Рішення від 24 лютого 2026 р. у справі №140/12254/25 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2026 року ЛуцькСправа № 140/12254/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

розглянувши за правилами спрощеного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Рівненській області) про визнання протиправним та скасування рішення від 25.08.2025 №032950007709 про відмову в призначенні пенсії по віку відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

зобов`язання призначити та нарахувати пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку – ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 03.06.2025 ОСОБА_1 досягнув 63-ти річного віку та відповідно набув право на пенсію по віку, у зв`язку із чим 18.08.2025 звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком. До заяви було додано всі необхідні документи, що підтверджують його вік, необхідний страховий стаж та право на призначення зазначеної пенсії.

Згідно з рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області від 25.08.2025 №032950007709 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Зокрема, до страхового стажу не зараховано період роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 з 13.05.1985 по 31.03.1986, оскільки відсутній підпис уповноваженої особи при звільненні; період отримання допомоги по безробіттю з 21.08.1997 по 23.06.1998, оскільки відсутній підпис уповноваженої особи при припиненні виплати.

ОСОБА_1 вважає вказане рішення про відмову в призначенні йому пенсії протиправним і таким, що порушує його право на соціальний захист, оскільки записи в трудовій книжці про роботу відповідають всім вимогам заповнення трудової книжки: містять чітку дату прийому та звільнення з роботи, початку та припинення виплат по безробіттю, номери наказів та їх дати, посади на яких працював та відбиток печаток підприємства та установи. Записи про періоди роботи, перебування на обліку по безробіттю не містять жодних виправлень.

На думку позивача, трудовою книжкою серії НОМЕР_1 підтверджено факт його роботи, а саме: в період з 13.05.1985 по 31.03.1986 в Маневицькій міжгосподарській пересувній механізованій колоні №14, а також перебування на обліку по безробіттю з 21.08.1997 по 23.06.1998 в Маневицькому центрі зайнятості. Підставою для призначення пенсії за віком є наявність відповідного страхового стажу роботи та досягнення відповідного віку, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

З наведених підстав позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 28.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.19).

Відповідач правом подати відзив на позов не скористався.

Згідно із частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 18.08.2025 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії.

Рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області про відмову у призначенні пенсії від 25.08.2025 №032950007709 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу (а.с.15). У вказаному рішенні відповідач зазначив, що страховий стаж особи становить 20 років 3 місяці 8 днів, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 з 13.05.1985 по 31.03.1986, оскільки відсутній підпис уповноваженої особи при звільненні; період отримання допомоги по безробіттю з 21.08.1997 по 23.06.1998, оскільки відсутній підпис уповноваженої особи при припиненні виплати.

Листом від 28.08.2025 ГУ ПФУ у Волинській області повідомило позивача про прийняте рішення (а.с.14).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом шостим частини першої статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі – Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону №1058-ІV визначено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія за віком.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

За правилами частини другої статті 26 Закону №1058-ІV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.

Отже, право на призначення пенсії за віком протягом 2025 року мають особи, які досягнули віку 63 років та за умови наявності у таких осіб страхового стажу не менше 22 роки.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Таке ж визначення містить і частина 1 статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, до 01.01.2004 стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.

Так, приписами статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі – Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж особи є трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.

Так, спірні правовідносини у даній справі виникли у зв`язку з відмовою пенсійного органу у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу. До страхового стажу не зараховано період роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 з 13.05.1985 по 31.03.1986 та період отримання допомоги по безробіттю з 21.08.1997 по 23.06.1998.

З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_2 слідує, що 13.05.1985 позивач був прийнятий на роботу камінщиком Маневицької міжгосподарської пересувної механізованої колони №14 (далі – МПМК №14) (запис №8). 31.03.1986 позивач відповідно до запису №9 звільнений з займаної посади по переводу у ПМК-11 з МПМК №14 (а.с.10-13); з 21.08.1997 по 23.06.1998 отримував виплату допомоги по безробіттю згідно пункту 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (записи №17 і №18).

Разом з тим, вказані періоди не зараховані відповідачем до страхового стажу ОСОБА_1 з тих підстав, що записи про звільнення та про припинення виплати у центрі зайнятості не містять підписів уповноважених осіб, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок.

Суд зазначає, що на час заповнення трудової книжки, що стосується спірних періодів трудової діяльності позивача, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі – Інструкція №162).

Відповідно до пункту 1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №162 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (далі – Постанова №656) та даною Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 Постанови №656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної Постанови передбачено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 Постанови №656 відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Пунктом 2.19 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58 (далі – Інструкція №58) передбачено внесення органом державної служби зайнятості населення окремим рядком запису безробітним особам про період одержання допомоги по безробіттю.

В силу пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» (далі – Постанова №301) відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. При цьому трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Отже, на позивача не може покладатись тягар відповідальності у вигляді позбавлення права на пенсію за неправильне ведення його трудової книжки.

Суд враховує, що записи в трудовій книжці про роботу позивача та звільнення (записи №8, №9) в періоди з 13.05.1985 по 31.03.1986, про отримання допомоги по безробіттю (записи №17 та №18) з 21.08.1997 по 23.06.1998 містять чітку дату прийому та звільнення з роботи, номери наказів та їх дати, посаду, на якій працював позивач, та відбиток печатки підприємства про звільнення, початку центру зайнятості про припинення виплат по безробіттю відповідно. Записи про зазначені періоди не містять жодних підтирань, закреслень, виправлень.

При цьому запис №9 про звільнення позивача з МПМК-14 містить підпис старшого інспектора К.Н. Герман, а тому посилання відповідача про відсутність підпису на вказаному записі безпідставне.

Той факт, що запис про припинення виплати по безробіттю не містить підпису уповноваженої особи органу державної служби зайнятості, не може бути підставою для неврахування спірного періоду до страхового стажу, оскільки такий завірений печаткою відповідного центру зайнятості і сумнівів у його достовірності не виникає.

Також суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення його трудової книжки.

Аналогічний висновок вказаний і в постановах Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №220/989/17, від 19.12.2019 у справі №307/541/17.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

Відповідно до вимог частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду.

Таким чином, враховуючи вищевказані правові висновки Верховного Суду, суд виснуває, що відповідач при розгляді документів позивача протиправно не врахував до його страхового стажу період роботи з 13.05.1985 по 31.03.1986 у МПМК-14 та період отримання виплати допомоги по безробіттю з 21.08.1997 по 23.06.1998, оскільки факт роботи позивача та факт отримання допомоги по безробіттю підтверджуються записами в його трудовій книжці.

З огляду на викладене спірне рішення відповідача не можна вважати таким, що прийняте у повній відповідності до вимог чинного законодавства, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Рівненській області рішення від 25.08.2025 №032950007709 про відмову в призначенні пенсії.

Щодо позовних вимог про зобов`язання ГУ ПФУ в Рівненській області призначити пенсію, суд зазначає наступне.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати «дискреційні повноваження», користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Статтею 58 Закону №1058-ІV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та готує документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Повертаючись до обставин даної справи, суд враховує, що питання обрахунку страхового стажу особи належить до виключної компетенції пенсійного органу і суд не може перебирати на себе ці повноваження, на власний розсуд розраховуючи страховий стаж позивача.

Оскільки в даному випадку наявність необхідного страхового стажу (не менше 22 роки) є ключовим при визначенні права позивача на пенсію за віком, тому без проведеного відповідачем розрахунку такого стажу з врахуванням спірних періодів вимога позивача про зобов`язання ГУ ПФУ в Рівненській області призначити пенсію є передчасною та задоволенню не підлягає.

Разом з тим, обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.08.2025 про призначення пенсії з врахуванням до його страхового стажу періоду роботи з 13.05.1985 по 31.03.1986 та періоду отримання допомоги по безробіттю з 21.08.1997 по 23.06.1998.

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів судовий збір в розмірі 1211,20 грн, сплачений згідно з квитанцією.

Пунктом 23 частини першої статті 4 КАС України визначено, що похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Суд зазначає, що вимога про визнання протиправним акта, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо), які є наслідком протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.

У даному разі, судом задоволено основну вимогу позивача про визнання протиправним та скасування рішення, а тому часткове задоволення похідної вимоги щодо обраного позивачем порядку і способу захисту його порушених прав не впливає на розподіл судових витрат у цій справі.

Оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд прийшов до висновку про задоволення основної позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення відповідача, то з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1211,20 грн.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 25.08.2025 №032950007709 про відмову у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.08.2025 про призначення пенсії за віком з врахуванням до його страхового стажу періоду роботи з 13.05.1985 по 31.03.1986 та періоду отримання допомоги по безробіттю з 21.08.1997 по 23.06.1998.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.).

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, Рівненська обл., м.Рівне, вул.Борисенка Олександра, 7, код ЄДРПОУ 21084076).

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій