Постанова від 23 лютого 2026 р. у справі №462/3884/25 — Львівський апеляційний суд

Справа №462/3884/25 Головуючий у 1 інстанції:Федорова О.Ф.

Провадження №22-ц/811/4047/25 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.

секретар: Чиж Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м.Львова в складі судді Федорової О.Ф. від 14 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Держави Україна в особі судді Франківського районного суду м.Львова Кушнір Богдани Богданівни, за участі третіх осіб: Президента України Зеленського Володимира Олександровича, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання дій протиправними та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2025 року у відкритті провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Держави Україна в особі судді Франківського районного суду м. Львова Кушнір Богдани Богданівни, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Президента України Зеленського Володимира Олександровича, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання дій протиправними та відшкодування моральної шкоди – відмовлено.

Вказану ухвалу оскаржив ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м.Львова від 14 листопада 2025 року та направити справу для продовження розгляду справи по суті.

Зазначає, що у своїй позовній заяві порушує питання про відповідальність судді Кушнір Б.Б. не за сам факт ухвалення судового рішення, а за допущені при його постановленні порушення норм Конституції та законів України. Вважає, що в оскаржуваній ухвалі суддя вдається до підміни понять, намагаючись у такий спосіб прикрити допущене порушення закону «імунітетом за ухвалене рішення». Так, дії судді у справах №380/3884/25 та №380/3984/25 свідчать про ігнорування суддею Кушнір Б.Б. її конституційних прав, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», права на справедливий суд, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики ЄСПЛ, яка відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» є джерелом права. Вказує, що ні міжнародні стандарти, ні національне законодавство не передбачають абсолютного імунітету судді у разі вчинення злочину, дисциплінарного проступку, умисного порушення норм права чи неналежного виконання службових обов`язків. А тому, що допущені суддею Кушнір Б.Б. порушення мають системний характер та свідчать про нехтування засадами судочинства й конституційними правами людини. З огляду на те, що ОСОБА_4 є особою з інвалідністю ІІ групи, такі дії він розцінює як дискримінаційні та такі, що порушують його права як людини з особливими потребами.

В судове засідання учасники справи (їх представники) не з`явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності (відсутності їх представників), зважаючи на те, що учасники справи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Судом було задоволено частково клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, оскільки Бохняком М.С. та Гузовою А.А. в інтересах ОСОБА_1 не додано документів, що посвідчують статус ОСОБА_5 та Гузової А.А., як адвокатів та їх право на заняття адвокатською діяльністю, а Єдиний реєстр адвокатів України не містить відомостей щодо них, як осіб, які мають право на заняття адвокатською діяльністю, а спір стосується визнання дій протиправними та відшкодування моральної шкоди в розмірі 400 000,00 грн.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 62 ЦПК України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (частина четверта статті 62 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 18 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV Перехідні положення Конституції України.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 2 червня 2016 року N 1401-VIII.

Підпунктом 11 пункту 16-1 Перехідні положення Конституції України передбачено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК) України).

Згідно із частинами першою та другою статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

Відтак, з урахуванням предмета спору, зазначена справа не є малозначною та не відноситься до спорів, що виникають з трудових відносин, відтак представництво інтересів ОСОБА_1 у цій справі у апеляційному суді може здійснювати виключно адвокат.

Позивач ОСОБА_1 в режимі відео конференції у визначений час проведення судового засідання на зв`язок не вийшов. В телефонному режимі повідомив про неможливість його особистої участі у судовому засіданні в режимі відео конференції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 55-56, 62, 129 Конституції України, ст. 186 ЦПК України, постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 року у справі №705/748/17, п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 року №8, ухвалу Верховного Суду України від 02.12.1998 року, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 року у справі №521/18287/15-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №757/43355/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 року у справі №489/5045/18, п.76 висновку №3 (2002) Консультативної ради європейських суддів, та відмовляючи у відкритті провадження у справі, – виходив з того, що відповідачкою по справі є суддя Франківського районного суду м.Львова Кушнір Богдана Богданівна. На думку позивача, відповідачка своїм рішенням або діями порушила права і свободи людини з особливими потребами. Дії суду в процесі реалізації ним функцій щодо здійснення правосуддя є процесуальними. Конституцією України встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється і однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом. Згідно із зазначеними положеннями Конституції рішення суду і відповідно дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя (пов`язані з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, їх перевіркою в порядку нагляду, зверненням рішення до виконання тощо) можуть оскаржуватись у чинному в даний час касаційному та наглядному порядку, а не в інший суд першої інстанції, що одночасно порушувало б і принцип незалежності суддів, і заборону втручання у вирішення справи незалежним судом. Таким чином, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою особою, яка бере участь у цивільній справі. Це можливо лише у випадках, коли суд (суддя) виступає як звичайна установа (особа), а не як орган (особа), що здійснює правосуддя. Заяви та скарги, спрямовані на притягнення суду (судді) як відповідача, не підлягають розгляду в суді першої інстанції, оскільки законом передбачено інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя. Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їхніх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. З огляду на викладене та відповідно до ст.186 ЦПК України, суд вважав, що наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду зроблені без повного та всебічного з`ясування всіх обставин, що мають значення; обставинам, що мають значення та вимогам закону відповідають лише частково; обставини, які суд вважав встановленими лише частково доведені, а тому оскаржувана ухвала підлягає до часткового скасування.

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Держави Україна в особі судді Франківського районного суду м.Львова Кушнір Богдани Богданівни, за участі третіх осіб: Президента України Зеленського Володимира Олександровича, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання дій протиправними та відшкодування моральної шкоди, у якому просив:

- визнати дії судді Франківського районного суду м.Львова Кушнір Богдани Богданівни протиправними, антикорупційними, порушенням присяги судді;

- стягнути грошові кошти в розмірі 400 000,00 грн за рахунок Державного бюджету в якості морального відшкодування ОСОБА_1 , завданого суддею судді Франківського районного суду м.Львова Кушнір Б.Б. під час виконання нею обов`язків судді;

- зобов`язати Державну Казначейську службу України відшкодувати збитки державного бюджету за рахунок судді Франківського районного суду Кушнір Б.Б.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що у зв`язку з самовідводами суддів Залізничного районного суду м.Львова справа №380/6356/25 була передана до Франківського районного суду м. Львова, де 16.12.2024 року за результатами автоматизованого розподілу визначено суддю Кушнір Б.Б. Остання постановила ухвалу про повернення позовної заяви з підстав, які позивач вважає надуманими та такими, що порушують його право на доступ до правосуддя, гарантоване ст.22, 55, 64 Конституції України. 06.03.2025 року Львівський апеляційний суд скасував зазначену ухвалу та направив справу до суду першої інстанції для відкриття провадження. Однак, 14.05.2025 року суддею Кушнір Б.Б. постановлено нову ухвалу у справі №462/6356/24, яку позивач розцінює як продовження порушення його прав та прояв суддівського свавілля. Відтак, держава Україна в особі судді Франківського районного суду м.Львова Кушнір Б.Б. своїми протиправними та незаконними діями завдала йому моральної шкоди у розмірі 400 000 грн., яка підлягає відшкодуванню. На переконання позивача, завдана шкода є наслідком суддівського свавілля під час дії воєнного стану, а її компенсація відповідає практиці ЄСПЛ щодо відшкодування моральної шкоди. Вказував, що, сплачуючи податки, за рахунок яких забезпечується утримання суддів, він має право на належне здійснення правосуддя та дотримання присяги судді, натомість вбачає грубе порушення його прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Також зазначав, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Крім того, позивач вважає, що, обмеживши його право на обрання представника у справі, підтверджене нотаріально посвідченою довіреністю, суддя Кушнір Б.Б. вийшла за межі наданих повноважень та непропорційно втрутилася у його право на доступ до правосуддя.

Як вбачається із змісту оскаржуваної ухвали, суддя, вивчивши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Держави Україна в особі судді Франківського районного суду м.Львова Кушнір Богдани Богданівни, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Президента України Зеленського Володимира Олександровича, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання дій протиправними та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на ст.186 ЦПК України відмовила у відкритті провадження у даній справі.

Відмовляючи у відкритті провадження у згаданій справі суд першої інстанції виходила з того, що відповідачкою у справі є суддя Франківського районного суду м. Львова Кушнір Богдана Богданівна. Суд першої інстанції дійшов висновку, щооскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їхніх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Колегія суддів вважає, що такі висновки стосовно всієї позовної заяви вимогам закону не відповідають та при постановленні оскаржуваної ухвали не було належно з`ясовано всіх обставин, що підлягали з`ясуванню, а тому ухвалу не слід вважати такою, що відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до змісту ч.1 ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Дійсно, пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 р. №8 «Про незалежність судової влади» передбачено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв із таким предметом.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. №6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» роз`яснено, що у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ.

Зазначені роз`яснення є відтворенням положень статей 62, 126 і 129 Конституції України, відповідно до яких матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Отже, зазначеними положеннями Конституції України визначено, що рішення суду і, відповідно до цього, дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

У зв`язку із викладеним, розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних із розглядом іншої справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.

Згідно частини 11 статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Тлумачення норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, по своїй суті, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію спокійно та незалежно.

Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 Цивільного кодексу України № 435-IV від 16 січня 2003 року (далі – ЦК України). Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду покладається на державу, а не на суд.

Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 1 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі № 454/1980/16-ц.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність відмови у відкритті провадження лише в частині вимог позову до Держави Україна в особі судді Франківського районного суду м.Львова Кушнір Богдани Богданівни.

Вказане відповідає, також, позиції Європейського суду з прав людини викладеній, зокрема, у тексті п. 36 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12.03.2009 року (заява №20347/03): «Суд зазначає, що позов заявників було залишено без розгляду по суті, оскільки відповідачем не міг бути суд, захищений імунітетом від такого позову. Суд нагадує, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї із справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що, з огляду на обставини тієї справи, таке обмеження було пропорційним».

Однак, що стосується змісту оскаржуваної ухвали в частині відмови у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, за участі третіх осіб: Президента України Зеленського Володимира Олександровича, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання дій протиправними та відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів зазначає таке.

Згідно ст. 184 ЦПК України, позов пред`являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді. Позивач має право в позовній заяві заявити клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, якщо такий розгляд допускається цим Кодексом.

Згідно ст. 175 ЦПК України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити:

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;

4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору;

7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи;

10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору. У разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

За ст.185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху також у разі, якщо позовну заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його. У разі надходження до суду справи, що підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, після закриття провадження Верховним Судом чи судом апеляційної інстанції в порядку господарського чи адміністративного судочинства, суд перевіряє наявність підстав для залишення позовної заяви без руху відповідно до вимог цивільного процесуального закону, чинного на дату подання позовної заяви. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави, визначеної абзацом другим частини першої цієї статті, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок такої особи зареєструвати електронний кабінет відповідно до статті 14 цього Кодексу. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Крім цього, заява повертається у випадках, коли:

1) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;

2) порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу);

3) до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору або заява про відкликання позовної заяви;

4) відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи;

6) позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду;

7) до заяви не додано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадку, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом.

Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено. Копія позовної заяви залишається в суді. У разі скасування ухвали про повернення позовної заяви та направлення справи для продовження розгляду суд не має права повторно повертати позовну заяву. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви. У разі повернення позовної заяви з підстави, передбаченої пунктом 6 частини четвертої цієї статті, судовий збір, сплачений за подання позову, не повертається. Заяви, скарги, клопотання, визначені цим Кодексом, за подання яких передбачено сплату судового збору, залишаються судом без руху також у випадку, якщо на момент відкриття провадження за відповідною заявою, скаргою, клопотанням суд виявить, що відповідна сума судового збору не зарахована до спеціального фонду державного бюджету. Правила цієї частини не застосовуються до заяв про забезпечення доказів або позову.

Відповідно до ст.186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо:

1) заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;

2) є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами;

3) у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

4) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому самому третейському суді виявився неможливим;

5) є рішення суду іноземної держави, визнане в Україні в установленому законом порядку, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред`явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу. До ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді. Ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду. Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Зважаючи на вказані вимоги процесуального закону, суддя вирішуючи питання про відкриття провадження у справі з`ясовуючи ряд необхідних до з`ясування обставин, повинен зокрема, з`ясувати і те ким і до кого заявлено позовні вимоги, тобто хто є сторонами у справі, (третіми особами); зміст позовних вимог до кожного з відповідачів; чи підлягають такі вимоги розгляду в порядку цивільного судочинства, тощо. Про це зазначається в ухвалі про відкриття провадження чи ухвалі про відмову у відкритті.

Що стосується оскаржуваної ухвали в іншій частині, то, відмовляючи у відкритті провадження за згаданим позовом із зазначенням згаданих мотивів, суддя не врахувала, що серед відповідачів, зазначених позивачем, наявний і окрім судді інший, а саме – Держава Україна в особі Державної казначейської служби України та жодним чином не мотивувала чому відмовлено у відкритті провадження за вимогами до вказаного відповідача та якими саме вимогами; та не врахувала, що юрисдикція суду поширюється на правовідносини, що виникли чи могли виникнути між позивачем та вказаною особою та що вказана особа не наділена імунітетом, стосовно пред`явлення до неї позову, як суд чи суддя.

Отже, при постановленні оскаржуваної ухвали суддею не враховано всіх обставин, які підлягали з`ясуванню та вирішенню при вирішенні питання про відкриття провадження у справі.

Зважаючи на вказане, при вирішенні питання про відкриття провадження у справі слід було належним чином з`ясувати те до кого пред`явлено позовні вимоги та які конкретно і вже після з`ясування цього вирішувати питання про те, які з заявлених вимог та до кого з відповідачів підлягають розгляду в суді в порядку цивільного судочинства та за такими слід відкрити провадження у справі та які не підлягають розгляду та у відкритті провадження за якими слід відмовити. У випадку неможливості з`ясування вказаних обставин з підстав невідповідності позовної заяви вимогам ст. 175 ЦПК України суддя до відкриття провадження у справі вправі вирішувати питання про залишення такої без руху для усунення певних недоліків.

Зважаючи на вказане, а саме те, що суддею при постановленні оскаржуваної ухвали належним чином не з`ясовано коло відповідачів, вимог пред`явлених до кожного з них та передчасно відмовлено у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, за участі третіх осіб: Президента України Зеленського Володимира Олександровича, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання дій протиправними та відшкодування моральної шкоди, оскаржувана ухвала залишатись в силі не може та підлягає частковому скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження по справі в частині позовних вимог до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України. Під час цього слід належним чином з`ясувати згадані обставини, без з`ясування яких неможливо належним чином вирішити питання про відкриття провадження у справі та, з дотриманням вимог процесуального закону, зокрема і згаданих вище норм, вирішити питання про відкриття провадження у справі чи відмову у відкритті.

Вказаним доводи апеляційної скарги слід визнати частково обґрунтованими та саму апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.6, 379 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 14 листопада 2025 року в частині, що стосується позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, за участі третіх осіб: Президента України Зеленського Володимира Олександровича, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання дій протиправними та відшкодування моральної шкоди – скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, за участі третіх осіб: Президента України Зеленського Володимира Олександровича, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання дій протиправними та відшкодування моральної шкоди направити до Шевченківського районного суду м. Львова длявирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання к асаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 24 лютого 2026 року.

Головуючий: Я.А. Левик

Судді: Н.П. Крайник

М.М. Шандра