Рішення від 24 лютого 2026 р. у справі №127/38444/25 — Вінницький міський суд Вінницької області

Cправа № 127/38444/25

Провадження № 2-а/127/390/25

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

25 лютого 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Гуменюка К.П.,

за участю секретаря судового засідання Бортнюк А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Слізяк Мар`яна Миколаївна, до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови заступника командира роти 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Рапинця Олександра Віталійовича серії ЕНА 6239284 від 28.11.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачене ч.2 ст.121 КУпАП, зафіксоване не в автоматичному режимі, -

вимоги позивача: скасувати постанову заступника командира роти 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Рапинця Олександра Віталійовича серії ЕНА 6239284 від 28.11.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачене ч.2 ст.121 КУпАП, зафіксоване не в автоматичному режимі; стягнути з Департаменту патрульної поліції судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 484 грн. 48 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000 грн., -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Слізяк Мар`яна Миколаївна, до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови заступника командира роти 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Рапинця Олександра Віталійовича серії ЕНА 6239284 від 28.11.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачене ч.2 ст.121 КУпАП, зафіксоване не в автоматичному режимі.

Ухвалою судді Вінницького міського суду Вінницької області від 12 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Слізяк Мар`яна Миколаївна, до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови заступника командира роти 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Рапинця Олександра Віталійовича серії ЕНА 6239284 від 28.11.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачене ч.2 ст.121 КУпАП, зафіксоване не в автоматичному режимі, прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати одноособово за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей провадження, визначених ст. 286 КАС України, без виклику учасників справи на підставі матеріалів справи (у письмовому провадженні).

Позовна заява мотивована тим, що 28.11.2025 року об 11 год 59 хв заступником командира роти 2 роти 1 батальйону управління патрульної поліції у Вінницькій області старшим лейтенантом поліції Рапинець Олександром Віталійовичем розглянуто справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 121 КУпАП. За результатами розгляду справи ст. лейтенантом складено постанову серії ЕНА №6239284 від 28.11.2025 р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення штрафу у розмірі 680 грн. Зазначені суть та обставини правопорушення: 28.11.2025 об 11.39 у м. Вінниці по вул. Ольги Кобилянської, 123, водій керуючий маршрутним тз під час надання послуги з перевезення пасажирів за маршрутом 5А «П`ятничани-Шкуринці» керував тз в якого не працював замок дверей аварійного виходу, чим порушив п.п. 31.4.7. ПДР - ін. технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатації його забороняється, переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм, стандартів.

Свою вину в інкримінованому правопорушенні ОСОБА_1 не визнає, адже замки аварійних дверей в автомобілі були в робочому стані, а несправність замків аварійних дверей не є порушенням п.п. 31.4.7. КУпАП. У зв`язку із цим, позивач вважає постанову серії ЕНА №6239284 від 28.11.2025 р. протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Зокрема, в позовній заяві представник позивача зосереджує увагу суду на тому, що непрацюючий замок дверей аварійного виходу, про що зазначено у спірній постанові, згідно норм п.п. 31.4.7 Правил дорожнього руху, не забороняє його експлуатацію, що в свою чергу, виходячи з диспозиції ч.2 ст.121 КУпАП, виключає можливість притягнення водія до адміністративної відповідальності за цією нормою. На законодавчому рівні не закріплено, що не працюючий замок аварійних дверей, який перебуває у замкненому стані, в автомобілі є технічною несправністю транспортного засобу, при наявності якої заборонено експлуатацію транспортного засобу.

За твердженнями представника позивача, суб`єктом владних повноважень під час винесення спірної постанови не надано доказів вини позивача в інкримінованому правопорушенні, визначених ст. 251 КУпАП. Більше того, зі змісту постанови вбачається відсутність події адміністративного правопорушення, адже, як зазначалось вище, несправність замка дверей аварійного виходу не є порушенням п.п. 3.4.7. ПДР, а інших порушень позивач не вчиняв. Зазначений в п. 7 постанови доказ «467729» не містить інформації про те, що це за доказ, з його назви неможливо встановити вид доказу.

В свою чергу, те, що перед виїздом на маршрут 5А «П`ятничани-Шкуринці» транспортний засіб був абсолютно справним, підтверджується журналом про перевірку справності автомобіля марки Volksvagen Д.н.з. НОМЕР_1 за період з 01.11.2025 р. по 30.11.2025 р. Те, що автомобіль технічно справний також підтверджується подорожнім листом автобуса від 28.11.2025 р. за маршрутом 5А, в якому міститься відмітка механіка про справність автомобіля та дозвіл на виїзд на лінію.

У зв`язку з наведеним, позивач переконаний, що постанова заступника командира роти 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Рапинця О.В. серії ЕНА 6239284 від 28.11.2025відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст.121 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 680 грн. підлягає скасуванню.

На адресу Вінницького міського суду Вінницької області 29.12.2025 засобами системи «Електронний суд» надійшов відзив Департаменту патрульної поліції на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідачем зазначено, що під час патрулювання 28.11.2025 року в м. Вінниці по вул. Ольги Кобилянської, 123 заступником командира роти 2 БУПП у Вінницькій області ДПП Рапинцем О.В. було зупинено автомобіль VOLKSWAGEN LT, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який під час надання послуг з перевезення пасажирів за маршрутом 5А «П`ятничани-Шкуринці», керував транспортним засобом з непрацюючим замком дверей аварійного виходу, чим порушив п.п. 31.4.7 (г) ПДР України та здійснив правопорушення передбачене ч.2 ст.121 КУпАП. Встановивши всі обставини правопорушення, поліцейським було прийнято рішення притягнути водія до адміністративної відповідальності та в подальшому винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ЕНА № 6239284 від 28.11.2025 за ч. 2 ст. 121 КУпАП.

У відзиві відповідачем наголошено, що п.п.31.4.7 (г) Правил дорожнього руху України (ПДР) забороняє експлуатацію транспортного засобу, якщо не працюють передбачені конструкцією замки дверей, запори бортів, горловин баків, механізм регулювання сидіння водія, аварійні виходи, пристрої до них, привід керування дверима, спідометр, одометр, тахограф або пристрій для обігрівання/обдування скла. Це стосується несправності критичних елементів, що впливають на безпеку та контроль транспортного засобу, і робить подальший рух забороненим до усунення несправностей.

Згідно пункту 6.8.8 ДСТУ 3649:2010 у колісних транспортних засобів замки дверей кузова (кабіни), капота, багажника, засуви бортів вантажної платформи, засуви горловин цистерн, механізми регулювання і пристрої фіксування сидіння водія та пасажира, органи або пристрої, призначені для відчинення та зачинення дверей автобусів та тролейбусів, аварійні виходи та пристрої їхнього задіювання (відчинення), приводи відчинення (зачинення) дверей, сигналізація роботи дверей і сигнал вимоги зупинки, пристрій обігрівання та обдування вітрового скла, протиугінний пристрій мають бути роботоздатні.

Отже, на переконання відповідача, постанова серії ЕНА 6239284 від 28.11.2025 є правомірною та винесеною згідно норм чинного законодавства, у зв`язку з чим Департамент патрульної поліції просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

На підтвердження викладених в оскаржуваній постанові та у відзиві обставин відповідачем також надано відеозапис із портативного нагрудного відеореєстратора інспектора.

02.01.2026 засобами системи «Електронний суд» на адресу суду надійшла відповідь представника позивача на відзив відповідача. У даній відповіді представник позивача звертає увагу суду на те, що відеозапис, доданий до відзиву на позовну заяву, дозволяє встановити відсутність події та складу адміністративного правопорушення. Зокрема, з відеозапису чітко вбачається, що автомобіль не перебуває в русі, стоїть на кінцевій зупинці та не здійснює перевезення пасажирів, а працівники поліції не зупиняли транспортний засіб на підставі ст. 35 ЗУ «Про національну поліцію», підійшли до позивача, який сидів в замкненому авто, з метою перевірки військово-облікових документів, що не пов`язано з порушенням Правил дорожнього руху. В даному випадку під час розгляду справи поліцейський констатував лише те, що двері авто та аварійні виходи закриті, що не є тотожним поняттю «несправні». Позивач та його представник переконані, що мотиви старшого лейтенанта поліції Рапинця О. В. полягали не в намірі виявити порушення ПДР позивачем, а були саме реакцією на відмову позивача пред`явити військово-обліковий документ.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Повно та всебічно з`ясувавши обставини в адміністративній справі, дослідивши матеріали справи та надані сторонами доказами, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Перевіряючи оскаржувану позивачем постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності, суд перевірив її на предмет дотримання суб`єктом владних повноважень принципів правомірної адміністративної поведінки, а саме: чи прийнято рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідно до постанови заступника командира роти 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Рапинця Олександра Віталійовича серії ЕНА 6239284 від 28.11.2025, водій ОСОБА_1 28.11.2025 року об 11 год 59 хв у м. Вінниця по вул. Ольги Кобилянської, 123, під час надання послуги з перевезення пасажирів за маршрутом 5А «П`ятничани-Шкуринці» керував маршрутним транспортним засобом Volkswagen LT, д.н.з. НОМЕР_1 , в якого не працював замок дверей аварійного виходу, чим порушив п.п. 31.4.7 (г) ПДР - інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм, стандартів.

Вказаною постановою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення положень ч.2 ст.121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 680 грн.

Нормативно-правовим актом, що регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеку, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ, і організацій незалежно від форм власності та господарювання, є Закон України «Про дорожній рух».

Відповідно до ст. 14 ЗУ «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримуватись вимог ЗУ «Про дорожній рух», Правил дорожнього руху України та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Відповідно до Закону України "Про дорожній рух" єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Пунктом 1.3 ПДР закріплено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Згідно п. 1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

У відповідності до ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Так відповідно до п. 31.4 Правил дорожнього руху України забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності технічних несправностей і невідповідності вимогам, передбачених підпунктами 1-7 цього пункту.

Пункт 31.4.7 (г) забороняє експлуатацію транспортного засобу із непрацюючими «іншими елементами конструкції», зокрема: передбаченими конструкцією замками дверей кузова або кабіни, запорами бортів вантажної платформи, запорами горловин цистерн і паливних баків, механізмом регулювання положення сидіння водія, аварійними виходами, пристроями для приведення їх у дію, приводами керування дверима, спідометром, одометром, тахографом, пристроєм для обігрівання і обдування скла.

У свою чергу, частиною 2 статті 121 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність у разі керування водієм транспортним засобом, який використовується для надання послуг з перевезення пасажирів, що має несправності, передбачені частиною першою цієї статті (несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів), або технічний стан і обладнання якого не відповідають вимогам стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації.

Частиною 1 статті 276 КУпАП передбачено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

Згідно ч.1 ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі, негайне оголошення якої після закінчення розгляду справи регламентовано ч.1 ст.285 КУпАП.

При цьому ст.7 КУпАП задекларовано, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Справи про адміністративні правопорушення, що стосуються порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил випуску у плавання малих, спортивних суден і водних мотоциклів, правил судноплавства на морських і внутрішніх водних шляхах, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів у відповідності до ст. 222 КУпАП розглядають органи Національної поліції.

Частиною 2, 4 ст.258 КУпАП передбачено, що у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису) протокол не складається. У таких випадках уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу, що також кореспондується з положеннями ч.1 ст.276 КУпАП.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Дані положення знайшли своє відображення в Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395, відповідно до пункту 2 розділу ІІІ якої постанова по справі про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частинами першою, другою, третьою, п`ятою, шостою, восьмою, десятою і одинадцятою статті 121, частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 122 КУпАП, виноситься поліцейськими підрозділів Департаменту патрульної поліції, територіальних (відокремлених) підрозділів територіальних органів поліції, поліцейські яких забезпечують безпеку дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Згідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

За змістом п. 1-2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Відповідно до ст. 31 Закону України № 580-VIII поліція може застосовувати такі превентивні заходи, окрім іншого, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Статтею 40 Закону України № 580-VIII визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою: 1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом ст.251 КУпАП (зі змінами), доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ч.2 ст.33 КУпАП при накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, що мало місце в даному випадку.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі.

У відповідності до ч. 2 та ч. 3 ст. 283 КУпАП постанова у справі про притягнення особи до адміністративної відповідальності повинна містити найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справ (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, зокрема, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справи і посилання на норму закону, яка передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення. Дотримання цих вимог має виключне значення для встановлення об`єктивної істини при оскарженні такої постанови в судовому порядку.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 травня 2020 року в справі №513/899/16-а.

При цьому варто також звернути увагу на постанову Верховного Суду від 26 квітня 2018 року в справі № 338/1/17, згідно якої постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення нею правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Наведене дає підстави для висновку, що порушення Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність Кодексом про адміністративні правопорушення України, має підтверджуватися відповідними доказами, вичерпний перелік яких наведений у статті 251 Кодексу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 77 та ч. 1 ст. 90 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.

Посилання на належні та конкретні докази, які свідчать про вчинення особою адміністративного правопорушення, перелік яких визначено статтею 251 КУпАП, повинні міститися саме в постанові про адміністративне правопорушення.

У разі відсутності у постанові про адміністративне правопорушення посилань на докази вчинення особою адміністративного правопорушення (визначені ст. 251 КУпАП), які відповідно до ст. 252 КУпАП повинні бути оцінені відповідним органом (посадовою особою) виключно під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, надання таких доказів надалі виключатиме їх належність та допустимість з огляду на факт відсутності посилань на них у самій постанові (постанова КАС ВС від 15 листопада 2018 року у справі №524/5536/17).

Аналогічні правові позиції викладені у постановах КАС ВС від 13 березня 2020 року справа №234/6323/17, від 31 жовтня 2019 року справа №398/3566/16-а, від 30 травня 2018 справа №337/3389/16-а.

Обґрунтовуючи правомірність винесеного рішення відповідач посилається на відеозапис із портативного відеореєстратора працівника поліції, посилання на який наявне в пункті 7 оскаржуваної постанови «До постанови додаються», та який в розумінні ст.251 КУпАП, є належним доказом у даній справі.

Разом з тим, дослідивши наданий відповідачем відеозапис, обставин, викладених в оскаржуваній постанові, судом не вбачається.

Як зазначалося вище, за змістом постанови заступника командира роти 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Рапинця О.В. серії ЕНА 6239284 від 28.11.2025 ОСОБА_1 порушив вимоги п.п.31.4.7 (г) - інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється.

Частиною 2 ст. 121 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність саме за керування водієм транспортним засобом, який використовується для надання послуг з перевезення пасажирів, що має несправності, передбачені частиною першою цієї статті.

Наданим же відеозаписом зафіксовано, що позивач, перебуваючи в припаркованому транспортному засобі Volkswagen LT жовтого кольору,на вимогу інспектора не пред`явив військово-обліковий документ, у зв`язку із чим працівником поліції його повідомлено про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а також про те, що ОСОБА_1 «перебуває в розшуку» за вчинене правопорушення та повинен бути затриманий та доставлений до органів ТЦК та СП для складення протоколу. Через деякий час працівник поліції здійснив обхід транспортного засобу позивача, потягнув за ручки закритого авто та повідомив, що зачинені двері та аварійні виходи є адміністративним правопорушенням, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 121 КУпАП, та розпочав розгляд справи про зазначене адміністративне правопорушення.

Тобто в контексті справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.121 КУпАП, даним відеозаписом задокументовано лише перебування ОСОБА_1 у припаркованому зачиненому транспортному засобі Volkswagen LT. Однак перебування в русі даного автомобіля під керуванням позивача, надання ним при цьому послуги з перевезення пасажирів тамоменту його зупинення працівниками патрульної поліції на відео не зафіксовано.

Таким чином, суд приходить до висновку, що обставини, викладені в оскаржуваній постанові, в даному випадку не підтверджено належними, достатніми та допустимими доказами в розумінні положень статей 73-76 КАС України.

Наведене ставить під сумнів позицію Департаменту патрульної поліції про вчинення позивачем порушення Правил дорожнього руху, про яке йдеться в постанові серії ЕНА 6239284 від 28.11.2025, та, відповідно, вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КУпАП.

Відповідно до ст.62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а вказав, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Тож, згідно з принципом презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Стандарт доведення вини поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що правопорушення було вчинено і особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, є винною у вчиненні адміністративного правопорушення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

В силу п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що оскаржувана серії ЕНА 6239284 від 28.11.2025винесена заступником командира роти 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області старшим лейтенантом поліції Рапинцем О.В. без достатніх правових підстав, необґрунтовано, з недотриманням принципів правомірної адміністративної поведінки, отже підлягає скасуванню, а провадження в справі про адміністративне правопорушення - закриттю.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова особа чи службова особа.

Частинами 1, 2 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до пункту 1 частини 3 цієї ж статті КАС України до витрат пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлено Законом України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року №3674-VI (зі змінами та доповненнями), відповідно до ст. 1 якого судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Зокрема, як встановлено судом та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, за подання до Вінницького міського суду Вінницької області даної позовної позивачем сплачено судовий збір у розмірі 484 грн. 48 коп., що підтверджується вмпискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України (номер документа квитанції @2PL678348 від 08.12.2025).

Відтак, з огляду на те, що суд дійшов висновку про доцільність задоволення вимог адміністративного позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь позивача судовий збір у розмірі 484 грн. 48 коп.

Окрім того, відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).

Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України в контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що відповідно до частини шостої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19, від 30 червня 2022 року у справі №640/1175/20, від 11серпня 2022 року у справі №300/2050/19.

Суд також вважає за необхідне зауважити, що, як зазначено вище, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 640/14930/20.

З матеріалів справи судом встановлено, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано до суду:

-копію ордеру надання правничої допомоги серії АВ №1255812 від 08.12.2025;

-копію договору про надання правничої допомоги №М-352 від 04.12.2025;

-копію акту здачі-приймання наданих послуг від 05.01.2025;

-копію платіжної інструкції № @2PL671841 від 08.12.2025.

Приймаючи до уваги вищевикладене у сукупності, дослідивши надані позивачем документи, з огляду на клопотання представника відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, який на думку останнього, є завищеним та необґрунтованим, а також беручи до уваги принцип обґрунтованості та пропорційності розміру витрат на сплату послуг адвоката (правничу допомогу) до предмета спору, суд вважає, що у даному випадку розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню. Справедливим і співмірним відшкодуванням витрат позивача на професійну правничу допомогу, на переконання суду, буде сума у розмірі 5000 грн 00 коп, оскільки розглянута справа не є складною, не потребувала дослідження та підготовки значного обсягу документів, судова практика у спірних правовідносинах є сталою, справа була розглянута судом в порядку спрощеного позовного провадження.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 1, 7, 9, 33, 121, 122, 222, 245, 247, 251, 287 КУпАП, ст.ст. 2, 20, 72, 77, 90, 132, 139, 229, 286 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Постанову заступника командира роти 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Рапинця Олександра Віталійовича серії ЕНА 6239284 від 28.11.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачене ч.2 ст.121 КУпАП, зафіксоване не в автоматичному режимі - скасувати.

Провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.121 КУпАП, відносно ОСОБА_1 - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 копійок.

Вимоги адміністративного позову в частині стягнення з Департаменту патрульної поліції на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 (п`ять тисяч) гривень - задовольнити частково.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн.

В іншій частині вимог позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Сьомого апеляційного адміністративного суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Відповідач: Департамент патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646, юридична адреса: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3).

Повне судове рішення складено 25 лютого 2026 року.

Суддя Вінницького міського суду

Вінницької області Костянтин ГУМЕНЮК