Рішення від 24 лютого 2026 р. у справі №160/35472/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2026 рокуСправа №160/35472/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.26 ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

12 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якій просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 04.12.2025 року №047150033904 про відмову в призначенні пенсії за віком.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати позивачу на загальних підставах пенсію за віком, починаючи з 16.01.2025 р., як непрацюючому пенсіонеру і дитині війни, з усіма надбавками та підвищеннями до пенсії, проведенням поточних перерахунків та індексації пенсії, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV, з урахуванням страхового стажу 38 років 7 місяців 2 дні, встановленням підвищення до пенсії у розмірі 233,35% за відстрочку часу її призначення, з компенсацією втрати частини доходів за затримку строків виплати пенсії, за період з 16.01.2025 по день фактичної виплати заборгованості.

Позовна заява обґрунтована тим, що відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком на формальних підставах, з посиланням на обов`язок особистого звернення позивача до органу ПФУ, з паспортом громадянина України, або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.04.2025 у справі №160/6808/25 (ЄДРСР №126443491), що набрало 30.09.2025 законної сили, відповідач зобов`язаний повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 16.01.2025, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні, та прийняти відповідне рішення. Новим рішенням відповідача від 04.12.2025 року №047150033904 (дод. 21) позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, "у зв`язку з наданням неповного пакету документів".

Позивач вважає, що рішення відповідача від 04.12.2025 року №047150033904 суперечать нормам Конституції України, міжнародного права та чинного пенсійного законодавства, обставинам, встановленим у справі №160/6808/25, порушує конституційне право позивача на соціальне забезпечення в старості тому, має бути визнано протиправним і скасовано, тому просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою від 19 січня 2026 року суд відкрив провадження у адміністративній справі № 160/35472/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Копія ухвали від 19 січня 2026 року отримана представником відповідача, проте станом на день прийняття рішення відповідач правом на надання відзиву не скористався.

В силу ч. 4 ст. 124, ч. 8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.

Відповідач, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не надіслав до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не повідомив про поважність причин ненадання відзиву.

Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд виходить з такого.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 06.02.1996р. постійно мешкає в Ізраїлі, в Україні мешкав - АДРЕСА_2 .

16.01.2025р. позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком з 16.01.2025 року з виплатою на відкритий заявником банківський рахунок.

Листом від 30.01.2025р. за № 5407-2171/Р-01/8-0400/25 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позивача було повідомлено що для вирішення питання призначення пенсії заявник може звернутися до відділу обслуговування громадян особисто або надати відповідну заяву через вебпортал.

Відповідач розглянув звернення позивача про призначення пенсії на підставі Закону України "Про звернення громадян" та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії або рішення про призначення пенсії.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.04.2025 у справі №160/6808/25 відповідач зобов`язаний повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 16.01.2025, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні, та прийняти відповідне рішення.

Рішення набрало законної сили 30.09.2025.

На виконання рішення суду від 08.04.2025 у справі №160/6808/25 відповідач повторно розглянув заяву позивача про призначення пенсії та прийняв рішення, яким відмовив у призначенні пенсії за віком, "у зв`язку з наданням неповного пакету документів".

В обґрунтування рішення про відмову у призначенні пенсії відповідач вказав:

- страховий стаж станом на 16.01.2025 становить 19 років 7 місяців 22 дні;

- не взято до розгляду копії трудової книжки від 07.08.1962, довідки № 24- 7/02 від 23.07.2024, довідки №24-6/01 від 11.06.2024, як подані не в оригіналах;

- ненадання даних про місце проживання / реєстрацію заявника в Україні;

- ненадання паспорта громадянина України.

Позивач вважає, що рішення відповідача від 04.12.2025 року № 047150033904 суперечать нормам Конституції України, міжнародного права та чинного пенсійного законодавства, обставинам, встановленим у справі №160/6808/25, порушує конституційне право позивача на соціальне забезпечення, що стало підставою для звернення до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься в Рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого «однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості».

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в пункті 3.3. цього Рішення, оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.

Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06, пункти 41-43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства; хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 […]; сторони провадження не оскаржували того, що якби заявник продовжив проживати на території України, він і надалі б отримував пенсію; із цього випливає, що інтереси заявника належать до сфери застосування статті 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує; Судом встановлено, що Уряд не надав ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном; ані рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань.

У пункті 53 цього рішення також наголошено, що Суд неодноразово повторював, що Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися «з огляду на умови сьогодення» (див. рішення ЄСПЛ від 25 квітня 1978 року у справі «Тайрер проти Сполученого Королівства» (Tyrer v. the United Kingdom), пункт 31, Series A № 26), а підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати, проживаючи за кордоном, що могли вважатися розумними на початку 1950-х років.

У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення).

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Згідно із частиною другою статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.

Водночас згідно з пунктом 2.8. Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2) (пункт 4.1 Порядку № 22-1).

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку № 22-1).

Відповідно до застосованих судом правових норм право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.

Необхідно відрізняти пенсію за віком, яка призначається довічно, та пенсії, які можуть мати термін дії (наприклад, пенсія по інвалідності - на період встановлення інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника дітям померлого годувальника призначається до досягнення 18 річного віку, а тим, що навчаються у вищому навчальному закладі - до закінчення навчання, але не більше, ніж до досягнення 23 років).

З 07 жовтня 2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV. Із цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду.

Пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.

У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону № 1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

При первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону № 1058-IV.

При цьому законодавцем було чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Водночас відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Проте сам факт прийняття Конституційним Судом України Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 не забезпечує необхідної правової визначеності, яка є головною умовою дії «презумпції знання закону», тим більше коли мова йде про літню людину, яка проживає в іншій країні, тобто поза інформаційним полем України.

Саме з метою забезпечення правової визначеності Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства, які до цього часу не були внесені.

Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

Суд встановив, що позивач має періоди трудової діяльності, які підтверджені документально:

1. Період навчання з 01.09.1956 по 12.06.1962, 5років 9 місяців 12 днів, в Запорізькому машинобудівному інституті – диплом;

2. Період роботи з 07.08.1962 по 27.05.1963, 0 років 9 місяців 20 днів, в ООО «НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ об`єднання «Ясинуватський машинобудівний завод»;

3. Період роботи з 24.06.1963 по 12.08.1981, 18 років 1 місяць 20 днів у Проектноконструкторському технологічному інституті Запорізького раднаргоспу (ПКТІ ) – записи 3-11 у трудовій книжці, довідка підприємства від 23.07.2024 № 24-7/02 про підтвердження трудового стажу;

4. Період роботи з 26.08.1981 по 05.07.1995, 13 років 10 місяців 10 днів у Запорізькому конструкторсько-технологічному інституті сільськогосподарського машинобудування ( КТІСМ) – записи 12 - 18 у трудовій книжці, довідки підприємства від 08.07.2024 № 24-7/01, від 25.01.2010 №11/3 про підтвердження трудового стажу.

Суд звертає увагу, що до заяви про призначення пенсії представник позивача надав засвідчені кваліфікованим електронним підписом заявника скановані копії необхідних документів для призначення пенсії, на підтвердження наявності страхового стажу, тому твердження відповідача в оскаржуваному рішенні стосовно того, що не взято до заяви про призначення пенсії представник позивача подав копії трудової книжки від 07.08.1962, довідки № 24- 7/02 від 23.07.2024, довідки № 24-6/01 від 11.06.2024, як подані не в оригіналах, не приймаються судом до уваги.

Стосовно вимог позивача ненадання даних про місце проживання/реєстрацію заявника в Україні, суд встановив, що до заяви про призначення пенсії представник позивача подав паспорт громадянина України для виїзду за кордон, свідоцтво про народження, довідку про реєстраційний номер облікової картки платника податків.

За приписами п. 2.2 Порядку №22-1, до заяви про призначання пенсії по інвалідності додаються документи, перелічені в підпунктах 1-4 пункту 2.1 цього розділу.

За приписами підпунктів 1-4 п. 2.1 Порядку №22-1, до заяви додаються:

1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків;

2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637;

3) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення);

4) відомості про місце проживання особи.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку №22-1, під час подання заяв, передбачених пунктом 1.1 розділу І, пунктом 3.1 розділу III та пунктом 5.1 розділу V цього Порядку, особою пред`являється паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідчення біженця або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України), свідоцтво про народження дитини (за відсутності у дитини паспорта громадянина України). Особи, які тимчасово проживають за кордоном, надсилають копії вищезазначених документів, засвідчені в порядку, визначеному пунктом 2.23 цього розділу, та документ про посвідчення факту, що фізична особа є живою.

В заявах зазначається інформація про місце проживання, для підтвердження якої особа може надати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні.

Норма п. 2.22 Порядку №22-1 встановлює, що для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».

Із аналізу вказаних вище приписів Порядку №22-1 вбачається, що норма п. 2.9 та п. 2.22 Порядку №22-1 визначено право "особа може надавати відомості про місце проживання", а не обов`язок особи надавати документи, що "засвідчує місце реєстрації" та "факт проживання".

Суд зауважує та відповідачем не заперечується, що в заяві про призначення пенсії представник позивача вказав, реєстрація місця проживання: АДРЕСА_1 ; місце фактичного проживання: АДРЕСА_1 .

Суд наголошує, що відсутні норми, які б унеможливлювали призначення та виплату пенсії громадянам України, які проживають за кордоном.

Поряд із цим, суд зазначає, що частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Виходячи з наведених законодавчих норм позивач, фактичне місце проживання/перебування, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою реєстрації місця проживання громадянина України.

Згідно із пунктом 1.1 наведеного вище Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Згідно із абз.1 п.1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Отже наведені норми містять положення, що дозволяють звернення пенсіонера з заявою про поновлення виплати пенсій не особисто, а через законного представника.

Підсумовуючи, суд зазначає, що ОСОБА_1 , проживаючи в державі Ізраїль, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України і пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Суд, на підставі належних та допустимих доказів зробив висновок, що зверненню позивача із заявою про призначення пенсії передувало прийняття Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішення 04.12.2025 року № 047150033904, яке суд вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Таким чином, встановлені обставини справи свідчать про те, що для прийняття рішення відповідачем не було встановлено усіх обставин, які мають значення для його прийняття, що свідчить про відсутність підстав для зобов`язання відповідача прийняти рішення саме про призначення позивачу пенсії, оскільки суд не вправі своїм рішення підміняти рішення відповідача та прямо вказувати відповідачу про необхідність прийняття певного рішення, а також розраховувати страховий стаж позивача замість відповідача.

З огляду на вище викладене, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Враховуючи, що суд не є органом, уповноваженим на призначення пенсії, а лише перевіряє відповідність чинному законодавству рішення суб`єкта владних повноважень, яке оскаржується в судовому порядку, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача, у спірних правовідносинах, є зобов`язання органу Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву позивача від 16.01.2025 року, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні, та прийняти відповідне рішення.

Стосовно вимог позивача про виплату пенсії з усіма надбавками та підвищеннями до пенсії, проведенням поточних перерахунків та індексації пенсії, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV, з урахуванням страхового стажу 38 років 7 місяців 2 дні, встановленням підвищення до пенсії у розмірі 233,35% за відстрочку часу її призначення, з компенсацією втрати частини доходів за затримку строків виплати пенсії, за період з 16.01.2025 по день фактичної виплати заборгованості, суд зазначає, що пенсія позивачу ще не призначена, жодних виплат не проводилось, тому дане питання не є спірним, права позивача в цій частині вимог не порушені.

Суд звертає увагу, що захисту в адміністративному процесі підлягають лише порушені права позивача на час звернення до суду.

З урахуванням вищенаведеного позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів щодо правомірності своїх дій.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивач при зверненні до суду поніс судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 968,96 грн, що документально підтверджується квитанцією від 03.01.2026 року.

Оскільки задоволено основну вимогу позивача, сплачений судовий збір за подання позову до суду в сумі 968,96 грн потрібно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.26 ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 04.12.2025 року №047150033904 про відмову в призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.01.2025 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні, та прийняти відповідне рішення.

У задоволенні решти вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49123, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) у розмірі 968,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук