Постанова від 23 лютого 2026 р. у справі №686/10671/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/10671/25

Провадження № 22-ц/820/556/26

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.,

секретар судового засідання Дубова М.В.

з участю: представників сторін, третьої особи

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/10671/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником – адвокатом Бейликом Михайлом Беніаміновичем, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 грудня 2025 року у складі судді Павловської А.А. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в :

В квітні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду позовом, в якому просив визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням – кімнатою АДРЕСА_1 та виселити його із вказаного приміщення.

В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що йому на підставі договору купівлі-продажу від 18 квітня 2019 року, укладеного між ним та ТОВ «ЖЕД ПМК 2015», належить кімната АДРЕСА_1 . В даній кімнаті зареєстровані він, його дружина і малолітній син, але проживати та розпоряджатися своїм майном вони не мають можливості, оскільки вказана кімната зачинена попереднім наймачем ОСОБА_1 , який втратив право користування кімнатою за вказаною вище адресою і не бажає звільнити займане житлове приміщення. Відповідач неодноразово звертався до суду з приводу визнання за ним права проживати в зазначеній кімнаті, одна жоден з його позовів на разі не було задоволено. Право власності набуто позивачем законно, а відповідач проживав на підставі договору оренди з попереднім власником і строк відповідного договору закінчився, після чого відповідач і кімнати не звільнив, і нового договору не уклав. Місце проживання відповідача зареєстровано загалом в гуртожитку, не конкретно у зазначеній спірній кімнаті. Крім того, відповідач та його дружина забезпечені приватним житлом, де і мешкають насправді, однак з незрозумілих причин перешкоджає позивачеві з сім`єю в користуванні їхньою власністю.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 грудня 2025 року позов задоволено частково, виселено ОСОБА_1 з житлового приміщення – кімнати АДРЕСА_1 , в задоволенні решти позовних вимог відмовлено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у справі в сумі 605,60 грн.

ОСОБА_1 та його представник – адвокат Бейлик М.Б. подали апеляційну скаргу, в якій просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в частині виселення ОСОБА_1 з кімнати гуртожитку.

Представник апелянта вказує, що ОСОБА_1 з 1996 року проживає та зареєстрований в кімнаті АДРЕСА_1 на підставі договору найму житлового приміщення від 03.06.2013 року, укладеного із КВП «ПМК-33». Рішенням загальних зборів засновників Колективного виробничого підприємства «Пересувна механізована колона - 33» від 27.01.2015 року приміщення гуртожитку по АДРЕСА_2 передано в якості внеску до статутного капіталу ТОВ «ЖЕД ПМК 2015». ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» будь-яких претензій до ОСОБА_1 про виселення із гуртожитку не пред`являло.

Також представник апелянта посилається на рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 25.05.2017 у справі № 686/10939/15-ц, яким були задоволені позовні вимоги мешканців гуртожитку по АДРЕСА_2 , в тому числі і відповідача до ТОВ «ЖЕД ПМК 2015», та судом вирішено: визнати недійсним рішення загальних зборів засновників Колективного виробничого підприємства «Пересувна механізована колона - 33» від 27.01.2015 року про передачу в якості внеску до статутного капіталу ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» приміщення гуртожитку по АДРЕСА_2 ; визнати недійсним рішення загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖЕД ПМК 2015» від 27.01.2015 року про прийняття в якості вступного внеску до статутного капіталу ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» приміщення гуртожитку по АДРЕСА_2 ; скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 32825111 від 28.01.2015 року, видане ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» на гуртожиток по АДРЕСА_2 ; скасувати рішення Реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «ЖЕД ПМК 2015» права власності на гуртожиток по АДРЕСА_2 .

Таким чином, даним рішенням встановлено незаконність набуття права власності на гуртожиток ТОВ «ЖЕД ПМК 2015», відтак, договір купівлі-продажу від 18.04.2019 року, укладений між ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» та ОСОБА_2 посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Грицою Лілією Миколаївною, номер 550, є нікчемним, а вимоги даного позову – необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Представник апелянта вказує, що ОСОБА_2 взагалі не набув право власності на кімнату, хоча здійснив державну реєстрацію права власності на неї, тому він не вправі вимагати виселення ОСОБА_1 з кімнати.

Представник ОСОБА_2 – адвокат Чернобай Н.М. подала відзив на апеляційну скаргу, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Представник позивача вказує, що відповідач вселився та проживав в спірній кімнаті на підставі договору найму, строк дії якого закінчився у 2014 році. На момент придбання позивачем у 2019 році спірного житла правомірне проживання відповідача у зазначеній кімнаті вже припинилося, а згоди на подальше проживання в ній від позивача не було отримано. Разом з тим, представник відповідача посилається на рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 25 травня 2017 року у справі №686/10939/15-ц, однак, представник відповідача не вказав про те, що на підставі договору про поділ нерухомого майна від 21 лютого 2019 року № 246 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10 квітня 2019 року зареєстровано право власності ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» на кімнату АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 31146969). Після чого, 18 квітня 2019 року між ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» і ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу житлової кімнати № 3 загальною площею 15,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Грицою Л. М., зареєстрований у реєстрі за №550. Згідно довідки ДП Житлово-експлуатаційна дільниця КВП «ПМК-35» за №13/2 від 13.02.2020 року станом на 18.04.2019 р. у кімнаті АДРЕСА_1 зареєстрованих та проживаючих осіб не перебувало. Крім того, зі змісту повідомлення КВП ПМК-33 №28 від 29.05.2014 вбачається, що КВП ПМК-33 повідомляло ОСОБА_1 про закінчення строку договору оренди житлового приміщення кімнати АДРЕСА_1 та необхідність укладення договору оренди на новий строк, в разі не укладення договору оренди вирішення підприємством питання про правомірність проживання в гуртожитку, що підтверджуються матеріалами справи №686/7439/23.. Також, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 10 квітня 2025 року у приватній власності ОСОБА_1 перебувають житловий будинок загальною площею 292,7 кв.м. в масиві «Дендропарковий» та значна кількість іншого нерухомого майна.

Перевіривши матеріали справи та заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що з 27 вересня 1996 року місце проживання ОСОБА_1 було зареєстроване у гуртожитку по АДРЕСА_2 , який належав на праві власності КВП «ПМК-33», однак без значення конкретної кімнати в гуртожитку.

03 червня 2013 року між КВП «ПМК-33» і ОСОБА_1 укладено договір найму житлового приміщення №12-3, за умовами якого наймодавець передав ОСОБА_1 у тимчасове платне користування строком на 1 рік житлове приміщення - кімнату.

Згідно з пунктами 7.1, 7.3 договору найму, після закінчення строку найму наймач зобов`язаний передати наймодавцю житлове приміщення, що було передано наймодавцем у найм відповідно до умов цього договору, протягом 15 календарних днів з моменту закінчення строку найму, а також знятися з реєстрації за вказаною адресою, виїхати з житлового приміщення, звільнити житлове приміщення від речей та підготувати його до передачі наймодавцю.

Зі змісту повідомлення КВП ПМК-33 №28 від 29.05.2014 вбачається, що КВП ПМК-33 повідомляло ОСОБА_1 про закінчення строку договору оренди житлового приміщення кімнати у гуртожитку по АДРЕСА_2 та необхідність укладення договору оренди на новий строк, в разі не укладення договору оренди вирішення підприємством питання про правомірність проживання в гуртожитку

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 липня 2014 року стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь КВП «ПМК-33» заборгованість за договором найму за період з 03 червня 2013 року до 03 квітня 2014 року у розмірі 3 198,06 грн.

Рішенням загальних зборів засновників КВП «ПМК-33» від 27 січня 2015 року приміщення гуртожитку по АДРЕСА_2 передано у власність ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» як вклад до статутного капіталу господарського товариства. У той же день загальні збори засновників ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» ухвалили рішення про прийняття приміщення гуртожитку до свого статутного капіталу.

28 січня 2015 року ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» отримало Свідоцтво серії НОМЕР_1 (індексний номер 32825111) про право власності на нерухоме майно - приміщення гуртожитку по АДРЕСА_2 , загальною площею 2126,1 кв. м.

Після відчуження частини приміщення гуртожитку ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» отримало свідоцтво серії НОМЕР_2 від 12 червня 2015 року (індексний номер 38958530) про право власності на нерухоме майно - приміщення гуртожитку по АДРЕСА_2 , загальною площею 2078,1 кв. м.

Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 25 травня 2017 року у справі № 686/10939/15-ц визнано недійсними рішення загальних зборів засновників КВП «ПМК-33» від 27 січня 2015 року про передачу в якості внеску до статутного капіталу ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» приміщення гуртожитку по АДРЕСА_2 та рішення загальних зборів засновників ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» від 27 січня 2015 року про прийняття до статутного капіталу товариства цього приміщення, скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 32825111 від 28.01.2015, видане ТОВ «ЖЕД ПМК 2015», на гуртожиток по АДРЕСА_2 , та рішення Реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції про реєстрацію за ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» права власності на цей гуртожиток.

02 червня 2017 року скасовано право власності ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» на приміщення гуртожитку по АДРЕСА_2 , загальною площею 2126,1 кв. м (згідно рішення державного реєстратора Хмельницької міської ради про скасування державної реєстрації прав індексний номер 35686610 від 15 червня 2017 року).

На підставі договору про поділ нерухомого майна від 21 лютого 2019 року № 246 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10 квітня 2019 року зареєстровано право власності ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» на кімнату (номер запису про право власності 31146969).

18 квітня 2019 року між ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Грицою Л. М. (реєстраційний номер 550), за умовами якого ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» продало, а ОСОБА_2 купив кімнату АДРЕСА_3 , за 80 000,00 грн. Того ж дня у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності ОСОБА_2 на кімнату (номер запису про право власності 31248726).

Згідно з довідкою ДП Житлово-експлуатаційна дільниця КВП «ПМК-35» № 13/02 від 13 лютого 2020 року станом на 18 квітня 2019 року у кімнаті у гуртожитку по АДРЕСА_2 ніхто не проживав.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно у власності відповідача перебуває закінчений будівництвом об`єкт житловий будинок загальною площею 292,7 кв.м, житловою площею 76,3 кв.м в АДРЕСА_4 , значна кількість іншого нерухомого майна, а у власності дружини відповідача (як стверджує відповідач, колишньої) з 26.12.2013 року перебуває двокімнатна квартира АДРЕСА_5 .

Вказані обставини встановлені судовими рішеннями у справах №№ 686/15108/19, 686/804/22, 686/7439/23.

Так у справі 686/15108/19 розглядався позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖЕД ПМК 2015», ОСОБА_2 , ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 18 квітня 2019 року між ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Грицою Л. М., реєстровий № 550.

Постановою Верховного Суду в даній справі від 08 грудня 2021 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 жовтня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року про відмову в позові змінено в частині мотивів відмови.

Верховний Суд в даній справі зазначив, що в позові слід відмовити через обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту порушеного права, а саме необхідності звернення до суду про переведення на наймача (орендаря) прав та обов`язків покупця відповідної речі.

У справі № 686/804/22 розглядався позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖЕД ПМК 2015», ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації права власності ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» на кімнату та припинити ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» право власності на кімнату АДРЕСА_1 ; скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на кімнату АДРЕСА_1 та припинити ОСОБА_2 право власності на дану кімнату.

Поставою Верховного Суду в даній справі від 24 січня 2024 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 жовтня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 грудня 2020 року про відмову в позові змінено в частині мотивів відмови.

Верховний Суд в даній справі зазначив, що, відмовляючи у задоволенні позову про скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності відповідачів суди зробили обґрунтований висновок, що за обставин цієї справи належним способом захисту порушених прав ОСОБА_1 є вимога про переведення на наймача (орендаря) прав та обов`язків покупця відповідної речі, проте суди не врахували, що спір підлягає вирішенню по суті лише за належною вимогою, тобто обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

У справі № 686/7439/23 у березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ЖЕД ПМК 2015», ОСОБА_2 про переведення прав і обов`язків покупця за договором купівлі-продажу від 18 квітня 2019 року, укладеним між ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» та ОСОБА_2 , за умовами якого ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» продало, а ОСОБА_2 купив кімнату АДРЕСА_3 .

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 червня 2024 року позов задоволено. Переведено права та обов`язки покупця за договором купівлі-продажу від 18.04.2019, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЖЕД ПМК 2015» (продавець), та ОСОБА_2 (покупець), посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Грица Лілією Миколаївною, №550, на ОСОБА_1 .

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 04 грудня 2024 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 червня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові ОСОБА_1 .

На даний час постанова Хмельницького апеляційного суду від 04 грудня 2024 року є чинною.

В даній постанові суд встановив: «Укладаючи договір найму житлового приміщення №12-3, сторони погодили, що строк найму житла становить 1 рік (короткостроковий), і протягом 15 днів з моменту закінчення строку найму наймач зобов`язаний передати наймодавцеві житлове приміщення, знятись з реєстрації та звільнити житлове приміщення. Ураховуючи викладене, апеляційний суд відхиляє доводи позивача про те, що договір найму продовжив свою дію, оскільки сторони договору найму погодили його строки та умови звільнення приміщення наймачем. Сам по собі факт реєстрації ОСОБА_1 у спірній кімнаті, укладення ним договорів на житлово-комунальні послуги від 10.12.2020, 08.12.2021 та оплата комунальних послуг не є безумовною підставою вважати (без укладення відповідного письмового договору найму), що ОСОБА_1 набув статусу наймача житлового приміщення. Доводи позивача проте, що договір найму житлового приміщення №12-3 від 03.06.2013 був чинним на час укладення договору купівлі-продажу 18.04.2019, є безпідставними та не ґрунтуються на наявних у матеріалах справи доказах.»

Тобто даним судовим рішенням суд встановив, що договір найму житлового приміщення №12-3 від 03.06.2013, укладений ОСОБА_1 щодо спірної кімнати в гуртожитку, втратив чинність, а тому і сам ОСОБА_1 на час придбання ОСОБА_2 спірної кімнати втратив статус наймача даної кімнати.

Ст. 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду(частини перша, друга цієї статті).

При вирішенні питання про виселення члена сім`ї колишнього власника житла суд має враховувати і загальні норми, що регулюють питання реалізації права власності.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За нормами ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Таким чином застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Крім того, права власника житла також підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

Так судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 є власником кімнати АДРЕСА_3 , в якій зареєстроване місце проживання його та членів його сім1ї.

Місце проживання ОСОБА_1 теж зареєстровано в по АДРЕСА_2 , однак як встановлено судовими рішенням він втратив статус наймача даного приміщення.

При цьому відповідач є повнолітньою, працездатною особою та має на праві власності закінчений будівництвом об`єкт житловий будинок загальною площею 292,7 кв.м, житловою площею 76,3 кв.м в АДРЕСА_4 .

Таким чином відповідач має на праві власності житловий будинок, площею 292,7 кв.м., тобто має на праві власності інше житлове приміщення, а тому в даному випадку колегія суддів вважає, що втручання в право користування відповідачем ОСОБА_1 спірною кімнатою є виправданим, не покладатиме на нього надмірний тягар, не призведе до втрати ним житла за наявності права власності на інше житлове приміщення та є необхідним для захисту прав позивача як власника житла, що відповідає і вимогам Конвенції.

При цьому колегія суддів звертає увагу на необхідність захисту прав позивача на безперешкодне вільне володіння та користування своєю власністю, так як реєстрації та користування відповідачем спірною кімнатою безумовно створює перешкоди позивачу у повній реалізації свого права власності на житло, яке на даний час є чинним, і такі права позивача підлягають захисту у відповідності до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України, ЦК України.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги, що договір купівлі-продажу спірної кімнати, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» є нікчемним, ОСОБА_2 не набув права власності на спірну квартиру слід відхилити.

Апелянт неодноразово оскаржував в судовому порядку вищевказаний договір купівлі-продажу, право власності ОСОБА_2 на спірну кімнату, однак в задоволенні його позовних вимог було відмовлено. При цьому в жодному судовому рішенні не було встановлено нікчемності оспорюваного правочину, натомість Верховний Суд вказав, що апелянт має право на звернення до суду про переведення на наймача (орендаря) прав та обов`язків покупця відповідної речі, тобто фактично Верховний Суд дійшов висновку про правомірність вищевказаного договору купівлі-продажу.

Також постановою апеляційного суду відмовлено в позові апелянта про переведення права та обов`язки покупця за договором купівлі-продажу від 18.04.2019, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЖЕД ПМК 2015» (продавець), та ОСОБА_2 (покупець), і суд встановив, що договір найму житлового приміщення №12-3 від 03.06.2013, укладений ОСОБА_1 щодо спірної кімнати в гуртожитку, втратив чинність, а тому і сам ОСОБА_1 на час придбання ОСОБА_2 спірної кімнати втратив статус наймача даної кімнати.

За ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З цих підстав суд відхиляє доводи апелянта, що договір найму спірної кімнати, укладений з апелянтом в 2013 році, чинний і по сьогоднішній день, оскільки вказана обставина спростована постановою Хмельницького апеляційного суду від 04 грудня 2024 року у справі № 686/7439/23.

Необґрунтованими є твердження апелянта, що позивач не має підстав для його виселення.

Позивач є належним власником спірного житла та в силу вимог ст. 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у володінні своїм майном, в тому числі і шляхом виселення апелянта з даного житла.

При цьому, доводи апелянта, що ОСОБА_1 не втратив право користування житлом є безпідставними, оскільки останній фактично не проживає в спірному приміщенні, не є його власником та, як вказано вище, судовим рішенням встановлено втрату ним свого права наймача даного житла ще в 2014 році.

Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги на вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником – адвокатом Бейликом Михайлом Беніаміновичем, залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26 лютого 2026 року.

Судді А.М. Костенко

Р.С. Гринчук Т.В. Спірідонова