Постанова від 23 лютого 2026 р. у справі №448/2611/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 448/2611/25 Головуючий у 1 інстанції: Кічак М.І.

Провадження № 33/811/245/26 Доповідач в 2-й інстанції: Урдюк Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2026 року Львівський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Урдюк Т.М., з участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , захисника Соколова О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на постанову судді Мостиського районного суду Львівської області від 09 січня 2026 року про притягнення останньої до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП,

в с т а н о в и в:

вищенаведеною постановою визнано винною ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126, та призначено їй адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 (сорок тисяч вісімсот) гривень, з позбавленням права керування транспортним засобом на строк 5 (п`ять) років та без оплатного вилучення транспортного засобу.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 коп. судового збору.

Згідно з постановою судді, ОСОБА_1 17.12.2025 року о 15 год. 38 хв. по площі Ринок, 11 в м. Мостиська Яворівського району Львівської області, повторно протягом року, керувала транспортним засобом, а саме автомобілем марки «ВАЗ 21154» реєстр. № НОМЕР_1 , не маючи права керування даним транспортним засобом, а саме не отримувала такого права, чим порушила п.2.1. «а» Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч.5 ст.126 КУпАП.

Не погоджуючись із рішенням судді суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить змінити постанову судді Мостиського районного суду Львівської області від 09 січня 2026 року та накласти на неї стягнення у виді штрафу в розмірі 40800 грн. без позбавлення права керування транспортними засобами.

В обгрунтування апеляційних вимог покликається на те, що при накладенні стягнення суд не звернув увагу на те, що в неї на утримані перебуває троє дітей, батько яких визнаний безвісно зниклий, її мати є інвалідом першої групи, яка теж потребує постійного стороннього догляду. Відтак в силу зазначених обставин вона змушена була користуватись автомобілем.

Зазначає, що в суді вона визнала свою вину, разом з тим зазначає, що вчинене нею правопорушення не спричинило матеріальної шкоди третім особам.

Просить врахувати важкі сімейні обставини, як пом`якшуючі і такі, що в силу приписів ст. 34 КУпАП можуть вплинути на призначення менш суворого стягнення.

Згідно з постановою позбавлення права керування транспортними засобами є додатковим стягненням, тому просить не застосовувати таке до неї. Також зазначає, що надавала суду пояснення, що пройшла практичний і теоретичний курс автошколи і права не отримувала у зв`язку із певними недоліками керування.

ОСОБА_1 , захисник Соколов О.В. апеляційну скаргу підтримали, просили задоволити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Так, у відповідності до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення в межах поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що розглядаючи вказану справу, суддя суду першої інстанції в повному обсязі дотримався вимог вищезазначеного закону.

Так, зі змісту поданої апеляційної скарги вбачається, що доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, кваліфікація її дій та накладення штрафу у розмірі 40800 грн., не оспорюються, а тому апеляційний суд не вдається до оцінки висновків суду, викладених в цій частині.

Що стосується доводів апелянта в частині накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді з позбавленням права керування транспортними засобами на строк п`ять років, то апеляційний суд зазначає наступне.

Частина ч. 5 ст. 126 КУпАП передбачає накладення штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п`яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.

В той же час, законодавцем не передбачено іншої правової підстави для незастосування стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами у випадках, коли особа на час вчинення адміністративного правопорушення не отримала посвідчення водія на право керування транспортними засобами.

Відповідно ч. 1 ст. 2 КУпАП, законодавство України про адміністративне правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України, а згідно з положенням ст. 9 Конституції України, ст. 19 ЗУ Про міжнародні договори України та ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» усталена судова практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

Завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1), а завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст. 245).

Аналізуючи положення міжнародних актів, Конституційний Суд України у п. 3.4 і 3.6 свого рішення від 11 жовтня 2011 року (справа № 10-рп/2011) наголосив, що не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям правопорушення, а відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним. У цьому рішенні Суд поширив певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності.

З урахуванням наведеного апеляційний суд звертає увагу на позицію висловлену у постановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справах №753/18479/16-к від 22.05.2018, №171/869/21 від 21.06.2022, в яких колегія суддів дійшла висновку, що рівними перед законом у частині призначення покарання та реалізації своїх прав будуть як особи, які на час вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 286-1 КК України, мали право на керування транспортним засобом, так і особи, які його не мали.

Тому та обставина, що обвинувачений вчинив злочин, передбачений ч. 4 ст. 286-1 КК України, не маючи права на керування транспортними засобами, не є перешкодою для застосування до нього обов`язкового додаткового покарання у виді позбавлення права на керування транспортними засобами, оскільки після відбуття основного покарання останній може мати змогу набути відповідне право, отримавши посвідчення водія.

Статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

З урахуванням зазначеного, рівними перед законом, в частині накладення стягнення та реалізації своїх прав, будуть як особи, які на час вчинення зазначеного адміністративного правопорушення офіційно не отримали посвідчення водія на право керування транспортними засобами, так і особи, які отримали таке посвідчення.

Позбавляючи права мати посвідчення водія на право керування транспортними засобами як офіційного документу, що підтверджує спеціальний статус його власника, а саме права керувати транспортними засобами навіть у випадках, коли особа на час вчинення адміністративного правопорушення офіційно не отримала посвідчення водія, однак здійснювала керування транспортним засобом, законодавець таким чином позбавляє особу можливості реалізації такого права у законний спосіб на певний строк у подальшому, що, в даному випадку, узгоджується з положеннями ст. 33, ч. 1 ст. 130 КУпАП.

За таких обставин апеляційний суд вважає, що на ОСОБА_1 з дотриманням вимог ст. 33 КУпАП суддею першої інстанції підставно накладено адміністративне стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у межах санкції ч. 5 ст. 126 КУпАП, незважаючи на те, що ОСОБА_1 вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП, не маючи права на керування транспортними засобами, оскільки після сплати штрафу, остання може мати змогу набути відповідне право, отримавши посвідчення водія.

Наявний у справі протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, а також вимогам, передбаченим Інструкцією з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, містить усі необхідні реквізити та є належним і допустимим доказом.

Апеляційний суд вважає здобуті у справі докази є належними та допустимими доказами вини ОСОБА_1 та у ході апеляційного розгляду апеляційним судом не отримано даних, які б свідчили про незаконність дій працівників поліції та невідповідність їх дій вимогам «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої спільним наказом МВС України та МОЗ України №1452/735 від 09.11.2015 року.

Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність винесеної у справі постанови.

Таким чином, наявні у справі докази, яким суддя першої інстанції надав належну оцінку, у своїй сукупності поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй адміністративного правопорушення, за ч. 5 ст. 126 КУпАП та узгоджується зі стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року).

При обранні ОСОБА_1 адміністративного стягнення суддя районного суду в оскаржуваній постанові в повній мірі врахував характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь її вини, та наклав адміністративне стягнення у відповідності до вимог ст. 33 КУпАП в межах санкції ч. 5 ст. 126 КУпАП, що є достатнім для виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

При розгляді справи суддею першої інстанції порушень вимог ст. ст. 279, 280 КУпАП не допущено, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст. 252 КУпАП.

Ураховуючи наведене, порушень норм процесуального або матеріального права не було встановлено під час апеляційного перегляду, оскаржувана постанова судді є законною, обґрунтованою і такою, що відповідає фактичним обставинам справи.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Постанову судді Мостиського районного суду Львівської області від 09 січня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП залишити без змін, апеляційну скаргу останньої - без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Львівського апеляційного суду Урдюк Т.М.