Вирок від 25 лютого 2026 р. у справі №515/39/26 — Татарбунарський районний суд Одеської області

Справа № 515/39/26

Провадження № 1-кп/515/443/26

Татарбунарський районний суд Одеської області

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2026 року м. Татарбунари

Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Татарбунари Одеської області кримінальну справу за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Дивізія, Татарбунарського району, Одеської області, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , громадянин України,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, суд-

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_4 , діючи у супереч вимог ст. ст. 60, 61, 116-126 Земельного кодексу України, відповідно до яких право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки, виникають з моменту державної реєстрації цих прав, та оформляється відповідно Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п. б ст. 211 Земельного Кодексу України, ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», у порушення ст. ст. 87-89 Водного кодексу України, відповідно до яких у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об`єктів фізичної культури і спорту, які не є об`єктами нерухомості), не маючи рішень органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу йому у власність чи надання у користування земельної ділянки, у період з початку травня 2025 року, більш точну дату досудовим розслідування не встановлено, до 01.07.2025, умисно, протиправно, з корисливих мотивів, в межах водоохоронної зони, самовільно зайняв земельну ділянку площею 0,5827 га, без кадастрового номеру, в прибережній захисній смузі уздовж річки Хаджидер, на південно-західній околиці с. Дивізія, Білгород-Дністровського району Одеської області, яка відноситься до категорії малих річок, й відповідно до ст. 87 Водного кодексу України є водоохоронною зоною та ст. 112 Земельного кодексу України є охоронною зоною, встановивши на ній загорожу для випасу худоби, тим самим всупереч вимогам закону влаштував літній табір для худоби, заподіявши шкоду внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки у сумі 75 016 гривень 18 копійок.

Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, за кваліфікуючими ознаками: самовільне зайняття земельної ділянки, щодо земель в охоронних зонах.

Прокурор у судовому засіданні підтримав обвинувачення у повному обсязі та просив задовольнити цивільний позов.

Представник Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району у судове засідання не з`явився, надіслав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

У судовому засіданні учасникам кримінального провадження судом роз`яснено положення ч. 3 ст. 349 КПК України.

За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінальних правопорушень, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин кримінального провадження, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, тому суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням письмових матеріалів, зокрема: письмових документів, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_4 та матеріалів, дослідження яких є необхідним для вирішення питань, передбачених ч. 1 ст. 368 КПК України.

У судовому засіданні, не оспорюючи фактичні обставини кримінального правопорушення обвинувачений ОСОБА_4 пояснив, що визнає вину в інкримінованому йому діянні, повністю підтверджує обставини, викладені в обвинувальному акті, вказав, що дійсно вчинив кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачується, за зазначених в обвинувальному акті обставин, також підтвердив, що йому зрозумілі наслідки визнання фактичних обставин і відмови від дослідження всіх доказів. Обвинувачений у судовому засіданні позов визнав у повному обсязі.

За таких обставин, суд вважає, що вина ОСОБА_4 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України в повному обсязі доведена, а відтак його дії вірно кваліфіковані за ч. 2 ст. 197-1 КК України, як самовільне зайняття земельної ділянки, щодо земель в охоронних зонах.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, у відповідності до ст. 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно з класифікацією, наведеною у ст. 12 КК України є нетяжким кримінальним правопорушенням, особу винного та обставини, що пом`якшують та відсутність обставин обтяжують покарання.

Відповідно до ст. 66 КК України, обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, що згідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 судом не встановлено.

При призначенні ОСОБА_4 виду та міри покарання, суд окрім ступені тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, враховує конкретні обставини кримінального провадження та відношення до скоєного обвинуваченого, який вину визнав, щиро розкаявся, а також особу винного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має місце реєстрації та постійне місце проживання.

В досудовій доповіді щодо обвинуваченого ОСОБА_4 орган пробації зробив висновок, що, приймаючи до уваги інформацію, яка характеризує особу обвинуваченого ОСОБА_4 , спосіб його життя, умови життєдіяльності відносин у суспільстві, результати оцінки ризику вчинення ним повторного кримінального правопорушення, а також його ймовірної небезпеки для суспільства, Білгород-Дністровський районний сектор №2 філії Державної установи «Центр пробації» в Одеській області вважає, що виправлення цієї особи можливе без ізоляції від суспільства.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Враховуючи вищевикладені обставини, принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у виді обмеження волі у розмірі, визначеному санкцією ч. 2 ст.197-1 КК України.

При цьому суд вважає за можливе на підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, із покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

В ході досудового розслідування Білгород-Дністровською окружною прокуратурою Одеської області в інтересах Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області пред`явлено цивільний позов до ОСОБА_4 про стягнення з нього на користь держави шкоди, завданої навколишньому природному середовищу у розмірі 75016,18 грн.

Вирішуючи питання стосовно цивільного позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За ч. 2 ст. 127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства (ч. 5 ст. 128 КПК України).

Частиною 1 ст.129 КПК України визначено, що ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховною характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

За ч. 1 ст.206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з Розрахунком розміру відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки площею 0,5827 га, яка входить до складу НПП «Тузловські лимани», наданого Державною екологічною інспекцією Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська область), розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки складає 75016 (сімдесят п`ять тисяч шістнадцять) гривень 18 копійок.

Беручи до уваги викладене, доведений розмір матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, вину ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення та відповідно у завданні шкоди, наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями ОСОБА_4 та шкодою, суд вважає за необхідне стягнути з нього на користь держави в особі Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області матеріальну шкоду у розмірі 75016,18 гривень. Таким чином, цивільний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Процесуальні витрати пов`язані із проведенням експертизи відсутні.

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.

Речові докази відсутні.

Запобіжний захід обвинуваченому не обирався.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368, 370, 374 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 197-1 КК України, та призначити покарання у виді 2 років обмеження волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного судом покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 (один) рік, якщо засуджений протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України зобов`язати засудженого ОСОБА_4 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Цивільний позов Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області в інтересах Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області до ОСОБА_4 про стягнення шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави в особі Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, код ЄДРПОУ 04378793, шкоду, завдану навколишньому природному середовищу внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, в сумі 75 016 грн. 18 коп. (сімдесят п`ять тисяч шістнадцять гривень) 18 коп. на рахунок UA678999980333149331000015730 фонду охорони навколишнього природного середовища Дивізійська сільська ТГ, отримувач коштів ГУК в Од. обл./с. Дивізія/24062100, код ЄДРПОУ 37607526, банка казначейство України (ел. адм. подат.), код класифікації доходів бюджету 24062100.

На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Одеського апеляційного суду через Татарбунарський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок суду у відповідності з вимогами статті 394 частини 2 Кримінального процесуального кодексу України не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до статті 349 частини 3 Кримінального процесуального кодексу України.

Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя