Рішення від 25 лютого 2026 р. у справі №344/18155/24 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/18155/24

Провадження № 2/344/346/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої – судді: Домбровської Г.В.

при секретарі c/з: Катрич М.-Т.Т.,

за участі представника Позивача Підлуцької Х.Б., представника Відповідача Іванціва М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі – «Позивач») звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_2 (надалі – «Відповідач»), в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь матеріальну шкоду, завдану дорожньо-транспортною пригодою, в розмірі 44 515,62 грн. та 10 000,00 грн. моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, яка мала місце 15.01.2024 року та сталася з підтвердженої рішенням суду вини відповідача ОСОБА_2 , цивільно-правову відповідальність якого не було застраховано на момент ДТП, Позивачу, як власнику транспортного засобу було завдано матеріальної шкоди, пов`язаної з механічними ушкодженнями, спричиненими транспортному засобу у розмірі 44 515,62 грн., а також моральну шкоду, яку Позивач оцінює у 10 000,00 грн.

Як зазначено в позовній заяві, згідно висновку експерта Івано-Франківського НДКЦ, вартість матеріального збитку, завданого Позивачу, становить 44 515,62 грн. За проведення експертизи сплачено 4 089,32 грн., яку Позивач просить стягнути з Відповідача.

Обґрунтовуючи позовну вимогу про стягнення моральної шкоди, Позивач у позовній заяві покликався на те, що в результаті скоєного ОСОБА_2 ДТП Позивач пережив стрес та відчуття страху за своє та пасажирів життя та здоров`я. Тривалий час турбувало безсоння, постійний стан хвилювання і напруження. Душевні страждання поглиблюють незручності, спричинені неможливістю використання автомобіля. По даний час автомобіль через брак коштів не відремонтовано.

Представник Позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

Відповідач – ОСОБА_2 – у встановлений процесуальним законом строк правом на подання до суду відзиву на позов не скористався.

На адресу суду представником Відповідача подано письмові пояснення по справі, у яких представник Відповідача покликається на те, що спірна ДТП мала місце 15.01.2024 троку, в той час, як у висновку експерта, який надано Позивачем, проведені дослідження і визначені ціни станом на 09.08.2024 року, тобто висновок містить необґрунтовано завищений розрахунок вартості відновлювального ремонту транспортного засобу Позивача.

Крім того, покликався на ненадання Позивачем жодного доказу на підтвердження завдання йому моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях.

В подальшому представник Відповідача на адресу суду подав додаткові письмові пояснення, у яких зазначив про те, що оскільки, як з`ясувалося в ході розгляду справи, що автомобіль Позивача на даний час є відремонтованим, будь-яке автотоварознавче дослідження втрачає статус належного доказу розміру заподіяних збитків. У такому разі визначальними доказами слугують виключно розрахункові документи (фіскальні/товарні чеки, квитанції тощо), у яких відображено розмір реально понесених позивачем витрат.

Представник Відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12.02.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05.05.2025 року задоволено клопотання представника ОСОБА_2 та призначено в даній справі судову автотоварознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено наступне питання:

- Яка вартість матеріального збитку завдана власнику автомобіля марки Nissan Almera, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 внаслідок пошкоджень, отриманих в дорожньо-транспортній пригоді 15.01.2024 року, станом на 15.01.2024 року?

Проведення експертизи доручити Івано-Франківському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру.

Попереджено експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обовязків у відповідності до ч.5 ст. 104 ЦПК України.

Зобов`язано сторін надати на вимогу експертів в їх розпорядження всі необхідні для проведення експертизи матеріали та надати доступ до досліджуваного експертом об`єкту.

Витрати по проведенню експертизи покладено на ОСОБА_2 .

На час проведення експертизи зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди до отримання висновку експерта.

12.01.2026 року через канцелярію Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області надійшло повідомлення судового експерта Івано-Франківського НДЕКЦ Мосейчука В.В. – про неможливість проведення судової експертизи.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13.01.2026 року поновлено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Проаналізувавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 1, 2 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

За правилами ст.15 та ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися досуду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В силу ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Загальні підстави відшкодування шкоди визначені ст.1166 ЦК України. Згідно з частинами першою, другою якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Згідно із частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

В силу ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Стаття 1192 ЦК України встановлює, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Отже, при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, потрібно враховувати положення статті 1192 ЦК.

Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків).

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Поняття збитків визначено статтею 22 ЦК України. Так, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням (постанова Верховного Суду від 15,10.2020 року у справі №755/7666/19).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що у разі здійснення відновлювального ремонту пошкодженої речі розмір збитків визначається як реальна вартість матеріалів і робіт, затрачених на її відновлення, а у разі непроведення ремонту – як вартість матеріалів і робіт, необхідних для її відновлення у майбутньому.

За змістом ч. 6 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України (надалі – «ЦПК України») вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Як вбачається зі змісту постанови Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10.04.2024 року у справі №344/1288/24, яку залишено без змін Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16.05.2024 року, 15 січня 2024 року о 21 год. 45 хв. в м. Івано-Франківськ, по вул. Петлюри, 14, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом марки «Ford Edge» д.н.з. НОМЕР_2 , здійснюючи виїзд на головну дорогу, був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою, внаслідок чого не надав перевагу в русі автомобілю марки «Nissan Almera» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , який рухався по головній дорозі та допустив зіткнення з ним, чим порушив вимоги п.п.2.3 б)., п.16.11. ПДР України. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, тим самим ОСОБА_2 вчинив правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП.

Вказаною постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10.04.2024 року у справі №344/1288/24, яку залишено без змін Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16.05.2024 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у дохід держави в розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Як встановлено Судом, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки «Ford Edge» д.н.з. НОМЕР_2 (водія-винуватця ДТП) застрахована не була (https://policy.mtsbu.ua/Search/ByRegNo?md=E55431512BC0C6D7D6363FCAC416B926C4AFB1CC2D7B8EA317130E8596F4F34AE9434EC084F46D4E255BB3C910BCE50DCAEEAF13D913F9E1334A2084A8C48322F07471D171EC3C99DE106E38F12C6639).

Аналогічно не була застрахована і цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки Nissan Almera реєстраційний номер НОМЕР_1 (автомобіль потерпілого у ДТП) (https://policy.mtsbu.ua/Search/ByRegNo?md=3BD767A40DDD17FFC4C44CF3F904D1DA34909A51B0EE9CE5B0E3A819F87E00914025E0452FA912982C597275FA7886198BD74620C715524770413742F0F85D79958227AF399A8DC0AF9858BCDBFB2630).

Посилаючись на факт завдання шкоди, Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до винуватця ДТП ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Принагідно Суд зауважує, що у відповідності до частини 1 статті 43 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих здійснює регламентну виплату на умовах, визначених цим Законом, у разі заподіяння шкоди на території України:

1) транспортним засобом, щодо якого на дату настання дорожньо-транспортної пригоди був відсутній чинний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, щодо якого на дату настання дорожньо-транспортної пригоди був відсутній чинний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, та майну, яке перебувало в ньому.

Отже, у спірних правовідносинах у МТСБУ не виникло обов`язку щодо здійснення регламентної виплати ОСОБА_1 .

В обґрунтування розміру матеріальної шкоди Позивач покликається на Висновок експерта №СЕ-19/109-24/10951-АВ від 02.09.2024 року (а.с.13-23), за змістом якого вартість матеріального збитку завданого власнику наданого на дослідження автомобіля марки Nissan Almera реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2007 року виготовлення, внаслідок завданих йому пошкоджень станом на 09.08.2024 року становила 44 515,62 грн.

Згідно позиції Верховного Суду, приведеної у постанові від 15 жовтня 2020 року за наслідками розгляду справи № 755/7666/19 зазначено, що відповідно до частини першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням. Розглядаючи спір за аналогічних обставин предмету та підстав позову, Верховний Суд у справі № 755/7666/19 задовольнив позовні вимоги позивача та визнав, що винна особа повинна сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою. При цьому, суд касаційної інстанції визнав, що таке відшкодування повинне бути виплачене безумовно, без встановлення доведення факту ремонту автомобіля, оскільки судом зазначено, що відомості про фактичне здійснення ремонту автомобіля позивача в матеріалах справи відсутнє, однак він має право на відшкодування збитків, які мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, Судом встановлено, що Позивач ОСОБА_1 є власником автомобіля марки Nissan Almera реєстраційний номер НОМЕР_1 (вказану обставину перевірено Судом на момент винесення рішення шляхом доступу до відповідного реєстру транспортних засобів). Посилання представника Відповідача на те, що станом на час вирішення справи автомобіль Позивачем відчужено – не підтверджуються належними доказами.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з підтвердженої судовим рішенням вини Відповідача ОСОБА_2 , транспортному засобу Позивача було завдано механічних ушкоджень, факт чого визнається представником Відповідача.

При цьому, Суд зауважує, що звертаючись у жовтні 2024 року до суду з даним цивільним позовом, Позивач самостійно у позові стверджував, що на момент подання позову транспортний засіб не відремонтований (чим, в тому числі, обґрунтовував факт завдання йому моральної шкоди), а тому просив стягнути з Відповідача відшкодування збитків, які мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відтак, самостійно замовивши експертне дослідження, Позивачем приєднано до матеріалів справи Висновок експерта №СЕ-19/109-24/10951-АВ від 02.09.2024 року (а.с.13-23), за змістом якого вартість матеріального збитку завданого власнику наданого на дослідження автомобіля марки Nissan Almera реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2007 року виготовлення, внаслідок завданих йому пошкоджень станом на 09.08.2024 року становила 44 515,62 грн.

Стороною Відповідача, яка стверджувала про те, що розмір матеріального збитку, який визначено експертом у даному висновку, є завищеним, за допомогою належних засобів доказування такої обставини завищення вартості не доведено. Висновок експерта, наданий Позивачем, не спростовано.

При цьому, саме за клопотанням представника Відповідача у даній цивільній справі на стадії судового розгляду було призначено авто-товарознавчу експертизу, на вирішення якої ставилося питання про вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу марки Nissan Almera реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на момент ДТП 15.01.2024 року.

Однак, у зв`язку з неоплатою проведення експертизи Відповідачем, як особою, на яку Судом було покладено витрати на проведення експертизи, експертом повідомлено про неможливість проведення такої судової експертизи.

Суд вважає помилковими доводи сторони Відповідача про те, що у зв`язку з тим, що в ході проведення експертизи представник Позивача повідомила суду, що автомобіль вже є відремонтований, у зв`язку з чим, на думку представника Відповідача, повинні бути стягнуті саме витрати, які понесені на фактично проведений відновлювальний ремонт, докази понесення яких у матеріалах справи відсутні.

Належні докази на підтвердження того, що станом на час вирішення справи автомобіль Позивача відремонтований – в матеріалах справи відсутні. Представником Відповідача, який покликався на таку обставину, зазначеного факту не доведено, як і не доведено, що на момент звернення Позивача до суду його автомобіль вже було відремонтовано. В позовній заяві ОСОБА_1 на такі обставини не покликався.

Так, у зв`язку з цим Суд зауважує, що на момент звернення до суду з даним позовом у жовтні 2024 року Позивач у позовній заяві посилався на те, що автомобіль на вказаний період був не відремонтований, у зв`язку з чим фактичними підставами позову зазначав необхідність відшкодування витрат, необхідних для відновлення пошкодженої речі (вартість матеріалів і робіт, необхідних для її відновлення у майбутньому). На підтвердження розміру таких витрат посилався на Висновок експерта №СЕ-19/109-24/10951-АВ від 02.09.2024 року.

В ході вирішення клопотання експерта про надання транспортного засобу на огляд для проведення експертизи представник Позивача у адресованій суду заяві від 20.08.2025 року повідомила суду про те, що на момент отримання клопотання експерта автомобіль є відремонтованим.

Однак, стороною Позивача фактичні підстави позову, як і позовні вимоги, не змінювалися, що є правом сторони згідно закріпленого процесуальним законом принципу диспозитивності.

Крім того, Суд зауважує, що в умовах введеного в державі воєнного стану, систематичних повітряних тривог, вимкнень електроенергії та інших негативних явищ, з якими зіштовхнулися громадяни України, покладання на Позивача негативних процесуальних наслідків у зв`язку з проведенням в ході розгляду справи після закриття підготовчого судового засідання ремонту не відповідає принципам справедливості та добросовісності, які є основними принципами цивільного судочинства.

Суд повторно наголошує, що на момент звернення до суду, в ході підготовчого провадження, автомобіль Позивача не було відремонтовано. Протилежного стороною Відповідача не доведено. А тому здійснення ремонту автомобіля після закриття підготовчого провадження не може бути підставою для відмови в позові з підстав ненадання доказів на підтвердження фактичних витрат на ремонт.

Суд вважає, що за конкретних обставин даної цивільної справи, в тому числі процесуальних, Висновок експерта №СЕ-19/109-24/10951-АВ від 02.09.2024 року є належним доказом розміру завданої Позивачу матеріальної шкоди, який стороною Відповідача не спростовано.

При цьому, відповідно до чинного закону про відшкодування шкоди Позивач має право на відшкодування збитків, які мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Як зазначено Верховним Судом у справі №755/7666/19, винна особа повинна сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою. При цьому, суд касаційної інстанції визнав, що таке відшкодування повинне бути виплачене безумовно, без встановлення доведення факту ремонту автомобіля, оскільки судом зазначено, що відомості про фактичне здійснення ремонту автомобіля позивача в матеріалах справи відсутнє, однак він має право на відшкодування збитків, які мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Також Судом не приймаються до уваги доводи представника Відповідача про те, що розмір матеріального збитку у Висновку експерта №СЕ-19/109-24/10951-АВ від 02.09.2024 року визначено не станом на момент ДТП 15.01.2024 року, а станом на час огляду автомобіля 08.08.2024 року, що, на думку представника Відповідача, свідчить про його завищення. Такі доводи, без належного їх підтвердження, є виключно припущеннями.

Суд нагадує, що остаточне рішення у справі про адміністративне правопорушення, яким підтверджено вину Відповідача у дорожньо-транспортній пригоді, винесено 16 травня 2024 року, а тому після цього Позивач звернувся до відповідного експерта з метою визначення розміру завданого йому матеріального збитку.

Доказів, які б спростовували висновок експерта №СЕ-19/109-24/10951-АВ від 02.09.2024 року – стороною Відповідача Суду не надано.

Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що вина Відповідача щодо завдання Позивачу майнової шкоди підтверджена матеріалами справи, сам факт завдання шкоди, протиправність дій винуватця ДТП та причинний зв`язок між шкодою та діями Відповідача представник Відповідача не заперечив, матеріали справи містять належний та допустимий доказ на підтвердження розміру матеріальної шкоди (висновок експерта №СЕ-19/109-24/10951-АВ від 02.09.2024 року), у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення матеріальної шкоди підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц зазначено, що, виходячи з положень статей 16 та 23 ЦК України та права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою 2 цієї статті.

Відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у: 1) фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом (частина друга статті 1167 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту».

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що:

за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі;

зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом — моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди;

у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;

завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи;

гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості;

по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.

У даній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження – емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

З огляду на те, що «розумність» і «справедливість», що зазначена у ст. 23 ЦК України, які є оціночними поняттями, та суди, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди (вказана позиція викладена у Постанові ВС КАС України №750/750/6330/17 від 27 листопада 2019 року).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 Цивільного кодексу України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення – право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

В рамках розгляду даної цивільної справи Позивач, обґрунтовуючи факт завдання йому моральної шкоди, покликався на те, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу йому було завдано моральної шкоди. В результаті скоєного ОСОБА_2 ДТП Позивач, як зазначено у позовній заяві, пережив стрес та відуття страху за своє та пасажирів життя та здоров`я. Тривалий час турбувало безсоння, постійний стан хвилювання і напруження. Душевні страждання поглиблюють незручності, спричинені неможливістю використання автомобіля. По час подання позову автомобіль через брак коштів не відремонтовано.

Отже, враховуючи все вищевикладене в сукупності, Суд приходить до висновку, що в рамках даної конкретної справи, враховуючи її конкретні обставини, Позивачем доведено факт завдання йому моральної шкоди внаслідок участі у ДТП в якості потерпілого та пошкодження його майна (автомобіля), який є засобом пересування, а розмір відшкодування моральної шкоди у 5000,00 гривень буде справедливою сатисфакцією ОСОБА_1 за понесені ним моральні страждання внаслідок участі у ДТП та пошкодження його транспортного засобу.

В іншій частині вимог про стягнення моральної шкоди слід відмовити.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Проаналізувавши доводи сторін, вимоги чинного законодавства України, дослідивши матеріали справи та подані сторонами докази, Суд дійшов висновку про те, позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Судовий збір слід розподілити відповідно до статті 141 ЦПК України пропорційно до задоволених позовних вимог.

Частинами 6-9 статті 139 ЦПК України визначно, що розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову на відповідача;

2) у разі відмови в позові на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини 1,2 статті 141 ЦПК України).

Отже, оскільки в матеріалах справи міститься платіжна інструкція 0.0.3809246333.1 від 09.08.2024 року про оплату ОСОБА_1 витрат на проведення експертизи у розмірі 4 089,32 грн. (а.с.24), враховуючи факт часткового задоволення позовних вимог (при цьому, вимоги про стягнення матеріальної шкоди, на обґрунтування якої замовлявся експертний висновок, задоволено в повному обсязі), розміром судових витрат в частині витрат на проведення експертизи, які підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача є 4089,32 грн. витрат на проведення експертизи.

На підставі наведеного, відповідно до ст.ст. 2, 15, 16, 22, 23, 1167 ЦК України, ч. 6 ст. 82, ст. ст. 133, 137, 141ЦПК України, керуючись ст.ст. 89, 263-265, 273,354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Суд, –

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , матеріальну шкоду, завдану дорожньо-транспортною пригодою, в розмірі 44 515,62 грн. та 5 000,00 грн. моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , витрати зі сплати судового збору в сумі 2 200,23 грн. та 4 089,32 грн. витрат на проведення експертизи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 26.02.2026 року.

Суддя Домбровська Г.В.