Постанова від 22 лютого 2026 р. у справі №490/9555/24 — Миколаївський апеляційний суд

23.02.26

22-ц/812/531/26

Єдиний унікальний номер судової справи 490/9555/24

Номер провадження 22-ц/812/531/26

Номер провадження 22-ц/812/537/26

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

23 лютого 2026 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Локтіонової О.В.,

з секретарем судового засідання Богуславською О.М.,

за участі:

представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Павленко Н.М.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 заочне рішення, яке ухвалене Центральним районним судом міста Миколаєва 02 червня 2025 року, під головуванням судді Черенкової Н.П. в приміщенні цього ж суду, та за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрофінансгруп» ухвалу, яка постановлена Центральним районним судом міста Миколаєва 08 січня 2026 року, під головуванням судді Саламатіна О.В., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення в солідарному порядку 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання,

УСТАНОВИЛА:

У жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрофінансгруп» (далі – ТОВ «Дніпрофінансгруп») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення в солідарному порядку трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 24 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» (далі – ВАТ КБ «Надра») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №08/04/2008/840 К-1058, на підставі якого останній отримав від банка кредитні кошти в розмірі 54 484 доларів США.

Того ж дня, з метою забезпечення виконання умов кредитного договору №08/04/2008/840 К-1058 між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до якого остання, у разі невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, стає солідарним боржником та відповідає перед банком всім своїм майном, яке їм належить на праві власності та особистими коштами.

У зв`язку з невиконанням основного зобов`язання за вказаним кредитним договором, заочним рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 12 листопада 2015 року у цивільній справі №489/5747/15-ц (провадження №2/489/2684/15) стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у солідарному порядку на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 57 748.96 доларів США, що еквівалентно 1 234 184 грн. 79 коп.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 23 липня 2021 року у справі №489/5747/15-ц замінено стягувача ПАТ КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «Дніпрофінансгруп» у виконавчих листах, виданих відповідно до рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 12 листопада 2015 року.

Однак відповідачі так і не вчинили жодних дій з погашення кредитної заборгованості.

Оскільки судове рішення про стягнення з боржників коштів не виконувалось досить тривалий час, враховуючи, що таке прострочення є триваючим правопорушенням, кредитор-позивач вправі вимагати стягнення з боржника відповідача в судовому порядку сум трьох процентів річних за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання аж до повного його виконання.

Посилаючись на викладені обставини та приписи ст.625 ЦК України ТОВ «Дніпрофінансгруп» просило стягнути на його користь в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі – 8 349.08 доларів США, а також судові витрати у справі.

Заочним рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 02 червня 2025 року позов ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 8 349.08 доларів США.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» сплачений судовий збір у розмірі по 2 581 грн. 47 коп. з кожного.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» витрати на правову допомогу у розмірі по 2 500 грн. з кожного.

Рішення районного суду мотивовано тим, що відповідачі порушили грошове зобов`язання з виплати суми заборгованості за кредитним договором, у матеріалах справи відсутні докази про виконання відповідачем рішення суду про стягнення заборгованості, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення трьох процентів річних відповідно до положень ст.625 ЦК України.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 06 січня 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 02 червня 2025 року залишено без задоволення.

07 січня 2026 року ТОВ «Дніпрофінансгруп» подало до районного суду заяву, в якій просило стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дніпрофінансгруп» понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 500 грн.

Заява мотивована тим, що у запереченнях на заяву про перегляд заочного рішення ТОВ «Дніпрофінансгруп» було зазначено (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу), які воно понесло та які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, що складає 5 000 грн.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 08 січня 2026 року заяву ТОВ «Дніпрофінансгруп» про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу повернуто заявнику без розгляду.

Ухвала мотивована тим, що ст.ст.141,142,287 ЦПК України не передбачено повноваження суду на розподіл судових витрат за наслідками розгляду заяви про перегляд заочного рішення.

В апеляційній скарзі ТОВ «Дніпрофінансгруп» на ухвалу суду від 08 січня 2026 року, посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просило ухвалу районного суду скасувати та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дніпрофінансгруп» судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення суду в розмірі 5 500 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що про можливість стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем при розгляді заяви про перегляд заочного рішення суду зазначено зокрема у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2024 року у справі №757/25409/22-ц.

У постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19, від 29 жовтня 2020 року у справі №686/5064/20, від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20, від 04 червня 2021 року у справі №160/13273/19, від 28 вересня 2021 року у справі №160/12268/19, від 10 листопада 2021 року у справі №329/766/18, від 25січня 2023 року у справі №753/818/21, від 23 березня 2023 року у справі №320/6512/19, від 17 січня 2024 року у справі №752/18246/21, від 23 січня 2024 року у справі №870/94/20, від 24 січня 2024 року у справі №357/13634/21, від 30 січня 2024 року у справі №910/10936/23, від 31 січня 2024 року у справі №359/240/21, від 29 травня 2024 року у справі №760/23770/19, від 02 липня 2024 року у справі №686/12449/19, від 10 липня 2024 року у справі №755/11555/22, від 08 вересня 2025 року у справі №715/2449/23, від 22 жовтня 2025 року у справі №678/1641/23, від 28 листопада 2025 року у справі №352/2521/24, від 10 грудня 2025 року у справі №456/5472/21 зазначено: «витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено»

Аналогічні висновки щодо надання необхідних документів для вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі №357/8277/19.

В апеляційній скарзі на судове рішення від 02 червня 2025 року ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив заочне рішення районного суду скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про існування вищезазначеної судової справи та проведених у ній судових засідань в порядку, регламентованому Цивільним процесуальним кодексом України. При цьому суд не звернув жодної уваги на відсутність інформації про отримання ним судової повістки (повідомлення) та самого позову з додатками до нього.

Крім того, районним судом не враховано, що 17 листопада 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Баришніковим А.Д. відкрито виконавче провадження №67553599 з примусового виконання виконавчого листа №489/5747/15-ц, виданого 11 березня 2016 року Ленінським районним судом міста Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Надра» (правонаступник – ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп») в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором.

Постановами від 17 листопада 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Баришніковим А.Д. було накладено арешт на належні ОСОБА_1 кошти та майно.

Постановами від 08 лютого 2022 року та від 03 липня 2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Баришніковим А.Д. звернено стягнення на заробітну плату ОСОБА_1 .

Згідно з відповіддю приватного виконавця від 23 грудня 2025 року, за час здійснення виконавчого провадження №67553599 в рахунок погашення заборгованості на користь стягувача – ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» було перераховано 91 262 грн. 51 коп., стягнуто з боржника основної винагороди приватного виконавця 9 126 грн. 24 коп., стягнуто мінімальних витрат виконавчого провадження 369 грн. Всього стягнуто коштів в розмірі 100 757 грн. 75 коп.

Однак за оскаржуваним заочним рішенням суду повністю задоволено вимоги позивача за проведеним ним розрахунком, виходячи із суми заборгованості, визначеної заочним рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 12 листопада 2015 року.

ТОВ «Дніпрофінансгруп» подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому наголошено на тому, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними. Крім того, у відзиві зазначено, що позивачем будуть подані документи щодо розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн. у строки передбачені ч.8 ст.141 ЦПК України.

В судове засідання до суду апеляційної інстанції сторони не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належними чином.

Згідно з ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В силу приписів ч.2 ст.372 ЦПК України справу розглянуто за відсутності представника позивача та відповідачів.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 на заочне рішення не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ТОВ «Дніпрофінансгруп» підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ч.ч.1,2,3,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Заочне рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 02 червня 2025 року в оскаржуваній частині таким вимогам відповідає, а ухвала того ж суду від 08 січня 2026 року вищевказаним вимога не відповідає.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

З матеріалів справи вбачається, що 24 квітня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №08/04/2008/840К-1058, згідно з умовами якого банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності грошові кошти у сумі 54 484 доларів США в порядку і на умовах, визначених цим договором (том 1 а.с.6-7).

24 квітня 2008 року з метою забезпечення виконання умов кредитного договору №08/04/2008/840К-1058 між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до якого остання, у разі невиконання позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору, стає солідарним боржником та відповідає перед банком всім своїм майном, яке їм належить на праві власності та особистими коштами (том 1 а.с.8).

Заочним рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 12 листопада 2015 року в цивільній справі №489/5747/15-ц (провадження №2/489/2684/15-ц) задоволено позов ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Надра» в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором №08/04/2008/840 К-1058 від 24 квітня 2008 року в розмірі 57 748.96 доларів США, що еквівалентно 1 234 184 грн. 79 коп., а саме: 47 604.12 доларів США, що еквівалентно 1 017 373 грн. 83 коп. – заборгованість за тілом кредиту, 4 007.90 доларів США, що еквівалентно 85 655 грн. 04 коп. – заборгованість за відсотками, 688.54 доларів США, що еквівалентно 14 715 грн. 17 коп. – пеня за прострочення сплати кредиту, 5 448.40 доларів США, що еквівалентно 116 440 грн. 75 коп. – штраф за порушення умов договору.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на користь держави судовий збір у розмірі 3 654 грн., по 1 827 грн. з кожного. Рішення набрало законної сили 24 листопада 2015 року (том 1 а.с.12-13).

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 23 липня 2021 року замінено стягувача ПАТ КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» у виконавчих листах, виданих відповідно до рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 12 листопада 2015 року по справі №489/5747/15-ц.

У задоволенні вимог заяви ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про поновлення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа відносно ОСОБА_1 відмовлено (том 1 а.с.14-16).

17 листопада 2021 року приватним виконавцем Баришніковим А.Д. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №67553599 з примусового виконання виконавчого листа №489/5747/15-ц, виданого Ленінським районним судом міста Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Надра» в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором №08/04/2008/840 К-1058 від 24 квітня 2008 року у загальному розмірі 57 748.96 доларів США, що еквівалентно 1 234 184 грн 79 коп.

Відповідно до розрахунку позивача за прострочення грошового зобов`язання, яке становить 57 748.96 доларів США, за період з 01 травня 2017 року по 23 лютого 2022 року розмір нарахованих 3% процентів річних на суму боргу складає 8 349.08 доларів США (том 1 а.с.9).

Згідно з ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст.ст.525,526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно зі ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до положень ст.625 ЦК України (ч.1 ст.1050 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Відповідно до змісту ст.ст.524,533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року №6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19 (провадження №12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі ст.625 ЦК України, дійшла до висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (п.43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч.1 ст.510 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п.1 ч.1 ст.512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ч.3 ст.512 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.

Заміна особи в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення) права вимоги є різновидом правонаступництва.

У зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад в частині кредитора.

Відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18) зроблено висновок про те, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача виникло право на стягнення з відповідачів відповідно до ст.625 ЦК України трьох процентів річних внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначено заочним рішенням суду Ленінського районного суду міста Миколаєва від 12 листопада 2015 року у справі №489/5747/15-ц, що не виконано боржниками.

За такого, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення по суті спору в оскаржуваній частині, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

При цьому, невиконання відповідачами грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16.

Позивач просив стягнути три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 01 травня 2017 року по 23 лютого 2022 року.

Законом України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Зазначений Закон України від 30 березня 2020 року №540-ІХ набрав чинності 02 квітня 2020 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12 березня 2020 року до 31 жовтня 2020 року на всій території України карантин, дію якого неодноразово було продовжено до 01 липня 2023 року.

В той же час, з початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-ІХ від 15 березня 2022 року, який набув чинності 17 березня 2022 року «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Отже, було запроваджено механізм, за якого позовна давність на період дії карантину, воєнного стану або надзвичайної ситуації продовжується на строк дії таких обставин. Суди під час аналізу вимог про застосування строків позовної давності зважають на те, що їх продовження в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону. А тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається.

З приводу застосування вищезазначених норм закону Верховний Суд висловив свою позицію в постановах по справам: від 22 вересня 2022 року №920/724/21, від 13 липня 2023 року № 910/14550/17, від 29 травня 2024 року №523/19380/21, від 25 вересня 2024 року № 206/2984/23, від 03 грудня 2024 року № 910/2721/23.

Щодо аргументів відповідача ОСОБА_1 , що судом його не було повідомлено належним чином про розгляд справи, то колегія суддів зауважує наступне.

Згідно з ч.ч.2-5 ст.128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Обов`язок суду повідомити учасників справи про дату, час і місце судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про дату, час і місце судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки-повідомлення, є порушенням статті 6 Конвенції, а також порушенням ст.ст.128,130 ЦПК України.

Згідно зі ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2024 року у справі №643/17028/20 (провадження №61-17619св23) зазначено, що: процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судової повістки: шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС. Вимога про надіслання судової повістки через підсистеми ЄСІТС є обов`язковою для осіб, визначених у пункті 10 Положення про ЄСІТС, і тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

В тексті рішення, що оскаржується, зазначено про належне повідомлення відповідачів, - шляхом направлення судової повістки за останнім відомим місцем реєстрації.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд (дата реєстрації 29 вересня 2021 року) та відповідно до довідки про доставку електронного документа, слідує, що документ в електроном вигляді – судова повістка про виклик до суду на 02 червня 2025 року, була доставлена до електронного кабінету відповідача.

Отже, суд першої інстанції вчинив всі необхідні дії щодо повідомлення учасників справи, зокрема, відповідача ОСОБА_1 , про дату, час та місце розгляду справи, яка була призначена на 02 червня 2025 року, а доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та спростовуються доказами, що містяться в матеріалах справи.

Аргументи апеляційної скарги, що при вирішенні справи по суті не було враховано часткову сплату відповідачем коштів на погашення суми заборгованості колегія суддів не приймає до уваги, оскільки позивач просив стягнути три проценти річних за порушення грошового зобов`язання за період з 01 травня 2017 року по 23 лютого 2022 року, а кошти на погашення боргу частково сплачені відповідачем вже після 23 лютого 2022 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями.

Наведені в апеляційній скарзі відповідачем інші доводи не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди відповідача з оцінкою доказів судом першої інстанції, з якою погоджується апеляційний суд.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та складаються з судового збору, а також розподілу таких судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Щодо вимог апеляційної скарги ТОВ «Дніпрофінансгруп» на ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 08 січня 2026 року, то слід зазначити наступне.

Згідно з п.3 ч.1. ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч.3 ст.270 ЦПК України).

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ЦПК України визначено, що одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч.1 ст.133 ЦПК України).

Пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За п.9 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво – це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, згідно із ч.4 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч.4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.137 ЦПК України).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення позивачем надано: копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 10 червня 2016 року серія ДП №3080; копію ордеру від 02 січня 2026 року серія АЕ №1416157; копію договору від 01 січня 2026 року №01/01-26 про надання правової допомоги; копію додатку №1 від 01 січня 2026 року до договору про надання правової допомоги № 01/01-26 від 01 січня 2026 року; копію Акту про надання правничої допомоги №0701-26 від 07 січня 2026 року до договору про надання правової допомоги №01/01-26 від 01 січня 2026 року.

З акту про надання правничої допомоги №0701-26 до договору про надання правової допомоги від 07 січня 2026 року, складеного між Адвокатським бюро «Юлії Чміль» та ТОВ «Дніпрофінансгруп» сторони погодили, що вартість послуг за ознайомлення з матеріалами справи, написання, підготовку та подання до суду заперечення проти заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 02 червня 2025 року, складає 5 500 грн. (том 2 а.с.77).

Між тим, повертаючи заяву позивача без розгляду районний суд фактично відмовив у вирішенні вказаного питання та не врахував, що позивач мав право на відшкодування судових витрат понесених на правничу допомогу у зв`язку з розглядом Центральним районним судом міста Миколаєва заяви відповідача про перегляд заочного рішення. За такого, ухвала Центрального районного суду міста Миколаєва від 08 січня 2026 року підлягає скасуванню.

Разом з тим, вирішуючи вказане процесуальне питання, колегія судів виходить з наступного.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у п.5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18.

Верховний Суд у справах №905/1795/18 та №922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Дослідивши заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та додані до неї документи, колегія суддів вважає, що розмір заявлених позивачем витрат на правову (правничу) допомогу у сумі 5 500 грн., не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і не співрозмірні із виконаною роботою у суді першої інстанції, отже їх розмір є необґрунтованим у зазначеній вище частині.

Ураховуючи вищенаведене, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, виходячи з вищенаведених критеріїв, обставин даної справи та її складності, колегія суддів дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом заяви про перегляд заочного рішення, підлягають задоволенню частково в сумі 2 000 грн., які належить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Дніпрофінансгруп».

Враховуючи викладене, заява ТОВ «Дніпрофінансгруп» про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом заяви про перегляд заочного рішення суду підлягає частковому задоволенню із стягненням з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Дніпрофінансгруп» 2 000 грн. на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу наданих під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення.

Керуючись ст.ст.367,374,375,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Заочне рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 02 червня 2025 року в оскаржуваній частині – залишити без змін.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрофінансгруп» – задовольнити.

Ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 08 січня 2026 року – скасувати.

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрофінансгруп» про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом заяви про перегляд заочного рішення суду – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрофінансгруп» (ЄДРПОУ 40696815) судові витрати на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом заяви про перегляд заочного рішення суду в розмірі 2000 (дві тисячі) грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

О.В. Локтіонова

Повний текст судового рішення

складено 26 лютого 2026 року