Рішення від 24 лютого 2026 р. у справі №160/2129/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2026 рокуСправа №160/2129/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кучугурної Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

Обставини справи: до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

стягнути з 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 127852,40 грн;

визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період із 01.12.2015 по 21.06.2023, виплаченої 26.12.2024;

зобов`язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період із 01.12.2015 по 21.06.2023, виплаченої 26.12.2024, у розмірі 127852,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач при звільненні позивача зі служби (21.06.2023) не виплатив йому індексацію грошового забезпечення, така виплачена відповідачем 26 грудня 2024 року на виконання рішення суду, тому, на переконання позивача, відповідач має виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та компенсацію втрати частини доходів.

Справі за цією позовною заявою присвоєно №160/2129/25 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.

Ухвалою суду від 03.02.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви, а саме для надання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 1278,52 грн.

07.02.2025 позивач надав до суду квитанції про сплату судового збору в сумі 1278,60 грн.

Таким чином, позовна заява відповідає вимогам, установленим ст.ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а справа підсудна Дніпропетровському окружному адміністративному суду.

Ухвалою від 20.01.2025 прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, і відкрито провадження в адміністративній справі №160/22701/24 за наведеним позовом.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач заперечує проти позовних вимог. В обгрунтування відзиву відповідач зазначає, що індексація перерахована відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/11109/24 (яке набрало законної сили 19.11.2024 року) на остаточний розрахунок при звільненні не впливає. Крім цього, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Тим самим Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Окрім того, 26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), де прийшла до висновку, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Тому ВП Верховного Суду зазначила, що ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин. На думку ВП Верховного Суду, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період шляхом множення середнього розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати, у відповідності до положень статей 116, 117 Кодексу законі про працю України та правових позицій Верховного Суду щодо їх застосування, 3 ДПРЗ вважає, що необхідно врахувати: що на день виключення Позивача із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення між ним та 3 ДПРЗ не існувало спору щодо нарахування та виплати індексації, отримавши виплати, нараховані йому при звільнені, позивач не заявив відповідачу про свою незгоду з їх розміром та складовими; спір щодо нарахування та виплати індексації виник після отримання Позивачем відповіді відповідача з відмовою щодо нарахування та виплати у зв`язку з відсутністю підстав для нарахування компенсації; право Позивача на отримання індексації, встановлене рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/11109/24 (яке набрало законної сили 19.11.2024 року). Цим рішенням суд зобов`язав 3 ДПРЗ нарахувати та виплатити Позивачеві індексацію грошового забезпечення; зазначений судовий акт 3 ДПРЗ добровільно без будь-яких спроб ухилення виконав рішення суду, нарахувавши та виплативши Позивачу індексацію. Таким чином, оскільки 3 ДПРЗ виплатив індексацію, належну Позивачу на день звільнення, то підстави для застосування до 3 ДПРЗ наслідків, передбачених частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, за порушення строків виплати компенсації відсутні. Також, відповідач указує, що за положеннями ст. 117 КЗпП обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства. Проте у спірному випадку відсутня вина відповідача, як обов`язкова умова для покладення на 3 ДПРЗ відповідальності за невиплату позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні і компенсації втрати частини доходів. З огляду на викладене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

При цьому, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

УСТАНОВИВ:

22.07.2024 Дніпропетровським окружним адміністративним судом було ухвалено рішення у справі №160/11109/24 за позовом ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Цим рішенням суд позов задовольнив частково; визнав протиправними дії 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 року; зобов`язав 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, з урахуванням фактично виплачених сум індексації; задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовив.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.11.2024 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2024 в адміністративній справі № 160/11109/24 – скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та прийнято в цій частині нову постанову про задоволення позову; визнано протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 19.07.2022 року із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації та розміром підвищення грошового забезпечення відповідно до п. 5 Порядку проведення індексації. грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року; зобов`язано 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 19.07.2022 року із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації та розміром підвищення грошового забезпечення відповідно до п. 5 Порядку проведення індексації. грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року.

У вказаній справі суди встановили, що ОСОБА_1 проходив службу у 17 державній пожежно-рятувальній частині 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області.

Відповідно до витягу з наказу начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (з кадрових питань (особового складу)) від 14.06.2023 №292 позивача звільнено зі служби цивільного захисту, виключено з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій 21 червня 2023 року.

На виконання рішень судів у справі №160/11109/24 позивачеві 26.12.2024 була виплачена індексація грошового забезпечення, що підтверджується банківською випискою, копія якої надана до матеріалів справи.

Позивач уважає, що зі сторони відповідача мало місце порушення строків розрахунку при звільненні, тому позивач і звернувся до суду з цим позовом про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні і компенсацію втрати частини доходів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.

Відносини, пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, у тому числі, порядок проходження служби цивільного захисту, соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту, врегульовані нормами Кодексу цивільного захисту України від 02.10.2012 № 5403-VI.

Відповідно до частини першої статті 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Частиною першою статті 115 Кодексу цивільного захисту України визначено, що держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Згідно зі статтею 125 Кодексу цивільного захисту України держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків. Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 106 Кодексу цивільного захисту України, контракт припиняється (розривається), а особи рядового і начальницького складу звільняються із служби цивільного захисту за станом здоров`я - на підставі висновків (постанов) центральної лікарсько-експертної комісії, лікарсько-експертних комісій центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, про непридатність або обмежену придатність до служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

У справі № 814/2563/16 (К/9901/2705/17) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на осіб цивільного захисту стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Як зазначалось, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб цивільного захисту (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Отже, з огляду на не врегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, що також відповідає правовій Верховного Суду, висловленій у постанові від 30 січня 2019 року у справі №806/2164/16.

Згідно з частиною 1 статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України, визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Верховний Суд зазначив, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

При цьому, суд зазначає, що згідно з пунктом 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі», задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.

Так, обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця(постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Так, при розгляді цієї справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Як установив суд, позивач був звільнений зі служби 21.06.2023, остаточна виплата індексації грошового забезпечення була здійснена позивачеві 26.12.2024.

Згідно із довідкою про доходи позивача, грошове забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням складає: за квітень 2023 року – 21193,00 грн, за травень 2023 року – 21193,00 грн.

Середньоденне грошове забезпечення позивача становить 694,85 грн ((21193,00 грн + 21193,00 грн = 43249,50 грн) / 61 день (квітень, травень 2023 року) = 694,85 грн).

Суд зазначає, що за період з 22.06.2023 по 22.12.2023 сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців складає 127852,40 грн (694,85 грн х 184 дні).

Водночас розмір несвоєчасно виплаченої при звільненні суми становить 232394,24 грн.

Враховуючи розмір простроченої заборгованості з виплати грошового забезпечення при звільненні та розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача, з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, суд дійшов висновку про те, що розмір середнього заробітку у сумі 127852,40 грн є обґрунтованим, справедливим та співмірним розміром середнього заробітку, як відшкодування передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, позовна заява в частині позовних вимог, які стосуються нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, підлягає задоволенню.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані Законом України №2050-ІІІ від 19.10.2000 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон №2050-ІІІ).

Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон №2050-III) установлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до ст. 2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно зі ст. 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Наведені норми дають підстави для висновку, що дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (зокрема пенсії). Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Згідно з пунктом 2 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Положенням пункту 3 Порядку №159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно з пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції-) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період виплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються законодавством.

Як уже зазначав суд, виплата позивачу індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №160/11109/24 відбулась 26.12.2024.

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі за рішенням суду. А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.

Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону №2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача стосовно його права на стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про:

визнання протиправною бездіяльності 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період із 01.12.2015 по 21.06.2023, виплаченої 26.12.2024;

зобов`язання 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період із 01.12.2015 по 21.06.2023, виплаченої 26.12.2024.

Водночас, визначення суми нарахування і виплати компенсації втрати частини доходів належить до повноважень суб`єкта владних повноважень, тому суд відмовляє в задоволенні позовної заяви в частині зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у визначеній позивачем сумі.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на встановлені обставини справи, наведені положення чинного законодавства, суд зазначає, що позовна заява є такою, що підлягає задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України, суд зазначає, що, враховуючи заявлену позивачем позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 127 852,40 грн, за подачу цього позову до суду позивач оплатив судовий збір у розмірі 1278,52 грн. вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Водночас, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати. До такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 20.12.2024 у справі №440/6875/24. У зв`язку з цим, позовні вимоги, які стосуються нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, не підлягають оплаті в силу п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 127852,40 грн.

Визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період із 01.12.2015 по 21.06.2023, виплаченої 26.12.2024.

Зобов`язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період із 01.12.2015 по 21.06.2023, виплаченої 26.12.2024.

В іншій частині позовних вимог, у їх задоволенні відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1278 (одна тисяча двісті сімдесят вісім) грн 52 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Позивач: ОСОБА_1 .

Відповідач: 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області.

Суддя Н.В. Кучугурна