Рішення від 25 лютого 2026 р. у справі №473/2795/25 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/2795/25

РІШЕННЯ

іменем України

"26" лютого 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю: секретаря судового засідання Москаленко С.Л.,

відповідачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому вказувало, що 19 листопада 2019 року ТОВ «ЗАЙМЕР» уклало з ОСОБА_1 . Договір про надання фінансового кредиту №93270.

Відповідно до договору ТОВ «ЗАЙМЕР» зобов`язалося надати та надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 2 000 грн зі строком користування коштами протягом 14 днів - до 02 грудня 2019 року (з можливістю продовження цього строку за ініціативою позичальниці), а відповідачка зобов`язалася вчасно повернути кредит, а також сплачувати проценти за користування ним у розмірі 2 % на добу від суми залишку заборгованості за кредитом.

У разі порушення умов договору щодо вчасного повернення кредиту позичальниця зобов`язалася сплатити пеню у розмірі 5 % від розміру невиконаного грошового зобов`язання - до дня повного погашення заборгованості, але не більше ніж за 100 календарних днів.

28 жовтня 2021 року ТОВ «ЗАЙМЕР» уклало з ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» Договір факторингу №01-28/10/2021, за яким первісний кредитор відступив позивачу за плату право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №93270 від 19 листопада 2019 року.

Позичальниця свої зобов`язання жодному з кредиторів належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 13 січня 2025 року виникла заборгованість у загальному розмірі 6 240 грн, у тому числі:

-прострочена заборгованість за кредитом - 2 000 грн;

-прострочена заборгованість за процентами за користування кредитом - 4 240 грн.

Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідачки у повному обсязі.

10 липня 2025 року від відповідачки ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідачка позовні вимоги не визнала та просила відмовити у задоволенні позову, вказуючи на те, що:

- вона не отримувала від ТОВ «ЗАЙМЕР» жодних кредитних коштів та не має жодного відношення до банківської картки, на яку були перераховані кредитні кошти;

- позивач звернувся з позовом до суду поза межами встановленого строку позовної давності, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.

07 серпня 2025 року від представника позивача ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій представник позивача не погодився з доводами відзиву, просив задовольнити вимоги ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ», вказуючи на те, що ОСОБА_1 зареєструвалася в інформаційно-телекомунікаційні системі кредитодавця, подала заявку на отримання кредиту, у якій зазначила усю інформацію про свою особу, уклала з ТОВ «ЗАЙМЕР» кредитний договір в електронній формі, погодившись з усіма його умовами, що підтверджується накладенням на договорі цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, що був надісланий кредитодавцем на зазначений відповідачкою номер телефону. Також звертав увагу суду на те, що матеріалами справи підтверджено повне виконання кредитодавцем взятих на себе зобов?язань за договором, зокрема факт перерахування кредитних коштів на зазначену позичальницею у відповідній заявці кредитну картку. До тверджень ОСОБА_1 про те, що вона не отримувала від ТОВ «ЗАЙМЕР» жодних кредитних коштів та не має жодного відношення до банківської картки, на яку були перераховані кредитні кошти, просив ставитися критично, вказуючи на те, що позичальник має право вимагати зарахування кредитних коштів на рахунок, який йому не належить (вигодонабувачем за кредитним договором у цьому разі є третя особа), однак це не звільняє позичальника від виконання умов кредитного договору. Також вказував на безпідставність тверджень ОСОБА_1 про те, що позивач звернувся з позовом до суду поза межами встановленого строку позовної давності.

В судове засідання представник позивача ОСОБА_2 не з`явився, проте у відповіді на відзив на позовну заяву клопотав про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала. Вказувала, що вона не підписувала жодних кредитних договорів з ТОВ «ЗАЙМЕР», а тому не є стороною кредитних відносин. В іншій частині надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позов.

Суд вважав можливим провести розгляд справи без участі представника позивача, оскільки матеріали справи містять достатньо інформації та доказів для вирішення спору.

Заслухавши пояснення відповідачки ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, суд встановив, що 19 листопада 2019 року ТОВ «ЗАЙМЕР» уклало з ОСОБА_1 . Договір про надання фінансового кредиту №93270.

Відповідно до договору ТОВ «ЗАЙМЕР» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 2 000 грн зі строком користування коштами протягом 14 днів - до 02 грудня 2019 року (з можливістю продовження цього строку за ініціативою позичальниці), а відповідачка зобов`язалася вчасно повернути кредит, а також сплачувати проценти за користування ним у розмірі 2 % на добу від суми залишку заборгованості за кредитом.

У разі порушення умов договору щодо вчасного повернення кредиту позичальниця зобов`язалася сплатити пеню у розмірі 5 % від розміру невиконаного грошового зобов`язання - до дня повного погашення заборгованості, але не більше ніж за 100 календарних днів.

28 жовтня 2021 року ТОВ «ЗАЙМЕР» уклало з ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» Договір факторингу №01-28/10/2021, за яким первісний кредитор відступив позивачу за плату право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору №93270 від 19 листопада 2019 року.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 639 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення договору) якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 з дотриманням положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» уклали між собою кредитний договір в електронній формі, узгодили у ньому усі істотні умови, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» позичальниця, погодившись з ними, підписала договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором - KL6808, що був направлений кредитодавцем на номер телефону позичальниці (вказаний останньою в особистому кабінеті в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «ЗАЙМЕР») в електронному повідомленні.

Таким чином, ОСОБА_1 набула статусу, прав та обов`язків позичальниці у кредитних правовідносинах з ТОВ «ЗАЙМЕР».

Твердження відповідачки про те, що матеріали справи не містять доказів укладення кредитного договору (у тому числі його підписання ОСОБА_1 ) суд вважає безпідставними, враховуючи дії відповідачки, направлені на укладення кредитного договору, у тому числі накладення отриманого цифрового підпису на договорі.

При цьому, без реєстрації позичальниці на сайті кредитодавця, внесення персональної інформації про свою особу та входу до свого особистого кабінету, а також формування заявки на отримання кредиту, без отримання позичальницею смс-повідомлення із зазначенням одноразового ідентифікатора для підписання договору та введення ідентифікатора з метою підписання кредитного договору кредитний договір між сторонами не був би укладений. Тому вчинення позичальницею вказаного алгоритму дій свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов правочину.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у своїх постановах від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20 та інших.

Також суд критично ставиться до тверджень відповідачки про те, що номер телефону НОМЕР_1 , на який кредитодавцем було направлено одноразовий ідентифікатор для подальшого проставлення підпису на договорі, їй не належить, оскільки відповідні докази на підтвердження цієї обставини в матеріалах справи відсутні.

При цьому, відповідачка ні самостійно, ні на пропозицію суду (який надав ОСОБА_1 для цього достатньо часу) не вчинила жодних дій, направлених на спростування факту укладення нею кредитного договору та набуття обов?язків позичальниці, зокрема офіційно не звернулася до поліції з приводу можливого вчинення відносно неї шахрайських або інших неправомірних дій (злочину), не оспорила кредитний договір №93270 від 19 листопада 2019 року у встановеному законом порядку, не надала суду інших належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження висловлених нею заперечень проти факту укладення правочину.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Також, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Відповідно до копії інформаційної довідки ТОВ «Платежі онлайн» (а.с. 25) останнє підтвердило той факт, що 19 листопада 2019 року на зазначену в кредитному договорі банківську картку № НОМЕР_2 було зараховано 2 000 грн, що повністю підтверджує факт виконання ТОВ «ЗАЙМЕР» свого зобов`язання перед відповідачкою.

Твердження ОСОБА_1 про те, що банківська картка № НОМЕР_2 , видана АТ КБ «ПриватБанк», на яку здійснено перерахування кредитних коштів, їй не належить, не підтверджені жодними доказами. Крім цього, така обставина не свідчить про невиконання кредитодавцем умов кредитного договору, оскільки переказ коштів був ініційований та виконаний на картку за зазначеними позичальницею реквізитами, а закон не забороняє укладення кредитного договору в інтересах третіх осіб (у цьому разі третя особа вважається вигодонабувачем, проте обов?язок виконання зобов?язання покладається на позичальника).

Згідно з ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проте, як встановлено судом, ОСОБА_1 не довела обставин на підтвердження висловлених нею заперечень проти позову.

У той же час, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у ст. 13 ЦПК України, втрачає сенс.

З матеріалів справи вбачається, що позичальниця взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконала. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості за кредитним договором, станом на 13 січня 2025 року виникла заборгованість у загальному розмірі 6 240 грн, у тому числі:

-прострочена заборгованість за кредитом - 2 000 грн;

-прострочена заборгованість за процентами за користування кредитом - 4 240 грн.

Однак суд не в повній мірі погоджується з вказаним розрахунком, а саме в частині нарахування процентів, оскільки він суперечить умовам договору.

Як зазначалося вище, за умовами кредитного договору відповідачка отримала кредит зі строком користування коштами протягом 14 днів, а саме до 02 грудня 2019 року (п. 1.2 договору). Порядок продовження строку користування кредитом передбачений п. 3.3.3 договору, за яким позичальниця для отримання права на продовження строку користування кредитом не пізніше останнього дня повернення кредиту зобов`язана в повному обсязі сплатити нараховані проценти за кредитом. Проте матеріали справи не містять доказів сплати відповідачкою нарахованих в межах встановленого строку кредитування процентів, що є обов`язковою умовою для продовження строку кредитування, а також узгодження сторонами кредитного договору нового строку кредитування (зокрема його продовження).

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Водночас, у постанові від 23 травня 2018 року у справі №910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що проценти за користування кредитом - проценти, які нараховуються в межах строку кредиту, визначені у договорі. Такі проценти розуміються, як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник. Порядок їх виплати врегульований ч. 1 ст. 1048 ЦК України.

В той же час, проценти за неправомірне користування чужими коштами - проценти, які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, порядок виплати якого врегульований ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За встановленого, нарахування договірних процентів поза межами строку кредитування (14 днів), тобто після 02 грудня 2019 року, не відповідає умовам договору.

Після вказаної дати позивач не позбавлений права вимагати сплати від боржниці процентів за неправомірне користування чужими коштами відповідно до правил, встановлених п. 2.3 кредитного договору в сукупності з ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Однак позивач не заявляв окремих вимог щодо застосування передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України наслідків порушення позичальницею грошового зобов`язання, а тому такі вимоги не є предметом судового розгляду.

Таким чином, нараховані проценти після 02 грудня 2019 року стягненню не підлягають.

За встановлених обставин, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 2 560 грн, в тому числі:

- прострочена заборгованість за кредитом - 2 000 грн;

- прострочена заборгованість за процентами за користування кредитом - 560 грн (2 000 грн (розмір заборгованості за кредитом) х 2 % (встановлена у договорі процентна ставка)/100 х 14 днів (встановлений строк кредитування)), що відповідає положенням Додатку №1 до договору.

При цьому, суд вважає безпідставними твердження відповідачки про пропущення позивачем позовної давності, оскільки заборгованість за кредитним договором у ОСОБА_1 виникла у грудні 2019 року.

У той же час, згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Водночас, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 12 березня 2020 року на всій території України було введено карантин, який діяв до його скасування, тобто до 30 червня 2023 року.

Разом з тим, згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, з 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан, який діє і на час розгляду справи.

Водночас, згідно п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Вказаний пункт був виключений Законом України №4434-ІХ від 14 травня 2025 року (який набрав чинності 04 вересня 2025 року).

Таким чином, позивачем не пропущено позовну давність, яка у зв`язку з введенням карантину була продовжена, а в подальшому - зупинена до 04 вересня 2025 року, а тому твердження про протилежне є хибними.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача також підлягає стягненню судовий збір у розмірі 993,91 грн (пропорційно до розміру задоволених вимог).

Що стосується витрат на правничу допомогу, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч. 2-5 ст. 137 ЦПК України витрати на правничу допомогу складаються з гонорару адвоката за представництво в суді; іншої правничої допомоги, пов`язаної зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збору доказів тощо; вартості послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу представник позивача надав копію Договору про надання правової допомоги від 29 грудня 2023 року з додатками, що містять перелік та узгоджену вартість виконаних адвокатом робіт, докази сплати вказаних витрат. Згідно наданих документів вартість наданих послуг становить 10 500 грн (консультація; складання позовної заяви, інших заяв, клопотань; виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції).

Проте у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Разом з тим, Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише ті судові витрати, які мають розумний розмір.

Зазначений позивачем розмір вказаних витрат є завищеним, оскільки справа належить до категорії незначної складності, її розгляд відбувався в порядку спрощеного позовного провадження, судова практика у цій категорії справ є усталеною, в зв`язку з чим при підготовці позовної заяви у адвоката була відсутня необхідність досліджувати додаткові норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, витрачати значний час на консультацію, складання позовної заяви. При цьому, вартість адвокатських послуг є неспівмірною з ціною позову. З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що співмірними з складністю справи, наданими послугами, ціною позову (з урахуванням розміру задоволених позовних вимог) є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 500 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (м. Київ, вул. Кирилівська, 82, офіс 7, код ЄДРПОУ 42228158) заборгованість за Договором про надання фінансового кредиту від 19 листопада 2019 року №93270, що утворилася станом на 13 січня 2025 року, а саме: заборгованість за простроченим кредитом у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень; заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом (за період з 19 листопада 2019 року до 02 грудня 2019 року) у розмірі 560 (п?ятсот шістдесят) гривень, а всього в загальному розмірі 2 560 (дві тисячі п?ятсот шістдесят) гривень, а також 2 493 (дві тисячі чотириста дев?яносто три) гривні 91 копійку судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О.В. Вуїв