Постанова від 24 лютого 2026 р. у справі №206/2036/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2032/26 Справа № 206/2036/25 Суддя у 1-й інстанції - Румянцев О.П. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Халаджи О. В.

суддів: Агєєва О.В., Гапонова А.В.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 на рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 30 червня 2025 року та на додаткове рішення суду від 15 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання (суддя першої інстанції Румянцева О.П.),

В С Т А Н О В И В:

14 квітня 2025 року ОСОБА_1 через свого представника Потапова Костянтина Олександровича звернувся до Самарського районного суду м. Дніпра з позовом до ОСОБА_3 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, в якому просив стягнути з відповідачки на свою користь 168 049,93 грн., з яких інфляційні втрати 143 182,57 грн., та 3% річних у розмірі 24867,36 грн.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпра від 30 червня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму 3% річних у розмірі 7973,86 грн. та інфляційні втрати у розмірі 38 434,24 грн., що разом становить 46408 грн. 10 коп.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі, які складаються із судового збору - 968,96 грн.

Додатковим рішенням Самарського районного суду м. Дніпра від 15 вересня 2025 року стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8216,95 грн.

Із вказаними рішеннями суду не погодились учасники справи та через своїх представників подали апеляційні скарги, в яких зазначили, що вони ухваленні з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного з`ясування обставин справи.

Скарга ОСОБА_1 , мотивована тим, що внаслідок допущеного зі сторони відповідача прострочення виконання грошового зобов`язання у загальному розмірі 88 517 гривень 51 копійка, позивач має право на отримання від відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних за весь час прострочення до моменту фактичного виконання даного зобов`язання.

Судом першої інстанції неправильно застосовано позовну давність, внаслідок чого невірно визначено період стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Позовна давність, перебіг якої розпочався 02 квітня 2017 року, не тільки не спливла на момент подання позову у даній справі, але дана позовна давність не спливла і по даний час, оскільки перебіг позовної давності зупинений України у зв`язку із дією воєнного стану в Україні. Зважаючи на викладене, до вимог про стягнення нарахувань згідно статті 625 ЦК України за період із 02 квітня 2017 року позовна давність застосована бути не може, оскільки вона не спливла.

Поза межами належних до задоволення вимог судом першої інстанції безпідставно залишено період стягнення трьох процентів річних із 02 квітня 2017 року по 13 квітня 2022 року (суд стягнув за період із 14 квітня 2022 року по 14 квітня 2025 року) та період стягнення інфляційних втрат із 02 квітня 2017 року по 31 березня 2022 року (суд стягнув із квітня 2022 року по березень 2025 року).

За період прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 88 517 гривень 51 копійка відповідач зобов`язаний, окрім вже стягнутого судом, сплатити на користь позивача 3% річних у розмірі 13 362 гривні 89 копійок (період із 02 квітня 2017 року по 13 квітня 2022 року) та інфляційні втрати у розмірі 70 045 гривень 01 копійка (період із 02 квітня 2017 року по 31 березня 2022 року), а загалом - 83 407 гривень 90 копійок (13362,89 грн. + 70045,01 грн. = 83 407,90 грн.).

ОСОБА_2 просив рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 30 червня 2025 року скасувати в частині залишених без задоволення позовних вимог на суму 83 407 гривень 90 копійок та ухвалити у вказаній частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 83 407 гривень 90 копійок, з яких 13 362 гривні 89 копійок – три проценти річних, 70 045 гривень 01 копійка – інфляційні втрати.

Апеляційні скарги ОСОБА_3 мотивовані тим, що строк втрати можливості в судовому (примусовому) порядку захистити зобов`язання, яке виникло на підставі рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22.09.2015 року, яке набрало законної сили 02.12.2015 року, сплив 02.12.2018 року, після якого зобов`язання стало натуральним і задавненим.

Вказує, що суд не узяв до уваги показання свідка ОСОБА_5 з посиланням на постанову Верховного Суду від 11.10.2023 року у справі №359/3691/19, оскільки показаннями свідків не можуть підтверджуватися грошові зобов`язання та (або) їх цільове використання. Між тим, свідок не підтверджував і не мав підтверджувати наявність грошового зобов`язання та (або) його цільове використання, він підтверджував подію виконання грошового зобов`язання у спосіб поштового грошового переводу на адресу позивач.

Також зазначає, що без копії договору №1301/25-ПД від 13.01.2025 року, яка не могла бути взята судом першої інстанції до уваги, подані представником позивача докази не дозволяють встановити розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, як того вимагає п.2 ч.2 ст.137 ЦПК України.

ОСОБА_4 просив рішення Самарського районного суду м. Дніпра від 30 червня 2025 року та додаткове рішення суду від 15 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Від представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому він зазначив, що у спірних правовідносинах внаслідок допущеного зі сторони відповідача прострочення виконання грошового зобов`язання у загальному розмірі 88 517 гривень 51 копійка, позивач має право на отримання від відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних згідно статті 625 Цивільного кодексу України за весь час прострочення до моменту фактичного виконання даного зобов`язання. Посилання відповідача не є доречними, оскільки незалежно від характеру зобов`язання останнє у спірних правовідносинах є грошовим і дане зобов`язання не виконано відповідачем, а отже у позивача наявні безумовні підстави для отримання компенсаційних сум, передбачених статтею 625 ЦК України. Крім того, відповідач помилково зазначає про те, що у спірних правовідносинах зобов`язання є натуральним і задавненим, оскільки існуюче у спірних правовідносинах грошове зобов`язання вже захищено та визнано судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Стосовно додаткового рішення вказує, що у позовній заяві було зроблено таку заяву, а саме зазначено: «позивач заявляє, що подання доказів розміру витрат, які ним сплачені або мають бути сплачені у зв`язку з розглядом справи, буде здійснено протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду». В подальшому після ухвалення рішення суду позивачем у вказаному порядку було подано відповідні докази.

ОСОБА_2 просив апеляційні скарги відповідачки залишити без задоволення, а також було заявлено клопотання про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 362 ЦПК України апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_3 .

Від представника відповідачки відзив на апеляційну скаргу позивача не надходив.

Учасники справи у судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду повідомлені належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а апеляційні скарги ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 вересня 2015 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором – задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 87641 гривень 10 копійок в якості відшкодування заборгованості за договором №13/06 від 13 червня 2014 року; стягнуто ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 сплачений ним судовий збір у сумі 876,41 гривень (а.с. 8-10).

Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 09.04.2025 року виправлено описку по тексту та у вступній та резолютивній частині рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22.09.2015 року, справа №206/3817/15 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за договором, а саме вказавши замість невірного прізвища та по батькові ОСОБА_7 , вказати вірне прізвище та по батькові – ОСОБА_8 (а.с. 11).

Позивач зазначає, що відповідно до наведених ним розрахунків, заборгованість відповідача перед позивачем становить:

1.Інфляційні втрати у розмірі 143182,57 грн. за період з 03.12.2015 року по 31.03.2025 року;

2.3% річних у розмірі 24867,36 грн. за період із 03.12.2015 року по 14.04.2025 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з даним позовом 14 квітня 2025 року.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення возовних вимог, суд першої інстанції виходив з того. що у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість по сплаті 3% річних та інфляційних втрат, оскільки відповідач не виконав прийняті на себе відповідно до договору зобов`язання.

Апеляційний суд не погоджується з даним висновком місцевого суду.

Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно із ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати боргу за договорами позики відповідач порушує покладені на себе зобов`язання.

Статтею 611 ЦК України, передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з положеннями ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Правовий аналіз положень ст. 526, 599, 611, 625 ЦК дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за час прострочення.

Основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення (ст.129 Конституції України).

Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (ст.1291 Конституції України).

Виконання судового рішення відповідно до рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відповідно до ч.1 ст.431 ЦПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Матеріалами справи встановлено та не заперечується учасниками справи, що рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2015 року без змін, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором – задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 87641 гривень 10 копійок в якості відшкодування заборгованості за договором №13/06 від 13 червня 2014 року; стягнуто ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 сплачений ним судовий збір у сумі 876,41 гривень.

Також матеріалами справи встановлено, що виконавчий лист на виконання рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 вересня 2015 року № 206/3817/15-ц не видавався та до примусового виконання позивачем не пред`являвся.

Ураховуючи положення пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02 червня 2016 року, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року, судом встановлено, що строк пред`явлення виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 присудженої суми заборгованості збіг.

Згідно із ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі №757/44680/15-ц висловив правовий висновок про правильне застосування норм права, згідно якого натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном.

Конструкція статті 625 ЦК України, щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Аналогічна позиція Верховним Судом висловлена у постановах по справах №569/12918/16-ц від 02 вересня 2020 року, №442/398/15-ц від 18 березня 2020 року, №390/880/16-ц від 11 грудня 2019 року, №554/9126/20 від 13 березня 2023 року.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 23.11.2022 року у справі №285/3536/20, вказав «…що натуральним (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном.

Задавненим є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.

У постанові від 13 березня 2023 року по справі №554/9126/20 Верховний Суд також вказав, що пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються три проценти річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності.

Кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги.

Фактичні обставини цієї справи, за яких виконавчий лист на виконання рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 вересня 2015 року не видавався та рішення у примусовому порядку не виконувалось, свідчать, що основна вимога позивача, яка виникла на підставі рішення суду, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, а тому між сторонами виникло натуральне зобов`язання, до якого не можуть бути застосовані положення ст.625 ЦК України.

Факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню.

Колегія суддів наголошує на тому, що приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 позову про стягнення задавненої вимоги (основної заборгованості) до відповідачки ОСОБА_3 , не пред`явив. У зв`язку із цим вимоги про стягнення з відповідачки 3 % річних та інфляційних втрат не ґрунтуються на вимогах закону, а відтак є безпідставними, а тому колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню, а отже і оскаржуване рішення Самарського районного суду м. Дніпра від 30 червня 2025 року підлягає скасуванню із відмовою у задоволенні позову.

Дану обставину місцевий суд під час розгляду даної справи не врахував та дійшов безпідставного та помилкового висновку про наявність підстав стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат та 3% річних внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання.

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 , щодо наявності всіх правових підстав для стягнення з відповідачка сум заборгованості за прострочення зобов`язання не ґрунтуються на нормах матеріального права та актуальної судової практики, оскільки наявні матеріали справи та встановлені апеляційним судом обставини під час апеляційного перегляду доказують зворотне, а отже скарга ОСОБА_1 на рішення суду від 30 червня 2025 року задоволенню не підлягає.

У відповідності до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі.

Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Що стосується клопотання представника ОСОБА_1 – Потапова К.О. про закриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_3 , у зв`язку із відсутності підпису її адвоката на ордері, то апеляційний суд вважає їх помилковими та безпідставними з огляду на те, що що рішенням Ради адвокатів України від 08 червня 2024 року № 36 «Про внесення змін до Положення про ордер на надання правничої допомоги та до рішення РАУ № 162 від 04 серпня 2017 року» доповнено пункт 12 Положення новим підпунктом 12.15 такого змісту: «12.15. Ордер вважається підписаним адвокатом (керівником адвокатського бюро/адвокатського об`єднання), якщо у графі «Адвокат» міститься або власноручний (фізичний) підпис; або ордер засвідчено електронним підписом; або електронним підписом засвідчено документ, додатком до якого є ордер».

Отже, за умови підписання електронним підписом апеляційної скарги, додатком до якої є копія ордера, помилковим є посилання представника позивача про те, що копія ордера вважається не підписаною.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06 листопада 2024 року у справі № 483/346/24 (провадження № 61-13383св24).

Апеляційний суд наголошує на тому, що додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №904/8884/21).

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду від 30 червня 2025 у цій справі, то додаткове рішення суду від 15 вересня 2025 року у цій справі, також підлягає скасуванню.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що за оскарження рішення суду, відповідачкою було сплачено судовий збір у розмірі 2016,60 грн., враховуючи те, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2016,60 грн.

Керуючись статтями 141, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Апеляційні скарги ОСОБА_3 , в інтересах якої діє Стрєльніков Євгеній Анатолійович на рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 30 червня 2025 року та на додаткове рішення суду від 15 вересня 2025 року задовольнити частково.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпра від 30 червня 2025 року та додаткове рішення суду від 15 вересня 2025 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2016,60 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 25 лютого 2026 року.

Судді: О.В. Халаджи

О.В. Агєєв

А.В. Гапонов