Постанова від 23 лютого 2026 р. у справі №363/4717/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 363/4717/25

номер провадження №22-ц/824/2679/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу керівника Вишгородської Окружної прокуратури Василенка Миколи

на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 02 вересня 2025 року /суддя Котлярова І.Ю./

у справі за позовом керівника Вишгородської Окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Дніпровсько-Тетерівське державне лісомисливське господарство про витребування земельної ділянки лісового фонду із чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В:

14.08.2025 року до Вишгородського районного суду Київської області, надійшла вказана позовна заява, у якій прокурор просить витребувати на користь держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3221880802:14:140:6013 площею 0,1438 га.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 02 вересня 2025 року позов повернуто позивачу. /а.с. 23-27/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, керівник Вишгородської окружної прокуратури Василенко М. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Вишгородського районного суду від 02 вересня 2025 року та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, зокрема те, що відповідач не є добросовісним набувачем земельної ділянки лісового фонду, оскільки набув її вперше на підставі рішення Богданівської сільської ради з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, а наявність лісової рослинності на ділянці свідчить про явні ознаки її належності до земель лісового фонду. Посилається на те, що положення ч. 5 ст. 390 ЦК України (в редакції Закону № 4292-IX) про попереднє внесення вартості майна на депозитний рахунок суду застосовуються виключно до добросовісних набувачів, які придбали майно за відплатним договором, а не до осіб, які набули земельну ділянку з порушенням закону. Стверджує, що вимога суду про внесення компенсації є передчасною на стадії відкриття провадження та порушує принцип пропорційності втручання в право позивача (держави) на захист публічних інтересів. Наголошує, що повернення позову перешкоджає подальшому провадженню у справі та порушує право держави на судовий захист (ст. 129 Конституції України, ст. 2 ЦПК України). Посилається на практику Верховного Суду (постанова ВС від 15.03.2023 у справі № 757/89012/21), де зазначено, що питання добросовісності набувача оцінюється в ході розгляду справи по суті, а не на стадії вирішення клопотань про відкриття провадження чи усунення недоліків. Вказує, що ціна позову визначена правильно - 1143 грн (нормативна грошова оцінка земель лісогосподарського призначення за 0,1438 га), а вимога про внесення повної вартості за експертною оцінкою суперечить ст. 176 ЦПК України та постанові КЦС ВС від 11.04.2024 у справі № 756/16117/21, де зазначено, що при очевидній невідповідності ціни позову дійсній вартості суд не вправі залишати позов без руху, а повинен розглядати справу по суті з подальшим визначенням ціни позову та розподілом судового збору.

Відповідач ОСОБА_1 , третя особа Дніпровсько-Тетерівське державне лісомисливське господарство про розгляд справи в порядку письмового провадження поінформовані належним чином, з відзивом на апеляційну скаргу до суду не зверталися.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції на підставі наступного.

Судом встановлено, що 14.08.2025 року прокурор подав позов про витребування земельної ділянки лісового фонду площею 0,1438 га з кадастровим номером 3221880802:14:140:6013 із незаконного володіння відповідача. Ухвалою від 14.08.2025 позов залишено без руху з вимогою внести на депозит суду вартість ділянки за експертною оцінкою відповідно до ч. 5 ст. 390 ЦК України (в редакції Закону № 4292-IX). Ухвалою від 02.09.2025 позов повернуто через неусунення недоліків.

Постановляючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції керувався ч. 5 ст. 390 ЦК України про те, що суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача за умови попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду; ч. 3 ст. 185 ЦПК України про те, що якщо позивач не усунув недоліки у встановлений строк, позовна заява вважається неподаною та повертається позивачеві.

Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що позивачем не виконано вимоги ухвали від 14.08.2025 щодо внесення вартості майна на депозит суду, тому позов підлягає поверненню як неподаний.

Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.

Встановлено, що позовну заяву прокурора повернуто на підставі ст. 185 ЦПК України, у зв`язку порушенням вимог ст. 175-176 цього кодексу під час її подання та не усунення недоліків у наданий ухвалою від 14.08.2025 про залишення позовної заяви без руху десятиденний, строк.

Зокрема, підставами для залишення позовної заяви без руху у вказаній ухвалі зазначено наступне:

- не надання звіту про нормативно-грошову оцінку вартості земельних ділянок до позову, що позбавляє суд можливості правильно визначити розмір судового збору, який підлягає сплаті при поданні зазначеної позовної заяви за вимоги майнового характеру;

- не внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, встановлену законом, чинна на дату подання позовної заяви.

На виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху Вишгородською окружної прокуратурою направлено заяву з поясненнями щодо нерелевантності положень закону № 4292-ІХ ЦК України стосовно спірних правовідносин, обґрунтуванням ціни позову та розміру судового збору.

Суд першої інстанції, повертаючи позов, не врахував, що ціну позову визначено виходячи з нормативної грошової оцінки земель лісогосподарського призначення, за інформацією Держгеокадастру, вартість 1 га земель даної категорії становить 7946 грн., а відтак нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки становить 1143 грн., що є ціною позову.

Ч. 2 ст. 176 ЦПК України визначає, що якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Аналогічна норма закріплена в абз. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», де зазначено, що у разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

Також, в постанові КЦС Верховного Суду від 11 квітня 2024 року у справі №756/16117/21 виснував, що у випадку якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна суд не має права зобов`язувати позивача доплачувати суму судового збору та постановляти ухвалу про залишення позову без руху. У такому випадку суд здійснює розгляд справи по суті та встановлює ціну позову при розгляді справи і розподіляє судові витрати за результатами такого розгляду (зокрема стягнувши недоплачений судовий збір), а не залишає позовну заяву без розгляду.

Судом першої інстанції попередньо не визначався розмір судового збору, в ухвалі про повернення позову відсутнє обґрунтування щодо відхилення доводів прокуратури відносно вже сплаченої суми.

Щодо попереднього внесення коштів на депозит.

Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» доповнено статтю 390 ЦК України частиною п`ятою наступного змісту:

«Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.

Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади».

У розділі II «Прикінцеві та перехідні положення» згаданого Закону вказано, що його положення мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна.

За змістом наведених норм вбачається, що механізм компенсації вартості майна, яке незаконно вибуло з володіння держави чи територіальної громади, застосовується виключно у разі, якщо відповідачем за позовом прокурора є добросовісний набувач.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 17.04.2018 у справі №' 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12.12.2018 року у справі № 3.72/5.1/16-ц (пункт 31.4), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункт 71) вказувала на те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Тобто, визначення предмета і підстав позову є правом позивача, яке реалізується на його власний розсуд, а встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду під час розгляду справи та ухвалення рішення.

Прокурор у позовній заяві вказав, що відповідач не є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки. Саме такому правовому обґрунтуванню позовних вимог має надаватися оцінка судом.

Вирішення питання щодо добросовісності / недобросовісності відповідачів у спірних правовідносинах має здійснюватися судом на стадії розгляду справи по суті а не відкриття провадження у справі.

Отже, вимоги частини п`ятої статті 390 ЦК України щодо обов`язку попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду поширюються лише на випадки витребування майна у добросовісного набувача.

Питання про добросовісність / недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення по суті справи.

У випадку подання позову про витребування майна у недобросовісного набувача положення ч. 5 ст. 390 ЦК України не підлягають застосуванню.

Залишення позовної заяви без руху або її повернення з підстав невнесення вартості майна на депозитний рахунок суду є неправомірним, якщо позивач обґрунтовує свої вимоги саме недобросовісністю набувача.

Аналогічна правова позиція міститься у Постанові КЦС ВС від 01 грудня 2025 року у справі №354/419/25 (провадження № 61-11906св25).

Таким чином, вимога про внесення компенсації з подачею позову, є передчасною та порушує принцип пропорційності втручання в право держави на захист публічних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати стягуються з відповідача на користь апелянта - 3028 грн судового збору.

Керуючись ст.ст. 379, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу керівника Вишгородської Окружної прокуратури Василенка Миколи на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 02 вересня 2025 року - задовольнити.

Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 02 вересня 2025 року - скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції розподілити наступним чином:

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) 3028 грн судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Головуючий: Судді: