Рішення від 25 лютого 2026 р. у справі №186/2559/25 — Шахтарський міський суд Дніпропетровської області

Провадження номер № 2-о/0186/5/26

Справа № 186/2559/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2026 року м.Шахтарське.

Шахтарський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Янжули С.А.

при секретарі - Лиман Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Шахтарському цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Павлоградський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про встановлення факту смерті,

ВСТАНОВИВ:

10 грудня 2025 року заявник ОСОБА_1 звернулася до Шахтарського міського суду Дніпропетровської області з заявою, в якій просить встановити факт смерті її брата - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м.Мирнограді, Донецької області.

В обґрунтування своєї заяви зазначила, що є рідною сестрою ОСОБА_2 .

Останній проживав та був зареєстрований в м.Мирнограді, Донецької області.

ІНФОРМАЦІЯ_2 її брат загинув по АДРЕСА_1 , внаслідок обстрілу з боку РОВ, про що їй повідомили сусіди та надіслали фото тіла загиблого за допомогою месенджера.

Місто Мирноград знаходиться в зоні активних бойових дій, через безпекову ситуацію була відсутні можливість евакуації померлого, викликати лікарів, поліцію. Вона звернулася до органу поліції із заявою про загибель брата, було відкрито кримінальне провадження.

Встановлення факту смерті брата необхідне їй для отримання свідоцтва про його смерть.

В судове засідання заявник не з`явилася, надала заяву про розгляд справу в її відсутність, вимоги заяви підтримала у повному обсязі та просить суд їх задовільнити.

Представник заінтересованої особи в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи в його відсутність.

Ваховуючи вимоги ст.247 ЦПК України та ст.6 Конвенції "Про захист прав людини та основних свобод", ратифікованої Законом України 17 липня 1997 року, з метою недопущення затягування розгляду справи, суд вважає за необхідне розгляд справи провести без фіксування судового засідання технічними засобами.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частинами третьою-четвертою статті 49 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Статтею 17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" визначено, що державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою.

Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлена Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженої наказом Міністерством охорони здоров`я України № 545 від 08 серпня 2006 року.

Відповідно до положень вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результатів розтину.

Пунктом 1 Розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

у відповідності до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Чинний ЦПК України містить чотири процедури, наслідком якої є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами ДРАЦСу може бути видано свідоцтво про смерть: встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку в наслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України); визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Справи про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду (частина друга статті 317 ЦПК України).

У заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів (частина перша-друга статті 318 ЦПК України).

Таким чином, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях" розширено перелік територій, щодо яких поширює свою дію стаття 317 ЦПК. На даний час до них відносяться території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окуповані території України, визначені такими відповідно до діючого законодавства.

Враховуючи, що Указом Президента України воєнний стан встановлено із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України, тому даний спрощений порядок розповсюджується на встановлення юридичних фактів, що відбулись на всій території України (як мінімум - до закінчення воєнного стану). Але в основному такий спосіб стосується зони воєнних дій та тимчасово окупованих територій, оскільки на таких територіях не функціонують відповідні органи, які можуть зафіксувати факт смерті.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Частинами першою, другою статті 294 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

Частинами другою, третьою статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" визначено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як "намібійські винятки": документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі "Лоізіду проти Туречиини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.

При цьому ЄСПЛ констатував, що "Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи ("Намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум "реєстрація народжень, смертей і шлюбів", виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі №235/2357/17, від 07 вересня 2022 року у справі № 759/5313/21.

Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо смерті людини, з метою захисту прав громадян України, ніяким чином не легітимізує таку владу. Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. У той же час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.

Встановлення факту смерті особи має значення для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України.

Крім того, відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

З наданих заявником письмових доказів, судом встановлено, що батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_1 від 30 травня 1988 року.

Батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 01 листопада 1975 року.

23 липня 2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, прізвище дружини змінене на ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб НОМЕР_3 від 23 липня 2011 року.

Заявник зареєстрована в м.Мирноград, Донецької області, проживає, як ВПО, в м.Шахтарському, Синельниківського району, Дніпропетровської області з 29 серпня 2024 року.

З витягу з ЄРДР за №12025052410001882 від 01 листопада 2025 року вбачається, що 01 листопада 2025 року о 16:24 годині до ч/ч Покровського РУП ГУНП в Донецькій області надійшло повідомлення від ОСОБА_1 про те, що 01 листопада 2025 року о 13:00 годині за адресою: АДРЕСА_1 стався обстріл з боку РОВ (тип озброєння встановлюється), внаслідок чого загинув цивільний - ОСОБА_2 . Інформація щодо руйнувань не надходила.

Судом були витребувані матеріали кримінального провадження №12025052410001882 від 01 листопада 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.438 КК України, для огляду та дослідження в судовому засіданні, однак на адресу суду вони не були надіслані, ухвала суду про витребування доказів залишилася невиконаною.

Заявником до матеріалів справ долучено фотосвітлину, на якій зображеного загиблу людину.

Заявник зверталася до Павлоградського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) з метою отримання свідоцтва про смерть брата, однак отримала відмову у зв`язку з відсутністю відповідних документів, що підтверджують смерть фізичної особи.

Заявником доведено суду, що ОСОБА_2 є її рідним братом.

Між тим, заявником не надано суду безумовних доказів, які свідчать про смерть ОСОБА_2 01 листопада 2025 року. Суду надано лише копію витягу з ЄРДР за №202502410001882 від 01 листопада 2025 року, відомості про загибель ОСОБА_2 до якого внесені за повідомленням заявника та фотосвітлину із зображенням загиблої людини чоловічої статі.

Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.

Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, зокрема можуть бути: письмові докази; речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; пояснення свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі в обставинах, що загрожували їй смертю.

Відсутність безумовних доказів або суперечність у доказах на підтвердження обставин, що надаються заявником та/або заінтересованими особами, унеможливлює встановлення факту смерті фізичної особи, а встановлення такого факту тягне за собою ряд правових наслідків, зокрема, впливає на сімейні, спадкові правовідносини, може бути підставою для уникнення від кримінального переслідування, зняття з військового обліку, тощо.

Однією з поширених помилок є подання заяви про встановлення факту смерті (п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України) замість заяви про оголошення фізичної особи померлою.

В правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2024 року в справі № 755/11021/22 зазначено, що за наявності лише припущень про смерть особи без достовірних доказів (наприклад, без ідентифікованого тіла) правильним буде звернення саме із заявою про оголошення особи померлою, оскільки оголошення фізичної особи померлою є юридичною фікцією, яка ґрунтується на припущенні про смерть. Якщо особа, оголошена померлою, з`явиться або стане відомою інформація про її місцезнаходження, суд скасовує рішення про оголошення фізичної особи померлою (стаття 48 ЦК України).Особливість справ про оголошення фізичної особи померлою полягає в тому, що висновок суду ґрунтується на юридичному припущенні про смерть особи, оскільки прямих доказів смерті зазвичай немає. Проте відсутність прямих доказів не означає, що заява може бути необґрунтованою. Заявник повинен надати суду переконливі непрямі докази, які в сукупності дозволять зробити вірогідне припущення про смерть особи.

Суд враховує, що воєнний стан створює специфічні умови для збору доказів, складно отримати документальні підтвердження обставин зникнення особи через руйнування інфраструктури, переміщення військових частин або тимчасову окупацію територій. У таких випадках особливої ваги набувають показання свідків, які були разом із загиблою особою, та документи, складені безпосередньо після події (рапорти, акти, повідомлення). Верховний Суд у своїй практиці підтверджує, що в умовах війни суд повинен оцінювати докази з урахуванням особливих обставин та надавати належну оцінку навіть обмеженому колу доказів, якщо вони дозволяють зробити вірогідне припущення про смерть особи.

Оскільки заявником не надано суду достатніх доказів, які свідчать про смерть ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 в зоні бойових дій - м.Мирнограді Донецької області, як то, рапортів, актів, протоколів огляду, повідомлень, показань свідків, фотосвітлин, за якими суд би мав змогу ідентифікувати загиблу особу, як брата заявника, фотосвітлин з місця поховання особи, інформації про неможливість зафіксувати смерть особи лікарями та працівниками поліції, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні заяви.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 1, 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", ст. 13 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", п. 18 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 31.03.1995 року, керуючись ст.ст. 2, 3, 4, 6, 9, 18, 76, 77, 78, 79, 80, 89, 258, 263, 264,315,317 ЦПК України,- суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа - Павлоградський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про встановлення факту смерті- відмовити.

Судові витрати по справі віднести за рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя: С.А.Янжула.