Постанова від 16 лютого 2026 р. у справі №203/2900/25 — Чечелівський районний суд міста Дніпра

Справа № 203/2900/25

Провадження № 3/204/158/26

ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2026 року суддя Чечелівського районного суду міста Дніпра Токар Н.В., розглянувши справу про адміністративне правопорушення стосовно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №303963 від 18.04.2025 року, 06.03.2025 року о 05:15 год. в м.Дніпрі на площі Троїцькій, буд.2А ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керував транспортним засобом Mitsubishi Outlander (без номерного знаку) з явними ознаками наркотичного сп`яніння. Водій погодився та пройшов медичний огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку у медичному закладі КЦ ДБКЛПД ДОР. Згідно висновку лікаря №822 від 20.03.2025 року, ОСОБА_2 знаходиться у стані наркотичного сп`яніння, чим порушив вимоги п.2.9а Правил дорожнього руху України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.

Особа, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, належним чином та своєчасно сповіщений про час та місце розгляду справи. Враховуючи той факт, що судом було використано всі можливі засоби повідомлення особи, та те, що подальше відкладення справи призведе до затягування її розгляду, що може сприяти уникненню відповідальності, суд приходить до висновку про можливість розглянути справу за відсутністю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду об`єктивно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07 липня 1989 року, виходить з того, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.14) наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого щодо них судового провадження.

Враховуючи наведене, а також вимоги ст.268 КУпАП, суд вважає за можливе розглянути справу без участі особи, що притягається до адміністративної відповідальності.

Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП настає за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, а також за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Вказані положення повністю кореспондуються з положеннями п.2.9.а Правил дорожнього руху України, згідно з якими водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.03.2025 року ОСОБА_2 було скоєно адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, про що складено протокол серії ЕПР №303963 від 18.04.2025 року, та передбачена адміністративна відповідальність на особу, яка керує транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння.

У вищевказаному протоколі зазначені посада, найменування підрозділу поліції, та прізвище, ім`я, по-батькові особи, яка його складала, та його підпис. Також, зі змісту протоколу встановлено, що в ньому зазначено місце вчинення і суть адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення. Протокол про адміністративне правопорушення містить відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року №1395, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання, які долучаються до протоколу.

Правом на подання пояснень та заперечень під час складання протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_2 не скористався, останній не з`явився для складення протоколу відносного нього.

Виправлень протокол про адміністративне правопорушення не містить.

Отже, вказаний протокол складено за встановленою формою з урахуванням всіх вимог, передбачених ст.256 КУпАП, а також Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року за №1395, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за №1408/27853.

До того ж, суд звертає увагу на те, що протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факт вчинення неправомірних дій, і є одним із джерел доказів, в силу положень ст.251 КУпАП.

Матеріали даного провадження містять відеозапис події, який є доказом у справі, та який підтверджує обставини справи, які зафіксовані в протоколі про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ст.245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, повне, всебічне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи.

Згідно зі ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, і повністю узгоджується із наявними в матеріалах справи доказами, а саме:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №303963 від 18.04.2025 року, складеним уповноваженою особою з дотриманням вимог, передбачених ст.ст. 254 - 256 КУпАП (а.с.1,2);

- рапортом інспектора взводу 2 роти 4 батальйону 2 УПП в Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції Карлова В. від 18.04.2025 року у якому останній доповідає, що 06.03.2025 року, патрулюючи в складі екіпажу «223», близько о 05 год. 10 хв. на вул.Набережна Заводська, буд.3 зупинили транспортний засіб Mitsubishi Outlander (без номерного знаку) під керуванням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якого були виявлені ознаки наркотичного сп`яніння. Водій погодився та пройшов огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку у медичному закладі. Згідно висновку КП «ДБКЛПД» ДОР від 20.03.2025 року №822, водій ОСОБА_2 керував транспортним засобом в стані наркотичного сп`яніння. Для складання протоколу ОСОБА_2 було запрошено до УПП 18.04.2025 року о 09:00 год., на що останній не прибув. На громадянина ОСОБА_2 складений протокол за ч.1 ст.130 КУпАП без його присутності (а.с.3);

- висновком КП «ДБКЛПД» ДОР» щодо результатів огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 20.03.2025 року №822, з якого вбачається, що 06.03.2025 року о 05 год. 30 хв. громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був направлений на огляд, відповідно до якого, останній перебуває у стані наркотичного сп`яніння (амфетаміни) (а.с.4);

- повідомленням про запрошення до підрозділу патрульної поліції №3587/111/19/01-2025 від 07.04.2025 року (а.с.5);

- відеозаписом з нагрудних камер поліцейського, на якому зафіксовано обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №303963 від 18.04.2025 року (а.с.1а).

Об`єктивних підстав ставити під сумнів достовірність викладених обставин в наданих суду матеріалах щодо обставин адміністративного правопорушення, не вбачається.

Приймаючи судове рішення у справі, суд виходить з того, що вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, суд повинен з`ясувати вплив цих порушень на ті, чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.

При цьому, порушення порядку проведення процесуальної дії потребують оцінки можливого впливу на достовірність одержаних відомостей. Тобто під час оцінки джерела доказів з точки зору його допустимості необхідно також переконатися, чи позначилися або могли позначитись процесуальні порушення, якщо вони були допущені, на достовірності та повноті відомостей, які містить дане джерело.

Розглядаючи справу, суд зобов`язаний врахувати допущені порушення закону, які мали місце під час збирання доказів, однак такі порушення не можуть бути безальтернативною підставою для того, щоб суд залишив такі докази без оцінки, відкинувши їх як недопустимі, не з`ясувавши питання про можливий вплив відповідних процесуальних порушень на достовірність отриманих відомостей.

У даній справі порушення, про які зазначено судом в постанові від 08.08.2025, 04.11.2025, не вплинули на можливість встановлення дати події, місця вчинення правопорушення та особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, за обставин, вказаних в протоколі про адміністративне правопорушення, а тому не є безальтернативною підставою для визнання протоколу про адміністративне правопорушення неналежним та недопустимим доказом у справі.

За такого, при вирішенні справи, суд посилається на дані протоколу про адміністративне правопорушення, рапорти, які об`єктивно підтверджено відеозаписом, наданим поліцейськими, що у відповідності до положень ст.251 КУпАП є доказами у справі про адміністративне правопорушення.

Отже, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, оцінивши наявні в даній справі докази, відповідно до вимог ст.251 КУпАП, суд дійшов до висновків про доведеність вини ОСОБА_2 у порушенні вимог п.2.9а Правил дорожнього руху України, а також, що його дії слід кваліфікувати за ч.1 ст.130 КУпАП як керування транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема по справам «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08 лютого 2001 року, «Лавенте проти Латвії» від 07 листопада 2002 року неодноразово вказує, що оцінюючи докази суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

При цьому, суд звертає увагу, що адміністративне правопорушення, передбачене ст.130 КУпАП відноситься до тих правопорушень, яке за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та є небезпечним як для самого правопорушника так і для інших учасників дорожнього руху.

Оцінка доказів, відповідно до ст.252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.

Докази, наявні в матеріалах справи про адміністративне правопорушення, в повній мірі дозволяють встановити обставини, які мають значення для розгляду даної справи щодо ОСОБА_2 , а переконливих підстав для сумнівів з приводу обставин, які наведено у письмових доказах, не встановлено.

Більш того, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З урахуванням викладеного, а також характеру вчиненого правопорушення, особи правопорушника, ступеню вини та інших вимог ст.33 КУпАП, а також безальтернативності санкції ч.1 ст.130 КУпАП, суд приходить до висновку про необхідність накладення на винного стягнення у вигляді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами, що буде достатнім для його виховання та попередження вчиненню нових правопорушень.

Відповідно до вимог ст.401 КУпАП, судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 40-1, ч.1 ст.130, 283-285, 287, 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та накласти адміністративне стягнення у вигляді штрафу у дохід держави у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. 00 коп. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави судовий збір у сумі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 (шістдесят) коп.

Роз`яснити, що на підставі ч.1 ст.307 КУпАП штраф має бути сплачений не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня вручення правопорушнику постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

На підставі ст.308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений ч.1 ст.307 КУпАП, постанова буде направлена до відділу державної виконавчої служби для примусового виконання.

Згідно до ч.4 ст.307 КУпАП, документ, що підтверджує його сплату, або його копія не пізніше трьох робочих днів після закінчення строку, передбаченого частиною першою цієї статті, надсилається правопорушником до органу (посадовій особі), який виніс постанову про накладення цього штрафу.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Н.В. Токар