Рішення від 25 лютого 2026 р. у справі №160/30263/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2026 рокуСправа №160/30263/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та забов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

20.10.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 20.06.2025 року № 045750033100 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв`язку із втратою годувальника відповідно до заяви про призначення пенсії від 12.06.2025 р.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 як дружина померлого годувальника 12.06.2025 року звернулась до сервісного центру ГУ ПФ України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника. Рішенням ГУ ПФУ у Львівській області № 045750033100 від 20.06.2025 позивачу було відмовлено у зв`язку з відсутністю страхового стажу. Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2025 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами з 06.11.2025, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та витребувано матеріали пенсійної справи позивача.

06.11.2025 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи наступним. Станом на момент звернення заявниці до пенсійного органу із вищевказаною заявою її вік становив 60 років 7 місяців 28 днів, а страховий стаж, лише – 23 роки 2 місяці 12 днів. За результатами розгляду доданих до вищеозначеної заяви документів, зокрема, записів трудової книжки НОМЕР_1 від 21.07.1981, не вбачається можливим зарахувати до страхового стажу наступні періоди:

період роботи з 01.11.1981 по 13.11.1982, оскільки запис про звільнення, завірено печаткою, яка начитається;

період роботи з 18.04.1995 по 0.06.1996, оскільки виправлення дати звільнення не завірено належним чином відповідно до вимог законодавства;

період роботи на росії з 26.12.1988 по 31.12.1991, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562 не долучено документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат та в заяві про призначення пенсії не зазначена причина неможливості їх отримання;

період роботи на росії з 01.01.1992 по 18.09.1992, оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на РРФСР по 31.12.1991.

На думку відповідача, згідно наявних документів, позивачка набуде право на пенсійну виплату – 15.10.2027, а відтак у Головного управління Пенсійного фонду України відсутні підстави для призначення позивачці пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2026 витребувано повторно у Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області матеріали, що були на розгляді при прийнятті спірного рішення стосовно ОСОБА_1 ; та запропоновано позивачу надати копію трудової книжки, а також копії довідок на підтвердження страхового стажу. З метою надання додаткового часу для подання доказів до суду зупинено провадження у справі.

30.01.2026 відповідач надав до суду витребувані ухвалою від 27.01.2026 матеріали.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.02.2026 поновлено провадження у справі №160/30263/25 та продовжено розгляд справи зі стадії, на якій було зупинено.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 12.06.2025 ОСОБА_1 у віці 60 років звернулася до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника.

Рішенням ГУ ПФУ у Львівській області від 20.06.2025 № 045750033100 позивачу було відмовлено у зв`язку з відсутністю страхового стажу. Страховий стаж заявника (утриманця) становить 23 роки 02 місяці 12 днів, який на думку відпвідача, є не достатнім для призначення пенсії, право на пенсійну виплату згідно поданих документів особа матиме 15.10.2027.

До страхового стажу позивача згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.07.1981 не зараховано періоди роботи:

- з 01.11.1981 по 13.11.1982, оскільки запис про звільнення завірено печаткою, яка не читається;

- з 18.04.1995 по 09.06.1996, оскільки виправлення дати звільнення не завірено належним чином;

- період роботи в росії з 26.12.1988 по 31.12.1991 оскільки відповідно до постанови КМУ від 16.05.2025 № 562 не долучено документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат та в заяві про призначення пенсії не зазначена причина неможливості їх отримання;

- період роботи в росії з 01.01.1992 по 18.09.1992 оскільки відповідно до Закой України від 23.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на РРФСР по 31.12.1991.

Позивач не погоджується із вказаними рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії по втраті годувальника, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.

За таких обставин, суд зазначає, що предметом спору у цій справі є питання правомірності не зарахування до страхового стажу позивача певних періодів роботи та питання досягнення позивачем пенсійного віку.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначені Законом України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).

У розумінні абз. 22 ст. 1 Закону № 1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. За змістом ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Частиною 2 статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено поняття непрацездатної особи. Так, непрацездатними членами сім`ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Так, з матеріалів справи вбачається, згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 19.01.2008 Індустріальним відділом РАЦС Дніпропетровського МУЮ Дніпропетровської області, позивач ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з померлим годувальником - ОСОБА_2 .

Як вище встановлено судом, питання наявності у померлого годувальника страхового стажу та інших підстав, передбачених ч. 1 ст. 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", не є предметом спору у даній справі. Оскаржуване рішення ГУ ПФУ про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_3 не містить посилань на відсутність необхідного стажу у померлого годувальника як на підставу для відмови, отже, ця обставина не оспорюється відповідачем.

Натомість, згідно спірного Рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 20.06.2025 № 045750033100, пенсійний орган встановив, що у позивача наявний страховий стаж 23 роки 02 місяці 12 днів, якого, на думку відповідача, недостатньо для призначення пенсії по втраті годувальника.

Відповідно до позовних вимог, позивач просить призначити пенсію по втраті годувальника з 12.06.2025 року.

За приписами частини першої статті 26 Закону № 1058-IV встановлено, що право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років у період з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року мають особи за наявності страхового стажу не менше 32 років.

Частиною другою статті 26 Закону № 1058-IV передбачено, що право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки у період з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року мають особи за наявності страхового стажу від 22 до 32 років.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ (далі – Закон № 1788-ХІІ) передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Кодексу Законів про працю України - трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі – Порядок) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. В той же час, трудова книжка підтверджує загальний трудовий стаж особи.

Відповідно до п.3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Згідно ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Так, відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 серії трудової книжки НОМЕР_1 від 21.07.1981, позивач у спірний період з 01.11.1981 по 13.11.1982 працювала у Оптово-роздрібному комбінаті Бабушкінського району:

запис №3 - 01.11.1981 в порядку переведення прийнята продавцем у магазин №11,

запис №4 – 13.09.1982 переведена продавцем в магазин №3,

запис №5 – 13.11.1982 звільнена за власним бажанням.

У період з 18.04.1995 по 09.06.1996 позивач працювала у фірмі «Сімона»:

запис №23 – 18.04.1995 (з приміткою «виправленому вірити, підпис, печатка) прийняти директором торгівельно-виробничого центру «Самарівка»;

запис №24 – 09.06.1995 звільнена за власним бажанням.

Дослідивши записи трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 21.07.1981, суд доходить висновку, що вони містять чітку послідовність відомостей про прийняття на роботу, переведення та звільнення позивача у спірні періоди: з 01.11.1981 по 13.11.1982 у Оптово-роздрібному комбінаті Бабушкінського району, з 18.04.1995 по 09.06.1996 у фірмі «Сімона». Зазначені записи мають відомості про накази, завірені печатками підприємств та підписами відповідальних осіб, не містять ознак підробки чи суттєвих розбіжностей, які б ставили під сумнів факт трудової діяльності.

Разом з цим, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а звернув увагу, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

У постанові від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Також, у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією а отже, й не може впливати на її особисті права.

В постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку обіймав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Суд зазначає, що законодавець пов`язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.

Таким чином, оскільки трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, а відповідачем не було надано жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували відомості, внесені до неї, суд вважає доводи пенсійного органу про неможливість зарахування цих періодів необґрунтованими. Будь-які формальні недоліки в первинних архівних документах чи неможливість проведення перевірки ПФУ не можуть нівелювати відомості офіційного документа (трудової книжки) та позбавляти позивача права на належне пенсійне забезпечення.

Відтак, суд доходить висновку, що вказані у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 21.07.1981 періоди роботи позивача з 01.11.1981 по 13.11.1982, з 18.04.1995 по 09.06.1996 підлягають зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 .

Стосовно наявності виправлень у трудовій книжці позивача, суд зазначає наступне.

Трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 вперше заповнювалась 21.07.1981 року. На той час діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція №162).

Згідно пункту 2.2 Інструкції №162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.4 Інструкції №162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Згідно пункту2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.

За приписами п. 2.3 Інструкції №162, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення — у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітника або службовця прийнято на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 р.) записується: «1984.05.01», у трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.: «05.01.84». Записи виконуються акуратно, перовою або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.

Відповідно до п.2.5 Інструкції №162, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівникові в цьому необхідну допомогу.

Аналогічні норми містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 (далі - Інструкція №58).

Відповідно до п. 1.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. На осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи.

За приписами п. 2.2, 2.4 Інструкції №58 заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно пункту 2.11, 2.13 Інструкції №58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналізуючи вищевикладені норми Інструкцій №162 та №58, суд доходить висновку, що відповідальність за якість записів у трудовій книжці, наявність виправлень чи чіткість відбитків печаток покладається виключно на власника або уповноважений ним орган. Відтак, можливі технічні помилки роботодавця не можуть бути перекладені на працівника та призводити до обмеження його конституційного права на соціальний захист. Недотримання правил ведення трудової книжки тягне за собою негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для застрахованої особи, щодо якої ці порушення було вчинено.

Зазначена правова позиція є сталою та підтверджується, зокрема, постановою Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі №677/277/17, де наголошено на недопустимості позбавлення особи права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу через формальні недоліки документів.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірні записи у трудовій книжці є недійсними та недостовірними.

Відтак, викладені у спірному рішенні підстави незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.07.1981, суд вважає необґрунтованими. Враховуючи, що формальні недоліки у заповненні трудової книжки не спростовують факту наявності трудових відносин, такі доводи пенсійного органу не можуть бути покладені в основу відмови у призначенні пенсії.

Стосовно не врахування до страхового стажу позивача періоду трудової діяльності в рф з 26.12.1988 по 31.12.1991 та з 01.01.1992 по 18.09.1992, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої ст.4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Частиною четвертою ст.1 Закону № 1788-XII передбачено, що у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).

Відповідно до частини другої ст.6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

Згідно абзаців 2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Російської Федерації, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною другою ст.4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність, стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу належить трудова книжка серії НОМЕР_1 від 21.07.1981, яка надавалась відповідачу для розгляду питання про призначення пенсії.

Відповідно до записів №18-22 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 21.07.1981 у період роботи в рф з 26.12.1988 по 18.09.1992, позивач була прийнята продавцем у магазин №53 Торгівельно-побутового підприємства №99, 01.09.1990 переведена прибиральницею до магазину №49, 22.12.1990 переведена на посаду буфетниці до буфету №18, 27.02.1991 переведена контролером-касиром до магазину №56, 28.08.1992 звільнена у зв`язку із закінчення строку трудового договору (з приміткою «запис №21 вважати недійсним», підпис, печатка), 18.09.1992 звільнена у зв`язку із закінчення строку трудового договору.

Автентичність записів трудової книжки відповідачем не оспорюється. Вказана трудова книжка містить усі належним чином внесені записи про роботу позивача у спірні періоди. Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки підприємств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності.

Таким чином, суд не виявив достатніх підстав для відмови в зарахуванні наявного в трудовій книжці стажу роботи/служби позивача до її страхового стажу, а тому дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів є протиправними.

Водночас суд зазначає, що за приписами п.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Тож, припинення участі російської федерації в Угоді від 13.03.1992, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" від 29.11.2022 №1328, не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.

Крім того, суд зазначає, що надана позивачем трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.

Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення/перерахунок пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

Відтак, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи зараховуються до трудового стажу.

Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 №01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.

Необхідно зазначити, що те, що за іноземних осіб, які працювали на території РФ, страхові внески за них роботодавцями не вносились в силу вимог чинного на відповідній території законодавства чи з інших підстав, не може бути підставою для незарахування вказаних періодів роботи до загального трудового стажу особи. Також, позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, вчинене підприємствами.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 27.03.2018 в справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Досліджуючи мотиви відмови ГУ ПФУ у Львівській області в частині не зарахування спірних періодів роботи позивача на території іншої держави (російської федерації) з 26.12.1988 по 31.12.1991 у зв`язку відсутністю документів, що видані органами, які здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, та підтверджують факт неотримання таких виплат, або інформація про неможливість отримання відповідних документів, суд зазначає наступне.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Деякі питання обчислення страхового стажу» від 16.05.2025 за №562, яка набрала чинності 20.05.2025.

Пунктом 1 Постанови №562 затверджено Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу (надалі по тексту також Порядок №562) та Порядок підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком.

Порядок №562 визначає механізм підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування таких періодів трудової діяльності до страхового стажу, зокрема на пільгових умовах.

За змістом пункту 3 Порядку №562 у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.

Приписами пункту 4 Порядку №562 унормовано, що у разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.

У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.

Матеріали справи не містять відомостей, що пенсійний орган відповідно до Постанови №562 звернувся до Міністерства закордонних справ України із заявою про направлення запиту до іншої країни щодо здійснення або нездійснення пенсійних виплат за період трудової діяльності до 1 січня 1992 року.

За змістом абзаців 5-6 Порядку №562 МЗС протягом п`яти робочих днів з дня отримання зазначеного запиту передає дипломатичними каналами іншій державі та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит з інформацією про те, що всі особисті дані, які будуть зазначені в наданих документах, є конфіденційними. Після отримання документів до даних, які зазначені в них, будуть застосовані вимоги Законів України "Про інформацію" та "Про захист персональних даних", і такі дані будуть використовуватися виключно для потреб, пов`язаних з питаннями загальнообов`язкового державного соціального страхування, визначених законом.

Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР можуть бути зараховані до страхового стажу лише за умови (1) відсутності налагодженого обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та відповідної держави або (2) за умови ненадання відповіді на запит МЗС України протягом 45 днів з дати його надсилання.

Водночас, до моменту встановлення такого обміну чи отримання підтвердних документів пенсія обчислюється з урахуванням цих періодів, за умови, що особа у своїй заяві зазначає про відсутність пенсійних виплат у відповідній державі та неможливість їх документального підтвердження.

Суд зауважує, що у спірному випадку заява позивача від 12.06.2025 про призначення пенсії містить інформацію, завірену підписом останньої щодо не отримання пенсійних виплат в інших державах, однак не містить відомостей про причини неможливості отримання документів, що підтверджують неотримання заявником пенсійних виплат в іншій державі.

На переконання суду зазначення в анкеті-опитуванні коментованих відомостей свідчить про виконання позивачем вимог Порядку №562 в частині повідомлення про відсутність пенсійних виплат у відповідній державі та неможливість їх документального підтвердження.

Оскільки періоди роботи позивача на території рф з 26.12.1988 по 31.12.1991 та з 01.01.1992 по 18.09.1992 підтверджено записами трудової книжки НОМЕР_1 від 21.07.1981, а також, відповідно до вимог Порядку №562 відсутній налагоджений обмін інформації між органами пенсійного забезпечення України та рф, то ОСОБА_1 має право на врахування до страхового стажу вказаного періоду роботи (з 26.12.1988 по 31.12.1991 та з 01.01.1992 по 18.09.1992) на території рф.

Отже, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач дійшов помилкового висновку щодо підстав для відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника. Оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та діючого законодавства України, то воно підлягає скасуванню.

З огляду на вищевикладене, у контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Враховуючи такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Згідно частини другої статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Підводячи підсумок викладеному, суд вважає необхідним, з метою ефективного захисту прав позивача, визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 20.06.2025 № 045750033100 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з втратою годувальника;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.11.1981 по 13.11.1982, з 18.04.1995 по 09.06.1996, з 26.12.1988 по 31.12.1991 та з 01.01.1992 по 18.09.1992 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.07.1981;

та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.06.2025 про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, з урахування висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими в частині, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову в розмірі 1 211,20 грн, що документально підтверджується квитанцією № 3479-3063-6610-6871 від 20.10.2025.

Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) підлягає стягненню на користь позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132,139,193,241-246, 250, 251,257-262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10, код ЄДРПОУ 13814885) про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та забов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 20.06.2025 № 045750033100 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з втратою годувальника.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.11.1981 по 13.11.1982, з 18.04.1995 по 09.06.1996, з 26.12.1988 по 31.12.1991 та з 01.01.1992 по 18.09.1992 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.07.1981.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.06.2025 про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, з урахування висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10, код ЄДРПОУ 13814885) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) .

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець