Постанова від 18 лютого 2026 р. у справі №752/24526/20 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/4985/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,

при секретарі Мудрак Р. Р.,

за участі: адвоката Ступніка С. В. в інтересах позивача,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Голосіївського районного суду міста Києва у складі судді Мазура Ю. Ю.

від 29 січня 2024 року

у цивільній справі № 752/24526/20 Голосіївського районного суду міста Києва

за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1

про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2020 року позивач звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

В обґрунтування позову зазначила, що позивач та відповідач з 28.10.1978 перебували у зареєстрованому шлюбі. 08.07.1993 шлюб між сторонами по справі розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 продовжили проживати однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу: вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет, спільно харчувались, мали взаємні права та обов`язки як подружжя, піклувались один про одного, коли хтось хворів, спільно приймали рішення з питань, що стосувались найважливіших питань життя сім`ї. Фактично подружжя спільно проживало з 08.08.1987 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому подружжя в грудні 2003 року спільно змінило місце проживання на адресу: АДРЕСА_2 і проживало за вказаною адресою до жовтня 2013 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача - ОСОБА_3 , і після її смерті сторони припинили спільне проживання як подружжя, почали проживати за різними адресами, перестали виконувати щодо один одного взаємні права та обов`язки, які притаманні подружній парі.

За весь час спільного проживання з липня 1993 року по жовтень 2013 року позивач з відповідачем відвідували спільних друзів та знайомих, проводили всі сімейні свята та подорожували разом, займалися побутовими питаннями, сплачували житлово-комунальні послуги, займались будівництвом спільного житла тощо.

Протягом проживання сторін однією сім`єю за рахунок спільних коштів сторони набули у приватну власність об`єкти нерухомого майна, право власності, на які зареєстровано за відповідачем.

Встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу необхідно для вирішення питання правової долі спільного сумісного майна осіб, що проживали однією сім`ю без реєстрації шлюбу.

Враховуючи викладене, позивач просив встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 08.07.1993 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 29 січня 2024 року позов задоволено. Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в період часу з 08.07.1993 по 01.10.2013.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 січня 2024 року та додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 07 березня 2024 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання про судові витрати.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 листопада 2025 року постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року скасовано в частині скасування рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 січня 2024 року щодо задоволення позову про встановлення факту спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до 01 жовтня 2013 року й ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні цієї вимоги, скасування додаткового рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 7 березня 2024 року та розподілу судових витрат.

Справу у вказаній частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без розгляду.

Зазначає, що встановлення факту проживання однією сім`єю за період до 01.01.2004 є неможливим, оскільки Сімейний кодекс України не має зворотної дії в часі, а тогочасний Кодекс законів про шлюб та сім`ю не містив відповідної норми. Звертає увагу на те, що позивач у позовній заяві про розірвання шлюбу від 1993 (т. 1, а.с. 70) власноруч стверджувала про припинення фактичних сімейних відносин ще у 1990, наявність у відповідача іншої сім`ї та свій намір укласти новий шлюб. Апелянт наголошує, що судом не було залишено заяву без розгляду, незважаючи на очевидну наявність спору про право на майно. Стверджує, що надані фотознімки у кількості 17 штук є епізодичними, більшість із них датована періодом до 2000, що не може свідчити про сталість відносин та ведення спільного господарства протягом двадцяти років. Зазначає, що з 2003 він постійно проживає з іншою особою, з якою створив сім`ю, що підтверджується фактом народження спільної дитини у листопаді 2005. Апелянт вказує на упередженість суду, який надав перевагу показанням зацікавлених свідків з боку позивача та не врахував докази сторони відповідача. Також посилається на правовий висновок Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 638/17053/18 щодо неприпустимості використання приватно-правового інструментарію для створення преюдиційних фактів.

В поданому відзиві на апеляційну скаргу адвокат Жураковський С. А., в інтересах ОСОБА_2 , просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Зазначає, що встановлення факту проживання однією сім`єю необхідне для подальшого вирішення спору про поділ спільного майна. Стверджує, що дотримано позовного порядку звернення до суду, оскільки мета встановлення факту була чітко задекларована. Наголошує, що надані фотографії та показання свідків (доньки та сусідів) у сукупності доводять наявність спільного побуту, бюджету та взаємних прав і обов`язків. Зауважує, що реєстрація транспортного засобу на її ім`я у 2005 році, яким користувався відповідач, є підтвердженням майнових відносин подружнього характеру. Вважає, що наявність іншої дитини у відповідача не припиняє факту його проживання з позивачем та не спростовує ведення ними спільного господарства в межах основної сім`ї.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача - адвокат Ступник С. В. заперечив проти задоволення апеляційної скарги із підстав наведених у відзиві.

Відповідач у судове засідання не прибув про час та місце розгляду у справи повідомлений належним чином.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника позивача дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 28.10.1978 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим Райвідділом РАЦС Чернігівської обл.

08.07.1993 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання браку серії НОМЕР_2 , про що зроблено відповідний актовий запис № 510.

Листом Територіального центру № 8048 РСЦ МВС в м. Києві № 8048/1346 від 27.11.2020 повідомлено, що за результатами проведення перевірки за Єдиним державним реєстром транспортних засобів встановлено, що станом на 10:45 год. 27.11.2020 за ОСОБА_2 зареєстрований транспортний засіб: Toyota Land Cruiser, номерний знак НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_5 від 12.10.2005.

Згідно з Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за відповідачем зареєстровані об`єкти нерухомого майна, що набуті у продовж 1998 - 2020 років.

Також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження (повторно) серії НОМЕР_6 , виданим Подільським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві 26.02.2019, про що зроблено відповідний актовий запис за № 1856. У вказаному свідоцтві про народження батьками зазначені: мати - ОСОБА_5 , батько - ОСОБА_1 .

На підставі рішення Подільського районного суду міста Києва про виключення відомостей про батька та визнання батьківства справа № 758/1162/17 внесено зміни до актового запису про народження № 1856 від 06.12.2005, та батьком ОСОБА_4 вказано ОСОБА_1 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що наданими позивачем доказами, зокрема фотознімками за період 1993-2013 років та показаннями свідків, підтверджується факт спільного проживання сторін. Встановивши, що сторони спільно подорожували, відвідували родичів та проводили святкові заходи, суд дійшов висновку про наявність у них усталених відносин, що притаманні подружжю. Суд зазначив, що встановлення вказаного юридичного факту є необхідним для захисту майнових прав позивача на об`єкти нерухомості, зареєстровані за відповідачем. При цьому суд послався на положення статті 74 Сімейного кодексу України та статтю 315 Цивільного процесуального кодексу України. Суд також виходив із того, що відповідач не надав переконливих доказів на спростування факту проживання однією сім`єю з позивачем.

Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. У справах про встановлення факту проживання однією сім`єю позивач зобов`язаний довести наявність сукупності ознак, що притаманні подружжю: постійне фактичне мешкання за однією адресою, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, а також наявність взаємних подружніх прав та обов`язків (правовий висновок у постанові ВП ВС від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц). При цьому обов`язок доказування цих обставин за правилами статей 12, 81 ЦПК України покладається саме на позивача. Самі по собі факти близьких стосунків, спільна присутність на святах чи періодичний відпочинок не можуть свідчити про наявність фактичного шлюбу за відсутності доказів єдності побуту та активів (правовий висновок у постанові ВП ВС від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16-ц).

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. У справах про встановлення факту проживання однією сім`єю належними доказами є документи, що підтверджують спільне фінансування витрат на житло, спільні страхові поліси, спільна участь у кредитних зобов`язаннях, ведення спільного банківського рахунку, а також докази сприйняття сторін третіми особами саме як подружжя через призму спільної опіки над побутом та інші дані, що свідчать про реальність сімейних відносин.

Оцінюючи докази, подані позивачем, колегія встановлює їх явну недостатність для підтвердження юридичного факту у заявлений період. Зокрема, надані фотографії переважно стосуються періоду до 2000 року, що не охоплює час після набрання чинності Сімейним кодексом України і не може свідчити про сталість відносин протягом 2004-2013 років.

Факт внесення прізвища відповідача у технічний паспорт автомобіля у 2005 році як особи, що має право користування, свідчить лише про наявність певного рівня майнової довіри чи окремих домовленостей, проте сам по собі, у відриві від інших ознак сім`ї, не доводить існування спільного бюджету чи господарства.

Надаючи оцінку доводам позивачки про спільність проживання за вказаними нею адресами, колегія суддів виходить з наступного. У заяві про виправлення описок від 28.11.2023 (а.с 86-88, т. 2) представник позивачки змінив викладені у позові обставини щодо місць спільного проживання сторін. Зокрема, замість раніше заявленої адреси по АДРЕСА_3 (з грудня 2003 року) було вказано АДРЕСА_4 (щодо періоду з 2000) та АДРЕСА_5 (щодо періоду з 2005). Водночас, згідно з матеріалами справи, зокрема копіями паспортів сторін, позивачка з грудня 2003 року і протягом всього спірного періоду була зареєстрована виключно за адресою: АДРЕСА_2 . Відмітки про її реєстрацію за адресами АДРЕСА_4 або АДРЕСА_5 у паспорті відсутні. Водночас відповідач у період з 2004 по 2013 рік мав стабільну реєстрацію за адресою: АДРЕСА_6 (що підтверджується відмітками з 03.06.1994 по 17.03.2005 та з 03.01.2006). Таким чином, сторони мали документально підтверджену реєстрацію за різними адресами без будь-якого реєстраційного перетину. Хоча факт реєстрації за різними адресами сам по собі не є виключним доказом відсутності сім`ї, у даному конкретному випадку тривала та стабільна реєстрація відповідача за іншою адресою протягом майже всього спірного періоду (2004-2013 рр.) у поєднанні з відсутністю будь-яких доказів його фактичного мешкання на місцем проживання позивачки свідчить про відсутність ознаки єдності житлового приміщення та спільності побуту сторін.

Щодо показів свідків, колегія суддів зауважує, що враховуючи тривалість заявленого періоду та відсутність документального підтвердження спільного побуту, самі по собі такі покази не є достатніми для висновку про наявність фактичного подружжя, оскільки факт спільного проживання не може бути встановлений виключно показаннями свідків за відсутності інших переконливих доказів (правовий висновок у постанові ВП ВС від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц).

Аналізуючи показання свідків у сукупності з іншими доказами, колегією встановлені наступні суперечності та розбіжності. Свідок ОСОБА_6 стверджувала про сталість відносин батьків, тоді як інша донька сторін, свідок ОСОБА_7 , прямо зазначила, що з 1993 року сімейні відносини між ними були відсутні, а з 1993-1994 відповідач мешкав в готелі на АДРЕСА_4 .

Колегія критично оцінює покази свідка ОСОБА_6 в частині мотивів розірвання шлюбу сторін у 1993 році нібито з метою отримання відповідачем квартири за місцем роботи. Хоча на момент розлучення батьків обидві доньки були неповнолітніми ( ОСОБА_6 було 8 років, а ОСОБА_7 - 11 років), колегія розмежовує свідчення щодо складних психологічних та майнових намірів дорослих осіб від свідчень про очевидні факти фізичної присутності чи відсутності особи в помешканні. ОСОБА_6 за своїм віковим розвитком на той час не могла об`єктивно усвідомлювати та оцінювати дійсні юридичні наміри батьків, а отже, її свідчення через тридцятирічний проміжок часу щодо «штучного» характеру розлучення ґрунтуються на припущеннях чи пізнішому суб`єктивному сприйнятті розповідей інших осіб, що позбавляє їх ознаки достовірності.

Крім того, версія свідка про штучний характер розлучення повністю спростовується змістом позовної заяви про розірвання шлюбу 1993 року (т. 1, а. с. 70), у якій позивачка, як ініціатор розірвання шлюбу, вказала зовсім іншу причину: припинення сімейних стосунків ще у 1990 році через ведення відповідачем окремого життя з іншою жінкою.

Водночас припинення спільного проживання із 1993 року, про яке заявила свідок ОСОБА_7 , не лише виглядає більш вірогідним через констатацію чіткого факту переїзду батька до готелю, а й повністю узгоджується із вищезгаданими причинами розлучення, що містяться у позові про розірвання шлюбу.

Показання сусідки ОСОБА_8 про те, що сторони «жили гарно», базуються на зовнішньому сприйнятті та не містять конкретних даних про ведення спільного бюджету чи господарства, при цьому свідок підтвердила, що позивачка згодом переїхала до батьків через наявність у відповідача іншої жінки.

Натомість показання свідка ОСОБА_5 та сусідки ОСОБА_9 про те, що відповідач з 2003 року створив іншу сім`ю, узгоджуються із іншими обставинами, що мають документальне підтвердження. Зокрема, встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 у відповідача та ОСОБА_5 народилась спільна дитина, щодо якої рішенням Подільського районного суду м. Києва від 26.11.2018 у справі № 758/1162/17 за відповідачем визнано батьківство (копія актового запису - а.с. 187, т. 1). Відповідно до змісту пояснень ОСОБА_5 , наведених у вказаному судовому рішенні, вона щонайменше з початку 2004 року й наступні два роки перебувала у близьких стосунках з відповідачем. Колегія суддів вважає, що оскільки на час надання вказаних пояснень (у межах справи про батьківство) свідок не мала жодного майнового інтересу у спорі між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , такі свідчення є об`єктивними і підлягають врахуванню у межах цієї справи.

Колегія не вбачає суперечливої поведінки у доводах відповідача щодо дат початку відносин із ОСОБА_5 (2003 чи 2005 роки), оскільки сукупністю доказів підтверджено наявність таких стосунків щонайменше з початку 2004 року, що охоплює весь релевантний період судового дослідження (з 01.01.2004).

Принцип одношлюбності, закріплений у статтях 21, 25 СК України, передбачає, що проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу виключає можливість одночасного перебування в таких же відносинах з іншою особою, оскільки це суперечить суті сім`ї як усталеного союзу, притаманного подружжю. Він застосовується не лише до юридичної форми, а й до фактичного змісту відносин: особа не може «проживати однією сім`єю» з двома партнерами одночасно, оскільки це суперечить самій суті сім`ї як союзу, заснованого на взаємній опіці та спільному побуті.

Наявність об`єктивних доказів сталого особистого зв`язку відповідача з іншою особою, що підтверджується фактом народження дитини та відповідним судовим рішенням про батьківство, ставить під обґрунтований сумнів твердження позивачки про існування між нею та відповідачем єдиного та виключного сімейного союзу. Оскільки правова категорія «проживання однією сім`єю» за змістом статті 74 СК України передбачає повну концентрацію життєвих інтересів, побуту та взаємної опіки в одному сімейному осередку, встановлені обставини особистого життя відповідача у релевантний період вказують на відсутність ознак усталеності та єдності, притаманних саме подружжю. Таким чином, позивачка не довела, що її відносини з відповідачем мали характер фактичного подружжя, а не залишалися на рівні близьких стосунків осіб, які мають спільних дітей. Доводи позивачки про неафішованість відносин відповідача із ОСОБА_5 не спростовують встановлений судом факт відсутності постійності та виключності її власного союзу з відповідачем.

За таких обставин, колегія приходить до висновку, що факт проживання сторін однією сім`єю у період 2004-2013 років є недоведеним, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі пунктів 1-4 частини першої статті 376 ЦПК України у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Оскільки апелянт просив про залишення позову без розгляду, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Зважаючи на скасування основного рішення, додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 07 березня 2024 року також підлягає скасуванню, оскільки право на відшкодування витрат на правничу допомогу має лише та сторона, на користь якої ухвалено рішення (ст. 141 ЦПК України).

На підставі ч. 13 ст. 141 ЦПК України з позивачки на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 276,95 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 376, 381, 383 ЦПК України суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 29 січня 2024 року щодо задоволення позову про встановлення факту спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до 01 жовтня 2013 року, а також додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 07 березня 2024 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до 01 жовтня 2013 року - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_7 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 , адреса: АДРЕСА_8 ) судовий збір у розмірі 1 276 (одна тисяча двісті сімдесят шість грн) 95 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 24 лютого 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

Б. Б. Левенець

В. В. Саліхов