Постанова від 23 лютого 2026 р. у справі №759/26005/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 759/26005/24 Головуючий у суді І інстанції Петренко Н.О.

Провадження № 22-ц/824/1147/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Журби С.О., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 квітня 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У грудні 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Діджи Фінанс» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідачки на його користь заборгованість за кредитним договором № 10004622452 від 19 жовтня 2021 року у розмірі 24 803,40 грн та понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтувало тим, що відповідачка, уклавши (підписавши) 19 жовтня 2021 року з ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора договір про надання споживчого кредиту № 10004622452, право вимоги за яким 05 вересня 2022 року згідно умов договору факторингу № 556/ФК-22 перейшло до позивача, та отримавши на свою на банківську картку грошові кошти в сумі 6 000,00 грн на умовах повернення, строковості та платності, порушила свої договірні зобов`язання, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 24 803,40 грн, з яких: 6 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 18 803,40 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2025 року позовТОВ «Діджи Фінанс» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 10004622452 від 19 жовтня 2021 року у розмірі 24 803,40 грн, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн, а всього 33 225,80 грн.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідачка звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального й неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції принципів рівності та змагальності сторін, оскільки суд не повідомив (не інформував) її належним чином про розгляд справи, що призвело до неправильного вирішення спору та обмеження її прав на доступ до правосуддя.

Стверджує, що позивач не надав суду реєстр прав вимоги до договору факторингу № 556/ФК-22 від 05 вересня 2022 року і в матеріалах справи цей доказ відсутній, що свідчить про передання ТОВ «Діджи Фінанс» невизначених та позбавлених конкретного змісту вимог. З урахуванням наведеного відповідачка вважає, що до ТОВ «Діджи Фінанс» не перейшло право вимоги до неї за договором кредитної лінії № 7657 та спеціальними умовами № 10004622452 від 19 жовтня 2021 року.

Також суд не звернув увагу, що відсотки за користування кредитом, строк користування яким закінчився 18 листопада 2021 року, після цієї дати продовжували нараховуватися їй кредитором незаконно.

Окрім цього зазначає, що внаслідок того, що суд першої інстанції не повідомив її про розгляд справи, вона не змогла подати заяву про застосування строку позовної давності, який, на її думку, сплив 20 листопада 2024 року, тоді як позовна заява була подана позивачем тільки 04 грудня 2024 року.

Таким чином, відповідачка просить суд апеляційної інстанції застосувати наслідки пропуску позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанс» просить апеляційну скаргу відповідачки залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, а також стягнути з ОСОБА_1 на його користь 3 000,00 грн витрат на оплату професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

Зазначає, що оскільки відповідачка у встановлений договором строк кредит в сумі 6 000,00 грн не повернула, а продовжувала користуватися кредитними коштами, ТОВ «ФК «Інвест Фінанс», яке змінило своє найменування на ТОВ «Компані Інвест Фінанс», здійснило нарахування процентів відповідно до умов пунктів 1.1.3, 1.1.4, 2.3 спеціальних умов № 10004622452 від 19 жовтня 2021 року до договору кредитної лінії № 7657 та вимог статті 1054 ЦК України за ставкою 1,59 % на день (в межах встановленого договором строку кредитування) та 2,59 % на день (поза межами встановленого договором строку кредитування), і таке нарахування відповідає вимогам норм закону та умовам кредитного договору.

На підтвердження правомірності нарахування заборгованості за відсотками до позовної заяви було долучено деталізований розрахунок заборгованості за кредитним договором, який сформований первісним кредитором, а позивач не здійснював жодних додаткових нарахувань і не застосовував жодних штрафних санкцій до позичальника.

Твердження відповідачки про недоведеність відступлення права вимоги за кредитним договором № 10004622452 від 19 жовтня 2021 року є безпідставними, так як позивачем до позовної заяви було додано докази, якими доведено відступлення ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» права вимоги до ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» за вказаним договором, а саме: договір факторингу № 556/ФК-22 від 05 вересня 2022 року; витяг із додатку № 1 до договору факторингу (реєстру прав вимоги); платіжні інструкції за договором факторингу № 2474 від 06 вересня 2022 року, № 2493 від 12 вересня 2022 року, № 2544 від 19 вересня 2022 року.

Щодо доводів відповідачки про застосування наслідків пропуску позовної давності до пред`явлених позовних вимог, позивач вказує на те, що починаючи з березня 2020 року строк позовної давності продовжився на строк дії карантину, який тривав до 30 червня 2023 року, а починаючи з 24 лютого 2022 року строк позовної давності продовжився на строк дії в Україні воєнного стану, який діє на даний час.

Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

Судом першої інстанціївстановлено, що кредитні правовідносини між первісним кредитором ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та відповідачкою ОСОБА_1 виникли на підставі договору про надання споживчого кредиту № 10004622452 від 19 жовтня 2021 року.

Факт укладення зазначеного договору, який складається із спеціальних умов № 10004622452 від 19 жовтня 2021 року до договору кредитної лінії № 7657 від 19 травня 2021 року, підтверджується заявкою на отримання кредиту (акцептом пропозиції укласти електронний договір), яка сформована у власному кабінеті відповідачки на офіційному веб-сайті кредитодавця та підписана нею за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (а.с. 23-29).

ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» свої зобов`язання за кредитним договором виконало, перерахувавши 19 жовтня 2021 року на платіжну картку ОСОБА_1 за № НОМЕР_1 грошову суму у розмірі 6 000,00 грн, що підтверджується листом АТ «ПУМБ» № КНО-/55 від 02 серпня 2024 року з витягом з додатку до нього (а.с. 36, 37).

Відповідачка взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту та нарахованих процентів належним чином не виконувала, у зв`язку з чим станом на 17 лютого 2022 року в неї утворилася заборгованість у загальному розмірі 24 803,40 грн, з яких: 6 000,00 грн- заборгованість за тілом кредиту та 18 803,40 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, що підтверджується розрахунком заборгованості, який складений первісним кредитором (а.с. 62, 63).

05 вересня 2022 року між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу № 556/ФК-22, на підставі якого до позивача перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 10004622452 від 19 жовтня 2021 року на загальну суму 24 803,40 грн, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги, який є додатком № 1 до договору факторингу (а.с. 30-34, 57).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачкою не виконано своїх зобов`язань, визначених умовами укладеного кредитного договору щодо своєчасного погашення кредиту та процентів за користування ним, у зв`язку з чим позивач, який набув право грошової вимоги за договором, вправі задовольнити свої вимоги шляхом стягнення непогашеної суми заборгованості за тілом кредиту та нарахованими процентами в межах узгодженого строку кредитування.

Проте колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Щодо неповідомлення відповідачки про розгляд справи

Згідно зі статтею 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положення цього конституційного принципу закріплені у статтях 12, 13 ЦПК України.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента. Повідомлення про судове засідання відноситься до елементу змагальності сторін та є обов`язком суду.

Повідомлення учасників справи про дату, час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог статей 128-130 ЦПК України у спосіб, який забезпечує фіксацію повідомлення або виклику.

Згідно із частинами другою, четвертою статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (частина шоста статті 128 ЦПК України).

Днем вручення судової повістки є, зокрема: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи (частина восьма статті 128 ЦПК України).

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Офіційна електронна адреса - сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів. Адреса електронної пошти, що використовується при реєстрації Електронного кабінету, не може бути зареєстрована на доменних іменах, використання яких заборонено законодавством України (пункт 5.8. Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року в справі № 454/1883/22 (провадження № 14-117цс23) зазначено, що:

«Процесуальним законодавством, чинним на час ухвалення рішення судом першої інстанції, передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет", у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС.

Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов`язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції), та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС.

Надсилання судового рішення в той чи інший спосіб учаснику справи є процесуальним обов`язком суду. Відомості про вручення (доставлення) рішення суду учаснику справи містяться у розписці про вручення, у повідомленні про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи, у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, а також у документах, визначених пунктами 4, 5 частини шостої статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції). У разі відсутності таких відомостей судове рішення вважається не врученим.

Бажання учасника справи (фізичної особи) зазначити у скарзі (заяві) свою особисту електронну адресу, свідчить лише про бажання особи отримувати кореспонденцію від суду додатковим засобом зв`язку, та не звільняє суд обов`язку виконувати вимоги закону, зокрема щодо надіслання рішення суду у порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції).

Аналіз викладених вище приписів ЦПК України, якими встановлено порядок направлення копій судового рішення особі, яка не має офіційної електронної адреси, свідчить про обов`язок суду направлення копії судового рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, днем вручення якого є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Надсилання відповідних процесуальних документів на електронну адресу сторони у справі, вказану в документах, що подавались до суду, не заборонена, та може здійснюватися як додаткова, однак такі дії не можуть замінити належне надсилання учаснику судового рішення відповідно до статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції)».

В частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином надсилання відповідних процесуальних документів на електронну адресу сторони у справі, вказану в документах, що подавались до суду, не заборонене, та може здійснюватися як додаткове, однак такі дії не можуть замінити належне надсилання учаснику судової повістки відповідно до статті 128 ЦПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, 16 грудня 2024 року районний суд постановив ухвалу, якою відкрив спрощене позовне провадження у справі та постановив здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 68).

За відомостями довідки Святошинського районного суду м. Києва про доставку електронного листа документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття провадження» від 16 грудня 2024 року по справі № 759/26005/24 було надіслано і доставлено одержувачу на його електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 19 грудня 2024 року (а.с. 70).

Ця електрона адреса (пошта) ОСОБА_1 була зазначена у кредитному договорі та відображена позивачем у позовній заяві.

Протематеріали справи не містять даних, що ОСОБА_1 зазначала вказану електронну адресу у своїх процесуальних заявах по справі як засіб для комунікації з судом, а тому вказана довідка про доставку електронного листа на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 не може вважатися належним доказом, що підтверджує виконання судом першої інстанції обов`язку щодо повідомлення сторони про розгляд справи.

Отже, судом першої інстанції не був дотриманий порядок повідомлення відповідачки про пред`явлений до неї позов та про розгляд справи, встановлений статями 128 - 130 ЦПК України, тому вона не змогла скористатись своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

Разом з тим, вказана обставина не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачає підставу для скасування судового рішення лише у випадках неповідомлення учасника справи про дату, час та місце судового засідання.

Натомість у даній справі судове засідання не проводилось, справа була розглянута судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Згідно із абзацом 2 частини другої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, а отже правильне по суті судове рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що не кожне допущене судом порушення процедури може істотно впливати на права учасників справи та тягнути порушення гарантій статті 6 Конвенції. Крім того, за змістом цієї статті більшість процесуальних порушень, допущених на одній стадії цивільного процесу, можна виправити на іншій його стадії (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (пункт 50)).

Своє відношення до позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» та рішення місцевого суду ОСОБА_1 виклала в апеляційній скарзі, тим самим реалізувавши принцип змагальності у цивільному судочинстві.

Також відповідачка надала апеляційному суду докази, які вона не змогла надати до суду першої інстанції з причин її неналежного повідомлення про відкриття провадження у справі та зробила заяву про застосування строку позовної давності.

За таких обставин порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанціївідповідно до вимог статті 376 ЦПК України, апеляційним переглядом не встановлено.

Щодо відступлення права вимоги за кредитним договором

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

За змістом положень статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (стаття 519 ЦК України).

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.

У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 3-30гс15 зазначено, що зміст зобов`язання (обсяг прав та обов`язків сторін) внаслідок заміни кредитора у зобов`язанні залишається незмінним. Відтак, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора, але обсяг цих прав та умови визначаються саме на момент переходу цих прав до нового кредитора.

Отже, уступка права вимоги стосується виключно заміни сторони (кредитора) у зобов`язанні, не впливає на зміст самого зобов`язання і заміна сторони у зобов`язанні ніяким чином не порушує права та інтереси боржника, адже саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад в частині кредитора.

Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (див. постанову Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц).

За змістом частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою.

Частиною першою статті 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Частиною першою статті 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі статтею 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

У справі, яка переглядається, встановлено, що 05 вересня 2022 року між первісним кредитором - ТОВ «ФК «Інвест Фінанс»(клієнт) та ТОВ «Діджи Фінанс» (фактор) було укладено договір факторингу № 556/ФК-22, відповідно до умов пункту 2.1 якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим договором.

Згідно із пунктом 1.4 договору факторингу під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Пунктом 1.5 вказаного договору факторингу визначено, що борг означає суми грошових коштів, належні до сплати клієнту боржниками за кредитними договорами, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом та будь-які інші суми, що належать до сплати клієнту за кредитними договорами, які нараховані або можуть бути нараховані клієнтом на день набуття цим договором зобов'язальної сили.

Як передбачено у пункті 4.1 договору факторингу, право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимоги у формі, наведеній в додатку № 1 до цього договору.

Згідно витягу з реєстру прав вимоги, який є додатком № 1 до договору факторингу № 556/ФК-22 від 05 вересня 2022 року та засвідчений представниками ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ТОВ «Діджи Фінанс», до останнього перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 10004622452 від 19 жовтня 2021 року на загальну суму 24 803,40 грн, з яких 6 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 18 803,40 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом (а.с. 57), що також має своє відображення у розрахунку заборгованості ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» (а.с. 62, 63).

Надані суду копії зазначеного вище договору факторингу та реєстру прав вимоги з розрахунком заборгованості містять підписи сторін (в тому числі електронні) та підтверджують укладення відповідного правочину щодо переходу права вимоги від ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» до ТОВ «Діджи Фінанс».

При цьому права грошової вимоги по кредитному договору були передані позивачу на підставі відповідного реєстру, який оформлений належним чином та є додатком до договору факторингу.

Відповідно до статей 77, 80, 95 ЦПК України позивач на підтвердження своїх позовних вимог надав суду належним чином засвідчені копії договору факторингу № 556/ФК-22 від 05 вересня 2022 року, витягу із додатку № 1 до договору факторингу (реєстру прав вимоги), платіжних інструкцій за договором факторингу № 2474 від 06 вересня 2022 року, № 2493 від 12 вересня 2022 року, № 2544 від 19 вересня 2022 року, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Отже, матеріали справи містять достатні докази про передачу позивачу права вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачкою, додатки до договору факторингу містять інформацію про кредитний договір, за яким передається право вимоги, дані про особу-боржника, суму заборгованості та інші необхідні відомості для такого виду договорів, та є належними і допустимими доказами у справі на підтвердження права звернення ТОВ «Діджи Фінанс» із заявленими позовними вимогами.

З огляду на викладене, не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі, як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції, на те, що ТОВ «Діджи Фінанс» не надало доказів переходу до нього права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 10004622452 від 19 жовтня 2021 року.

Щодо заборгованості за процентами за користування кредитом

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність (стаття 536 ЦК Україн).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та підтверджено Верховним Судом у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 686/13446/15 (провадження № 61-18379св21).

Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні трьох процентів річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.

За встановленими обставинами цієї справи відповідачка прострочила виконання кредитного зобов`язання, що фактично нею не заперечується в апеляційній скарзі.

Відповідно до пункту 1.1 спеціальних умов № 10004622452 від 19 жовтня 2021 року, які є невід`ємною частиною договору кредитної лінії № 7657 від 19 травня 2021 року, кредитодавець надає позичальникові кредит на наступних умовах: сума кредиту - 6 000,00 грн; первинний строк кредиту - 30 календарних днів; процентна ставка - 1,59 відсотків в день; базова процентна ставка - 2,59 відсотків в день.

У пункті 2.1 спеціальних умов сторони договору погодили наступний графік розрахунків: термін платежу - 18/11/21; сума кредиту - 6 000 грн; проценти за користування кредитом - 2 862 грн, разом до сплати - 8 862 грн.

Згідно із пунктом 2.2 спеціальних умов загальна вартість кредиту складає 8 862,00 грн та включає в себе: проценти за користування кредитом, які складають 2 862,00 грн; суму (тіло) кредиту у розмірі 6 000,00 грн. Реальна річна процентна ставка складає 11 722,13 % річних.

Обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної ставки базується на припущенні, що ці спеціальні умови залишаються дійсними протягом первинного строку кредиту та, що кредитодавець і позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені цим договором. При цьому, реальна річна процентна ставки та загальна вартість кредиту за процентною ставкою застосовані виходячи з умов застосування цієї ставки, що передбачені цими спеціальними умовами, але у межах погодженого строку виконання позичальником зобов`язань за цим договором, та за умови припущення, що позичальник отримав кредит у сумі, що дорівнює сумі кредиту.

Відповідно до пункту 2.3 спеціальних умов у випадку користування кредитом понад строк, встановлений спеціальними умовами (за умови відсутності чинних угод про продовження) або угодами про продовження (у разі укладання), особливі умови, встановлені для позичальника Програмою лояльності, втрачають силу, застосовується базова процентна ставка, а нараховані проценти за весь строк користування кредитом (у разі наявності угоди про продовження - за період останньої угоди про продовження) підлягають перерахуванню за базовою процентною ставкою. При цьому, позичальник розуміє та погоджується, що застосування процентної ставки без знижки не можливо вважати зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для позичальника, оскільки надання кредиту за цим договором здійснюється саме на умовах процентної ставки, передбаченої цим договором, а можливість отримання знижки забезпечена для позичальника лише як для учасника Програми лояльності та лише за умови виконання вимог для її застосування, передбачених цим договором.

За умовами пунктів 3.1 - 3.4 договору кредитної лінії № 7657 нарахування процентів за цим договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом (включаючи періоди пролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

До періоду розрахунку процентів включається день надання, але не включається дата повернення кредиту. У випадку якщо день надання та день повернення кредиту співпадають, нарахування процентів здійснюється за один день.

Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за процентною ставкою: визначеною відповідними спеціальними умовами в межах первинного строку кредиту; передбаченою відповідною угодою про продовження в межах строку такої угоди про продовження.

У випадку користування кредитом понад строк, встановлений відповідними спеціальними умовами (за умови відсутності чинних угод про продовження) або угодами про продовження (у разі укладання), більш ніж на 3 календарних дня, особливі умови, встановлені для позичальника Програмою лояльності, втрачають силу, застосовується базова процентна ставка, а нараховані проценти за весь строк користування кредитом (у разі наявності угоди про продовження - за період останньої угоди про продовження) підлягають перерахуванню за базовою процентною ставкою. При цьому, позичальник розуміє та погоджується, що застосування процентної ставки без знижки не можливо вважати зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для позичальника, оскільки надання кредиту за цим договором здійснюється саме на умовах процентної ставки, передбаченої цим договором, а можливість отримання знижки забезпечена для позичальника лише як для учасника Програми лояльності та лише за умови виконання вимог для її застосування, передбачених цим договором.

У випадку укладання угоди про продовження позичальник як учасник Програми лояльності може отримати від кредитодавця індивідуальну знижку до базової процентної ставки на період дії такої угоди про продовження. При цьому позичальник розуміє та надає згоду кредитодавцю, що застосування іншої процентної ставки залежить від того чи отримає позичальник індивідуальну знижку від кредитодавця на процентну ставку, та у випадку такого отримання позичальник погоджується, що застосування іншої процентної ставки є наперед обумовленим та не може вважатися односторонньою зміною умов цього договору, оскільки умови про застосування різних процентних ставок за цим договором чітко визначені домовленістю сторін.

Розміри процентної ставки, передбачені пунктом 3.3 цього договору, залежать від умов їх встановлення та є незмінними протягом строку дії цього договору та не можуть бути збільшені кредитодавцем в односторонньому порядку.

Згідно із пунктом 4.1 договору кредитної лінії строк кредиту може бути продовжений угодою про продовження, яка може бути ініційована позичальником.

У розділі 6 договору кредитної лінії (Порядок повернення кредиту, сплати процентів) його сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться у терміни, зазначені у спеціальних умовах. Якщо відбулося продовження строку користування кредитом на підставі угоди про продовження, то терміни сплати змінюються кредитодавцем та надаються позичальнику в особистому кабінеті.

У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 отримані за кредитним договором кошти не повернула ні через 30 днів після укладення договору (спеціальних умов) від 19 жовтня 2021 року, ні під час розгляду справи, а також сторонами не надано доказів на підтвердження пролонгації строку кредитного договору, зокрема угоди про продовження, яка може бути ініційована виключно позичальником.

Отже, строк кредитування за кредитним договором № 10004622452 від 19 жовтня 2021 року становить 30 календарних днів з базовою процентною ставкою 2,59 відсотків в день.

З урахуванням наведеного, з боржника ОСОБА_1 на користь нового кредитора ТОВ «Діджи Фінанс» належало стягнути проценти за користування кредитними коштами у розмірі 4 662,00 грн (6 000,00 грн /тіло кредиту/ х 30 /строк кредитування/ х 2,59 %.

Інші, нараховані первісним кредитором з 18 листопада 2021 року проценти, є відповідальністю, передбаченою статтею 625 ЦК України.

Згідно з частиною другою вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору (позики) обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту (позики), в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

У постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 розв`язано виняткову правову проблему щодо меж застосування заходів відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України. Так, відсотки, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України, - це спеціальний вид відповідальності на відміну від відсотків, які є звичайною платою за користування грошима, у тому числі за договором позики.

Роз`яснено, що поведінка боржника не може бути одночасно правомірною і неправомірною. Не можуть застосовуватися одночасно регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України про відсотки за договором позики та охоронна норма частини другої статті 625 ЦК України про стягнення інфляційних збитків і 3% річних. Тому до прострочення з боржника стягуються відсотки від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за кредит, а за період після такого прострочення - річні відсотки відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Оскільки позивачем у цій справі не заявлялися вимоги про стягнення з відповідачки відсотків за прострочення виконання кредитного зобов`язання на підставі статті 625 ЦК України, неправомірним є стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками у розмірі 18 803,40 грн.

З огляду на умови кредитного договору та вимоги закону, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у загальному розмірі 10 662,00 грн, з яких 6 000,00 грн- заборгованість за тілом кредиту та 4 662,00 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

Щодо строку позовної давності

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя, четверта статті 267 ЦК України).

Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про розгляд справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом його заяви про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц.

Оскільки ОСОБА_1 не була у встановленому законом порядку повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції, вона не могла заявити про застосування позовної давності, а тому відповідно до наведених вище норм та судової практики цю заяву розглядає суд апеляційної інстанції.

Статтею 256 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 ЦК України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Таким чином, право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

За частинами другою, третьою статті 263 ЦК України у разі виникнення обставин для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд з цим, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан тривав до моменту звернення позивача до суду з позовом 04 грудня 2024 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) зазначила, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що лише Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» (далі - Закон № 4434-IX) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено. Закон № 4434-IX набрав чинності 04 вересня 2025 року.

Отже, оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором від 19 жовтня 2021 року не спливла, то цей строк внаслідок його продовження на строк дії карантину та воєнного стану (до 29 січня 2024 року) й подальшого (з 30 січня 2024 року) зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану не є пропущеним.

Відтак, відсутні підстави вважати, що ТОВ «Діджи Фінанс»пропустило строк давності для звернення до суду із цим позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка виникла станом на 17 лютого 2022 року.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги відповідачки про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, частково знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції в резолютивній частині оскаржуваного рішення визначив загальну суму заборгованості за кредитним договором, з метою уникнення ускладнень при виконанні судового рішення, колегія суддів вважає, що рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2025 року про задоволення позову підлягає скасуванню у повному обсязі з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат

За приписами статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відтак, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).

Згідно положень частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Ці висновки узгоджуються й з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 та постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (див. висновок, який викладено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 826/856/18).

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову (правничу) допомогу, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ТОВ «Діджи Фінанс» у цій справі понесло такі документально підтверджені судові витрати: 2 422,40 грн - сплачений судовий збір за подання позовної заяви; 6 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції; 3 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, а всього 11 422,40 грн.

ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції сплатила 3 633,60 грн судового збору.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, з відповідачки пропорційно до розміру задоволених позовних вимог підлягають стягненню судові витрати, понесені позивачем у межах даної справи, а саме 4 910,49 грн сплаченогосудового збору та витрат на правничу допомогу (11 422,40 х 42,99 %).

В той же час, оскільки апеляційна скарга відповідачки підлягає лише частковому задоволенню, а сума заявленої заборгованості - зменшенню, то пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги з позивача на користь відповідачки підлягає стягненню 2 071,52 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги (3 633,60 грн х 57,01 %).

За частиною десятою статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З урахуванням зазначених положень процесуального закону та обставин даної справи, суд апеляційної інстанції вважає за можливе остаточно стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ«Діджи Фінанс»різницю в понесених судових витратах у розмірі 2 838,97 грн (4 910,49 грн - 2 071,52 грн).

Щодо оскарження рішення суду апеляційної інстанції

З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 10004622452 від 19 жовтня 2021 року у загальному розмірі 10 662,00 грн, з яких 6 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 4 662,00 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судові витрати у розмірі 2 838,97 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Судді: С.А. Голуб

С.О. Журба

Д.О. Таргоній