Рішення від 24 лютого 2026 р. у справі №160/10288/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2026 рокуСправа №160/10288/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

08.04.2025р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 та, з урахуванням уточненої позовної заяви від 21.04.2025р., просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу у повному розмірі додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплаті військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100000 гривень за період з 01.10.2024 року по 30.11.2024 року пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплаті військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 01.10.2024 року по 30.11.2024 року у розмірі 129 336,57 грн.

Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що він проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , виконував бойові (спеціальні) завдання за призначенням на території, що відноситься до районів ведення воєнних (бойових) дій згідно Витягів з бойових розпоряджень у яких зазначено, які саме бойові завдання було наказано виконати, згідно поданих рапортів його безпосереднього начальника та підтверджено і відповіддю відповідача, наданою на адвокатський запит №11/367 від 20.01.2025р., відповідно, вважає, що він має право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, передбаченої постановою КМУ №168 від 28.02.2022 року, за спірний період з 01.10.2024 по 30.11.2024р., яка йому була не нарахована та не виплачена, що підтверджено довідкою про доходи та таку бездіяльність відповідача (щодо не нарахування та не виплати йому додаткової винагороди) позивач просив визнати протиправною. Окрім того, позивач послався і на те, що держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання відповідно до правової позиції Верховного Суду від 21.11.2018р. у справі №824/166/15-а.

Ухвалою суду від 05.05.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 03.06.2025р. у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано, зокрема, відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази в обгрунтування правомірності бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу додаткової винагороди за період з 01.10.2024р. по 30.11.2024р., виходячи з вимог ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, зазначеною ухвалою суду в порядку ст.80 Кодексу адміністративного судочинства України витребувано у відповідача наступні докази, а саме:

- копію Витягу з наказу про проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_2 ;

- копії бойових наказів (розпоряджень), які виконував позивач у спірний період з 01.10.2024р. по 30.11.2024р.;

- копії рапортів командирів (бойових журналів) про виконання позивачем бойових завдань у період з 01.10.2024р. по 30.11.2024р.;

- копії наказів командира військової частини НОМЕР_2 про виплату військовослужбовцям додаткової винагороди із включенням до нього позивача за спірний період з 01.10.2024р. по 30.11.2024р. (або докази правомірності його не включення) із зазначенням, які бойові завдання виконував позивач у зазначений спірний період;

- довідку про нараховані та виплачені позивачеві суми грошового забезпечення за вказаний спірний період із зазначенням в якому місяці була виплачена позивачеві додаткова винагорода у розмірі 100000 грн. за період з 01.10.2024р. по 30.11.2024р.

Згадана ухвала суду разом із адміністративним позовом була отримана, зокрема, відповідачем у його електронному кабінеті 09.04.2025р. (адміністративний позов з додатками), 07.05.2025р. (ухвалу суду), що є належним повідомленням відповідача про час та місце судового розгляду справи у відповідності до вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними у справі.

На виконання вищенаведеної ухвали суду, 16.06.2025р. через систему «Електронний суд» відповідачем – в/ч НОМЕР_2 був поданий відзив на позов, у якому відповідач просив у задоволенні позовних вимог позивачеві відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що військова частина НОМЕР_2 на даний час перебуває в районі ведення бойових дій та виконує завдання щодо оборони територіальної цілісності України та захисту громадян від збройної агресії рф, у періоди серпень, жовтень, листопад та грудень 2024р. позивач до безпосередньої участі в бойових діях не залучався та жодних дій, перелічених у п.2 розділу ХХХІУ Наказу МОУ № 260 від 07.06.2018р. не виконував, у вказаний період позивач виконував свої посадові обов`язки як начальник групи секретного документального забезпечення служби охорони державної таємниці в/ч НОМЕР_2 та у відповідності до Постанови КМУ №168 та Наказу МОУ №260 йому було виплачено додаткову винагороду у розмірі 100 000 грн. за серпень 2024 року з урахуванням періодів, коли він залучався до виконання завдань з безпосередньої участі в бойових діях, а саме 100 000,00 грн. – за грудень 2024 і, відповідно, додаткову винагороду у розмірі 30 000 грн. в інші періоди, що позивач не заперечує.

У відповіді на відзив від 23.06.2025р. позивач зазначив, що безпосередня участь у бойових діях є не єдиною умовою для щомісячної виплати додаткової винагороди, адже існує ще одна умова, а саме: «…або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, перебуваючи безпосередньо в районах її здійснення»; заперечуючи проти нарахування та виплати додаткової винагороди, відповідач не обгрунтовує чому, виконуючи свої обов`язки як начальник групи секретного документального забезпечення служби охорони державної таємниці військової частини НОМЕР_2 , перебуваючи в зоні бойових дій, у грудні 2024 року йому була виплачена така додаткова винагорода, а за жовтень, листопад 2024 року не виплачена у повному обсязі.

Ухвалою суду від 02.09.2025р. було здійснено заміну первісного відповідача - Військової частини НОМЕР_2 на Військову частину НОМЕР_1 на підставі ст.48 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, зазначеною ухвалою було зобов`язано відповідача – Військову частину НОМЕР_1 - протягом 15 днів після отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обгрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази в обгрунтування правомірності бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди за період з 01.10.2024р. по 30.11.2024р. виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначена ухвала суду разом із адміністративним позовом була отримана, зокрема, відповідачем у його електронному кабінеті 03.09.2025р. (адміністративний позов з додатками), 03.09.2025р. (ухвалу суду), що є належним повідомленням відповідача про час та місце судового розгляду справи у відповідності до вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними у справі.

На виконання вимог зазначеної ухвали суду через систему «Електронний суд» 10.02.2026р. відповідачем – в/ч НОМЕР_1 було надано до суду відзив на позов, у якому просив у задоволенні позовних вимог позивачеві відмовити у повному обсязі, посилаючись на ті ж самі аналогічні обставини та підстави, які були наведені у відзиві на позов в/ч НОМЕР_2 (фактично цей відзив був переписаний представником відповідача – в/ч НОМЕР_1 ).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 25.02.2026р. через не надання відповідачем – в/ч НОМЕР_1 відзиву на позов у встановлений судом строк, велику завантаженість суду адміністративними справами військовозобов`язаних та військовослужбовців, перебування судді Конєвої С.О. у щорічних чергових відпустках, що об`єктивно унеможливлювало здійснення адміністративного судочинства у даний період, розгляд даної справи було продовжено відповідно до ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України до 25.02.2026р.

Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 25.02.2026р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

За приписами ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті заяви.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Громадянин України ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України та у спірний період (01.10.2024р. по 30.11.2024р.) проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , правонаступником якої є Військова частина НОМЕР_1 , що підтверджується матеріалами справи та не оспорюється учасниками справи.

Далі, з метою надання інформації, з питань нарахування та сплати позивачу щомісячної додаткової винагороди (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірі 100000 гривень – які беруть безпосередньо участь у бойових діях, або які забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф проти України, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових (спеціальних) завдань в періоді з 01.08.2024 року по 31.12.2024 року, до Військової частини НОМЕР_2 було направлено адвокатський запит вих. №74-128 від 13.01.2025 року.

У відповіді на адвокатський запит №11/367 від 20.01.2025 року зазначено, що відповідно до бойового розпорядження командира Військової частини НОМЕР_3 №1398т від 11.06.2024 року, бойового наказу командира військової частини НОМЕР_2 №33-БН/т від 11.06.2024 року та з метою ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань підрозділами першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно, в періоді з 01.08.2024 року по 31.12.2024 року, всьому особовому складу військової частини НОМЕР_2 , в тому числі і позивачеві, були визначені такі бойові розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 : №413дск від 01.08.2024 року, №490дск від 01.09.2024 року, №550дск від 01.10.2024 року, №609дск від 01.11.2024 року, №651дск від 01.12.2024 року.

Позивач у позові зазначає про те, що, на його думку, оскільки територія на якій Військова частина НОМЕР_2 виконувала бойові (спеціальні) завдання за призначенням, відповідно до Наказів Головнокомандуючого Збройних Сил України: №400 від 03.09.2024 року, №461 від 04.10.2024 року, №503 від 02.11.2024 року, №546 від 04.12.2024 року, №5 від 03.01.2025 року визначена як така, що відноситься до районів ведення воєнних (бойових) дій, перебуваючи у зоні ведення таких бойових дій, позивач виконував бойові (спеціальні) завдання та мав право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно участі у таких діях та заходах за період з 01.10.2024р. по 30.11.2024р., тобто, 100 000 грн. за кожен місяць.

Разом з тим, така додаткова винагорода позивачеві нарахована та виплачена не була, оскільки позивачеві було нараховано тільки грошове забезпечення за жовтень 2024р. у сумі 48684,71 грн., за листопад 2024р. – 54230,93 грн. про що свідчить зміст копії Довідки про доходи позивача за спірний період від 30.01.2025р. №11/496, наявної у справі.

Факт не нарахування та не виплати позивачеві спірної додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн., передбаченої постановою КМУ №168, за період з 01.10.2024р. по 30.11.2024р. підтверджено і у відзивах на позов в/ч НОМЕР_2 та в/ч НОМЕР_1 .

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн., передбаченої постановою КМУ № 168, за період з 01.10.2024 року по 30.11.2024 року, звернувся до суду із цим позовом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, проаналізувавши норми чинного законодавства України, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору у сукупності з наданими доказами, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У частині другій статті 9 цього Закону установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Абзацом другим частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України постановлено ввести в Україні воєнний стан.

Цього ж дня, Указом Президента України № 69/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Відповідно до пункту 4 Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" Кабінет Міністрів України, окрім іншого, зобов`язано невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

На виконання цих Указів, 28.02.2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та сім`ям під час дії воєнного стану" № 168 (далі - Постанова КМУ №168), якою серед іншого, передбачив на період дії воєнного стану виплату для військовослужбовців додаткової винагороди.

Відповідно до пункту 1-1 постанови КМУ №168 (зі змінами, в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин) військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

У пункті 2-1 Постанови КМУ № 168 зазначається, що виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Пунктом 2-1 Постанови №168 встановлюється, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають особливості виплати додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) особам, зазначеним у пункті 11 цієї постанови, та додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 12 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Національну гвардію, Державну прикордонну службу, Управління державної охорони, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту.

На виконання пункту 2-1 Постанови КМУ №168 наказом Міністерства оборони № 44 від 25.01.2023 року доповнено новим розділом Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 (далі – Наказ № 260).

Відповідно до пункту 2 розділу ХХХIV «Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану» Наказу №260 на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах: 100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам), та виконують бойові (спеціальні) завдання (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах) під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у тому числі тим, що визначені в абзаці чотирнадцятому цього пункту).

У пункті 4 Наказу №260 зазначається, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:

1) бойовий наказ (бойове розпорядження);

2) журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

3) рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Із аналізу наведених вище приписів слідує, що підставою для нарахування та виплати військовослужбовцям додаткової винагороди у розрахунку 100 000 грн., передбаченої постановою КМУ №168 є виконання таким військовослужбовцем бойових (спеціальних) завдань, або забезпечення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, які перелічені у пункті 2 розділу ХХХІУ Наказу №260, які повинні бути підтверджені бойовими наказами командирів, журналами бойових дій, рапортами (донесеннями) командирів підрозділів кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Як встановлено судом із матеріалів справи, на підтвердження наявності права на отримання передбаченої Постановою № 168 додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн., позивач посилається на лист Військової частини НОМЕР_2 від 20.01.2025 року №11/367 в якому зазначено, що відповідно до бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_3 №1398т від 11.06.2024 року, бойового наказу командира Військової частини НОМЕР_2 №33-БН/т від 11.06.2024 року та з метою ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань підрозділами першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно, в періоді з 01.08.2024 року по 31.12.2024 року, всьому особовому складу Військової частини НОМЕР_2 , в тому числі і позивачеві, були визначені наступні бойові розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 : №413дск від 01.08.2024 року, №490дск від 01.09.2024 року, №550дск від 01.10.2024 року, №609дск від 01.11.2024 року, №651дск від 01.12.2024 року.

Разом з тим, дослідивши зміст копії наведеного листа в/ч НОМЕР_2 від 20.01.2025р. №11/367 суд вважає, що вказаний лист не може бути підтвердженням безпосередньої участі саме позивача (як начальника групи секретного документального забезпечення служби охорони державної таємниці військової частини НОМЕР_2 ) в бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів, оскільки не є документом, що підтверджує таку участь у розумінні пункту 4 Наказу №260.

А як зазначалося вище, за змістом пункту 4 Наказу №260 підставою для виплати такої винагороди є виключно факт виконання військовослужбовцем бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії підтверджений сукупністю таких документів, як бойовий наказ (розпорядження), журнал бойових дій, рапорт командира, зміст яких відображає суть виконаного завдання та період його виконання.

У постанові від 05 серпня 2024 року у справі № 200/4100/23 Верховний Суд зауважив, що перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій само собою не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн на місяць, передбаченої постановою № 168. Ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які у розумінні постанови №168 означають "безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів" та документального підтвердження цих обставин.

Між тим, як встановлено судом з наданих позивачем копій бойових розпоряджень командира Військової частини НОМЕР_2 , та які зазначено у листі в/ч, безпосередня участь позивача у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, не вбачається.

Також і долучені до матеріалів справи докази, рапорти начальника штабу – заступника командира в/ч НОМЕР_2 , майора ОСОБА_2 від 06.11.2024р., від 06.12.2024р., суд вважає такими, що не підтверджують в повній мірі факт безпосередньої участь позивача у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, тому що вказаний факт може бути підтверджений в комплексі з бойовими наказами (бойовими розпорядженнями) та журналом бойових дій, у зв`язку з чим зазначені рапорти не можуть бути підставою для нарахування і виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168.

Окрім того, судом враховується і те, що у самому позові та в уточненому позові, позивач (як начальник групи секретного документального забезпечення служби охорони державної таємниці в/ч НОМЕР_2 ) конкретні бойові (спеціальні) завдання («здійснені заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів"), які ним виконувались у спірний період, не зазначив, а також і доказів виконання таких завдань, зокрема, бойових наказів (розпоряджень), журналів бойових дій із відображенням у них відомостей, які б свідчили про виконання саме позивачем таких бойових завдань (здійснення заходів) не надав.

Тобто, із наведених встановлених судом обставин слідує, що у період з 01.10.2024р. по 30.11.2024р. жодних бойових (спеціальних) завдань (здійснення заходів), перелік яких наведений у пункті 2 розділу ХХХІУ Наказу №260, позивач не виконував.

А отже, із наведеного, можна дійти висновку, що за відсутності умов виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань, які перелічені у пункті 2 розділу ХХХІУ Наказу №260, позивач не мав права на отримання вищенаведеної додаткової винагороди, тому підстави для виплати позивачеві за вказаний вище спірний період додатковї винагороди в розрахунку 100 000 грн. на місяць, передбаченої постановою КМУ №168 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у відповідача були відсутні.

Відтак, суд приходить до висновку про відсутність обгрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративному позову, тому в його задоволенні позивачеві слід відмовити.

У відповідності до вимог ч.1, ч.4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Проте, бездіяльність відповідача у даних спірних правовідносинах щодо не нарахування та не виплати позивачеві додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно участі у бойових діях та заходах, передбаченої постановою КМУ №168 за період з 01.10.2024р. по 30.11.2024р., з урахуванням обставин встановлених судом під час розгляду даної справи та аналізу вищенаведених приписів чинного законодавства, належними, достатніми та допустимими доказами позивачем та його представником не доведена.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, і аргументи позивача з приводу того, що у грудні 2024 року йому така додаткова винагорода за виконання ним обов`язків начальника групи секретного документального забезпечення служби охорони державної таємниці в/ч НОМЕР_2 була нарахована та виплачена, проте, він виконував ті ж самі обов`язки (в районі ведення бойових дій) і у жовтні, листопаді 2024р., проте додаткова винагорода не була йому виплачена, з огляду на те, що як зазначалося вище, вказана додаткова винагорода не є щомісячним видом грошового забезпечення, а нараховується та виплачується лише за умови виконання військовослужбовцем бойових (спеціальних)завдань або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії згідно до вимог Постанови КМУ №168 та розділу ХХХІУ Наказу №260, що має бути підтверджено документами, переліченими у п.4 Наказу №260, які позивачем суду надані не були.

У цьому контексті суд зазначає, що судом було вжито відповідних заходів з метою витребування таких документів та ухвалою суду було зобов`язано відповідача надати наступні докази, зокрема, а саме: копії бойових наказів (розпоряджень), які виконував позивач у спірний період з 01.10.2024р. по 30.11.2024р.; копії рапортів командирів (бойових журналів) про виконання позивачем бойових завдань у період з 01.10.2024р. по 30.11.2024р.

На виконання вказаних вимог, у відзиві на позов як в/ч НОМЕР_2 , так і в/ч НОМЕР_1 повідомлено суд про те, що у період жовтень, листопад 2024 року до безпосередньої участі у бойових діях до виконання бойових (спеціальних) завдань (здійсненні відповідних заходів) позивач як начальник групи секретного документального забезпечення служби охорони державної таємниці в/ч НОМЕР_2 , не залучався.

На спростування наведених доводів відповідача, позивачем та його представником, жодних інших доказів суду не було надано.

А відтак, із встановлених вище судом обставин з приводу того, що до виконання бойових завдань (здійсненні заходів) у районі ведення бойових дій позивач не залучався, висновується, що відповідні документи на позивача про його участь у виконанні бойових завдань (здійсненні заходів), відповідачем і не могли складатись та оформлятись.

Не є застосовними до правовідносин у даній справі і правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.11.2018р. у справі №824/166/15-а (на застосуванні яких наполягав позивач у позові) в силу ч.5 ст.242 КАС України, оскільки вони ухвалені не у подібних обставинах та за іншого правового регулювання.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За викладених обставин, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу у повному розмірі додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, у розмірі до 100000 гривень за період з 01.10.2024 року по 30.11.2024 року пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за критеріями, переліченими у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що у даних правовідносинах, відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а тому в адміністративного суду відсутні будь-які правові підстави для задоволення даного адміністративного позову.

З огляду на викладене та враховуючи, що права та інтереси позивача у даних правовідносинах відповідачем не були порушені, позовні вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ 3168, за період з 01.10.2024 року по 30.11.2024 року у розмірі 129 336,57 грн., які є похідними вимогами у даному спорі, також задоволенню не підлягають.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Статтями 6,7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.

За викладеного, суд приходить до висновку про відсутність будь-яких обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, а тому у його задоволенні позивачеві слід відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11,12, 47, 72-77,94,122,132,139,193,229,241-246,250,251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва