Рішення від 24 лютого 2026 р. у справі №676/8566/25 — Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа №676/8566/25

Номер провадження 2/676/1250/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2026 року

Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області у складі:

головуючої судді – Пилипенко І.О.,

за участю секретаря судового засідання – Райтаровського В.І.,

представника відповідача адвоката – Пономаренко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кам`янець-Подільський, Хмельницької області впорядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення предоплати за ненадану послугу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення предоплату за ненадану послугу в сумі 2000 грн.

Вимоги позовної заяви мотивує тим, що 18.10.2025 р. вона здійснила оплату у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень на банківську картку відповідачки як передоплату за навчання. Заняття мали відбуватися 19.11.2025 р., однак за 10 днів до початку навчання вона відмовилася від участі, повідомивши про це відповідачку. Послуга фактично не була надана, навчання не розпочалося. Вона звернулася до відповідачки з проханням повернути сплачену суму, однак відповідачка відмовилася повертати кошти, мотивуючи це власними “правилами бронювання”, які не підтверджені жодним письмовим договором. Оплата здійснювалася на особисту банківську картку відповідачки (№ НОМЕР_1 ), при цьому вона не є зареєстрованим ФОП, що свідчить про відсутність правового оформлення підприємницької діяльності та не дає підстав посилатися на будь-які “внутрішні правила”. Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка без достатньої правової підстави набула майно (грошові кошти), зобов`язана повернути його потерпілому. Таким чином, вважає, що дії відповідачки є безпідставним збагаченням.

Рух справи.

Ухвалою від 03 грудня 2025 року позовну заяву призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Аргументи учасників справи.

08.12.2025 року від відповідача ОСОБА_2 через підсистему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого позивач через соціальну мережу Instagram звернулась до неї із запитом пройти індивідуальний курс навчання по зачіскам. З урахуванням графіка відповідача, позивачу були запропоновані вільні дати для навчання. Позивач обрала дати для навчання з 18.11.2025 по 21.11.2025 року. 18.10.2025 року позивач внесла попередню оплату за індивідуальний курс навчання, яка є повним підтвердженням згоди позивача укласти договір. Відповідач закріпила за позивачем місце пройти індивідуальний курс навчання з 18.11.2025 по 21.11.2025 року за позивачем. 19.10.2025 року позивач уточнила у відповідача графік занять. 20.10.2025 року відповідач направила позивачу навчальні матеріали та покликання на матеріали для роботи позивача (які підготовані відповідачем з урахуванням власного досвіду та необхідних теоретичних знань). Як вбачається зі Скріншотів з листування між сторонами в соціальній мережі Інстаграм, відповідач надавала професійні консультації щодо питань позивача. 30.10.2025 року позивач написала відповідачу, що у зв`язку з тим, що продаж квитків вона пропустила, а вільні місця залишились лише на 17.11.2025 року, то вона приїздить до Києва 18 листопада о 5:30 і попросила розпочати навчання 19.11.2025 року. Відповідач погодилась розпочати навчання 19.11.2025 року. 08.11.2025 року позивач написала відповідачу, що не зможе приїхати на навчання та запитала чи є можливість повернення частини передоплати. Відповідач запропонувала перенести навчання на будь-яку зручну для позивача дату. Зокрема повідомила, що відповідач витратила час на підготовку до навчання з позивачем, підготувала матеріали, відправила інформацію щодо роботи та приділила свій час для організації навчання. Проте, позивач відмовилась від перенесення навчання на іншу дату та попросила розглянути питання в поверненні частини передоплати. У відповідь відповідач зі своєї сторони пояснила, що вже надала частину своїх послуг у вигляді підготовки на відправки необхідних матеріалів, список необхідних інструментів, узгодила програму навчання, внесла зміни в дати проведення навчання. Пояснила, що відміна позивачем навчання спричиняє матеріальні збитки для відповідача, і не повідомлення про відміну за 14 днів до старту є загальною умовою щодо повернення передоплати

Відповідно до Умов п.7.1.2 Оферти, яка викладена на сторінці в Інстаграм відповідача, Виконавець має право відмовити в наданні Послуги Замовнику з подальшим списанням Попередньої оплати в якості штрафу у випадку не попередження замовником Виконавця не пізніше, ніж за 14 календарних днів до дня надання послуги про неможливість з`явитись в зазначений час. Враховуючи вищевикладені обставини, позивач порушила умови Договору, а тому Відповідач мала повне право залишити завдаток у себе. Просить суд відмовити в задоволенні позову.

Участь у справі сторін та інших учасників справи.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засідання позовні вимоги підтримала з підстав зазначених в позовній заяві та просила суд їх задовольнити, а також додала, що 16.10.2025 року через соціальну мережу Instagram вона домовилася із відповідачем пройти індивідуальний курс навчання по зачіскам. Відповідач запропонувала їй перелік вільних дат, у зв`язку із чим вони попередньої узгодили відповідну дату. 18.10.2025 року вона перерахувала грошові кошти в сумі 2000 грн. як передопдату за навчання. У зв`язку із погіршенням стану здоров`я вона завчасно повідомила, що не може прибути на навчання та попросила повернути сплачені грошові кошти, на що відповідач відмовилася.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала з підстав зазначених у відзиві, просила суд відмовити в їх задоволенні.

Представник відповідача адвокат Пономаренко Н.В. в судовому засідання позовні вимоги не визнала та пояснила, що між сторонами була домовленість про проходження позивачем курсу по зачіскам. Попередньо були визначені відповідні дати проходження навчання. 18.10.2025 року позивач внесла попередню оплату за надану послугу відповідачем. Однак порушення їх домовленості сталося через позивача, яка відмовилась від даної послуги.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 18.10.2025 року через соціальну мережу Instagram позивач ОСОБА_1 звернулась до відповідача ОСОБА_2 щодо проходження індивідуального курсу навчання по зачіскам.

18.10.2025 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 2000 грн., як завдаток за надані послуги по проходженню індивідуального курсу навчання по зачіскам, що підтверджується квитанцією про перерахування коштів №1870-Т3Н8-ТР6М-2Т4М від 18.10.2025 року та не заперечується сторонами по справі.

Між сторонами було узгоджено дату навчання 19.11.2025 року. Однак за 10 днів до проведення навчання, позивач ОСОБА_1 відмовилась від його проведення.

Відповідно до наданих скріншотів переписки між сторонами позивач ОСОБА_1 просила відповідача повернути їй сплачену суму 2000 грн. завдаток за навчання. При цьому, відповідач ОСОБА_2 відмовилась повернути 2000 грн., з підстав того, що витратила час на підготовку до навчання, підготувала матеріали навчання, узгодили програму навчання, внесли зміни в дату навчання, відправила відповідну інформацію позивачу щодо роботи, список необхідних інструментів для роботи.

Обґрунтовуючи вимоги як на підставу позову, ОСОБА_1 посилається на те, що відповідно до ст. 1212 ЦК України, відповідач набула грошові кошти без достатньої правової підстави, а тому дії відповідач є безпідставним збагаченням.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно вимог ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В п 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставою виникнення цивільних прав - обов`язків, зокрема, є договори й інші правочини.

За приписами ч. 1, ч. 3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно вимог ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право завернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом вказаної статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч. 1, ч. 2 ст. 205, ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов`язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення ст. 1212 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Як на підставу своїх позовних вимог позивач ОСОБА_1 посилається на те, що відповідачем ОСОБА_2 зберігаються грошові кошти без достатньої правової підстави у зв`язку з тим, що нею не виконано умови їх домовленості про надання послуги (індивідуального курсу по зачіскам).

Надаючи оцінку таким доводам позивачки суд вважає, що перерахування позивачкою грошових коштів відповідачу 18.10.2025 року за надання послуг по навчанню, свідчать про добровільність таких її дій та їх цілеспрямований характер.

Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норма глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Отже, норми ст. 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України, якщо особа, знаючи про відсутність у неї такого обов`язку, все-таки здійснила їх сплату. Це акцентував Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 17.04.2024 у справі № 127/12240/22.

При цьому сама позивачка в позовній заяві стверджує, що між нею та відповідачем існувала домовленість щодо надання послуги навчання, індивідуального курсу по зачіскам та узгоджено відповідно дату їх проходження 19.11.2025 року. Отже, викладені позивачкою фактичні обставини виключають безпідставність отримання відповідачем грошових коштів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог ст.ст. 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

За приписами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, вирішуючи позов у межах заявлених вимог, з урахуванням принципів розумності, справедливості та виваженості суд приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 1-13, 76-83, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення предоплати за ненадану послугу – відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони по справі:

позивач – ОСОБА_1 , проживаюча за адресою АДРЕСА_1 ;

відповідач – ОСОБА_2 , адреса АДРЕСА_2 .

Дата складення повного судового рішення - 25.02.2026 року.

Суддя І.О. Пилипенко