахунку компенсації за невикористану додаткову відпустку, відповідач посилається на норми пунктів 17-19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», стверджуючи, що в особливий період надання таких відпусток призупиняється, а отже, право на компенсацію у позивача не виникло.

Суд відхиляє ці доводи як такі, що суперечать обставинам, вже встановленим судовим рішенням, що набрало законної сили.

Як підтверджується матеріалами справи, право позивача на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за 2013-2017 роки вже було встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року у справі №380/6216/20. Вказане судове рішення набрало законної сили та виконане самим відповідачем шляхом нарахування та виплати відповідної компенсації.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи.

Предметом поточного спору є не наявність у позивача права на таку компенсацію як таку, а виключно правильність визначення розрахункової величини для її обчислення (а саме — неврахування винагороди згідно з постановою КМУ № 889 до складу місячного грошового забезпечення). Спроби відповідача повторно поставити під сумнів право позивача на отримання компенсації, яке вже підтверджено судом і реалізовано, є безпідставними.

Надаючи правову оцінку діям відповідача в частині неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди при обчисленні похідних соціальних виплат, суд виходить із такого.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі — Закон № 2011-XII).

Відповідно до статті 9 цього Закону, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 2 статті 9 Закону № 2011-XII чітко та імперативно визначено структуру грошового забезпечення військовослужбовця. До його складу входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що будь-яка винагорода, яка виплачується військовослужбовцю щомісячно та має постійний, систематичний характер, за своєю правовою природою є невід`ємною складовою його місячного грошового забезпечення.

Суд зазначає, що чинним законодавством встановлено пряму залежність розміру одноразових та компенсаційних виплат від розміру місячного грошового забезпечення військовослужбовця, а саме:

пунктом 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII передбачено виплату грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення;

абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 цього Закону встановлено виплату грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки, яка також обчислюється виходячи з поточного місячного грошового забезпечення;

пунктом 2 статті 15 Закону визначено право на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Вирішуючи питання щодо правового статусу щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, суд враховує сталу та обов`язкову для застосування практику Верховного Суду.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17 (провадження № 11-201апп21), відступаючи від попередніх правових позицій, сформувала правовий висновок. Згідно з цим висновком, щомісячна додаткова грошова винагорода (за постановою КМУ № 889) відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки має щомісячний та постійний характер.

З огляду на це, Велика Палата констатувала, що вказана винагорода безумовно належить до видів грошового забезпечення, з яких обчислюється розмір одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні відпусток та грошової допомоги на оздоровлення.

Як встановлено судом під час розгляду справи, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.01.2025 у справі № 380/314/24 (яке набрало законної сили) підтверджено право позивача на отримання вказаної щомісячної додаткової грошової винагороди за період служби з січня 2016 року по грудень 2017 року. На виконання вказаного судового рішення, військова частина у 2025 році фактично здійснила нарахування та виплату цієї винагороди.

Суд наголошує, що факт такого донарахування за рішенням суду юридично змінив (збільшив) розмір базового щомісячного грошового забезпечення ОСОБА_1 у відповідних розрахункових місяцях 2016-2017 років. Відтак, усі похідні виплати, які були розраховані та виплачені позивачу у той період виходячи із заниженого розміру грошового забезпечення, підлягають обов`язковому перерахунку.

Здійснене відповідачем первинне обчислення грошової допомоги на оздоровлення (за 2016 та 2017 роки), грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку та одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування сум вказаної щомісячної додаткової грошової винагороди призвело до штучного звуження розрахункової бази.

Як наслідок, ці соціальні кошти були виплачені позивачу у меншому розмірі, ніж це прямо гарантовано Законом № 2011-XII. Нездійснення відповідачем самостійного перерахунку цих виплат після виконання рішення суду у справі № 380/314/24 свідчить про триваюче порушення майнових прав позивача.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 цієї ж статті).

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували правомірність його дій щодо неврахування донарахованої винагороди при розрахунку похідних соціальних виплат.

Зважаючи на викладене, застосовуючи передбачені статтею 245 КАС України способи захисту порушених прав, суд доходить висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі. Ефективним способом відновлення порушених майнових прав позивача у даному випадку є визнання дій військової частини протиправними та зобов`язання її здійснити відповідний перерахунок і доплату недоотриманих сум (з обов`язковим урахуванням вже виплачених раніше коштів, щоб уникнути подвійного стягнення).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат у цій справі, суд виходить із такого.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначив, що він звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до вказаної норми, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі — у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Суд зазначає, що грошове забезпечення військовослужбовців за своєю правовою природою прирівнюється до заробітної плати, а відтак позивач правомірно скористався пільгою та не сплачував судовий збір за подання цього адміністративного позову.

Судові витрати у цій справі розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд —

у х в а л и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку (передбачену частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702) за період з 2013 по 2017 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за 25 календарних років військової служби без урахування у складі його місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 (яка була нарахована та виплачена на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.01.2025 у справі № 380/314/24).

3. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку (передбачену частиною 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702) за період з 2013 по 2017 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби за 25 календарних років військової служби, з обов`язковим урахуванням у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 (що була нарахована та виплачена на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.01.2025 у справі № 380/314/24), з урахуванням раніше виплачених сум.

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням положень статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 25 лютого 2026 року.

Суддя Коморний О.І.